Валентина Потапова: Программа для абитуриентов с оккупированных территорий — это победа, но некачественно выполненная

Какой будет вступительная кампания для молодежи с оккупированных территорий Крыма и Донбасса, которая решит поступать в украинские вузы? В государственном бюджете на 2021 год впервые была сформирована бюджетная программа именно для помощи молодежи с временно оккупированных территорий, в том числе для организации подготовительных курсов, ведь программы в ОРДЛО и в оккупированном Крыму давно отошли от всего украинского. И это касается не только языка или истории, это и влияние безумной российской пропаганды, замешанной на ненависти и милитаризме. Поэтому крымским выпускникам нужна социальная и образовательная адаптация. О том, как государство выполнило такую важнейшую задачу по созданию курсов и программ для абитуриентов с оккупированных территорий, говорим с Валентиной Потаповой, главой Центра гражданского образования «Альменда», в программе «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).

Валентина Потапова, руководитель Центра гражданского образования «Альменда» Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Пані Валентино, чи запрацювала ця бюджетна програма з допомоги молоді з окупованих територій? 

Валентина Потапова: Так, ця програма запрацювала. Наша організація надіслала запити в ті виші, які були вказані Міністерством реінтеграції. І ми отримали відповіді з цих вишів. Всього було вказані 23 виші, а відповіді ми отримали з 17. Щоправда, два виші з 17 написали нам, що це конфіденційна інформація і не надали відповідь…

Валентина Самар: Про використання бюджетних коштів?

Валентина Потапова: Так, мабуть. Але ті, хто відповіли… Результати наступні: сім вишів з 17 не відкрили підготовчі курси тому, що не було жодного звернення ні з Донбасу, ні з Криму. А десять вишів мають слухачів — загалом їх 108. Далі ми питали, скільки всього слухачів і скільки слухачів з Криму. Так от, зі 108 слухачів, про яких ми знаємо, десять — з Криму. Решта — з Донбасу. Що стосується Донбасу, то тут ми не можемо сказати, чи ці діти з окупованої частини Донбасу, або з так званої лінії зіткнення, яка регулюється постановою 1085. На жаль, цю інформацію нам не надають. Але діти на лінії зіткнення навчаються в українських школах, вони мають транспортну доступність до будь-якого вишу, їм не потрібно переходити КПВВ, вони в більш прийнятних умовах, ніж ті, які навчаються на тимчасово окупованих територіях. Ми неодноразово піднімали питання, чи доречно об’єднувати ці групи — може, група, яка проживає на лінії зіткнення, потребує іншого порядку, але в цьому році є так як є. 

І я можу назвати ще цифри, які вам будуть цікаві — які саме ВНЗ набрали більше всього дітей. Це Київський Національний університет імені Тараса Шевченка — там 18 дітей, з них шість з Криму, Національний технічний університет «Харківська політехнічна академія» — там 21 дитина, одна з Криму, Національний технічний університет «Київський політех» — 15 дітей, три з Криму, і Донецький Національний технічний університет — там 19 дітей і жодної дитини з Криму — зрозуміло, чому.

Фото: bastion.tv

Валентина Самар: Ваш моніторинг центру «Альменда» якимось чином може пояснити, чому так мало дітей пішло на ці курси? Ми мали інформацію про те, що дуже великі проблеми із перетином лінії зіткнення з окупованої території, ОРДЛО не випускають взагалі дітей, чинять їм перешкоди, щоб вони не могли їхати вчитися на контрольовану територію. Можливо, справа в тому, що діти в Криму і на Донбасі погано поінформовані? 

Валентина Потапова: По-перше, справа в тому, що наказ про створення ци курсів був оприлюднений за два тижні до їхнього початку. За два тижні неможливо завезти інформацію на тимчасово окуповану територію. Ми з вами це дуже добре знаємо. По-друге, ці курси незрозуміло на що спрямовані. Якщо вони спрямовані на адаптацію дітей до подальшого навчання, то було б краще, якби ці курси запускалися з першого вересня, і кошти на них закладалися б за схемою «гроші ходять за студентом». Там, де є діти, туди прийшли ці кошти, і ці виші через систему тьюторства, через підготовчі курси цим дітям допомагають адаптуватися після семи років окупації. І тоді було б зрозуміло, як ми використовуємо ці кошти. Зараз курси — два місяці. Ці курси не можна взяти частково, потрібно два місяці навчатися — з першого липня до першого вересня. Незважаючи на те, що дітям там закладена стипендія у розмірі 4 558 гривень, наприклад, з Криму — я не дуже впевнена, що є діти, які поїдуть влітку кудись-там в Житомирський чи Ізмаїльський, наприклад, виш, де жодної дитини немає. Тому я вважаю, що для Криму це були якісь незрозумілі строки. Це теж могло вплинути. 

Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Тобто цю ситуацію можна двояко оцінити? З одного боку — це можна визнати «пілотним роком», який запустить цю програму, і з помилок чи недоліків зроблять висновок, який наступного року врахують. З іншого боку — можна назвати це провалом програми, оскільки кошти, які закладені в бюджеті цього року — зрозуміло, що вони не використані за цільовим призначенням. І тому наступного року будуть, можливо, проблеми із тим, щоб виділити ці кошти, бо вони цього року не витрачені.

Валентина Потапова: Я б це оцінювала як перемогу. Тому що принципово держава визнала, що ці діти потребують допомоги та адаптації. Це перемога. А технічно воно зроблено поспіхом, не дуже якісно. І тому я б не надто критикувала ці курси, саму ідею курсів, а запропонувала б Міністерству реінтеграції та Міністерству освіти все ж зустрітися з громадськими організаціями і спробувати адаптувати її під освітні потреби дітей на тимчасово окупованих територіях, які ми добре знаємо і розуміємо, і зробити їх трошки інакше. Я наведу гарний приклад: МОН своїм наказом №151 від дев’ятого лютого запустив пілотний проєкт підготовчих курсів. А 22 березня воно скасувало цей наказ. Тобто, ці пілотні курси проіснували 41 день і лише на папері. Такі випадки не потрібні нікому, бо вони дезорієнтують дітей. І коли ми надсилали запити в ті дев’ять вишів, у яких були МОНівські курси, ми зрозуміли, що там діти подалися, вони навчаються. А наказ про пілотні курси вже скасовано. А вони були розраховані на дев’ять місяців.

Валентина Самар: А які потреби взагалі у абітурієнтів з Криму і Донбасу? Які проблеми в них, про що вам розповідають чи запитують під час дзвінків на гарячу лінію? 

Валентина Потапова: Більше всього проблем — це нерозуміння порядку вступу. Якщо оцінювати звернення за квітень-травень, то 45% звернень стосувались нерозуміння порядку вступу, незважаючи на те, що порядок вступу існує з 2016 року. І це говорить про те, що ми туди взагалі не завозимо інформацію. Далі — це обмеження з боку РФ. Це було в квітні-травні, в червні вже таких звернень немає, тому що зняли обмеження. В червні — це отримання втрачених документів про освіту, і це дуже багато звернень, як використати Наказ №537 про визнання «диплома», який отримали в Криму. Ця процедура дуже важка і незрозуміла для багатьох. І дуже багато звернень дітей, що закінчили медичний ВНЗ в Криму. Тому що, ви розумієте, що зараз попит на лікарів дуже великий не лише в Україні, а й в Європі. 

Валентина Самар: Як багато таких звернень? Є якась статистика, скільки взагалі випадків обміну невизнаваних ніде в усьому світі, крім Росії, та й в Росії — не дуже, кримських «дипломів»?

Валентина Потапова: В нашій організації за два з половиною місяці було більше 70 звернень. Це питання на другому місці.  І воно складає приблизно 15 відсотків від решти питань. 

Валентина Самар: А на третьому місці яка проблема?

Валентина Потапова: А на третьому місці — отримання документів, довідок ВПО, ідентифікаційного номера… Тому що коли діти отримують паспорт — на жаль, їм не нагадують, що у них ще має бути довідка ІНН. Тому що вони не можуть отримати ні стипендію, вони не можуть нічого отримати, тому що вони не є в базі платників податків. І вони потім не знають, як отримати стипендію.

Валентина Самар: Чи є серед проблемних питань питання про дистанційну освіту? Ми також приділяли цьому багато уваги, оскільки ми пам’ятаємо, що в уряді позаминулої каденції 50 млн були бездарно витрачені, і при цьому не було створено єдиної національної платформи для дистанційної освіти. І навіть такий поштовх, який міг би дати карантин, пов’язаний із ковідом, наявність багатьох онлайнових програм, приватних шкіл, які займаються дистанційною освітою… Але національної платформи так і не з’явилось. Можливо, вона вже й не потрібна?

Валентина Потапова: Ми не можемо обмежити дітей одним порядком вступу. Вони мають можливість використовувати й інші порядки вступу, й інші порядки отримання української освіти. Ми зробили такий моніторинг, що пропонує держава щодо дистанційної освіти, це було дуже цікаво. Ми рандомно телефонували в школи, які вказані на сайті Міністерства освіти як ті, що надають дистанційну освіту. Так от, про те, що вони є на сайті МОН, керівники цих закладів довідалися від нас. І вони нічого не роблять, щоб адаптувати дистанційну освіту для дітей, які навчаються в школах. А це потрібно, щоб вони будували окрему освітню траєкторію для цих дітей. На жаль, цього не відбувається. Дистанційна освіта в Україні зараз лише на папері. На сайті МОН навіть не знаю скільки тих закладів є, які надають дистанційну освіту. Тому ми пропонуємо або дистанційну освіту, або екстернатну освіту, бо вони відрізняються. А загалом ми пропонуємо, щоб була єдина школа, де діти з Криму могли б, наприклад, в Херсоні отримати повний пакет освітніх послуг. Це і дистанційна освіта, і екстернатна освіта, і підготовчі курси, і тьюторство, і супроводження, здача ЗНО, іспитів. І це буде розумне використання бюджетних коштів. Тобто, централізація. 

Валентина Самар: Що відповідають вам на на цю ідею?

Валентина Потапова: Нічого, на жаль. Ця ідея вже третій рік десь лунає в космосі. І я дуже сподіваюсь, що може зараз нова команда почує цю ідею, і вона буде реалізована. І це буде розумне використання моїх грошей, які я плачу як платник податків. 

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine