«Справа Курбедінова» і незадіяні резерви для захисту прав людини в Криму

Арешт співробітниками Центру протидії екстремізму МВС Росії  адвоката Еміля Курбедінова, який є захисником політичних в»язнів, активістів та журналістів у Криму,подія надзвичайна навіть для такої неправової території як окупований півостров. У квартирі Еміля та офісі його юридичної фірми під виглядом огляду приміщення насправді пройшли обшуки із вилученням оргтехніки, де зберігались данні про клієнтів адвокатів Курбедінова та Семедляєва.

«Залізничний райсуд» Сімферополя визнав Курбедінова «винним в адміністративному порушенні за статтею 20.3 КоАП РФ (пропаганда або публічна демонстрація нацистської атрибутики або символіки, або атрибутики або символіки екстремістських організацій)» і заарештував на 10 діб за публікацію в 2013 році в соцмережі відео з мітингу організації «Хізб ут-Тахрір». 

У Міжнародних правозахисних організаціях Freedom House і Amnesty International закликали Росію негайно звільнити адвоката. МЗС України направило ноту протесту Росії, а уповноважена Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська звернулась до російського омбудсмена. Однак висловлення «глибокого занепокоєння» ніякої дії на РФ вже давно не спричиняє. Які важелі впливу на країну-агресора не було застосовано і що треба зробити, аби реагування влади України на тотальні переслідуваня та порушення прав людей у Криму було більш жорстким та дієвим? Про це —  у розмові із відомою адвокаткою Євгенією ЗАКРЕВСЬКОЮ та правозахисницею, головою Кримської правозахисної групи Ольгою СКРИПНИК у програмі «Питання національної безпеки» (ефір ТРК «Чорноморська», 31 січня 2017 р.)

Валентина Самар: Євгеніє, Ольго, ваша юридична оцінка ситуації із арештом адвоката Еміля Курбедінова, і нинішнього стану правозахисту у Криму загалом.

Євгенія Закревська: Справа в тому, що наразі Крим – найбільш ізольована із окупованих Росією територій. У Криму  не працюють ані міжнародні спостережні місії, ані міжнародні організації, які мають більш-менш захищений мандат. У Криму дуже важко працювати навіть російським правозахисникам, тому що в Крим вони можуть потрапити або із материкової України (це дуже важко, складно і довго), або з Росії, що очевидно незаконно, бо перетинати там кордон незаконно. Що стосується українських правозахисників, адвокатів, журналістів, відомих громадських діячів, то доступ до Криму часто їм перешкоджають офіційною забороною в’їзду в РФ. Дуже часто ця заборона пов’язана з діяльністю в Криму, як , наприклад, це було зі мною.  Тобто, півострів ізолюється від українських, російських, міжнародних, будь-яких спостерігачів. А ті, хто туди все ж таки наважується приїхати та працює, вони попрапляють під небезпеку. Люди, які безпосередньо мешкають у Криму і мають свою незалежну позицію, свої внутрішні ресурси допомагати іншим – так само в небезпеці, піддаються арештам і їх попередньо намагається вербувати ФСБ. Як це, наприклад, було з Емі- Усеіном Куку. Таким чином, ми маємо найбільш ізольовану територію, куди ніхто не потрапляє. Ми фактично дізнаємось про те, що там відбувається, дуже неформальними каналами, від людей, які постійно піддаються небезпеці, знаходячись там, а також від адвокатів, які теж перебувають під небезпекою. І якщо ми вже зараз бачимо, що навіть адвокатська ліцензія не захищає від ретроспективного звинувачення в діях, які були вчинені при іншому законодавстві і на іншій території.

Ольга Скрипник: Перше, що треба зробити зараз – зрозуміти, що це найсерйозніший виклик Україні, виклик міжнародним організаціям, оскільки переслідування і пряма атака на адвокатів – це найсерйозніший виклик. Тому що ми знаємо, що більше 40 людей, громадян України, вже є жертвами кримінального переслідування. Більшість з них не просто за гратами, частина  знає, що таке страшні тортури. І тепер в них немає захисників. Тобто у Криму більше немає нормального інституту, який може в російських реаліях захищати цих людей. І питання не лише в захисті, а і зв’язку з цими людьми, оскільки інакшого шляху нема: я не потраплю до СІЗО, ви не потрапите. Ніхто, окрім адвокатів. Наприклад, якщо б не адвокат, ми б не знали, що Володимир Балух був під крапельницями, що йому потрібні ліки. Те ж саме стосується всіх інших. Тому адвокат – це найважливіший зараз інститут. І його зараз знищують. Чи може бути гірше? Може. Є конкретні приклади в сучасній історії РФ, вбивство Станіслава Маркєлова. Росія може і вбивати адвокатів. Вона може вбивати журналістів. Тому я говорю, що це найсерйозніший виклик. Тому що далі ми взагалі не зможемо захищати людей ніяк. І це питання не лише для нашої держави. Вона повинна, звісно, бути найактивнішою у вирішенні цього питання. Але це питання і для міжнародних організацій – чи зможуть вони вчинити дії, щоб змусити Росію хоча б зупинити це переслідування. Це треба робити негайно.

Валентина Самар: Що передбачає російське законодавство, які норми міжнародних актів стосовно захисту адвокатів від тиску, переслідувань? 

Ольга Скрипник: Є федеральний закон РФ про адвокатську діяльність та адвокатуру. Він просто був грубо порушений. Починаючи від так званих обшуків, хоча це були начебто не обшуки, а, якщо говорити термінологією російського законодавства, – «обследование жилища». В рамках такого «обследования» вони взагалі не мали права вилучати техніку.

По-друге, обшук в офісі адвоката – це не проста процедура, навіть не як простий обшук. Треба, щоб був присутній представник колегії адвокатів. Його там не було. В рамках такого обшуку не можна було вилучати техніку. І взагалі, вилучили техніку не лише Еміля Курбедінова, а всіх його колег, хто працював в цьому офісі. Це також жорстке порушення навіть російського законодавства.

Євгенія Закревська: Тут потрібно розуміти, що дозвіл на доступ до адвокатської таємниці – це не просто дозвіл на «обследование».  Навіть не просто дозвіл на обшук. Це окремий дозвіл. Другий момент – фактично ми маємо порушення прав приватності всіх осіб, що є клієнтами адвокатів. Це стаття 8 Європейської конвенції із захисту прав людини. По-третє, якщо Еміль здійснює їхній захист і фактично виключений на даний момент із справ, отриманий доступ правоохоронних органів до адвокатської таємниці саме в цих справах, то, фактично, порушено право на ефективний захист. А відтак — і право на справедливий суд. Це стаття 6 Європейської конвенції. Несправедливий арешт – це порушення статті 5 Європейської конвенції.

Крім того, якщо ми почитаємо постанову про притягення до адміністративної відповідальності, то там прямо  зазначено, що протягнення відбувається за те, що в кадрі (на відео в соцмережі — ред.) є символіка Хізб ут-Тахрір. Навіть там не йде мова про те, що є якісь заклики. Там конкретно констатується – є символіка. Тому тут є  порушення статті 10 Європейської конвенції про свободу висловлювання позиції.

І крім того, коли до відповідальності притягується людина за дії, які були вчинені до того, як почав діяти на цій території закон РФ, то це порушення статті 7  Конвенції. Виходить, що якщо вся діяльність у розміщенні цього ролика завершилась до того, як туди прийшла Росія, то притягується Еміль за «екстремістську бездіяльність». Тобто, тому що він не прибрав зі своєї сторінки ці відео. Треба розуміти, що щоб знайти це відео знадобиться час. Вони не шукаються пошуком в інтернеті, їх не можна побачити, зайшовши просто на його сторінку. Це треба сидіти і годинами гортати. І ніякого доказу того, що це відео хтось,  крім Центру «Е» бачив,  взагалі немає. Воно через 5-10 днів спускається у стрічці і його вже не видно.

Валентина Самар: Тобто, на загал скільки статей Європейської конвенції порушено при арешті Еміля Курбедінова?

Євгенія Закревська: П’ять статей. Порушено також Женевську конвенцію про захист цивільного населення під час війни. Ми знаємо, що це анексована територія, а стаття 70 Конвенція зазначає, що особи, які захищаються конвенцією, не можуть притягатися за будь-які дії чи погляди, чи висловлювання, які були вчинені до початку дії законодавства, до окупації. Той самий принцип, що і в статті 7 Європейської конвенції. Це базовий принцип. 

«Справа 26 лютого» теж застосовується до минулого часу, коли російські закони в Криму не діяли. Не кажучи про бездоказовість всіх звинувачень проти фігурантів справи. Поза тим, нас цікавить, наскільки адекватно оцінює загрозу своїм громадянам в Криму українська влада. Ми бачили заяву прем’єр-міністра пана Гройсмана, Мар’яна Беца, речниця МЗС, повідомила про те, що у вівторок МЗС звернулося до РФ із нотою протесту. Але, здається, на жодну з нот реакції від РФ було.

Ольга Скрипник: Були відповіді, і це був добрий доказ незаконних дій РФ, щодо справи  Євгена Панова та Андрія Захтія. Була тоді направлена нота і запит до МЗС РФ. Була тоді «чудова» відповідь, яка підтвердила, що ФСБ Росії відповіло власному МЗС Росії про те, що Панов і Захтій були затримані 10 серпня в такій-то годині. Але ми зафіксували, що перше повідомлення ЗМІ РФ про затримання з’явилися на 6 годин раніше, ніж офіційно ФСБ повідомило про їх затримання. Це перше. А друге — ми точно знаємо, що Захтій був викрадений 6 серпня, Панов 7 серпня, але офіційно це оформлено 10 серпня.  Де 4 дні були люди? Зараз ми знаємо – їх катували, тримали в приміщеннях МВС або ФСБ.

 

Євген Панов зі слідами тортур в ФСБ в Криму

Євгенія Закревська: Справа Курбедінова мені дуже нагадує історію із Емір-Усеіном Куку. На  нього в 2015 році навесні був зчинений напад, нетривале викрадення, побиття, дослідження житла, так само знайшли якесь відео чи фото, але не стали це фіксувати. Взимку 2015 року  була порушена фактова кримінальна справа по екстремізму, а на початку 2016 року він був затриманий за участь у терористичній організації. Тобто дуже  погана тенденція.

Я дуже рада, що адвокати стійкі, розуміючи, де вони знаходяться, тим не менш роблять все добросовісно.  Сам факт арешту, існування адміністративного провадження, існування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, а також проведення фактично обшуків – це тиск на адвокатів. Яка кількість там адвокатів із менш стійкою позицією – ми не знаємо. Скільки з тих, що можуть виїхати на обшук, відмовляться це зробити – ми також не знаємо. Дуже добре, що лишаються ще такі люди як Темішев і Семедляєв. Але факт тиску є. 

З одного ми боку розуміємо, що Крим сьогодні – територія безправ»я і експериментальний майданчик для застосування беззаконня у будь-яких формах, форматах і глибинах дна. З іншого боку, є міжнародна спільнота, адвокатська спільнота, які, мабуть, повинні знайти механізми впливу на цю ситуацію. Наскільки, на ваш погляд, ці довоєнні інструкції і методи політико-дипломатичного реагування адекватні сьогоденню, і чи не треба їх якимось чином оновити? На вашу думку, які резерви МЗС не використовує?

Ольга Скрипник: По-перше, у МЗС є кілька відділів, і навіть окремий департамент щодо взаємодії з міжнародними організаціями. Наприклад, в структурі ООН є окремий спецдоповідач з питань якраз захисту адвокатів. Треба до нього звернутись негайно і запросити його, щонайменше,  на територію, підконтрольну Україні, щоб він намагався відвідати Крим і Еміля Курбедінова особисто. І подивимось, як Росія буде реагувати. Навіть, якщо Росія не пустить, це також дуже важливий меседж до ООН. По-друге, треба організувати в рамках всіх міжнародних заходів, які будуть найближчим часом – ОБСЄ, далі буде Рада Європи, відповідні заходи. І МЗС може це зробити. Ми, як правозахисники, можемо підтримати, надати матеріали, спікерів і таке інше. Це треба робити.

Євгенія Закревська: Найперше, що мають робити державні інституції – називати речі своїми іменами. Причому постійно. Ця реакція має бути миттєво. Щось відбулося –  має бути реакція, юридична кваліфікація —  що саме порушено, кричати, говорити про це. Це мають робити активісти, правозахисники і недержавні організації. Але це, в першу чергу, має робити держава. Це їхнє перше призначення.

Акція на підтримку Еміля Курбедінова. Київ, Майдан Незалежності, 31 січня 2017 року

Можна я дозволю собі прямим текстом сказати? Реакція влади не має бути куцим рядком у Твітері – тієї ж Мар’яни Беци в стилі «свободу Миколі Семені чи Емілю Курбедінову» і «Крим – це Україна», а це має бути, дійсно, заява з кваліфікацією фактів порушення прав.

Євгенія Закревська: Так. Це перший момент. І другий момент: всі заяви, ноти, які направляються до РФ – це майбутні докази. Тобто відсутність реакції з боку РФ там, де ми говоримо про один, другий, тертій момент, вже потім не дозволить сказати, що вони про це не знали, що це вирішувалося без них.  Перше: ми переводимо необережну вину в прямий умисел.

Це потрібно робити не тільки на загальному рівні. У нас (у справі Курбединова — ред.) є конкретні люди, які конкретно підписували, складали протокол, виносили постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, дозвіл на дослідження приміщення, проводили дослідження. Ці люди мають прізвища, їх всі мають знати. Це перший момент. І другий момент – вони мають знати, що вони за все це понесуть відповідальність. І на цьому потрібно постійно наголошувати. Це не просто так – прийти до Еміля Курбедінова додому і провести обшук. Потрібно, щоб було якомога менше охочих це зробити, щоб всі розуміли, що це так не минеться.

Це не робиться, тому що низький фаховий рівень у людей, які мають це робити, чи тому що в нас це не заведено в правило? 

Ольга Скрипник: Мені важко сказати, чи пов’язано це з фаховим рівнем… Але, наприклад, щодо прізвищ причетних до порушення прав людей, то в наших звітах щомісячно ми пишемо прізвище, ім’я, по батькові, хто він, ким був, ким є, бо більшість – це колишні співробітники наших правоохоронних органів. Ми вже зробили таку базу людей, які причетні до порушень прав людини. В першу чергу,  по політв’язнях. Ми будемо передавати її МЗС, але ми дуже наполягаємо, щоб найближчим часом був дієвий створений координаційний центр, можливо, при МЗС. Оскільки в нас як в правозахисників, є актуальна швидка інформація. Нам треба її передавати і використовувати. Тут треба не чекати 5-7 днів реакції МЗС, а одразу спілкуватися. Третє. У нас є правоохоронні органи України. Наприклад, прокуратура АРК відреагувала і повідомила, що є провадження щодо позбавлення волі Еміля Курбедінова. Але там треба діяти всім разом. Треба їхати на якусь дипломатичну місію – ось факти, інфографіка.

 

Євгенія Закревська: Журналісти часто простіше дістають цю інформацію, ніж МЗС.

Ольга Скрипник: Тому що є мотивація у журналістів, а у МЗС, мабуть, ні. І  якщо говорити про якісь нові методи: скажіть, наприклад, якщо президент проанонсує сьогодні, що завтра він дає прес-конференцію для іноземних ЗМІ з питань переслідувань в Криму, як багато іноземних ЗМІ прийде? Всі прийдуть, оскільки це перша персона держави. Це 15 хвилин, це можна зробити. Або навіть Гройсман. Добре, що він зробив заяву у Фейсбуці, але дайте прес-конференцію!

Євгенія Закревська: Ми маємо займати позицію. І з цієї позиції маємо постійно кваліфікувати все, що відбувається. Позиція має бути чітка і зрозуміла кожному в уряді.

Можливо, поруч із паном Порошенко чи з паном Гройсманом на сьогоднішні немає людини, яка б їм це чітко пояснила. Насправді, робота правозахисниками вже зроблена, а від них залежить надання їй імпульсу міжнародного. У нас є ще одна дуже важлива інституція – офіс Уповноваженого ВР з прав людини, який очолює пані Валерія Лутковська. Ми пам’ятаємо, що не так давно їй надали можливість відвідати Крим і зустрітись із Ахтемом Чийгозом. Була велика надія, що це буде не одиничний акт, а дійсно співпраця на захист прав людини. Сьогодні на прес-конференції разом з вами був також представник Уповноваженої з праав людини  Богдан Крикливенко, який розповів, що у зв’язку із затриманням Еміля Крубедінова зробили в офісі омбудсмена.

Отже, на вашу думку, які важелі та інструменти ще не задіяні сьогодні для захисту прав кримських політв’язнів та інших громадян?

Ольга Скрипник: Один з інструментів, і перемовини йдуть вже давно  між Лутковською та Москальковою (уповноважена з прав людини РФ — ред.), щоб забрати з території окупованого Криму наших в’язнів. Це не політв’язні. Їх було засуджено Україною. Частина з них вже переведена до РФ, що є порушенням Женевської конвенції. Ці перемовини тривають. Але, на жаль, поки що немає результатів. Та Москалькова хоча б відповідає на ці питання і намагається щось зробити. Вона зажата у політичних умовах і, зрозуміло, що вона дуже залежний від Путіна омбудсмен. Тому вона не зможе приймати самостійних рішень.

Але один з можливих механізмів – новий майданчик, який може бути створено на базі Ради Європи, оскільки там є комісар з прав людини Ніл Мужніекс. Більш того, ми знаємо, що його візит до Криму в 2014 році був дуже об’єктивним. Але, на жаль, після цього йому заборонили в’їзд до РФ, оскільки він був чесним. Але все ж таки на майданчику Страсбургу можна провести ці перемовини. Хоча б обміняти цих людей з території Криму. Далі, безумовно, це звернення до міжнародних інстанцій – Європейський суд з прав людини, суд ООН і, безумовно, зараз дуже багато надій на подальші дії Міжнародного кримінального суду з питань Криму, оскільки був опублікований звіт офісу прокурора, який дає надію, що РФ буде розглядатися колись на трибуналі.

Але це відкладені речі…

Євгенія Закревська: Вони відкладені, але ми ними не займаємось і втрачаємо докази, тому що коли був опублікований цей звіт,  потім коли був візит генерального прокурора до Гааги, це питання підіймалося. Нам обіцяли, що готується подання і по Криму, і по Донбасу. Насправді нічого не готується, ніякого подання немає, докази порушення прав людини і можливих воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених в тому числі на території Криму, не збираються. Вони збираються правозахисниками, громадськими організаціями, але не збираються правоохоронними органами, не консолідуються в тій мірі, в якій це потрібно. Але насправді і адвокати… Я адвокат, і мені дуже соромно, що органи адвокатського самоврядування не зробили ніякої офіційної заяви з  приводу арешту Еміля Курбедінова. Є заява українських адвокатів, заява російських адвокатів. Але це окремі адвокати, не Колегії адвокатів. Це ненормально. Тому що, коли ми говоримо, що  в Росії немає демократії, то в Україні все це є. І що нам заважає це зробити?

Що пропонують адвокати українські і російські, які оприлюднили свої заяви?

Євгенія Закревська: Вони пропонують діяти через міжнародні, міждержавні неурядові організації з тим, щоб створити спостережну групу, моніторингову місію, яка буде постійно присутня на території Криму, буде спостерігати за дотриманням прав людини. Адвокати також вимагають адекватних дій від представників уряду, в першу чергу від МЗС. Також була ще заява правозахисників українських. Від неї вже є ефект. Багато міжнародних недержавних організації зробили заяву на підтримку Еміля Курбедінова. Його визнано в’язнем совісті. І російські правозахисні організації подали заяву на підтримку. Власне, це і є проговорення позиції.

Ольга Скрипник: Частину наших пропозицій ми виклали ще 26 січня, коли звернулись до Ради Європи, ООН, МЗС. Конкретні пропозиції я вже називала – це  координація зусиль всіх державних органів з правозахисниками для того, щоб захищати наших людей.

Далі – ефективна робота щодо персональних санкцій, оскільки такі переліки причетних до порушень прав людини вже є у правозахисників. Як по політв’язням, так і по тих, хто переслідує журналістів і згортає свободу слова в Криму. Третє – це більш активна публічна позиція, в першу чергу президента, адміністрації президента і уряду саме з питань Криму.

Четверте – це створення спеціального майданчику або формату, де ми будемо говорити про Крим. Оскільки не можна Крим залишати в тіні. Це принципове питання. Саме з Криму все почалось. І Крим – це не проблема українсько-російських відносин, це проблема безпеки всього світу сьогодні. В першу чергу, європейської безпеки. Якщо ми не почнемо сьогодні ці перемовини, далі буде лише гірше.