«Надія-Є!»: Херсонські переселенці створили свою організацію

Ці люди приїхали до нас, рятуючись від війни, яку ми бачили лише у фільмах чи у воєнній хроніці. Ніхто з нас навіть уявити не може, як це, залишивши свій будинок, запхнувши у машину двійко нічого не розуміючих дітей, рушити у нікуди через блок-пости. А потім приїхати у маленьке село біля моря. І три тижні жити там, у надії, що все скоро скінчиться і можна буде повернутись додому. Чоловіки весь той час похмуро мовчали та палили цигарки, дивлячись у землю, а дівчинка читала їм зі свого планшету останні новини з місця бойових дій. Був серпень 2014 року. Десь далеко йшла війна.

Минуло два роки… Вони живуть тепер у красивому селі на Херсонщині. Знайшли дім, який так сподобався маленькому хлопчику, що той не спитав чи є тут надійний підвал, як це було у трьох попередніх будівлях. Мати і батько викладають у школі, школярка стала студенткою. Через півтора роки до них з Донбасу приїхала бабуся. Подивилася, як вони живуть, і сказала, залишайтесь тут, бо повертатися вам немає куди.

Це історія лише однієї сім’ї переселенців, у якої не такий вже й поганий кінець. А скільки людських доль зламала війна, відібрала родинне тепло, дім, дружні зв’язки, майно, закинула у нові місця і змусила, врешті-решт, будувати нове життя з нуля.

Наші нові сусіди

У Херсонській області на кінець 2015 року зареєстровано 13,5 тисяч вимушених переселенців. Ці люди остаточно вирішили, що будуть жити тут, тобто вони стали мешканцями Херсона та Херсонської області. І хоч у них є довідка переселенця, вони відчувають себе майже як удома. Дехто з них вибудував свій бізнес, деякі знайшли роботу, вони активно вписуються у життя регіону, займаються громадськими справами. І називають себе новими сусідами. Так вони себе самоідентифікують. Більшість з тих, хто тут оселився, знайшов роботу, друзів, налагодив життя, вже не збираються повертатися додому. Кажуть, що не зможуть там жити.

Але є у переселенців кілька гострих питань, які потребують нагального вирішення. Щоб зрозуміти у чому саме треба допомогти «новим сусідам» в медіа-центрі «IPС Херсон» організували заходи у форматі «питання-відповідь», на яких запрошували представників місцевої влади та силових структур. Виявилось, що переселенців турбують перспективи тимчасового розміщення сімей, які виїхали з зони АТО, працевлаштування, медичне обслуговування, організація літнього відпочинку дітей з таких сімей, наданням гуманітарної та юридичної допомоги. І майже на всіх заходах, на яких підіймаються питання щодо адаптації людей з Донбасу чи Криму, наголошувалось на необхідності активної інформаційної кампанії.

Чотири рази в медіа-центрі «IPС Херсон» збиралися активісти новоствореної організації переселенців «Надія-Є!», щоб задати конкретні питання представникам влади. На прохання голови організації Сергія Жнивіна, у минулому бізнесмена з Донецька, на захід були запрошені: представники Державної міграційної служби в Херсонській області, Департаменту соцзахисту, податкової інспекції, управління освіти, департаменту охорони здоров’я, центру зайнятості. Брала участь у заходах і Наталія Козаренко, керівник громадської приймальні Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я (ХОФМЗ), координатор мережі приймалень Української Гельсінської Спілки.

Питання – є , відповідей – немає

Алексій Тільненко, координатор організації Крим SOS, постійний учасник заходів, розказав про проблему, яка з’явилася нещодавно. Верховна Рада 13 січня ухвалила закон, який, серед іншого, відмінив необхідність печатки міграційної служби у реєстраційній довідці переселенця. Він мав вступити в дію лише у квітні, тому виникли певні юридичні колізії і тому так довго дві державні служби (міграційна та соцзахист) його тлумачили. Ставити чи не ставити печатку? Довго розбиралися у цій юридичні колізії і домовилися, що треба почекати 13 квітня, коли закон вступить у дію, будуть розроблені всі підзаконні акти, і, тоді, нарешті, стане всім зрозуміло, що печатка анульована. 13 квітня вже позаду, але проблема все ще не вирішена.

Причин поспілкуватися з представниками влади у переселенців було достатньо. На конкретні питання, навіть не питання, а скарги на неповороткість херсонської бюрократії, яка не реагує на усні запити вичерпну відповідь надала Наталія Козаренко. Вона порекомендувала всім присутнім писати запити. Тобто, письмовий запит – це вже документ, на який держслужбовець не має права не реагувати.

Багато запитань було у учасників заходу щодо соціальних виплат та сумнівної інформації про затримку цих виплат під приводом того, що йде перевірка особових даних. Спеціалісти департаменту соцзахисту визнали, що така проблема є, але пообіцяли розглядати кожний окремий випадок особисто, надали контактні телефони та адресу, куди можна звернутися за допомогою.

Із розумінням віднісся до ситуації з перереєстрацією чи відкриттям бізнесу на Херсонщині представник податкової служби. Обіцяв допомогу і розгляд справи у максимально короткий термін. Люди, що переїхали сюди з окупованих територій, вже встигли налагодити на Херсонщині бізнес, і питання його прозорості, сплати податків стоїть дуже гостро. Якщо врахувати, що всі відповідні документи залишилися на окупованій території, то зробити це доволі важко. Але податківці пообіцяли свою допомогу.

Проблеми вирішуватимуть разом

Обговорювали на заходах також і загальні інформаційні проблеми переселенців, визначивши, що особливо важко отримати необхідну інформацію тим, хто живе у віддалених куточках області. Але є організації, до яких можна звертатися, є можливість організувати юридичний супровід для вирішення проблеми і отримати відповідну правову і, навіть, гуманітарну допомогу.

Сергій Жнивін, переселенець з Донецька, розповів, що всі громадські організації Херсонщині, які опікуються внутрішньо-переміщеними особами, мало спілкуються між собою, не координують свої дії, у кожної громадської організації є своя база даних, але немає єдиної, повної бази – тому є великі проблеми у роботі з людьми, що переїхали з зони бойових дій. Саме тому і вирішили переселенці створити свою організацію «Надія-Є!», яка буде активно займатися всіма аспектами життя людей, що переїхали жити у Херсонську область. Поки що триває процес реєстрації цієї організації, але активні нові мешканці Півдня України багато працюють і без офіційного статусу.

Формат круглого столу «питання-відповідь» виправдав себе. Кожного разу понад дві години держслужбовцям ставили питання, вимагаючи від них конкретних відповідей. Іноді емоції під час виступів «зашкалювали». Але це зрозуміло, бо на запитання: «Чи існує відповідна державна програма, яка враховує інтереси внутрішньо переміщених осіб?», представники майже всіх відомчих структур відповіли, що таких програм не існує. Під час цих чотирьох заходів переселенська аудиторія змогла встановити особисті контакти з керівниками управлінь та департаментів, і, навіть, домовитись щодо вирішення своїх особистих питань. Представнику департаменту охорони здоров’я довелось приймати відвідувачів прямо у коридорі медіа-центру «IPС Херсон». Теж саме вимушений був зробити і начальник управління освіти.

Після того, як всі питання держслужбовцям задані, й вони розходяться у своїх справах, переселенці залишаються, щоб поспілкуватися між собою. Літній чоловік, зібравши довкола себе купку людей, розмірковував, чому у його рідному Донбасі могло трапитись таке лихо. Він називав себе старим бандерівцем з Горлівки, наполягав, щоб розмовляли з ним, виключно, українською мовою, і розповів сумну історію про старого друга-дисидента, який відсидів сім років «за совєтів» за любов до України і мови. У 2014 році він потрапив у підвал в ДНР, за те ж саме. Семидесятирічного дисидента випустили через сім днів, зглянувшись на його похилий вік. Пішов старий бандерівець останнім, і пообіцяв наступного разу принести номер єдиної української газети, яка виходила у Донбасі. Він привіз її з собою, до своєї нової домівки.

Учасник заходів, член правління організації переселенців «Надія-Є!» Лариса Завгородня, вважає, що болючі проблеми вимушених переселенців вимагають більшої уваги держави, громадянського суспільства і засобів масової інформації. Щоб координувати дії всіх зацікавлених сторін, допомагати налагодити життя на новому місті і була створена організація. Наші нові сусіди – люди активні, на допомогу держави не дуже й розраховують. Вони вважають, що більшість проблем зможуть вирішити разом.