Мы побеждаем

Михайло Ткач, журналіст програми «Схеми: корупція в деталях»

Имел возможность выступить с речью на церемонии награждения Национального конкурса журналистских расследований. Вечером вернулся домой, официальное расследование по факту возможного прослушивания у меня в квартире, похоже, затянется, поэтому решил заклеить то самое отверстие на потолке в кухне. Из листиков А4 дома оказалась только речь. Видео на церемонию не записывали, поэтому публикую текст, пишет на своей странице в Facebook Михаил Ткач, журналист программы «Схемы: коррупция в деталях».

«Ви напевне чекаєте від мене якихось сумних промов. А сумувати не треба. Не зараз.

Я вчора читав на Українській Правді дуже змістовний текст про журналіста Георгія Гонгадзе і про його останні дні, і насправді перебуваю під враженням і зараз.

«У травні 2020 року Мирослава Гонгадзе знайшла блокнот Георгія, який до цього не бачила. Серед номерів телефонів, які вже давно не дійсні, на окремій сторінці був запис: «Не падай духом, не вмирай раніше смерті». Це цитата з казки про двох жаб, які впали у горщик зі сметаною і стали тонути. Одна з них здалася і потонула, а інша бовтала лапками доти, доки сметана не перетворилася на масло – і вона вибралася».

З часів Кучми за великим рахунком в управлінні державою мало що змінилося. Але мені здається, що ми зараз так бовтаємо лапами і лап так багато, що в них не вистачить сметани.

І ми можемо тонути у повсякденних справах, засмучуватись, навіть боятись, але цей дух свободи, який ціною такої жертви отримала наша країна, з нами назавжди. Його в нас вже не заберуть.

Я вчора думав, що важливого сказати сьогодні, і побачив цей текст. Гонгадзе вбили 20 років тому. Двадцять. А я вчора прочитав цю фразу з його блокнота і підняв підборіддя.

Тому сумувати не треба. Не зараз. Зараз ми перемагаємо. Ми перемагаємо в боротьбі за свою професію, за право робити свою роботу.

Я дивлюсь матеріал Данила Мокрика про Іллю Ківу і радію, тому що ми перемагаємо. Я дивлюсь матеріал Реплянчука про відпочинок Медведчука в окупованому Криму під охороною українських поліцейських - і радію, що ми перемагаємо. Я дивлюсь матеріал Опанасенка про Велюр Тищенка - і радію, що ми перемагаємо. Я дивлюсь на мільйони переглядів наших матеріалів, на дірку в стелі у мене на кухні, на спалене авто нашого водія - і розумію, що ми перемагаємо.

Ми перемагаємо.

За президента Порошенка намагались знищити довіру до розслідувачів меседжем «журналістика вмерла». Все розходимось. Дивіться канал прямий, читайте блогерів. Але стались офшори Порошенка від Слідства.Інфо, таємна відпустка Порошенка на мальдівах містер петро інкогніто від Схем, оборонка Свинарчука від Бігус.Інфо - і вмер рейтинг Порошенка.

І це не зробили журналісти, це зробив він сам. Тому що він відкрив офшори, таємно поїхав відпочивати, скориставшись владою, його близький друг заліз по лікті в оборонку під час війни, а розслідувальна журналістика виявилась живою і про все це розповіла суспільству.

Тепер ті ж самі люди, які кричали, що журналістика вмерла, приходять у коментарі до розслідувань про президента Зеленського і пишуть «ви зробили це разом». Але ж ви казали, що журналістика вмерла?

Уотергейт стався перш за все не тому що про це розповіли Вудворт і Бернстайн, а тому що президент Ніксон і його адміністрація зробили те, що зробили. І журналісти просто розповіли про це суспільству. І після обрання наступного президента ніхто не казав сто разів на день Вудворту і Бернстайну - це ви його привели, ви зробили це разом.

Коли з‘явилась Українська Правда -- це була одна сторінка, і лише 50 людей за день заходили її читати. Але люди, які робили Українську Правду, були дуже небезпечними - тому що були вільними. Вільними -- це означає неконтрольованими - це означає, що вони могли розказати суспільству те, про що суспільство ніколи б не дізналося природнім шляхом. Мали можливість. А це і є свобода.

Жоден президент ніколи не вийде і не скаже -- в мене ось тут домовленість, а ось цей мій друг корупціонер. Влада ніколи не бути свідчити проти себе.

Нам часто закидають - ви про це розповіли, і що далі? Чому не настає відповідальність? Справді, норма така: Чиновник має розуміти: скоїв злочин - поніс відповідальність. З цим поки є проблеми. Суддя Вовк не дасть збрехати. Сьогодні шанси уникнути відповідальності настільки великі, що топ чиновники усвідомлюють дуже добре -- як легко вкрасти, і як складно за це потім відповісти. Тому вони крадуть частіше, аніж відповідають.

Але тут у гру входить розслідувальна журналістика. Заїжджає на автівках вартістю сім тисяч доларів. І чиновник вже щось розуміє, відчуває острах, починає думати. Скоїв злочин - це навряд розслідують правоохоронці, а якщо розслідують, то суд навряд винесе вирок. Але про це розповість журналіст. І це природній процес. В нього не треба втручатись.

Порошенко втратив довіру суспільства не тому що про його справи розповідали журналісти. А тому що ці справи були, і журналісти про це розповіли суспільству, і вже суспільство природнім чином зробило висновки, і Порошенко разом з представниками його влади понесли політичну відповідальність.

І тому вільний журналіст сьогодні в Україні має більший вплив ніж залежний генпрокурор чи генпрокурорка. Вільний журналіст небезпечніший для великих фінансово-промислових груп ніж залежний міністр.

Обрали президента. Він або його оточення почали красти і вести себе невідповідно, журналісти знайшли докази і розповіли, прощавайте, вітаю наступний президент. І нам журналістам все одно хто наступний.

Сьогодні журналісти - це цеглини у будинку стримань і противаг для влади який ще лише будується в нашій країні. В який заселятиметься і має заселятися кожна влада. А не на державні дачі.

Саме за це топ чиновники продовжують зневажати журналістів - за те, що журналісти просто роблять свою роботу. Ці чиновники не розуміють, що подекуди журналісти допомагають їм не наробити за допомогою влади куди більше помилок, ніж вони вже роблять.

Саме журналісти інформують суспільство для того щоб в рамках демократії суспільство знімало і призначало президентів. Завдяки свободі слова можна як стати президентом, так і залишити цю посаду. Важливо, щоб президенти це розуміли. Але кожний наступний президент вважає, що про нього розказувати не потрібно.

Ми пам'ятаємо видовищні дебати президента Порошенка і кандидата в президенти Зеленського. Як яскраво кандидат Зеленський атакував Порошенка звинуваченнями. Майже все, що закидав тоді Порошенку кандидат Зеленський стало відомо завдяки журналістським розслідуванням.

Вони помінялись місцями. Кандидат Зеленський став президентом. І - от дивина! - він точно так само схоже як і Порошенко дратуєтсься, коли журналісти розповідають про нього суспільству.

Керівник офісу президента Зеленського на офзерекорді сказав про наш матеріал про переїзд президента на державну дачу -- не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті коли її там нема.

Цю ж саме фразу мені на прес-конференції в 2016 році сказав президент Порошенко коли я запитав в нього про непрозору роботу його адміністрації. Не шукайте чорну кішку темній кімнаті, Михайле, коли її там нема.

Після цієї відповіді я зняв, як до адміністрації президента Порошенка таємно, з пересадкою в інше авто, завозять олігарха Коломойського. Таємно опівночі до адміністрації Порошенка заїжджав олігарх Рінат Ахметов, як потім пояснював президент -- привозив квитки на футбол. Опівночі. На футбол. Таємно заїжджали олігархи брати Суркіси, олігарх Фукс, олігарх Пінчук, олігарх Льовочкін, олігарх Медведчук.

Актор Зеленський зробив для свого шоу Вечірній Квартал сатиричний номер після того, як нами було оприлюднено розслідування про таємний відпочинок президента Порошенка на Мальдівах. Актор Зеленський став президентом. Таємно полетів відпочивати до Оману в перший же рік. Таємно, як і Порошенко, повернувся з відпочинку на чартері, таємно, як і Порошенко, залишив аеропорт через бокові ворота, а не через термінал, як президент, якому нема чого приховувати, і який обіцяв публічність. Ми поїхали за авто, в якому, як нам здавалося, може бути президент, і це була єдина можливість здобути докази. Це не був кортеж.

Президент Зеленський виходить на прес-конференцію і звинувачує мене в тому, що я вклинився в його кортеж, а мої батьки мене, виявляється, неправильно виховали.

Я однаково відпрацював історію про відпочинок обох президентів. Але де номер кварталу про таємний відпочинок президента Зеленського?

Знаєте, одразу після останніх президентських виборів і перемоги Зеленського одна знайома запитала мене: Чим же ти тепер будеш займатись, якщо тепер все буде інакше, публічно і прозоро?

Через рік президентства Зеленського я маю визнати - тепер дійсно інакше. Раніше олігархи вночі крадькома заїжджали до влади. Тепер влада крадькома вночі заїжджає до олігархів. Заступник керівника офісу президента крадеться в офіс олігарха Хорошковського. Перший помічник президента крадеться в офіс олігарха Коломойського. Невже це доставка GLOVO державних інтересів у приватні руки?

Багато хто з вас чув про історію британського журналіста Гарета Джонса. Він першим розповів світу про Голодомор. Він зміг прорватися в Україну і побачити на власні очі, як люди вмирають від голоду просто тому, що так вирішила влада в особі однієї людини. Це неймовірний вчинок журналіста. Якого потім зацькувала радянська система. З того часу світ змінився, зникли цілі імперії, вийшло 11 айфонів, Ілон Маск запустив електрокар на орбіту, а умови, в яких працюють українські журналісти і досі дуже схожі на ті, в яких опинився Гарет Джонс.

За вашу незалежну діяльність за вами слідкують, залякують, попереджають, дискредитовують, проти вас застосовують вгодованих посіпак, і все це, аби ми не розповідали про зловживання влади.

Ви всі знаєте Георгія Гонгадзе. Журналіста, якого задушили а потім відтяли голову. Ви всі знаєте Павла Шеремета. Журналіста, якого вбили вибухом в центрі столиці. Хто замовив вбивства цих талановитих і дуже яскравих представників нашої професії?

У Георгія Гонгадзе з Оленою Притулою була одна сторінка. 50 людей на день заходили туди за інформацією. Ковтнути повітря. Нас зараз десятки. Сотні. Ми маємо мільйони переглядів. Сьогодні нас надто багато, щоб нашу справу можна було перемогти.

Завжди має бути вибір і сьогодні він є. Їсти те, що дають, годують наче в клітці в зоопарку тричі на день в новинах. Чи постійно полювати -- для того, щоб наше суспільство мало змогу розвиватися.

Я знаю, що у кожного з вас є своя історія боротьби. Ця боротьба є частиною нашої роботи. Тільки за останні 5 років на нашу знімальну групу під час виконання наших професійних обов'язків нападали співробітники СБУ, співробітники управління державної охорони, охоронці Медведчука, охорона Ахметова за нами стежила кілька місяців, а охорона Коломойського заклеювала вікна нашого авта, аби заблокувати нас, Портнов оприлюднював дані водіїв, які зі мною працюють, в мене вдома на кухні отвір в стелі для прослуховування, а машину нашого водія місяць тому спалили.

Більшість справ про напади та тиск на нас закрито або не розслідується. Мені ламали месенджери, я бачив розшифровки своїх розмов які робила влада, мені казали «якщо скелетів в шафі нема їх можна зробити», на мене писали заяви і подавали до суду.

І знаєте що я вам скажу?

Ми перемагаємо.

Тому що все що трапилось зі мною, все що трапляється з вами у вашій професійній діяльності свідчить про те, що вони нас бояться, а ми їх ні».

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine