У російських та кримських ЗМІ прокотилась хвиля публікацій про «висихаючий» Крим, з вражаючими фото обмілілих водосховищ та посухи. Проблема прогнозована, бо мільярд кубометрів дніпровської води, яка до 2014 року живила півострів, замінити нічим. Упродовж двох з половиною років після незаконної анексії Криму, окупанти та їхні кримські посіпаки так і не спромоглися навіть визначитись із способом вирішення проблеми, зосередившись на варварських методах — бездумному бурінню свердловин та перекиданню русел річок. Тепер мова вже заходить і про відселення людей із «безводного» північного Криму. Чи реальний такий розвиток подій, скільки води треба Криму і в яку суму стануть країні-агресору плани з опріснення морської води — в інтерв’ю з академіком Михайлом РОМАЩЕНКОМ, директором Інституту водних проблем і меліорації НААН України. (програма «Питання національної безпеки», ефір ТРК «Чорноморська», 1 листопада 2016 р.).
Валентина САМАР: Михайле Івановичу, на сайті «Эхо Москвы» з’явилась публікація Володимира Гарначука — колишнього помічника «віце-прем’єра» Криму Шеремета, про те, що в Криму катастрофа із водою і, можливо, доведеться відселяти людей. Чи настільки, як ви вважаєте, стоїть гостро в Криму зараз ця проблема чи це спекуляції для масового виселення із Криму місцевих мешканців?
Михайло РОМАЩЕНКО: Я б сказав, що проблема води для Криму була завжди гострою. Ще два роки тому, коли ми з вами спілкувалися, я казав, що власних водних ресурсів Криму буде вистачати на мінімально необхідне покриття питних і комунальних потреб. І їх абсолютно не вистачить для того, щоб забезпечити зрошення в тому ж степовому Криму.
Ми тоді говорили, що в Криму є 23 водосховища, 15 з них – місцевого наповнення, а вісім наповнювалися з Північно-Кримського каналу і забезпечували північну та східну частини Криму. Тоді в Криму дискутувалися питання: «набуримо свердловин, дістанемо підземні води», інші різні варіанти розглядалися. А я тоді говорив, що запаси підземних вод в Криму незначні, вже був досвід їх використання в 60-70 роки минулого століття і тоді була фактично введена заборона використання підземних вод на зрошення через те, що відбулось підтягування солоних мінералізованих вод.
Практично те, що я знаю: через пробурені водозабори в Джанкойському районі, щоб забезпечити цю частину півострова, вони вже сьогодні мають проблеми з погіршенням якості води. Природу не обманеш! Якщо є експлуатаційні запаси, то скільки свердловин не бури – вони вичерпуються і поповнення їх немає. Інша складова – наповненість водосховищ. Сьогодні приблизно на 40 мільйонів кубічних метрів природного стоку менше, ніж було на цей час в минулому році. Сьогодні для Криму проблема води стоїть гостро. І без додаткової води, залученої з інших регіонів, проблема життєдіяльності степового Криму під загрозою. Тому, можливо, стаття, яка з’явилася, має певне підґрунтя.
Белогорское водохранилище, фото Крым.реалии
Тобто, ви вважаєте, що цілком реально може бути реалізовано сценарій відселення людей, а іншими словами, по суті, це — депортація громадян України в РФ. Тому що у Гарначука мова йде про «інші регіони країни», тобто – Росії. Бо й куди в Криму переселяти? Нестача води буде відчуватися все одно, куди б не переселити. Плюс – проблеми із житлом, харчами, електроенергією. Це шалені гроші, яких сьогодні, ми знаємо, у Росії вже немає. А от відселення у малозаселені віддалені регіони Росії – навіть державні програми для цього є.
В даному випадку я настільки глибоко не аналізував, тому що це питання я не розглядав. Але, з точки зору можливості переселення чи працевлаштування в інших регіонах Криму, то це проблематично, тому що таких місць там немає, тому що там теж виникне проблема забезпечення водою.
З іншого боку, тут сама по собі виникне ще одна проблема. На території, де розвивалось рисосіяння, в зв’язку з тим, що під час вирощування рису відбувалося промивання ґрунтів, сьогодні виникла проблема процесів вторинного засолення. Через це людям там неможливо буде займатися сільськогосподарським виробництвом не тільки тому, що вода для поливу відсутня, а тому, що природні процеси в цих умовах будуть йти зовсім в іншому напрямку. У нас буде прискорено відбуватись деградація раніше родючих ґрунтів, процеси засолення зроблять практично неможливим навіть за наявності опадів сільське господарство.
Є інший варіант – пустити воду по Північно-Кримському каналу.
В умовах, коли територія окупована, обов’язок забезпечення водою лежить на тому, хтов взяв на себе відповідальність. В даному випадку Україна абсолютно справедливо поставила питання про неможливість подачі сьогодні туди води. Треба повертатися до витоків проблеми.
Северо-Крымский канал после оккупации Крыма, фото «Кафа»
Дуже багато зараз з Криму фото висихаючих водосховищ, які люди публікують в соцмережах. Який мінімум Крим, дійсно, може забезпечити за рахунок власних водних ресурсів? Скажімо так, скільки людей має залишитися в Криму, щоб їхні потреби можна було задовольнити власними ресурсами?
Підрахунків таких немає. Але свого часу ми робили підрахунки по забезпеченню водою регіонів України. В Криму в мене стоїть показник – 380 кубічних метрів на людину в рік, тоді як за класифікацією ООН нормою вважається 1700 кубометрів на рік на одну людину. Якщо менше – територія вважається незабезпеченою. Тому ми класифікували Крим як територію з катастрофічно низькою забезпеченністю водними ресурсами.
Інша карта, яку ми складали, це дисбаланс між потребою у водних ресурсах та забезпеченністю ними. Крим теж належав до регіонів катастрофічних, де дисбаланс – більш, жіж у 10 разів. Там є 15 водосховищ, ємкістю близько 450 мільйонів кубометрів води, які на сьогодні заповнені на десь 100 мільйонів кубічних метрів… Якщо розраховувати з такої потреби, то можна говорити, що води вистачить приблизно для одного мільйона населення. (На початок 2016 року , за даними «Кримстату», на півострові постійно мешкали 2 323 369 людей — ред.).
Звісно, якщо б за ці два роки в Криму здійснювались якісь заходи, спрямовані на вод збереження, на зменшення споживання води… Але наскільки мені відомо, такого не здійснювалось, за виключенням у 2014-2015 роках розрекламованого буріння. Іншої інформації не було.
Зараз обговорюється тривожна тема: окупанти збираються перекидати річку Кокозку для збільшення подачі води у Севастополь, де знаходиться основна військова база РФ. То стратегічна територія, і для того, щоб її забезпечити повністю, я так розумію, не жаль буде ні Бельбекської долини,ні Байдарської, де сади, виноградники…
Значить, зникне все від дефіциту води.
Згідно Женевської конвенції окупант має перейматися забезпеченням і вирішувати проблеми території, він несе відповідальність за той дефіцит, що існує. Президент РФ Путін, який нещодавно побував на окупованій території, багато говорив і про воду. Зокрема, про опріснення. Але тут виникає замкнуте коло. Для того, щоб опріснювати, потрібна електроенергія, а «енергомоста» не вистачає вже зараз. Треба тягнути ще і газову трубу… Президент Росії каже, що гострота проблеми в Криму з водою знята, але проблема не вирішена. А скільки може коштувати опріснення?
З точки зору подвійного осмосу, який є основною технологію отримання опрісненої води, – мінімум два долари на один кубічний метр води. Але потрібно створити енергозабезпечення, яке б давало можливість морську воду опріснювати. Мені здається, що це довгострокова обіцянка. А при сьогоднішньому стані в Росії, дефіциті… Я б скептично ставився до цих обіцянок.
Водоопреснительный завод в Туркменабаде, фото polimeks.com
А ви зараз нашвидкоруч не порахуєте, скільки треба грошей додатково затратити на опріснення, знаючи потребу у воді?
Ми колись рахували. За радянських часів по Північно-Кримському каналу подавалось до двох мільярдів кубометрів води щороку. В роки Незалежності — до одного мільярда метрів кубічних. При цьому приблизно 850-900 кубометрів використовувалось на зрошення, 100 мільйонів метрів кубічних додавались на задоволення комунальних і питних потреб. Але при цьому ми знаємо, що вода в Криму видавалась по графіку, не було цілодобового постачання. В тому ж Сімферополі це завжди була заповнена ванна…
Ну, скажімо так, в окремих районах міста…
В цілому використовувалося 200 мільйонів кубічних метрів без зрошення. Я тоді оцінював , що це в районі 3-4 мільярдів доларів необхідно для того, щоб реалізувати проекти з опріснення води.
Якби окупаційна влада була відповідальнішою, вона б в першу чергу подбала про те, щоб втрати води зменшити, які сьогодні складають близько 60%. Є варіант економити. І ще один варіант, як пишуть, це – зупинка заводів кримської «хімії», які дуже багато води споживають. Це завод «Титан» і завод содовий, які належать Дмитру Фірташу. І там більше 10 свердловин на двох заводах в Армянську і Красноперекопську задіяні. В одній з програм ми говорили про те, як впливають санкції на Кримський содовий завод. За їхнім фінансовим звітом за минулий рік ми бачили, що там вже закуплено обладнання для опріснення води і збільшення власної генерації електроенергії для цього. Чи врятує ситуацію з водою зупинка «Титану»?
«Титан» споживає воду, місцеві ресурси, які зосереджені там, де вони розміщені. В цілому на кримську проблему забезпечення водою інших регіонів це не впливає. Він користувався дніпровською водою, сьогодні перейшов на свердловини. Якщо він себе забезпечить опрісненням чи його закриють – це не добавить води в інші регіони.
Михайло Івановичу, простим людям, громадянам України в Криму, що б ви порадили? Яким чином їм зараз самотужки зорганізувати своє життя, щоб цю проблему з водою зняти? Міняти роботу, міняти місцевість?
Проблема кримська дуже комплексна. Але якщо на побутовому рівні… Мені здається, що була ілюзія про те, що перехід до Росії в три рази підвищить заробітну плату, збільшить потік і гроші на відпочинку, але не змінюючи власного ставлення до роботи, власного відношення до роботи, просто з’явиться можливість в три рази краще жити. Мені здається, що тим, хто зробив помилку, визнати її значно складніше, ніж зробити. Через те ейфорія, яка була, і надія на те, що зміна приналежності до іншої держави принесе рай – це була велика помилка, яку складно визнати.
Але в цих умовах жителі Криму повинні розуміти, що проживання, особливо, в степовій зоні, завжди буде ризиковане, складне, через кліматичні зміни, які відбуваються, через відсутність джерел води. Це практично буде позбавляти стабільного способу занять і гарантованих результатів діяльності. Тому що степовий Крим – це перш за все сільськогосподарське виробництво. Через те треба думати і розуміти, що на сьогоднішній день чи найближчі роки чи десятиліття вирішення цієї проблеми практично не має перспективи. А раз немає перспективи, то треба думати, як себе знайти…
Вода прийде разом з Україною.
Так, і це єдиний реальний і швидкий на сьогоднішній день шанс зміни цієї ситуації. І тоді вже наступного року можна подавати туди воду, відновлювати, продовжувати жити.
