Севастопольця Ігоря Кучерявого, який приїздив із окупованого півострова на вільну територію України за біометричним паспортом і був зупинений СБУ на КПВВ «Каланчак», підозрюють у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. На початку окупації Криму він входив до так званої тактичної групи «Автоканал Севастополя», за що отримав нагороди від міністерства оборони Росії та ветеранів ФСБ, є членом партії «Єдіная Россія». На час досудового слідства він буде під цілодобовим домашнім арештом. Чому така гуманність, спитаєте ви? О так, Україна не Росія - ніяких підвалів чи переповнених СІЗО для підозрюваних у сепаратизмі. Більше того, злочин, який йому інкримінують, - середньої тяжкості, санкція статті 110 ККУ - до 5 років позбавлення волі, тож Кучерявий може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Адже з того часу, як він заробив у окупантів медаль «За повернення Криму», минуло більше п'яти років, тобто строк давності за цією статтею вже витік.

Щоправда є багато доказів тому, що «Автоканал Севастополя», який на пресконференціях представляв і Кучерявий, це зовсім не гурток таксистів-радіолюбителів. А справді тактична група, яка на своїй частоті забезпечувала координацію дій підрозділів незаконного збройного формування «Самооборона Севастополя», зв'язок між блокпостами та іншими підрозділами з їхніми кураторами зі спецслужб РФ та штабу Чорноморського флоту. Тож цілком заслужено додаємо тактичну групу «Автоканал Севастополя» до списку «Шуцманів Путіна».

Назва цієї групи севастопольських автолюбителів не раз траплялась журналістам Центру журналістських розслідувань під час розслідування злочинів «шуцманів», однак окремо її діяльність не досліджувалась. Цікавість виникла після затримання СБУ на адмінмежі з Кримом чергового «мисливця за безвізом» – севастопольського єдінороса Ігоря Кучерявого. Отже, хто він такий, за що удостоївся медалі Міноборони Росії та відзнаки ветеранської організації ФСБ та чому його затримання так важливо?

«Трудовий шлях у сім'ї моряків починав матросом, служив помічником капітана, в тому числі – старшим», – розповідає про себе Ігор Кучерявий.

У 2013 році він став керівником крюїнгової компанії – ТОВ «Лора і компанія» (скорочена назва «Лора і Ко»), займався працевлаштуванням моряків на промислові судна. Каже, що дуже успішно. Але скоро настав 2014 рік.

«В 2014 году, в время событий «русской весны» вступил в группу «Автоканал Севастополя», которая обеспечивала безопасность в городе, за что отмечен медалью министерства обороны РФ», – розповідав про себе Кучерявий на партійному зібранні. Він входить до політради Севастопольского регіонального відділення російської партії влади «Единая Россия», де координує проект «Безпечні дороги». У 2016 році Кучерявий безуспішно балотувався від «єдиноросів» до незаконно утвореного у місті «Совета Гагаринского муниципального округа».

Офіційно він виконував завдання в контакті з СБУ визначити необхідний рівень фізичного захисту посольства Російської Федерації в Україні та інших російських установ в Києві.

Чим же заслужили Кучерявий та інші його учасники нагород російських силовиків? Якщо вірити сюжету колишньої державної телекомпанії СТВ, кілька сот автолюбителів з раціями були такими собі тимурівцями для «служб міста», законна українська влада в якому була повалена 23 лютого, а навколо нього миттєво були споруджені блокпости.

«Нету хлеба. Пост находится в 32 км от города. Мы просто в эфире говорим: «Автоканал», на блокпосту «Верхнесадовое» пара буханок хлеба не помешала бы». Буквально через 5-10 минут проходящая машина из Симферополя завозит нам хлеб», – розповідав життєву історію Олег Головань, командир блокпосту «Верхньосадове».

«В центре города были остановлены нами, нашей организацией мародеры, которые выносили имущество из дома. Останавливали водителей в состоянии алкогольного опьянения неоднократно», – згадував Ігор Кучерявий.

Після так званого «входження» Криму і Севастополя до складу Росії, «Автоканал Севастополя» продовжив діяльність, «допомагаючи забезпечувати безпеку» у місті. У середині квітня 2014 року Максим Мішин, координатор групи та її учасник Ігор Кучерявий за підтримки командира блокпосту «Верхньосадове» Олега Голованя на пресконференції переконували владу легалізувати їхню діяльність, аби продовжувати спіпрацювати з російськими правооохоронцями на законних підставах.

Втім, як кажуть у Севастополі, більший вплив у місті Ігор Кучерявий отримав від іншої діяльності – ще до окупації Криму він був наближеним до депутата Дмитра Бєліка, який нині є «депутатом Госдуми». Затримання однопартійця та позаштатного помічника Бєлік не коментує. Зате севастопольці на форумах і в коментарях до публікацій онлайнвидань не стримують себе в оцінках «єдінороса», який спокусився на український паспорт із гарантованим безвізом до Європи, та партії Путіна в цілому. Приміром, користувач із ніком «Москва-150 (Москва) пише: «Вы меня извините, но когда в камеру бросают единороса, хоть в украинскую, московскую, американскую камеру – не важно, настроение у людей поднимается на все 120%. Единная Россия у меня пенсию забрала, пусть сидит там, не в обиду сказано!!!»

Втім, як кажуть у Севастополі, більший вплив у місті Ігор Кучерявий отримав від іншої діяльності – ще до окупації Криму він був наближеним до депутата Дмитра Бєліка, який нині є «депутатом Госдуми». Затримання однопартійця та позаштатного помічника Бєлік не коментує. Зате севастопольці на форумах і в коментарях до публікацій онлайнвидань не стримують себе в оцінках «єдінороса», який спокусився на український паспорт із гарантованим безвізом до Європи, та партії Путіна в цілому. Приміром, користувач із ніком «Москва-150 (Москва) пише: «Вы меня извините, но когда в камеру бросают единороса, хоть в украинскую, московскую, американскую камеру – не важно, настроение у людей поднимается на все 120%. Единная Россия у меня пенсию забрала, пусть сидит там, не в обиду сказано!!!»

За свого соратника у форумі видання «ForPost» спробував вступитися колишній координатор «Автоканалу Севастополя» Максим Мішин: «Не знающих Игоря, просил бы свои комментарии оставить при себе. То, что сделал глупость – согласен. В сложившейся ситуации молчание – золото. Все, что может быть сказано сейчас мной, точно не пойдет на пользу Игорю. Очень хотелось бы узнать у многих здесь комментирующих, чем Вы занимались в 2014 году? Чем занимался Игорь, я знаю и горжусь им и его поступками».

Олії у вогонь обговорень додав відеоблог ще одного севастопольського депутата-«єдінороса» – журналіста окупаційного каналу «Первый Севастопольский» Антона Пархоменка, який сказав, що сувора правда життя полягає в тому, що мешканці Криму і Севастополя втратили можливість вільно пересуватись Європою та світом – кримські російські паспорти там не визнають.

«Лапи українських спецслужб» виявились не такими вже й пазуристими, бо, на відміну від неправової ситуації в Росії та окупованому нею Криму, тут діє закон. А він до колаборантів не дуже суворий. Кучерявого процесуально не затримували, формально він був вільним і до засідання суду з обрання запобіжного заходу зняв квартиру у Херсоні. Суддя Галина Радченко обирала запобіжний захід Ігорю Кучерявому у закритому режимі. Адвокат та підозрюваний хвилювались за свою безпеку: їм начебто погрожують невідомі, а відзняте у суді відео хтозна як буде використано. Суддя клопотання захисту задовольнила, виходячи з того, що у відкритому засіданні буде розсекречена адреса, за якою за обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, про що і просила прокуратура.

Отже, на час досудового слідства єдинорос та учасник «русской вєсни» Ігор Кучерявий буде під цілодобовим домашнім арештом і з надією, що демократична правова держава, яку він зрадив, чітко дотримається норми статті 49 ККУ і він до тюрми не сяде. Адже злочин, у вчиненні якого його підозрюють, – середньої тяжкості, санкція статті 110-ї – до 5 років позбавлення волі, як і строк давності, спливання якого дозволяє звільнити від притягнення до кримінальної відповідальності. Правда, частина 5 тієї ж статті 49 передбачає, що давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України (ст. 109-114) Але яка прикрість. Законодавці цю поправку внесли 8 квітня 2014 року, а в силу закон вступив 18 квітня. Тож усі сепаратистські події лютого-березня-половини квітня у Криму і на Донбасі під її дію не потрапляють.

Халепа? Ще й яка! А головне, ніхто не знає, що з нею робити. Тому можемо сказати, що на наших очах відбувається широкомасштабна амністія у часі «учасників подій», якої так добивається Володимир Путін щодо Донбасу. Але це працює тільки у тому випадку, якщо особа не скоїла ще якого злочину. А у випадку із «Автоканалом Севастополя» цілком перспективно проглядається стаття 260 ККУ – Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та участь у них. Тож давайте подивимось, чим реально займалась, як вони самі себе називають, ця тактична група.

Згадки про групу «Автоканал» ми не раз зустрічали у спогадах учасників «самооборони Севастополя», дякуючи яким Центру журналістських розслідувань вдалося встановити багато невідомих епізодів підготовки та початку окупації міста, а також фігурантів тепер уже відкритих кримінальних проваджень. Про «Автоканал», як про колег, говорив командир незаконного збройного формування «Рубєж» Володимир Мельник, згадуючи курйози під час полювань на проукраїнських активістів.

Як уже зазначалось, на пресконференції «автоканалівців» Максима Мішина та Ігоря Кучерявого був присутній Олег Головань – колишній командир блокпосту «Верхньосадове». Блокпосту особливого – його бійців озброював особисто Ігор Гіркін (Стрєлков).

«У нас сначала не было никакого вооружения, кроме бутылок с «коктейлями Молотова» и черенков от лопат. А потом, с помощью Стрелкова Игоря Ивановича, всем известного, мы получили оружие, и после этого стало намного проще нам заниматься своими обязанностями», – згадував Олег Головань в одному інтерв'ю.

Олег Головань не випадково підтримує «автоканалівців». І він дає знати, в чому була особлива роль цього здавалось би неформального об'єднання севастопольських автолюбителів. Саме «Автоканал» забезпечив раціями і зв'язком блокпости, які за кілька днів були споруджені довкола Севастополя.

Деталі діяльності «Автоканалу», які знаходимо в інших інтерв'ю та сюжетах, свідчать про те, що формування забезпечувало блокпости не лише раціями, а й допомагало координувати дії підрозділів самооборони. Адже усі переговори мобільних груп «самооборони» велися на частоті «Автоканалу» – 446 MHz. Це значно пояснює, чому учасники «Автоканалу» називають свій підрозділ тактичною групою.

Ось як пише про роль «Автоканалу» Василь Сахаров, автор «Записок добровольца», що були опубліковані російським виданням «Военное обозрение»: «По «Автоканалу» стала проходить информация о замеченных беглецах, и наши патрульные экипажи разъехались по городу. В большинстве случаев, мы не успевали. Либо местная самооборона разбиралась самостоятельно, либо западенцы скрывались. Но несколько небольших групп мы все же накрыли, так что результат был, а на улице Ефремова успели перехватить двух приезжих гастролеров с Майдана».

На сторінці «Автоканалу» в мережі ВКонтакте, створеної у 2014 і підтримуваної і досі, повідомляється, що група була створена «силами активістів міського форуму» небайдужими людьми, що мали потенціал, фізичні та технічні можливості. Максим Мішин розповідав, що до групи входило до 300 автомобілістів, які були забезпечені раціями. Вони і взяли на себе «роль координатора у питаннях взаємодії із усіма службами міста, що займались забезпеченням громадського порядку і блокпостів: «Радіочастота «Автоканалу» використовувалась великою кількістю організацій і відомств». Яких саме?

Автор «Записок добровольца» у фіналі сподівається, що усі учасники «русской весны» будуть належним чином вшановані політиками: «На Нахимова построили бы защитников: казаков, дружинников, «ночных волков», «бизонов», самооборону, блокпосты, ребят с «Автоканала», патрульных из отрядов быстрого реагирования, добровольцев, медиков и всех, кто не спал ночей, и реально делал что-то для города. А потом вышел бы Чалый и сказал – спасибо. Это было бы здорово».

Олег Головань, говорячи про прямий зв'язок блокпосту зі штабом Чорноморського флоту та штабом самооборони Севастополя, який, зокрема, забезпечував на своїй частоті і «Автоканал Севастополя», підтверджує нашу версію про структуру підпорядкування незаконних збройних формувань військовому командуванню Російської Федерації.

Роль «шуцманів» очевидна: аби приховати дії регулярної армії та флоту, Путіну і його генералам та адміралам хоча б на деякий час, поки світ не оговтався, потрібна була ширма «місцевої самооборони». Як живий щит, як картинка для світових та російських ЗМІ і як виконавець найбільш брудної роботи.

Для цього вони мали бути озброєними і добре скоординованими. Частота «Автоканалу Севастополя» була такою ж цивільною ширмою для дій окупантів, які стояли за спинами і діями «самооборони Севастополя».

Окремою групою, яку «відпрацьовували» бійці «самооборони», були іноземні та українські журналісти. Світ не мав знати правду про реальні події у Криму, найголовніше, – не бачити, як російські військові захоплюють українські військові частини і кораблі.

«Их интересовало, чтобы исчезли конкретные доказательства присутствия военной техники и военных людей в Крыму, то есть на территории государства военных другого государства … Было военное вторжение. Несмотря на то, что жертв и погибших было мало, намного меньше, чем в любой другой войне, но это было военное вторжение. То есть это было передвижение военной техники, передвижение личного состава, это был захват стратегических точек, то есть все работало, так, как работает на войне, но без войны, без стрельбы. Были те же самые люди, те же самые танки, те же самые корабли, те же самые военные, были захваты тех же самых военных точек, которые были бы при любой войне», – розповів ЦЖР Костас Онисенко, журналіст із Греції.

Костянтин Онисенко – грецький журналіст. Разом із колегами із телеканалу «Інтер» Андрієм Цаплієнко та Оленою Механік знімав спробу штурму військової частини поблизу Севастополя «зеленими чоловічками» та бійцями «самооборони».

«Зачищати» свідків захоплення військової частини – журналістів та проукраїнських активістів – миттєво приїхали бійці «самооборони Севастополя». Били не розбираючи – під роздачу потрапили і російський журналіст.

«Мы уехали. Мы думали, что эпизод закончился. У нас был оператор сильно побитый, и мы решили ехать быстрее в Симферополь для того, чтобы попасть в больницу. Но нас блокировали джипы. Мы останавливаемся, со всех машин выбегают люди с закрытыми лицами, в балаклавах, с пистолетами. И они начинают вытаскивать всех людей. В прямом смысле всех вытаскивать, и начинают их бить: руками, ногами, всех подряд. Мы потом едем, Андрей Цаплиенко побитый, у него голова побитая, у него сотрясение мозга или что-то такое, не очень хорошее. У меня сломанный нос и другие повреждения, но самое главное – сломанный нос. У Паши – разбитые зубы, челюсть, он весь в крови, и у Вовы поломанные ребра и другие телесные повреждения», – згадує Костас Онисенко.

Роман Бочкала, який на той час працював на каналі Інтер, приїхав до Криму ще до початку окупації – шукав сліди втечі президента Віктора Януковича. Після того, як побиті «самооборонівцями» колеги повернулись до Києва, підготував спецрепортаж, що містив справжню сенсацію – радіоперехоплення розмов під час полювання «самооборонівців» на журналістів.

Роздруківка фрагментів радіоперемовин:

Запис перемовин Роману Бочкалі надали українські військові, які пеленгували розмови у радіоефірі. Вони і повідомили журналісту, що частота 446 мегагерц використовується «Автоканалом».

«Им удалось перехватить переговоры той сети слежения и контроля за перемещениями журналистов, которая осуществлялась силами таксистов и, наверное, не только таксистов. И я, конечно, был тогда шокирован, то есть по сути отслеживался каждый шаг, каждое перемещение, и судя по тому, в какой манере они все это обсуждали, было понятно, что у людей там не будет какого-то морального барьера просто там ребят расстрелять, бросить в канаву.

То есть это, знаете, мне напомнило, когда в 1994 был геноцид в Руанде, и когда просто хуту уничтожали тутси – манера общения была похожа с теми записями, которые потом на международном суде Гааге, суде ООН все слышали. Вот что-то подобное тогда происходило в Севастополе. То есть журналисты просто воспринимались просто как враги, просто как опасные элементы, которые угрожают их планом оккупантов. Поэтому воспринимались они, знаете, как на войне – есть свой, есть чужой. То есть журналисты просто приравнивались к чужим и отношение было соответствующее», – каже Роман Бочкала.

Журналістка Олена Механік, яка зазнала під час побиття журналістів психологічну травму, вважає, що уся мережа умовних таксистів була добре координована російськими силами.

«Незадолго до нападения мы снимали в одной из воинских частей в Севастополе и (украинские – ред.) военные предупредили нас, чтобы мы были осторожными, когда ездим по городу на такси и общаемся внутри машины потому, что у всех водителей на тот момент, как выяснилось уже чуть позже и как предупреждали нас тогда военные, были рации. Всю информацию, которую они слышали – когда мы общались между собой: журналисты операторы, редакторы – эти таксисты передавали дальше. Вот сейчас я понимаю кому – это дальше. Это российские и пророссийские структуры. И если бы мы тогда прислушались к военным и были бы более осторожны в своем общении, поведении, возможно бы не произошло того случая избиения моих коллег, нападения на нашу съемочную группу возле воинской части», – розповіла Механік Центру журналістських розслідувань.

Роман Бочкала каже, що, з огляду на його багатий досвід спілкування із військовими, переслідуванням журналістів займались не вони – робилось це чужими руками:

«Я думаю, что, во-первых, это была спланированная операция однозначно, а реализована она была, скорее всего, руками вот этих вот неких «самообороны», казачков, возможно, каких-то таксистов и так далее. А курировали это, наверняка, спецслужбы – может, ФСБ, может быть ГРУ. Я думаю, что таксисты, если послушать записи, они просто вели и передавали друг другу, в зависимости от маршрута перемещения машин, на которых, собственно, ехали журналисты. Но кто-то же при этом курировал и давал команды, мы этого человека не слышим на записях. Я считаю, что это была акция устрашения, цели убить не было, потому что убили бы. Была цель запугать и сделать так, чтобы в Севастополь больше не ездили».

Неймовірно, але факт: Максим Мішин, координатор «тактичної групи» публічно підтвердив, що опубліковані Романом Бочкалою переговори під час переслідування журналістів справді велися на частоті «Автоканалу». Але жорстоке побиття журналістів називає… інсценуванням, а запис – монтованим. Фрагмент пресконференції:

Питання журналістки: «Говорят, Бог миловал, как бы ни один журналист не пострадал. На самом деле журналисты телеканала Интер были остановлены и даже избиты. Скажите пожалуйста, это по вашей частоте сообщалось, что движутся журналисты? И как вы определяете, кто в машине – кто свой, кто чужой».

Максим Мішин: «Действительно, это было передано по частоте Автоканала. (….). То, что телеканал Интер якобы был избит на воинской части по дороге на Фиолент … Вы прекрасно видели ту инсценировку, которая была предъявлена Российской федерации, когда люди просто забыли выключить камеру и стеснительный военный при всей амуниции как-то слишком себя непонятно вел. будь у меня та амуниция, я бы себя как-то более спокойно чувствовал. а он был слишком стеснительным. вежливым. поэтому это инсценировка, действительно инсценировка. Относительно непосредственно эфира, я вам скажу, он был нарезан. потому что отдельные моменты взяты совершенно с других переговоров. вы ж прекрасно понимаете как формировалась информационное поле для Украины, – сказав Максим Мішин.

Роман Бочкала заяву Мішина коментує так: «Я скажу следующее: у любой записи существует оригинал. Я распоряжался, естественно, не оригиналом, а тем, что мне переслали по интернету в виде файла. Но знаете, во-первых, я знаю ребят, я видел, в каком состоянии они вернулись и что они пережили. Какая инсценировка, о чем мы говорим? Это полный бред. Но даже если посмотреть с технической точки зрения, то, наверное, же тогда точно было открыто уголовное дело, были какие-то, наверное, следственные действия. Я буду очень удивлен, если выяснится, что эти материалы не были истребованы и не была проведена соответствующая экспертиза. Если это так, то тогда извините, тогда у меня уже будут вопросы не к оккупантам, а к следственным органам Украины. Сколько лет уже прошло – пять лет с тех поря, я думаю, что можно было, наверное, эти пленки найти. Как минимум, меня никто не спрашивал… вот вы спрашиваете, а следствие не интересовалось, где я их взял».

На жаль, розслідування цього воєнного злочину, вчиненого проти українських та грецького журналістів дійсно не розслідувалось роками. Як і в цілому велика справа щодо окупації Севастополя і Криму. Лише минулого року прокуратура АР Крим задокументувала покази потерпілих журналістів. А про запис радіоперехоплення розмов на «Автоканалі Севастополя» ми згадали після затримання учасника цієї «тактичної групи» Ігоря Кучерявого. Справа ця, з огляду на наведені факти з діяльності «автоканальців» та перспективу звільнення від кримінальної відповідальності «героев русской весны», що відкрилась завдяки цій історії, може мати прецедентне значення. Спостерігаємо.

Відеоверсія розслідування «Шуцмани Путіна. Автоканал Севастополя», Центр журналістських розслідувань: