Юридичний фронт: справи «Україна проти Росії» розглядають три міжнародні суди та два трибунали

Як відомо, основним фронтом з агресором - РФ нинішнє політичне керівництво держави обрало юридично-дипломатичний. Тобто, міжнародні суди та переговорний процес у різних форматах, головним із яких щодо війни на Донбасі є Нормандський. Місця для “кримської проблеми” у ньому не знайшлося: Росія була проти і всі на те погодились - щоб не ускладнювати вирішення проблеми Сходу та не дратувати Путіна. Було обіцяно, що потім, як звільнимо Донбас, уже й за Крим візьмемось. Щоправда, президент Порошенко напочатку 2016-го виступив із  ініціативою створити новий переговорний майданчик - спеціально для переговорів епро деокупацію Криму. Однак ідея так і не була реалізована.

Тим часом міністерства закордонних справ та юстиції України спрямували до міжнародних судів та арбітражу близько десятка заяв проти Росії. Найбільше їх подано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Про перспективи і терміни розгляду справ "Україна проти Росії" - у програмі "Питання національної безпеки" розповіли  урядовий уповноважений з питань Європейського суду з прав людини Іван ЛІЩИНА та правозахисниця Дар’я СВИРИДОВА, юристка Української Гельсінської Спілки з прав людини (ефір ТРК Чорноморська, 25 квітня 2017 р.). 

Валентина Самар: В ЄСПЛ Україна подала найбільше позовів – п"ять заяв і шоста, як повідомляв міністр юстиції Павло Петренко, наразі готується. Є ще одна справа в ЄСПЛ, в яку Україна має намір вступити як третя сторона,  це заява Меджлісу кримськотатарського народу про порушення прав з боку РФ у зв’язку з тим, що Меджліс внесено до переліку екстремістських організацій і його діяльність заборонена на території Криму. Отже, що це заяви?

Іван Ліщина: Наразі дійсно існують 5 міждержавних заяв до Європейського суду з прав людини, поданих Україною проти Росії. Два подавалися в 2014-му році. Вони стосувались порушень прав людини спершу в Криму, потім було додано інформацію щодо порушень прав людини на Донбасі.

Окремо був поданий також позов щодо сина Мустафи Джемілєва, Хайсера, але цей позов Україна відізвала, бо адвокати Хайсера вирішили, що вони будуть подавати індивідуальну скаргу, і будуть іти самостійно. І окремо було подано заяву щодо донбаських дітей-сиріт, яких вивозили до Росії.

У 2015-му році була подана ще одна заява щодо порушення прав людини у Криму та на Донбасі. Але суд вирішив, що він буде розділяти справи по Криму і Донбасу в окремі провадження, і таким чином у нас перша заява 2014-го року була розділена на дві, так само, як і заява 2015-го року.

Отже, ми наразі маємо 5 заяв: дві по Криму, дві по Донбасу, і окрему – щодо донбаських дітей (незаконно вивезених у Росію - ред.).

Дійсно, планувалося, що ми будемо готувати шосту заяву, але Росія почала останнім часом затягувати процес у справах, граючись термінами розгляду цих заяв.  Кажуть, що заяву 2015-го року треба відкласти до того моменту, поки не буде рішення по 2014-му року, почала гратися щодо доказів, які були подані у 2014-му та 2015-му роках. І зараз ми прийняли рішення дещо змінити концепт: ми будемо просити суд об’єднати всі кримські позови в один, так само, як і всі донбаські. І потім будемо додавати до цих позовів додаткові матеріали щодо порушень прав людини у 2016-му році та у 2017-му.

Це робиться для того, щоб, по-перше, завадити Росії затягувати процес, а по-друге, для судової економії, тому що безглуздо розглядати суду одне і те саме питання в різних аспектах. Звісно, суд може з нами не погодитися, але ми будемо ініціювати таку заяву.

Валентина Самар: Даріє, яким чином Гельсінська спілка бере участь в цій роботі?

Дар’я Свиридова: В першу чергу, ми беремо участь в цій роботі, представляючи інтереси жертв порушень прав людини. Насьогодні в роботі УГСПЛ десятки скарг до ЄСПЛ по індивідуальних порушеннях щодо окремих людей та юридичних осіб.  

Тобто, ми забезпечуємо правову допомогу як в національних судових інстанціях, так і звертаємось до міжнародних судових інстанцій. Це не лише Європейський суд, у нас також є звернення і до Міжнародного кримінального суду, в тому числі де викладені факти по воєнних злочинах.

Валентина Самар: Взагалі-то, усі звикли до того, що Європейський суд захищає людей від порушень прав людини з боку держави, але Україна скористалася тим, що такий суд може бути використаний і для міждержавних заяв. Наскільки рідко це зустрічається в практиці і в чому проблема, що ЄСПЛ до цього часу ще не визначився щодо своєї юрисдикції по українських заявах?

Іван Ліщина: Дійсно, взагалі Європейський суд розглядав лише  16 міждержавних заяв. Якщо порівняти, то тільки у справах невиконання судових рішень суд зараз розглядає 12 тисяч таких заяв тільки по Україні, це щоб розуміти різницю. Загалом ЄСПЛ у рік розглядає близько 74 тисяч заяв. Тому досвіду розгляду  міждержавних заяв в самого суду не дуже багато і він сам ще вчиться.

Можливість такої практики була закладена в Конвенції з самого початку, і одна з самих перших справ, яка розглядалася, це була справа Ірландії проти Великої Британії. Здавалося, що такі заяви стануть регулярними, але країни не поспішають з ними звертатися. Було кілька справ щодо Греції, коли вона за часів «чорних полковників» почала порушувати права людини, було кілька заяв щодо Туреччини, наприклад, досить відома справа Кіпр проти Туреччини. І було кілька заяв Грузії проти РФ. Наразі вже є перше рішення по цих справах на користь Грузії, було встановлено порушення прав людини. І все. Їх 16, з них шість – це наші.

Валентина Самар: Чому суд не може ніяк визначитися, чи в його юрисдикції ці скарги?

Іван Ліщина: Він тільки почав їх розглядати.

Дар’я Свиридова: Просто треба розуміти той великий обсяг доказової бази, документів, які потрібно вивчити суду. По-перше, потрібно самій державі підготувати, а по-друге, вивчити суду, щоб прийти до більш змістовного розгляду цієї скарги. Це досить тривалий процес, який потребує фізично багато часу. Ми знаходимось в певній позиції очікування, поки суд досліджує документи, і перейде до комунікації з країнами. Це така процедура, яка не триває декілька місяців, а може тривати не один рік, і це треба розуміти. І досвід інших міждержавних скарг показує нам, що це може бути і десятиріччя, хоча ми  сподіваємось, що суд реформується, він сьогодні стоїть на позиціях більш швидкого розгляду скарг, і, можливо, наші міждержавні заяви будуть розглянуті швидше.

Іван Ліщина: Якщо конфлікт між Кіпром та Туреччиною продовжувався місяць, а справа розглядалася з 1975-го до 2015-го року, тобто 40 років, то три роки на розгляд питань юрисдикції з точки зору Європейського суду – це взагалі ніщо. Звісно, ми будемо прискорювати, звісно, Європейський суд вчиться на своїх помилках, рішення по Грузії вони вже прийняли швидше, вони прийняли його в 2016-му році, а справа почалася з 2008-го. Для суду 8 років – це дуже швидко.

Валентина Самар: Критики тактики влади говорять про те, що в судах території не звільняється від окупації і,більше того, ми і не судимося з Росією за збройну агресію. І начебто наші сили розпорошуюся: в ЄСПЛ в нас по дві справи по Донбасу і Криму; у Міжнародний кримінальний суд ми також подалися і там у нас три епізоди – вбивства на Майдані, окупація Криму та війна на Донбасі, при тому, що самої війни в нас немає, бо у нас АТО і дипломатичні відносини з Росією не розірвані. Як в цій ситуації пояснити людям  логіку дій уряду?

Дар’я Свиридова: Ви ж розумієте, що в кожній міжнародній судовій інстанції є певно коло питань, по яких взагалі можна до неї звернутися. Європейський суд з прав людини розглядає тільки порушення прав людини в рамка Європейської конвенції з прав людини. І з жодними іншими питаннями до цього суду звернутися не можна. Міжнародний кримінальний суд розглядає питання воєнних злочинів. Тобто це нормально те, що держава звертається до різних міжнародних механізмів захисту прав людини або фіксації воєнних злочинів.  Адже немає такої інстанції, до якої можна було б звернутися і вирішити всі питання.  На мій погляд, це адекватна стратегія держави.

Іван Ліщина: Справа в тому, що у справах міждержавних спорів передання будь-якої справи на розгляд міжнародної юрисдикції потребує згоди обох сторін. І в нас є згода РФ щодо розгляду таких справ в ЄСПЛ. В суду є свій об’єм юрисдикції, він не може розглядати питання законності чи незаконності анексії, це не його компетенція, але він може розглядати питання, пов’язані з порушенням прав людини. А для того, щоб розглядати ці питання, він попередньо має вирішити, яка держава відповідає за ту чи іншу територію у відповідний час.

Отже, ми можемо бодай побічно встановити факт російської агресії на території Криму та Донбасу, виходячи з рішення Європейського суду щодо встановлення юрисдикції РФ над окремою територією, починаючи зі встановленого часу. Тобто, якщо Росія має ефективний загальний контроль над Кримом, починаючи з 27-го лютого 2014-го року (дата захоплення російськими спецпризначенцями Верховної Ради та Радміну АРК - ред.), то з точки зору Європейського суду питання юрисдикції держави поза межами її території – це питання факту.  І факт, який ми можемо довести, - що була захоплена будівля Верховної Ради, було встановлено контроль над адміністративною частиною управління, була заблокована силова частина, а потім захоплена територія. Таким чином, Росія встановила ефективний контроль над Кримом з 27-го лютого.

Росія визнає, що отримала контроль, але тільки з 21-го березня (21.03.2014 Совет Федерації Росії "ратифікував" "договір про входження" Криму та Севастополя у склад РФ - ред.) , і цей місяць дуже важливий для нас, бо саме це і є очевидна агресія. Те ж саме ми будемо доводити і стосовно Донбасу.

Також ця справа є складною за фактичними обставинами. У нас немає документів з того боку, які підтверджують порушення прав людини, тобто нам все потрібно доводити за фактами, за свідченнями, за відеоматеріалами. Це дуже складана робота, вона нагадує скоріше не ЄСПЛ, це щось ближче до процесу в Міжнародному кримінальному суді, тому що в нас є питання по воєнних злочинах, адже там також порушення прав людини з точки зору Європейської конвенції.

Дар’я Свиридова: Ми сьогодні спостерігаємо таку проблема, як відсутність координації дій між державними органами. Це проблема з питаннь збору доказів, по координації дій, - хто з державних органів яку інформацію має, а відповідно, може обмінюватися цією інформацією, і надавати її в ті чи  інші судові інстанції, за комунікацію з якими відповідає те чи інше міністерство. І це є проблемою.

Валентина Самар: Це є проблемою, бо уряд не знайшов механізму координації?

Дар’я Свиридова: На сьогодні немає координаційного центру по збору доказів по Криму.

Іван Ліщина: Є.

Дар’я Свиридова: Можливо, цей центр не комунікує з громадськими організаціями, в чиїх руках і є докази? Ми не знаємо поки що про єдиний координаційний центр.

Іван Ліщина: Ми зараз його створюємо. Для цього створюється спеціальна рада при РНБО, яка буде включати в себе представників всіх органів, які ведуть в справи в міжнародних судах. Плюс представників всіх державних органів, які мають відповідну інформацію: СБУ, Нацполіція, прокуратура тощо.

Валентина Самар: Я правильно розумію, що цей  майданчик створюється для виправлення тих помилок, які ми побачили під час засідання Міжнародного суду ООН?

Іван Ліщина: Насправді, він створився до засідання.

Валентина Самар: Може він був лише на папері створений? Бо коли з Гааги, уже під час засідання суду, зверталися до правозахисників,  журналістів з проханням прислати якісь докази, то це означає, що такого державного координаційного центру не було.

Дар’я Свиридова: На жаль, ні.

Валентина Самар: Є велика проблема: всі ці докази для міжнародних судів були б, якби розслідувалися кримінальні провадження за фактам злочинів на окупованій території, бо на сьогоднішній день вже навіть визволено Афанасьєва з неволі, а кримінальна справа за фактом його незаконного позбавлення волі (і всієї групи Сенцова) так і не розслідувана. 

Дар’я Свиридова: Тут є питання до належної роботи правоохоронних органів, якої дійсно два роки просто не було. Ми представляємо інтереси жертв по насильницьких зникненнях, наприклад, справа Рішата Аметова, і так само дуже сумна ситуація по їх розслідуванням. Друге питання – це питання кваліфікації працівників правоохоронних органів, бо коли слідчий в Херсоні вперше стикається зі справою насильницького зникнення під час окупації, йому важко працювати з такою справою.

Чи можна виправити сьогодні таку ситуацію? Бо по певних злочинах, дійсно, можна було провести розслідування, особливо на початку окупації, коли на півострові Крим діяв український мобільний зв’язок, автомобілі були з українськими номерами. Тоді можна було ідентифікувати якісь факти або причино-наслідкові зв’язки.  Сьогодні це зробити важко, але це питання до правоохоронних органів.

Іван Ліщина: Мені важко щось говорити про правоохоронні органи, я не є їх співробітником, я  - заступник міністра юстиції, в мене є свій пиріг, він досить великий, щоб працювати за інших. Але я можу сказати, що держава вчиться. Навіть моє призначення – це робота над помилками. Мене призначили в червні, до цього я був адвокатом і співпрацював із УГСПЛ та в міжнародних арбітражних судах. Тобто, в мене був відповідний досвід, який я зараз реалізую на державній посаді.

Я знаю, що кримська прокуратура під керівництвом Гюндуза Мамєдова почала працювати, почала збирати відповідні докази, дуже допомагає нам в роботі  і дає результати. Також ми співпрацювали з військовою прокуратурою по їхніх справах, і вони дуже професійно працюють, в тих матеріалах, з якими ми ознайомилися, були дуже професійно зібрані докази.    І створення цієї координаційної ради – це теж робота над помилками.

Валентина Самар: Виходячи з нагальної потреби розслідування справ, про які вже знає весь світ, - вбивства людей, викрадення, депортація з Криму, по цих справах має бути завершено кримінальне провадження. Але, на жаль, заочне засудження за ст.146, за явкою відкриті усі проваждення за незаконне позаьлення волі українських політв"язнів у Криму і РФ, КПК не передбачено.

Дар’я Свиридова: Ми можемо сказати, що по тих справах, по яких працює УГСПЛ, в нас є певна комунікація з правоохоронними органами: і Нацполція Криму, і прокуратура Криму, і офіс урядового уповноваженого зі справ ЕСПЛ. Отже, останній рік ми можемо казати по якісь позитивні тенденції, про активізацію розслідувань.

Більш того, сьогодні розслідуються і відкриті провадження не лише по факту грубих порушень прав людини, а й провадження по воєнних злочинах. І це, на наш погляд, дуже позитивний сигнал. Правоохоронні органи їх розслідують, чим підвищують свою кваліфікацію в розслідуванні такого ряду справ, співпрацюють з неурядовими організаціями, і ці факти, які збираються цими неурядовими організаціями, верифікуються і розслідуються правоохоронними органами, які можуть подавати в свою чергу звернення і до міжнародних судових інстанцій від держави.

Валентина Самар: Є ще одна заява, яка була подана до ЄСПЛ Меджлісом кримськотатарського народу, до якої приєднується Україна. В чому особливість цієї справи і якого рішення ми чекаємо?

Іван Ліщина: Ми, звісно, чекаємо рішення на користь Меджлісу. Заява про порушення прав людина, порушення низки статей Європейської конвенції, в тому числі, статтей 10 (Свобода вираження поглядів) та статті 11 (Свобода зібрань та об"єднань).

Дар’я Свиридова: Скарга заявлялася Меджлісом, ми сподіваємось, що держава Україна скористається своїм правом виступити третьої особою у цій справі.

Валентина Самар: А вона ще не зробила цього?

Іван Ліщина: Є процедура, і відповідно до неї третя особа залучається після комунікації. Тобто суд має отримати справу, зареєструвати, обробити, підготувати попередні матеріали, які називаються комунікація, і поставити відповідні питання державі, яка відповідає за порушення чи непорушення  прав людини, подавши матеріали, отримані від заявника. Тільки після цього етапу залучається треті сторона, тому що до цього етапу, окрім заявника і суду про цю справу ніхто не знає. Адже невідомо, що буде відбуватися із заявами, ми знаємо, що 95% всіх справ, які поступають від України, залишаються в Європейському суді і не комунікуються, бо вони є неприйнятними.

Ми вважаємо, що заява Меджлісу має бути визнана прийнятною, наразі все в руках суду.

Валентина Самар: Міжнародний суд ООН, розглядаючи скаргу України, зобов"язав Росію припинити дискримінацію українців щодо  освіти українською мовою у Криму  і дискримінацію Меджлісу кримськотатарського народу, який вона оголосила екстремістським. І в ЄСПЛ також подана заява про порушення прав Меджлісу. Тобто, два суди будуть розглядати це порушення.

Дар’я Свиридова: Так, і в цьому немає проблеми. На сьогодні стосовно фактів порушень прав людини на території Криму здебільшого існують політичні рішення, тобто резолюції різних міжнародних міжурядових структур: ПАРЕ, Європарламент, Генеральна асамблея. Звертаючись до таких механізмів, як Міжнародний суд ООН, ЄСПЛ, ми маємо можливість зафіксувати порушення в рамках правових механізмів. І буде дуже чітко вказано, що РФ, яка здійснює фактичний контроль над цією територією, припускається порушень. Або будуть інші факти встановлено, наприклад, воєнні злочини з боку окремих осіб, можливо, посадових.

Щодо скарги до ЄСПЛ, то ми чекаємо на відповідь суду щодо реєстрації цієї заяви. Там заявлено ряд порушень прав людини, порушень Європейської конвенції  з прав людини, і , безумовно, наші очікування пов’язані з тим, що суд визнає ці порушення, і зобов’яже Російську Федерацію прийняти певні міри.

Так само, звертаючись до Міжнародного суду ООН, держава Україна використовувала факти дискримінації або переслідування окремих груп громадян, в тому числі кримських татар, а заборона їх представницького органу є одним з проявів переслідування цієї групи. Поки що проміжне рішення Міжнародного суду ООН - це запобіжні заходи, певного рішення суду поки що немає.

Валентина Самар: Чи є прецеденти у світі, що якась організація, яка була в якійсь країна визначена терористичною чи екстремістською,  через суд скасувала таке рішення?

Дар’я Свиридова: Я можу сказати стосовно того, що було заявлено нами в контексті визнання Меджлісу екстремістською організацією. Саме це екстремістське законодавство Росії досить нечітке і непрозоре, і застосовується державою дуже часто з метою переслідування певних організацій або осіб, які висловлюють думку, яка суперечить державній політиці. І це одне з порушень, яке ми заявляємо в своїй скарзі. 

Я знаю, що сьогодні по Росії є звернення російських правозахисників стосовно саме цього антиекстремістського законодавства. Тому що можна будь-кого звинуватити в екстремізмі, бо ця стаття незрозуміла, складно хрозуміти, що саме входить в перелік проявів екстремізму. 

Я думаю, що справа по Меджлісу, і особливо тому, що це територія Криму, на якій діяла організація, яка є представницьким органом кримськотатарського народу, може зіграти важливу роль, стратегічну для виправлення цього системного порушення на території РФ щодо використання  антиекстремістського законодавства в контексті переслідування осіб.

Валентина Самар: Скільки взагалі позовів заявлено у зв’язку з окупацією Криму, з переслідуванням людей, які були подані самими потерпілими?

Іван Ліщина: В мене такої інформації наразі немає, бо держава дізнається про справу тільки після комунікації.  Якщо справа не комунікована, ми просто не знаємо, про що вона.

Дар’я Свиридова: Ми, наприклад, знаємо лише про ті справи, які подали ми, це біля сотні справ, які стосуються порушень прав людини на території Криму. Це близько сотні заявників, але в нас є справи, в якіх фігурують десятки заявників, наприклад, справи по переслідуванню учасників мирних зібрань.

Восени минулого року був черговий реліз Європейського суду з прав людини, де вони давали інформацію по кількості справ, які подані до ЄСПЛ саме в частині конфлікту. Єдине, що там була дана загальна цифра по сходу і по Криму, - біля 2 тисяч справ.

Іван Ліщина: Наразі це вже 3 тисячі справ, але з них ми знаємо тільки про 24. Це були справи, комуніковані щодо Донбасу, по Криму  жодної індивідуальної справи комуніковано ще не було.

Дар’я Свиридова: Єдине, що по справі так званих «кримських диверсантів», зокрема, по першому затриманому Євгенію Панову, було застосовано правило 39. Це попередні заходи в Європейському суді, відповідні правила, які стосуються, наприклад, заборони видачі особи за кордон, якщо по результатах видачі ця особо буде піддана тортурам.

До Євгена застосовувались катування, і по цьому факту було звернення за підтримки  юристів УСПЛ щодо застосування до цієї ситуації правила 39. І воно було застосовано, через що були відправлені вимоги до РФ повідомити про стан здоров’я особи, де ця особа знаходиться.

Валентина Самар: Це дуже важливе правило, поясніть, будь ласка, чому.

Дар’я Свиридова: Воно дозволяє, на відміну від розгляду справ, яка триває декілька років, змусити державу досить швидко прийняти якісь термінові заходи по відновленню або непорушенню прав людини, наприклад, невисланню. Якщо висилається людина з країни, і вислання в іншу державу загрожує їй смертю або катуванням, то ці міри, які застосовує суд за правилом 39, зобов’язують державу не робити цих кроків до вирішення справи.

Валентина Самар: Але Росія сказала, що вона не буде виконувати рішення ЄСПЛ.

Іван Ліщина: Ні, вона сказала, що Європейська конвенція з прав людини є частиною законодавства Російської Федерації, і відповідно, вона за юридичною силою нижча за Конституцію РФ. Тому Конституційний суд РФ має право приймати рішення про невиконання тих чи інших рішень ЄСПЛ, якщо вони протирічать Конституції.

Мені здається, сам Конституційний суд РФ не в захваті від цього, бо вони самі не знають, коли рішення Європейського суду порушують їх Конституцію.

Тому мені здається, наразі є одне чи два рішення про ЮКОСУ про невиконання, і до нього є одна особлива думка судді.

Валентина Самар: Є також кілька українських справ, які розглядають міжнародні арбітражні трибунали. Один з них ініціював Ощадбанк, який в Криму втратив багато активів, майна та бізнесу. Він вимагає від РФ відшкодування у 1 мільярд доларів США.  Другий - Міжнародний трибунал ООН із морського права розглядає заяву НАК "Нафтогаз України", яка стосуюється втрачених активів «Чорноморнафтогазу» у Криму , наших родовищ на шельфі Чорного і Азовського морів, якими Україна не може використовувати, майна, яке було загарбане і, власне, того газу, який вже три роки видобуває Росія.

Що ми можете сказати з приводу цих проваджень, які у нас перспективи?

Іван Ліщина: Будь-яка моя позиція буде позицією просто юриста, бо я не маю жодного відношення до цих справ.

Так, існує угода між Україною і РФ про взаємний захист інвестицій. Відповідно до цієї угод, кілька українських юридичних осіб подали заяви до арбітражних інституцій, які відповідно до цієї угоди можуть розглядати заяви від інвесторів. Це Ощадбанк, Нафтогаз, Приватбанк, аеропорт «Бельбек» і ще кілька юридичних осіб.

Добра новина полягає в тому, що по декількох справах, зокрема, по Приватбанку, було прийнято попереднє рішення щодо наявності юрисдикції. Росія, звісно, казала, що в них не було жодних інвестицій, бо всі інвестиції робилися в Україні, тобто вони не підпадають під дію цієї угоди, але трибунал знайшов, що в нього є юрисдикція розглядати ці прави. Це гарна новина, але наразі рішення не опубліковане.

Валентина Самар: Що чекати далі у справі в Міжнародному суді ООН?

Іван Ліщина: Вже опублікований графік розгляду, на весну наступного року призначений розгляд справ по суті.

Дар’я Свиридова: Чекати на успішний збір доказів правопорушень, які заявлені.

Валентина Самар: Яким чином люди можуть долучитися до цієї роботи? Куди надавати докази?

Дар’я Свиридова: Якщо вони вважають, що проти них скоєно правопорушення, вони можуть звертатися до правоохоронних органів з наданням доказів, і до міжнародних судових інстанцій.Також вони можуть бути свідками щодо воєнних злочинів або порушень прав людини.

Іван Ліщина: Якщо у людини є докази щодо порушень прав людини або агресії РФ, ми із задоволенням розглянемо. Мій email є на сайті Міністерства юстиції, можете насилати всю інформацію 

 

Добавить комментарий

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine