Конкурс «Мы дети твои, Украина» им. Данила Кононенко должен иметь государственную поддержку

Как сохранить украинский Крым? Прежде всего - поддержав ростки, а иногда и сформированные кроны общественных инициатив. Их потенциал будет неисчерпаемым и плодотворным, если русло, что их питает, не забрасают мусором равнодушия украинские чиновники и политики. Одной из наиболее значимых инициатив крымского украинства стал конкурс, основанный крымским поэтом Даниилом Кононенко, главным редактором газеты «Кримська світлиця». О нынешнем всеукраинском конкурсе будем говорить с одним из вдохновителей его возрождения - журналистом и актером Александром ПОЛЬЧЕНКО в программе «Вопрос национальной безопасности» (телепроект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская). К разговору по телефону с Херсона также присоединится владыка КЛИМЕНТ, Архиепископ Симферопольский и Крымский, возглавляющий ныне и Херсонскую кафедру УПЦ (КП).

Журналист и актер Александр Польченко Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Пане Олександре, скільки дітей беруть участь в конкурсі цього року і звідки вони?

Олександр Польченко: Вже втретє «Кримська Світлиця» Сімферополя проводить літературний конкурс «Ми — діти твої, Україно» імені Данила Кононенка. І кожного року дітей все більшає, тому що ми 10 років проводили конкурс в Криму, а у 2016-му відновили на всеукраїнському рівні. Тепер пишуть не тільки кримчани, а й вся Україна.

Мені приємно, що нещодавно одна дівчинка, Терещенко Мирослава із Богуслава, яка вже двічі брала участь у конкурсі (перший раз – проза, другий раз у 2017-му році – проза, публіцистика) написала: «Кримська Світлиця» і конкурс дав мені віру». Це ніби прості слова, але після цього не хочеться кидати тих дітей, вони дають віру нам, тому що дівчинка, яку десь не сприймали в школі, казали, що вона ніяка і ніхто (різні вчителі в школі бувають), ризикнула і після прози написала публіцистику. Я не знаю, що їй допомогло поступити на журналістику, але мені здається, що і цей публіцистичний твір.

Фото: Facebook Александр Польченко

 І кожного року на Великдень до 20-го березня діти присилають свої твори – публіцистика, поезія, проза. І корифеї Українського театру нам експериментально запропонували внести драму. Ми не знаємо, що з цього вийде, але ми ввели драму.

Зараз тільки надходять твори, вони тільки в процесі, але після 20-го березня буде сказано «стоп», і там залишиться до Великодня десь 10 днів чи два тижні, будуть опрацьовані твори, і на Великдень, я думаю, знову в Театрі на Подолі відбудеться фінал, і діти приїдуть до нас у Київ. Яке це буде число, ми ще не знаємо, тому що треба це узгодити із народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії, керівником Театру на Подолі Віталієм Малаховим, мабуть, це буде або 7 або 9 квітня.

Виявляється, що кримчани, які бувають тут на материку, просто знаходять мене і передають кошти на конкурс. Я не знав, що можна перекинути гроші на банківську картку прямо з Криму. Але якось примудряються перераховувати гроші, ось, наприклад з Севастополя сюди перерахували гроші на карту, як це вийшло, я не знаю.

Фото: investigator.org.ua

Ми закохуємося в цих дітей. Рукописи – це одне, відбираєш, що краще, що гірше, а коли вже це є в книжці, і то це просто про те, що стосується кожного з нас. Роман Бабій з Львівської області, який отримав Гран-прі за прозу і вірші, пише:

«В модерний час утомлений Сізіф розкаже нам, де правда і де міф,
Покаже нам свою одвічну муку – штовхати вгору кляту каменюку.
Коли гримів ще той модерний вік, нас теж на каменюку хтось прирік.
Із дня у день крізь підступи зміїні шукати Україну в Україні».

Ось, будь ласка, десятикласник, який кожному з нас каже шукати Україну в Україні. Ми шукаємо цих дітей, вони знаходять себе, Роман вже видав свою третю збірочку. Три роки конкурсу —  він вже третю збірку видає сам! Є цікаві діти. У цій книжечці є уривок з поеми «Інші». Поема дуже велика – від древнього Києва по наші дні, але тут тільки фінал. Там дівчинка Ілона Котовщик із Сухоліс Білоцерківського району пише: «Будьте іншими». Завжди ті, хто не йшли в стаді, а робили щось своє, проявляють свою іншість, і тоді Земля рухається краще, вона рухається в тому напрямку, в якому нам треба. І це восьмий клас!

Учасники фіналу Всеукраїнського конкурсу «Ми — діти твої, Україно»  2017 року Фото: Facebook Александр Польченко

Валентина Самар: Більшість з цих дітей ніколи не були в Криму. Але вони беруть участь у кримському конкурсі, який вже став загальноукраїнським, вони пишуть про Крим, про єдину Україну. Звідки в них це є?

Олександр Польченко: Хтось не був, наприклад, Роман не був, але він в тому році так писав про Крим — ми всі плакали. Ілона була, і вона в тому році написала такий твір про Крим, що це просто неймовірно. Так само, як моя землячка з Херсонської області Катерина Гетало написала твір. І коли я його читав, я думав, шо то лірика, розмова з коханим, а вона зверталася до Криму, до розлучниці Росії. Говорила про те, що ніхто не замінить неба і сонця кримського людям, кримчанам.

Одна дівчинка, кримська татарочка Ельмаз отримала друге місце, але відмовилася від коштів і передала їх на нашу книжку. Її проза «Мій улюблений Крим» про те, яке море, яка водичка, які гори, який степовий Крим, як сонечко сідає і як виключається лампочка, як швидко стає в Криму темно…

Інколи мені соромно – сивий, бородатий, а пишу на сторінці у Фейсбуці: «Рідненькі, друзі, дайте копійку на конкурс». Але коли повертаюся до поезії, до віршів, до «Щоденника АТО», де батько поранений повернувся з війни, де дівчинка каже: «Все. Я знаю, як будувати Україну. Мій тато в «Щоденниках АТО» написав»… Слухайте! Це діти!

Інша дівчина дала батькові, який йшов в АТО, пусту книжечку і сказала, щоб записував все, що там побачить. І все це потім входить в їхні твори.

Я просто скажу так: «Віра в дітей, віра в те, що будуть зміни, примушує мене розуміти, що ти не маєш права зупинятися». Тим паче, що нічого не змінилося для нас: те, що ми в «Кримській світлиці» робили ще у 1998-му році волонтерами, так ми волонтерами і продовжуємо робити.

Фото: Facebook Александр Польченко

Валентна Самар: В нас на зв’язку владика Климент, Архієпископ Сімферопольський і Кримський. Владико, ми говоримо з Олександром Польченком про найголовніше, що в нас є – про дітей, які знають, як будувати Україну, про учасників конкурсу імені Данила Кононенка, який вже стартував. Я я знаю, що щороку ви його благословляли.

Владика Климент: Так, це для нас дуже важливий конкурс, тому що він започаткований був саме у Криму. Ми знаємо прекрасно всі твори Данила Кононенка, і розуміємо, наскільки це важливо сьогодні — зберегти нашу українську велику культуру саме в серцях молоді, яка буде зростати, захищати і відновлювати нашу державу Україну після того лихоліття, яке ми зараз переживаємо.

Валентина Самар: Владико, завжди важливо, коли ви даєте настанови для людей, які залишаються там в окупації. От Рефат Чубаров після мітингу говорив, щоб люди не їхали з Криму, скільки можуть — не кидали Крим. Де брати сили?

Владика Климент: Я повністю погоджуюсь з Рефат-агою, тому що Крим – це є наша земля. Не можна покинути рідну оселю, не можна покинути рідну мати, не можна покинути рідну церкву, батьківську віру, бо тоді ти будеш зрадником. Все можна виправдати в житті – і гоніння, і переживання, але коли ти залишаєшся сам на сам зі своєю власною совістю, ти розумієш, які б не були почуття, які б хвилі не колихали тебе по цьому морю життя, якщо ти зрадник, ти залишаєшся зрадником. Для того, щоб не бути зрадником, треба мати віру, кріпку тверду віру, треба молитися Богу, треба все своє життя доручити у волю Божу, і Господь, милостивий батько наш, нам допоможе, він нам дасть сили тоді, коли ці сили, здається нас залишають.

Ми повинні запам’ятати одну річ: те, що неможливо людині, можливо Богу, а Божого промислу ми не знаємо. І як сказано у Святому Писанні, навіть Ісус Христос, син Божий, одна з іпостасей Бога, так само не знав волі Бога-отця. Тому ми покладаємо нашу всю надію та віру на Бога, і віримо в те, що з нами Бог. А те, що з нами Бог, хіба що сліпий не бачить.

Валентина Самар: Але ж на Бога надійся, але ж і сам щось роби. Не треба виправдовуватися, що Бог сам за нас все вирішить?

Архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент Фото: Facebook Валерий Балаян

Владика Климент: Питання не полягає в тому, що Бог за нас вирішить. Для того, щоб Бог допоміг нам щось вирішити, ми самі повинні щось зробити. Про те, щоб полегшити страждання Володимира Балуха, Євгена Панова, які зараз сидять в СІЗО, багато хто говорить, але мало хто просто встав і пішов до них. Для того, щоб Бог допомагав, треба самому діяти. І робити те, що тобі під силу зробити. І не виправдовувати свою бездіяльність тими обставинами, в які ми попали. Це головне – треба робити. Ти роби свою справу чесно, відверто, відкрито, і Бог тобі допоможе. А якщо ти нічого не робиш, то в чому тобі допоможе Бог?

Валентина Самар: Якщо сам не знаєш, що робити, подивись, що роблять інші та допоможи їм. Я б просила, щоб ми з вами закликали допомогти цьому прекрасному конкурсу, допомогти цим дітям.

Владика Климент: Ми знову повертаємося до цього міністра культури Євгена Нищука. «Завдяки» цьому міністру, здається, скоро в Україні не буде взагалі ні українського театру, ні української культури, ні української церкви, тому що він все робить для того, щоб цього не було. І цим конкурсом, перш за все, повинна опікуватися держава Україна. Якщо б наші українці не докладали зусиль для того, щоб була українська гімназія, в Криму б не було її. Якщо б наші українці в Криму не докладали зусиль для того, щоб відкривалися українські класи, в Криму б не було українських класів. І так само з конкурсами, і це один з конкурсів, який має велике значення. Але позиція міністра Нищука полягає в тому, щоб не бачити ні кримчан, ні їх проблем. Тому потрібно звертатися до міністра, і примусити його кошти, які Міністерство в кінці року економить, витрачати не на свої забави і прогулянки Європою, а витрачати на дітей. 

Кошти на підтримку конкурсу «Ми діти твої, Україно» імені Данила Кононенка  можна переказувати на картку Приватбанку №5168 7450 1238 2104, або картку «Ощадбанку» №5167 4901 2770 7462 на ім’я Польченка Олександра Олексійовича.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine