Андрій ЩЕКУН: «Я сподіваюсь на координацію дій Меджлісу з українством Криму»

«Вопрос национальной безопасности»

У випуску програми «Питання національної безпеки» від 12 липня 2016 р. дивіться і читайте про таке: 

Ганебний статус нерезидентів для громадян України з Криму: як подолати цю  дискримінацію? Центр журналістських розслідувань розпочинає нову медіа-акцію. Вона буде проходити за аналогією з минулорічною, коли наші кореспонденти опитували народних депутатів та урядовців щодо їхнього особистого внеску у справу деокупації Криму. Тепер же будемо вимагати від політиків та чиновників чіткої відповіді на питання про  усунення дискримінації, яку несе статус нерезидентів для кримчан.

«Кримська світлиця» відновила вихід у сучасному друкованому форматі. Якою і для кого буде виходити «евакуйована» газета?

Про ці теми і проблеми - у розмові в студії ТРК «Чорноморська» із Андрієм ЩЕКУНОМ, директором Національного газетно-журнального видавництва

Валентина Самар: Пане Андрію, упродовж останніх тижнів у цій студії ми приймаємо представників органів центральної виконавчої влади — це і міністерство юстиції, і міністерство з питань окупованих територій, і Державна служба, яка вливається тепер у це міністерство. І всі говорять, що начебто готові працювати над усуненням дискримінації прав кримчан, наділених статусом нерезидентів. У минулій програмі правозахисниця Ольга Скрипник цитувала відповідь НБУ до парламентського комітету з прав людини, про готовність взяти участь у роботі спеціальної групи, яка б напрацювала пропозиції щодо скасування цього статусу. Але практичних дій немає. Як ви думаєте, чому?

Андрій Щекун: На жаль, сьогодні у нас чиновники тільки відписують, що вони готові розглядати це питання. Насправді, ніхто ним предметно не займається. Ні з точки зору аналізу, ні щодо змін до закону про ВЕЗ «Крим» чи його скасування. Ми, зі свого боку, це питання в засобах інформації підтримуємо, щоб воно не зникало з порядку денного влади. Нещодавно ми організували петиційну кампанію — на сайті президента України почали збір підписів щодо скасування закону про вільну економічну зону «Крим», скасування ганебної постанови Національного банку, скасування постанови Кабінету міністрів, яка сьогодні не регулює нормально те, щоб люди могли виїжджати з Криму зі своїми речами. Також ми вносимо пропозиції, що повинен бути розгляд нового законопроекту, який би врегулював економічні відносини з окупованим Кримом. Саме регулював, а не створював вільну економічну зону і механізми популізму для кришування когось. Сьогодні страждають від цього прості кримчани, які знаходяться на окупованій території.

Я разів три-чотири безрезультатно намагалася зареєструватися на сайті президента, щоб підписати петицію. Ця «машинка» погано працює завжди, чи тільки тоді, коли незручна для влади тема виноситься у петицію?

Дійсно дуже багато нарікань. Я знаю десятки людей, які не змогли зареєструвати. Але крім петиції ми підготовили кампанію і у вигляді інформаційних запитів до президента. Петиційна кампанія – для того, щоб не забувати кримську тематику, питання нерезиденства. Ми розуміємо, що ми можемо не набрати 25 тисяч підписів. Але це буде показником і того, наскільки громадськість готова захищати свої права та впливати на державні органи влади.

Навіть якщо петиційна кампанія прийде успішно, не факт, що вона буде підтримана президентом. І чекати ще три місяці. А сьогодні потік людей через адміністративний кордон з Кримом збільшився: у людей відпустки, вони їдуть у Крим провідати батьків, бабусі та дідусі їдуть до внуків на материкову Україну. Кожного дня ми чуємо нарікання людей, які змушені долати ці бар’єри, посилені банальною корупцією. Ми запрошуємо цього року кримських випускників, надали квоти у вишах, і вже можемо уявити, що буде, коли студенти будуть переїжджати на навчання – якщо навіть в’язанку книжок не можна провезти на материк, бо їх немає у постанові Кабміну №1035.  Ми слідкуємо за рухом документу — змін до цієї горезвісної постанови, які напрацювали правозахисники разом із представниками Меджлісу, Держслужби з питань Криму. Але вже кілька тижнів, як цей документ «загубився» у кабінетах міністерства економіки. 

Підхід до питання Криму повинен бути більш ширший і стратегічніший. Бо сьогодні багато помилок вже нароблено. Сьогодні держава не готова брати участь у стратегічному плануванні підходу до створення таких юридичних документів, які би спрошували систему. А вони сьогодні йдуть на рівні обіцянок, що вони «залатають, змінять, допрацюють». Це не вихід. Навіть якщо ці обіцянки напрацювали правозахисники. Нам казали (в уряді — ред.), що вони місяць назад ще повинні бути у Гройсмана на засіданні Кабінету міністрів щодо змін до постанови №1035. Воно не відбулося. Тобто сьогодні практично місяць як крутять всіх навколо пальця. Нам треба знову самотужки піти, вирішити питання стратегічного значення разом з представниками органів влади.

Сьогодні наша кореспондентка Наталя Кокоріна запитувала у народних депутатів, як вони виправлятимуть дискримінацію кримчан у частині їх нерезиденства. Ми були вражені, наскільки депутати, що голосували за закон про ВЕЗ «Крим, і вже декілька проектів подано про зміни в цьому законі, наскільки вони плавають у цій темі. Приміром, Георгій Логвінський, який є одним із найобізнаніших у кримській проблематиці, бо є представником Меджлісу у Верховній Раді, вважає, що статус нерезидента надає кримчанам … переваги! Свої думки і незнання проблеми у сюжеті також демонструють нардепи Сергій Куніцин, Олексій Гончаренко, Олександр Черненко та Єгор Соболєв.

Будь ласка, Ваш коментар до цього опитування.

Ми (кримські переселенці — ред.) ініціювали створення у парламенті міжфракційного об’єднання «Крим» — і ми цього добилися. В грудні 2014 року ми підписали меморандум з головою цього об єднання — Олексієм Гончаренко, в тому числі і Георгій Логвінський був на цій зустрічі. Першим пунктом цього меморандуму було скасування закону про ВЕЗ. Вони всі були «за» та сказали, що будуть працювати. Перші два місяці так і було, а потім почався якийсь саботаж. І сьогодні бачимо, що відбувається тільки говоріння та саботування процесу.

З чим це пов’язано, на ваш погляд?

Щодо Логвінського, то він змінив свою точку зору, як на мене. Гончаренко визнає факт, що сьогодні ніхто не робить нічого. Є байдужість народних депутатів до Криму і немає відчуття відповідальності. На жаль, міжфракційне об’єднання «Крим» сьогодні не функціонує так, як ми того очікували.

З 2014 року ваш голос, голос організацій переселенців був досить сильним. Рахувалися з вами в Адміністрації президента, ви були на нарадах, створювали якісь робочі групи. Згодом кримську тематику, скажімо так, монополізував Меджліс кримськотатарського народу. Можливостей у Рефата Чубарова і Мустафи Джемілєва – з одного боку, заявити про проблему на міжнародному рівні, з іншого – зайти в кабінет до президента — набагато більше, ніж в усього політичного українства Криму. В результаті бачимо, що немає обіцяної розробки законопроекту замість закону про ВЕЗ «Крим», про яку йшлося, коли починалася Громадянська блокада. Ви її не підтримували, частина правозахисників її критикувала, і було за що. Поза тим, вийшло так, що сьогодні спостерігаємо лише кримськотатарський тренд. Може, ви не тими методами боретеся?

Більше півроку я знаходжуся на державній роботі і дуже складно віддавати себе ще й громадській діяльності. Можливо, ви праві. В нас громадська організація – Координаційна рада вимушених переселенців з Криму, була активна у 2014-напочатку 2015 років. На сьогоднішній день я у свій вільний час роблю, що можу. Але сьогодні не можна сказати про консолідацію в усіх питаннях з Меджлісом. Це принципово. Сьогодні немає координації наших дій. Ми намагалися це зробити, ініціювали непогані речі. Але немає координації, в тому числі, і по кадрових призначеннях – ви пам’ятаєте нашу критику щодо призначення першого заступника міністра з питань окупованих територій,. Ми вважаємо, що це не повинно кулуарно відбуватися, потрібно обговорення. Але треба шукати порозуміння. Я все-таки оптиміст і сподіваюся, що мене почують і представники Меджлісу, у нас почнеться конструктивний діалог. Якісь рішення ми повинні ухвалювати разом.

Я сподіваюся, що це відбудеться найближчим часом, бо ситуація, як на мене, зайшла в глухий кут. Але, з іншого боку українські організації у Криму завжди були розпорошені і між собою влаштовували чвари. І зараз, замість того, щоб порадіти відновленню друку газети «Кримська світлиця», ми спостерігаємо скандал між «старою» та «новою» редакціями. Люди, які робили в Криму цю газету впродовж десятиліть, сьогодні відчувають себе скривдженими. Перше питання, яке хвилює сьогодні кримську громадськість, чи не станеться так, що  кошти на видання газети будуть банально «розпиляні». І від вас навіть вимагали, щоб ви ці надруковані номери показали.

Так, ось уже три номери «Кримської світлиці», які вийшли у Києві, я можу їх показати. Але я хочу констатувати одну річ. Коли я прийшов на посаду директора видавництва, в штаті «Кримської світлиці» з дев яти співробітників  було п ять. З них троє і надалі працюють в редакції. Не прийняли рішення Тамара Соловей ті Віктор Качула. Більш того, за нашими домовленостями у грудні 2015 року з Віктором Качулою, були прийняті на вакансії Олександр Польченко та Валентин Бут, щоб вони могли з нами співпрацювати. Ірина Миткалик -донька одного з найдавніших редакторів газети, уже покійного Володимира Миткалика — працює сьогодні відповідальним секретарем видання. Тому говорити про «стару» і «нову » редакції «Кримської світлиці» було б некоректно, бо більшість людей продовжує працювати. 

P60515-124952

Сьогодні у нас є борг через передплатниками. Їх 18. Так, коли я очолив видавництво і прийняв «Кримську світлицю», в ній було 5 штатних одиниць із заборгованістю по зарплаті у 90 тисяч гривень, яку ми виплатили повністю, і 18 передплатників на 2016 рік. Перед ними є відповідальність, і перед державним видавництвом «Преса України», яке здійснює цю підписку, є відповідальність: газета має видати в цьому році 52 номера щотижнево. Нам вдалося з міністром культури В’ячеславом Кириленко добитися закладення в бюджет коштів на друк газети в 2016 році. Бо, фактично, в 2015 році не було цих коштів. Невелике фінансування на друк надається – наклад у тисячу примірників. Сьогодні ми відновили друк газети: минулого тижня перший номер, цього тижня – другий і третій.

Як вона розповсюджується?

Сьогодні перше – передплата. Друге – через «Союздрук». Цього тижня, сподіваємося, подамо газету до продажу. Ще один напрямок – це розповсюждення у потягах «Укрзалізниці», що курсують на Херсон і Новоолексіївку. Я думаю, що це найбільш перспективний напрямок розповсюдження. Сьогодні лідери руху «Євромайдан-Крим» відгукнулися на мою пропозицію, викупили по 100 примірників газети і занесли її до приймальної комісії Таврійського національного університету. Ми роздали абітурієнтам із Криму, що вступають до ТНУ,  їхнім батькам. Повезуть вони чи не повезуть її у Крим – це їхнє питання. Але, так чи інакше, вони отримали газету. У Львові кримчани об’єдналися і будуть купувати газету, а потім в якійсь спосіб передавати до Криму.

Було багато сумнівів, і навіть Рефат Чубаров радився через Фейсбук: чи потрібно газету для Криму видавати у Києві, аби передавати в Крим? Чи не буде це для людей небезпечно? А якщо її видавати езоповою мовою, то навіщо вона потрібна?

Ще до мене «Кримську світлицю» зареєстрували як загальноукраїнське видання. Левова частина передплатників була в Києві та у західних регіонах. Але треба розуміти, що це не просто медіа-продукт, спрямований на Крим. Це інформаційний продукт загальноукраїнський, щоб підтримувати інформаційне поле щодо питання Криму. Дуже важливо, щоб долучилися до передплатної кампанії Запоріжжя, Львів, Харків, Миколаїв, Одеса, Херсон. На 2017 рік у нас до тисячі передплатників повинно бути. Я про це заявив і буду це робити.

У нас буде електронна версія, сайт Svitlycya.in.ua. Він вже робиться. Ми будемо робити онлайн-версію, можливо, кримчани на окупованій території зможуть також передплачувати. Дуже лояльна буде цінова політика, щоб вони могли читати онлайн. Бо безкоштовно ми не можемо — ми госпрозрахункове державне підприємство, не можемо бути благодійними.

Не тільки мене цікавить, наскільки газета буде фахова за своїм рівнем? Чи не буде це дайджестом, бо я передруківки в цих номерах вже побачила. Чи не буде це майданчиком для піару Андрія Щекуна, бо я в одному номері вже побачила три ваші фотографії.

У першому номері — моє інтерв’ю, з виносом на першу шпальту, тому фото кілька. А в наступних номерах мене уже немає! Газета буде фахова. Тим більше, що у ній працюють кримчани, які переїхали, тим більше, що головний редактор — Віктор Межвинський, його біографія відкрита, в його професійності ніхто не сумнівається. Як і в позиції — він 14 місяців провів в АТО.  

Ні в кого зараз не виникає питання: треба чи не треба державі фінансувати єдину українську кримську газету. Однозначно — потрібно. Питання в тому, як її зробити цікавою і корисною для людей. Одна з цільових аудиторій – студенти з Криму. Ви спілкувалися з абітурієнтами ТНУ, їх багато?

Я був вражений. Десь два десятка абітурієнтів я побачив, навіть черги є. Побачив свого знайомого активіста — Олександра Кравченка, якого в Криму заарештовували. Він прийшов вступати на історичний факультет. Але він не має шкільного атестату, бо в нього документи забрали окупанти. Я підійшов до Володимира Павловича Казаріна (ректора ТНУ — ред.) і попросив, щоб в нього прийняли документи, поки ми будемо вирішувати  питання із відновлення атестату. Ми це зробимо. Тим більше, що Олександр зараз — на контракті в армії, але буде вчитися заочно, він так вирішив. 

original

Олександр Коваленко, активіст з Криму

Неймовірна історія. Як кримські випускники поставилися до того, що ви принесли їм «Кримську світлицю»?

Мами були рішучіші, почали цікавитися. Але багато хто з випускників і не чув раніше про газету. Це, в основному, російськомовні кримчани. Я так розумію, що це ті, хто раніше не розумів питання державності. Сьогодні дуже багато російськомовних людей, які побачили «Кримську світлицю» вперше.

Що ви будете робити для того, щоб зняти конфліктну ситуацію з частиною колишньої редакції, щоб консолідуватися, аби кожна людина мала змогу вкладати частку в спільну справу? Які пропозиції у вас до журналістів, які принципово не хочуть покидати Крим?

Не заважати. Якщо вони не хочуть підтримувати нас у цій справі, боротьбі, щоб хоча би не заважали. Не робіть гірше, вставайте поруч та працюйте. Я готовий до конструктивного діалогу. Ми всі розуміємо стан, в якому ми знаходимося. Приклад Миколи Семени, думаю, наочно показав (рівень небезпеки — ред.) усім журналістам у Криму. Я хочу, щоб вони вставали поруч, працювали, якщо бажають. Якщо ні – припиніть маніпулювати ситуацією.

 Може є безпечні пропозиції?

Я пропонував – трудова угода.

Але тоді вони будуть все одно «під прицілом» у ФСБ.

Вони самі роблять вибір.

Я хочу  звернути увагу на деякі кримськотатарські видання, які отримали свого роду аусвайс окупаційної влади — дозвіл на видання локального ЗМІ в Криму. Продовжуть виходити «Авдет», дитячі видання. Люди хочуть працювати в Криму для кримчан і їхніх дітей. Дуже велика подяка Олександру Польченко та Віктору Качулі, які зорганізували літературний конкурс «Ми діти твої, Україно» імені Данила Кононенка, успішно його провели в стислі терміни з мінімальним бюджетом. Було б добре, якби вони продовжили роботу. Може, є якийсь безпечний спосіб працювати в Криму?

З точки зору державної підтримки – це нереально. Якщо у міністерства з питань окупованих територій будуть якісь думки…

Ці люди там одразу отримають статус іноземних агентів.

Друга методика – людям, що там залишаються, треба приймати рішення та реєструвати своє видання, незалежне. Були до окупації додатки до «Кримської світлиці», додаток для дітей «Джерельце» фінансувався з бюджету Криму. Чому б не відновити його зараз? Є досвід роботи «Просвіти» й інших українських культурних організацій під час радянської системи…

Я би, пане Андрію, все-таки хотіла б попросити вас зробити перші кроки назустріч. Бо ці чвари непотрібні, вони були причиною слабкості українства в Криму також. Чому це важливо, щоб люди продовжували там працювати? Тому що ми з вами далеко, а вони — на відстані витягнутої руки, до тих же дітей в залишках українських класів. Олександр Польченко продовжує провідувати їх, і ще донедавна радував нас своїми зйомками з дитячих свят. Шкода, що вже заборонена театральна студія «Світанок» Алли Петрової. Дуже важливо, щоб дітям було, і що читати, і щоб були засоби комунікації. 

Пані Валентино, ви мене вже в цій студії прохали не про одну річ. І щодо «Кримської світлиці» також. І я їх дотримувався: газета отримала фінансування і борги людям погасили. Я хочу і буду підтримувати українців у Криму. Є різні проекти, які не варто, мабуть, озвучувати в студії, але я хочу, щоб люди також йшли назустріч. Бо не може бути так, що по півроку ми домовляємось, а вони навіть не приїжджають на зустріч. Я готовий до діалогу, ми готові допомагати та реалізовувати якісь проекти , можливо, через громадські організації та ініціативи.

Добавить комментарий

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine