О чем недоговариваем, зажигая свечи памяти

Валентина Самар

Мораторий на свободный оборот сельскохозяйственных земель - преступление, потому что нарушает конституционное право человека свободно распоряжаться собственностью, и оно имеет сталинскую природу. Ту, которая, доведенная до масштабов геноцида, повлекла гибель 7 миллионов украинцев 85 лет назад.

У чорноземної моєї Кіровоградщини  у Національній книзі пам'яті  - аж три об’ємні томи і ті могли бути більшими, бо часто зустрічається ремарка  "актові записи про смерть за цей період не збереглися». Архіви рідної Устинівки і сіл району теж втрачено; прізвища й просто імена померлих чи навіть - син, баба, дід, або -  “сім'я Прідьми (21 чоловік)”, встановлені за спогадами тих, хто вижив. Із близьких родичів бабусі у Книзі - тільки двоє діток із родини Салтан, хоча їх були десятки…

Моя бабуся Єфросинія врятувалась тим, що ще з двома дівчатами потайки сіла на товарняк у Долинській і поїхала у Крим, де були радгоспи і який уже відійшов від голоду 1921-23 років. Але бригадир Ібрагім, який підібрав знесилених дівчат на вокзалі, мабуть, про нього добре пам'ятав. Тож робітниці перший тиждень виходили на роботу, але не кайлували міжряддя виноградників десь «під горою коло Алушти» (бабуся так і не згадали, як звалося кримськотатарське село); відходили, від'їдаючись тим, що приносив добросердний бригадир...Повернулись згодом, а в 37-му бабуся народила мою маму Ніну. І так життя повернулось, що я “вийшла заміж у Крим”, а згодом до нас переїхала і мама...У мене великий борг перед ними: я повинна повернути Крим, де врятувалась бабуся, де народився мій син і де похована мама. Але зараз не про це. 

Зараз про злочин, що триває, і про який не згадують  скорбящіє з приводу Дня пам'яті жертв голодомору державні мужі і жони. Бо вони - його співучасники. А злочин - тієї ж природи, що і 85 років тому: позбавлення людей права володіти і вільно розпоряджатись своїм майном, своєю власністю. Власністю на землю. 

...Бабуся все життя працювала у колгоспі - у 13 років верхи на коні вже пасла овець, і  навіть на пенсії, поки сил ставало, сапала чи куховарила у жнива (і так, у моєму житті була така радість, як окраєць хліба «від зайчика» з левади). 24 рублі - така була її пенсія. У шафі, під хустками бабуся зберігала облігації внутрішнього займу СССР. Розказувала, як їх  поночі приносили“уполномочені”, того ж дня, коли колгоспникам видавали гроші за трудодні - щоб ті копійки відразу й забрати назад. І я пам’ятаю ці довжелезні таблиці в газеті “правда” із номерами облігацій, що погашались ще меншими копійками…І розповіді, як рубали фруктові дерева і різали скот, бо і на них ввели великий податок при Сталіні, а підвищили при Хрущові.

Відплатою за колгоспну каторгу могла стати земля, передана селянам у власність. Але бабуся Фрося померли у вересні 1995, через місяць після Указу президента України Про порядок паювання земель колективних с/г підприємств. Але якби й дожила до розпаювання, то землею не змогла б вільно розпорядитись - як і  решта сім мільйонів селян, які отримали паї у власність, яку у 2001 році обтяжили мораторієм на продаж.

Півтора мільйони паїв з того часу уже перейшли у спадок внаслідок смерті власників. 400 тисяч паїв ніхто не успадкував і 1,6 млн ріллі стали безхазяйними. Їхні власники відійшли у кращий світ, так і не відчувши себе господарями на землі, на якій вони народились, тяжко працювали, за яку воювали - вони у ній поховані.

Вони не змогли продати свою власність, аби покращити якість і тривалість життя свого і своїх близьких. Це право, гарантоване Конституцією, у них вкрали люди усім відомі - читайте списки нардепів усіх скликань ВР вже незалежної України, які голосували за введення і продовження мораторію, це президенти від Кучми до Порошенка, які його підтримували чи ініціювали, та члени усіх складів урядів, яких вони з ВРУ призначали. До них також  додам і прізвища членів Конституційного суду, які відмовились цього місяця відкривати провадження за заявою 69 народних депутатів щодо конституційності мораторію. При тому, що ще у серпні 2018 вступило в силу рішення ЄСПЛ, що встановив: мораторій на продаж землі в Україні порушує права людини. І це вже - частина нашого законодавства.

Вільного обігу землі у Європі немає тільки в двох країнах - в Білорусі і у нас! А у світі таких, за даними Світового банку,  - лише шість: крім названих, це ще Куба, Венесуела, Таджикистан і  Конго. Так, у Росії є вільний продаж сільгоспземель, причому, вже більше 15 років. І він уже є і в окупованому нею українському Криму! (тут можна подивитись ціни). 

Кажуть, багато фермерів проти зняття мораторію. Це правда. Але чому? Попросила сестру Аллу розпитати устинівських фермерів, яких знаю з дитинства, і які нині стали вже міцними господарями. Кажуть, бояться, що справедливого ринку не буде, близькі до влади ділки та великі агрохолдинги  загребуть під себе всю землю, а суди будуть на їхньому боці. “Отоді вже буде справжній майдан. Без бою не віддамо”, - сказав один з них.

Але бій іде уже зараз. Бо брехня, що у нас немає ринку землі, він є - тіньовий і кримінальний. І близько сотні фермерів із сусіднього Бобринецького району минулого року масово закупили зброю - мисливські карабіни, автомати, зареєстрували об’єднання і тренуються з інструкторами-спецпризначенцями обороняти своє майно і свої села. Зі свого боку фермери допомагають військовим провізією та автомобілями. Хто регулярно читає судові рішення, що засилюють рейдерські захоплення землі та врожаю, силовий блок в яких, на жаль, забезпечують і ветерани-АТОвці, погодиться, що це наразі єдиний адекватний варіант захисту. І це основа справжньої територіальної оборони.

Так що до популярного вчора у соцмережах “Свічка у вікні, гармата у полі”(с) я би додала -  “автомат на стіні”.

 

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine