Українська громадська організація «Центр протидії корупції» є, свого роду, барометром ефективності дії української влади у боротьбі із корупцією. Дарія КАЛЕНЮК – виконавчий директор організації та одна з засновників проекту «Янукович.Leaks», відповіла на запитання Валентини САМАР у телепрограмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК «Чорноморська»)
16 січня – річниця прийняття старою Верховною Радою «диктаторських» законів, які і стали поштовхом до силового Майдану, до зміни влади. Минув рік, і Автомайдан та інші активісти по всій Україні проводять пікетування прокуратур, включно з ГПУ, оскільки жодне з кримінальних провадженнь, які були відкриті по організаторах ухвалення «диктаторських» законів, – це і пан Олійник, який зараз, напевно, не бідує у Криму, це і пан Калєтнік, який був тоді віце-спікером, і ще ціла низка депутатів — жодне з цих проваджень досі не закінчено, до суду не дійшло. Чому?
Бо не хочуть. Дуже проста відповідь. Не хочуть, тому що, напевно, комусь вигідно ці провадження не доводити до кінця. Або це «нехотіння» коштує якісь ціну. В мене питання: чому не хочуть розслідувати якісь фінансові злочини екс-влади? Чому не хочуть розслідувати активи Віктора Януковича, Олександра Януковича, Курченка? Чому немає жодного обвинувального висновку, поданого прокуратурою в суд? Чому підозри почали з’являтися тільки в грудні 2014 року, коли ЄС вже відверто подавав сигнали, що санкції скасують? Чому немає підозр суддям і слідчим, які фальсифікували справи проти активістів Євромайдану?
Можна знайти багато технічних причин: мовляв, докази знищені, докази всі в Криму, в Луганську, на окупованій території, поганий Процесуальний кодекс, поганий Печерський суд. Як юрист, я вам скажу, що можна знайти десятки відмазок, чому — ні. Але є одна причина, як на мене, – не хочуть. Тому що прокуратура, як і інші правоохоронні органи, у нас не є правоохоронним органом. Це є і досі органи, які покривають злочини і політичну корупцію.
Низка депутатів з подачі Комітету із боротьби з корупцією, який очолює Єгор Соболев, почали збирати підписи за внесення питання про недовіру генеральному прокурору у порядок денний сесії ВР. Для цього треба зібрати 150 підписів, та на кінець першого дня збору підписів лише половина була. Причому, деякі депутати спочатку ставлять підпис, а потім викреслюють …
Я думаю, що це чи не останній можливий вихід врятувати ситуацію — відставка генпрокурора.
Для президента Порошенка?
Для суспільства. Порошенко його призначає, звільнити він його не може, але він може сказати, задоволений він роботою генпрокурора чи не задоволений. На останній прес-конференції він сказав, що він не задоволений роботою Генпрокуратури, але задоволений роботою генпрокурора. Це як?! Я сподіваюся, що у Верховній Раді знайдеться більшість. Спочатку 150 депутатів, які ініціюють цей процес звільнення генпрокурора. І знайдеться більшість, яка підтримає. Тому що вчора генпрокурор повинен був звітувати про розслідування фінансових злочинів, але він навіть не прийшов (до ВРУ — ред.), відправив свого заступника і відповіді на питання не були надані. Він розповів, що були винесені ряд підозр, що є кримінальні провадження. Але, перепрошую, ми ці кримінальні провадження просто вигризали з Генпрокуратури, починаючи із квітня. Ми направляли їм заяви про злочин, ми приводили факти — от вам докази, от вам журналіст, який це розслідував. Але звідти: «Ні, ми не можемо, ми не хочемо». В Генпрокуратурі в нас була одна така цікава історія по Миколі Злочевському (екс-міністр екології України, — ред.), було кримінальне провадження. І тут раптом його передають в МВС розслідувати. Що це значить? Це у слідчого прокуратури, у якого знаходиться це провадження, все забирають і потім МВС буде вивчати ці томи півроку. Це спосіб поховати це кримінальне провадження. Ми запитали, чому вони це зробили. Якби не було суспільного та медійного тиску, то всі ці провадження зливалися б. І санкції були б скасовані.
Що у Яреми є такого, що Порошенко не може, попри тиск і суспільне несприйняття керівництва Генпрокуратури та тих методів, що вони застосовують? Що є таке у Яреми, що Порошенко не може з ним розстатися?
Не знаю. Напевно, у кожного співробітника правоохоронних органів, який вже тривалий час, роками на високих посадах, є щось на когось. Як працюють і працювали правоохоронні органи? Вони знають, що високопосадовці щось роблять не так і тримають це на «чорний день». Можливо, якась така папочка є на високопосадовців і у Яреми. Не виключено, що і щодо пана президента. Я не знаю — можу тільки гадати.
Є версія (і вона популярна серед політиків) про те, що їх міцно поєднало. Це перші місяці після перемоги Майдану, коли всі ці герої наших журналістських розслідувань, всіх схем, безслідно і безкарно зникли. А потім деякі, як, приміром, Андрій Клюєв, і повернулись. І начебто їм не просто дали піти, а надали можливість вивести активи. Їхні маєтки перепродаються, переписуються на когось, знімаються арешти рахунків. Людям дали величезний шматок часу для того, щоб вони «навели порядок» у своїх багатствах. Це, звичайно, не могло бути без вищої політичної волі. Має право на життя така версія?
Цілком можливо, що це було зроблено свідомо. Свідомо не розслідувалися кримінальні провадження, не заарештовувалися активи, як і Україні, так і за кордоном – це беззаперечний факт. Те, що це було свідомо і зелене світло йшло від керівництва вищого рівня генпрокуратури і не тільки – це скоріш за все. По-інакшому це неможливо. Якби було бажання організувати процес, почистити лави прокуратури, правоохоронних органів від тих, хто там залишився – це б зробили. А цього не зробили.
Але деякі кроки почали робити зараз. Верховна Рада України внесла до Кримінально-процесуального кодексу зміни, які відкривають можливість для заочного засудження. Таким чином можуть притягнути до відповідальності наших втікачів?
Це було прийнято ще в жовтні і закон ще тоді вже можна було застосовувати. Чому проти жодного з них генпрокуратура не передала ще справу у суд з жовтня – я не знаю. Там є нюанси із цими останніми поправками, але я можу сказати, що і без цих поправок вже сьогодні «заочку» можна застосовувати. Можна почати судове кримінальне провадження проти Віктора Януковича без його участи. Так само, як і арештовувати цього активи. Наприклад, Межигір’я.
Саме в жовтні було накладено арешт на частину майна екс-міністра енергетики України Едуарда Ставицького. Решта, як свідчать журналістські розслідування, на підставних осіб переоформлено. Далі — Віталій Захарченко, екс-міністр МВС України, який, начебто розшукується усіма, але насправді спокійно подорожує, а 16 січня вигулькне у Севастополі. Там він презентує свій благодійний фонд і вітати із днем утворення спецпідрозділу «Беркут». У пана Захарченка, як ми знаємо, розкішний маєток, на який не накладено арешт. Чому?
Відповідь знає Ярема. Це людина, яка повинна була зробити все, щоб ці активи були заарештовані. Це повноваження Генеральної прокуратури. Всі провадження проти екс-високопосадовців ще з березня віддаються генпрокурором слідчим управління ГПУ. Тому питання до Яреми. Але ми опишемо ці факти і дуже скоро ми направимо заяву про злочин. Також із зверненням, щоб нам дали інформацію про слідчих і прокурорів, які ведуть кримінальні провадження, де фігурують Ставицький, Захарченко. І ми запитаємо, чому ці активи не були арештовані. Ми будемо вимагати, щоб їх заарештували. Навіть якщо вони переписані на якихось підставних осіб, є стаття, яка передбачає кримінальну відповідальність за змову у приховуванні якихось речових доказів, елементів злочину чи статки. Тобто ті особи, на яких переписали, по ним можна почати кримінальне провадження за підозрою, що з ними домовилися екс-власники про те, щоб вони стали підставними особами. Навіть зараз для того, щоб врятувати ситцацію, можливо накласти арешт. А Генпрокуратур у вересні вийшов і розказав, що в Австрії арештований будинок Клюєва, в Швейцарії арештований будинок Іванющенка (Юрій Іванющенко – екс-нардеп від «Партії регіонів», — ред.). А чому він не сказав, що арештовано в Україні?
Одним із найбільш корупційних, як вважають експерти — економісти і юристи, і водночас, дискримінаційним щодо громадян з окупованих територій, є закон про вільну економічну зону «Крим». Це дуже дивний прецедент військово-торгівельних відносин з країною-окупантом. Ми отримали відповідь із Державної фіскальної служби, яка повідомляє, шо за два з половиною місяці дії цього закону про «фейкову» ВЕЗ в окупованому Криму 1862 українських підприємства возили туди різноманітні товари. Корупційних складових тут дуже багато, бо ми знаємо, хто там торгує, хто перереєстровує свої підприємства за російським законодавством, залишаючись і українськими підприємцями і українськими політиками. Наприклад, народнимй депутат Давид Жванія, якому належить цементний завод у Бахчисараї, чи Юрій Косюк, який ще нещодавно був першим заступником глави Адміністрації президента,у якого три великі аграрні компанії в Криму,які вже також перереєстровані за російським законодавством. Це корупція чи ні?
Корупція. Я хочу підійти із іншого боку. Ми дозволяємо українським підприємствам торгувати із окупованою територією…
…і ми дозволяємо їм там реєструватися за російським законодавством, не визнаючи органи влади, які там засновані росіянами.
Водночас наша позиція на весь світ, на всю міжнародну спільноту – ми вимагаємо санкцій проти Росії, тому що вона підтримує терористів, вона окупувала Крим. По-перше, це непослідовна позиція України. Вона вимагає від міжнародної спільноти те, чого вона сама не робить. Вона не робить елементарного – якісь свої внутрішні економічні санкції. Друге питання щодо тих підприємств, які отримують дозволи на торгівлю із Кримом. Цікаво було б дізнатися, на якій підставі були зроблені ці дозволи.
На підставі цього закону. Він дозволяє не платити при цьому ніяких зборів, податків. У той же час вони з 1 січня вже будуть сплачувати мито,ввозячи в Крим товари, країні-окупанту. А ті підприємства, що перереєструвалися в Криму, також платять податки у російський бюджет.
Це неправильно. Що з цим зробити? Напевно, потрібно змінювати закон цей. Я не можу детальніше коментувати, тому що не заглиблювалася в цю тему. Але ключовий меседж – це непослідовна позиція України. Як тільки ця інформація доноситься країною-окупантом до політиків ЄС, до Сполучених Штатів, до Канади — до всіх країн, які нас підтримують, Україну не будуть всерйоз сприймати. І це має розуміти президент, прем’єр-міністр.
Президент якраз розуміє добре. Говорить, що цукерки Липецької фабрики «Рошен» не продаються у Росії,але вони у великій кількості продаються у Криму. Час від часу росіяни також йому нагадують про Севморзавод у Севастополі. Були заяви Сергія Мєняйло, «губернатора» Севастополя, про те, що треба примусово викупляти цей завод у Порошенка. Такі дзвіночки весь час ідуть Петру Олексієвичу. Тому, коли ви кажете про те,що мав би розуміти, він прекрасно розуміє. бо в нього там є активи.
З того,що ви розказали, для мене багато чого нового. Тому що я не знаю про Крим стільки, скільки знаєте ви. Але я знаю, як ми це використаємо. Ця інформація має бути публічно доступна англійською мовою для міжнародних стейкхолдерів для того, щоб ті, у кого прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк та президент Петро Порошенко просять гроші та підтримки, розуміли, що на своїй території роблять Петро Олексійович і Арсеній Петрович, і взагалі уряд України.
Це вічна проблема. У нас бізнес і політика – це одне і теж саме. Чому корупція політична величезна? Тому що бізнес – це не бізнес. Це просто дроблення грошей з того, що ти торгуєш якимись повноваженнями і маєш якісь посадові обов’язки. Для мене була новина про підприємства, які пов’язані із «Миронівським хлібопродуктом», який належить пану Косюку. Центр протидії корупції слідкує за грошима від Європейського Союзу. І у грудні ця компанія отримала близько 80 мільйонів євро кредиту від Європейського інвестиційного банку. Тобто , компанія , що належить пану Косюку, у той час, коли він був заступником глави АП, отримує 80 мільйонів євро кредиту.
Може бути, що ці гроші були інвестовані і в кримські компанії, які перереєстровувались за російським законодавством?
Виглядає, що так. Але ми подивимось.
