У російських та кримських ЗМІ прокотилась хвиля публікацій про «висихаючий» Крим, з вражаючими фото обмілілих водосховищ та посухи. Проблема прогнозована, бо мільярд кубометрів дніпровської води, яка до 2014 року живила півострів, замінити нічим. Упродовж двох з половиною років після незаконної анексії Криму, окупанти та їхні кримські посіпаки так і не спромоглися навіть визначитись із способом вирішення проблеми, зосередившись на варварських методах — бездумному бурінню свердловин та перекиданню русел річок. Тепер мова вже заходить і про відселення людей із «безводного» північного Криму. Чи реальний такий розвиток подій, скільки води треба Криму і в яку суму стануть країні-агресору плани з опріснення морської води — в інтерв’ю з академіком Михайлом РОМАЩЕНКОМ, директором Інституту водних проблем і меліорації НААН України. (програма «Питання національної безпеки», ефір ТРК «Чорноморська», 1 листопада 2016 р.).
Валентина САМАР: Михайле Івановичу, на сайті «Эхо Москвы» з’явилась публікація Володимира Гарначука — колишнього помічника «віце-прем’єра» Криму Шеремета, про те, що в Криму катастрофа із водою і, можливо, доведеться відселяти людей. Чи настільки, як ви вважаєте, стоїть гостро в Криму зараз ця проблема чи це спекуляції для масового виселення із Криму місцевих мешканців?
Михайло РОМАЩЕНКО: Я б сказав, що проблема води для Криму була завжди гострою. Ще два роки тому, коли ми з вами спілкувалися, я казав, що власних водних ресурсів Криму буде вистачати на мінімально необхідне покриття питних і комунальних потреб. І їх абсолютно не вистачить для того, щоб забезпечити зрошення в тому ж степовому Криму.
Ми тоді говорили, що в Криму є 23 водосховища, 15 з них – місцевого наповнення, а вісім наповнювалися з Північно-Кримського каналу і забезпечували північну та східну частини Криму. Тоді в Криму дискутувалися питання: «набуримо свердловин, дістанемо підземні води», інші різні варіанти розглядалися. А я тоді говорив, що запаси підземних вод в Криму незначні, вже був досвід їх використання в 60-70 роки минулого століття і тоді була фактично введена заборона використання підземних вод на зрошення через те, що відбулось підтягування солоних мінералізованих вод.
Практично те, що я знаю: через пробурені водозабори в Джанкойському районі, щоб забезпечити цю частину півострова, вони вже сьогодні мають проблеми з погіршенням якості води. Природу не обманеш! Якщо є експлуатаційні запаси, то скільки свердловин не бури – вони вичерпуються і поповнення їх немає. Інша складова – наповненість водосховищ. Сьогодні приблизно на 40 мільйонів кубічних метрів природного стоку менше, ніж було на цей час в минулому році. Сьогодні для Криму проблема води стоїть гостро. І без додаткової води, залученої з інших регіонів, проблема життєдіяльності степового Криму під загрозою. Тому, можливо, стаття, яка з’явилася, має певне підґрунтя.
Тобто, ви вважаєте, що цілком реально може бути реалізовано сценарій відселення людей, а іншими словами, по суті, це — депортація громадян України в РФ. Тому що у Гарначука мова йде про «інші регіони країни», тобто – Росії. Бо й куди в Криму переселяти? Нестача води буде відчуватися все одно, куди б не переселити. Плюс – проблеми із житлом, харчами, електроенергією. Це шалені гроші, яких сьогодні, ми знаємо, у Росії вже немає. А от відселення у малозаселені віддалені регіони Росії – навіть державні програми для цього є.
В даному випадку я настільки глибоко не аналізував, тому що це питання я не розглядав. Але, з точки зору можливості переселення чи працевлаштування в інших регіонах Криму, то це проблематично, тому що таких місць там немає, тому що там теж виникне проблема забезпечення водою.
З іншого боку, тут сама по собі виникне ще одна проблема. На території, де розвивалось рисосіяння, в зв’язку з тим, що під час вирощування рису відбувалося промивання ґрунтів, сьогодні виникла проблема процесів вторинного засолення. Через це людям там неможливо буде займатися сільськогосподарським виробництвом не тільки тому, що вода для поливу відсутня, а тому, що природні процеси в цих умовах будуть йти зовсім в іншому напрямку. У нас буде прискорено відбуватись деградація раніше родючих ґрунтів, процеси засолення зроблять практично неможливим навіть за наявності опадів сільське господарство.
Є інший варіант – пустити воду по Північно-Кримському каналу.
В умовах, коли територія окупована, обов’язок забезпечення водою лежить на тому, хтов взяв на себе відповідальність. В даному випадку Україна абсолютно справедливо поставила питання про неможливість подачі сьогодні туди води. Треба повертатися до витоків проблеми.
Дуже багато зараз з Криму фото висихаючих водосховищ, які люди публікують в соцмережах. Який мінімум Крим, дійсно, може забезпечити за рахунок власних водних ресурсів? Скажімо так, скільки людей має залишитися в Криму, щоб їхні потреби можна було задовольнити власними ресурсами?
Підрахунків таких немає. Але свого часу ми робили підрахунки по забезпеченню водою регіонів України. В Криму в мене стоїть показник – 380 кубічних метрів на людину в рік, тоді як за класифікацією ООН нормою вважається 1700 кубометрів на рік на одну людину. Якщо менше – територія вважається незабезпеченою. Тому ми класифікували Крим як територію з катастрофічно низькою забезпеченністю водними ресурсами.
Інша карта, яку ми складали, це дисбаланс між потребою у водних ресурсах та забезпеченністю ними. Крим теж належав до регіонів катастрофічних, де дисбаланс – більш, жіж у 10 разів. Там є 15 водосховищ, ємкістю близько 450 мільйонів кубометрів води, які на сьогодні заповнені на десь 100 мільйонів кубічних метрів… Якщо розраховувати з такої потреби, то можна говорити, що води вистачить приблизно для одного мільйона населення. (На початок 2016 року , за даними «Кримстату», на півострові постійно мешкали 2 323 369 людей — ред.).
Звісно, якщо б за ці два роки в Криму здійснювались якісь заходи, спрямовані на вод збереження, на зменшення споживання води… Але наскільки мені відомо, такого не здійснювалось, за виключенням у 2014-2015 роках розрекламованого буріння. Іншої інформації не було.
Зараз обговорюється тривожна тема: окупанти збираються перекидати річку Кокозку для збільшення подачі води у Севастополь, де знаходиться основна військова база РФ. То стратегічна територія, і для того, щоб її забезпечити повністю, я так розумію, не жаль буде ні Бельбекської долини,ні Байдарської, де сади, виноградники…
Значить, зникне все від дефіциту води.
Згідно Женевської конвенції окупант має перейматися забезпеченням і вирішувати проблеми території, він несе відповідальність за той дефіцит, що існує. Президент РФ Путін, який нещодавно побував на окупованій території, багато говорив і про воду. Зокрема, про опріснення. Але тут виникає замкнуте коло. Для того, щоб опріснювати, потрібна електроенергія, а «енергомоста» не вистачає вже зараз. Треба тягнути ще і газову трубу… Президент Росії каже, що гострота проблеми в Криму з водою знята, але проблема не вирішена. А скільки може коштувати опріснення?
З точки зору подвійного осмосу, який є основною технологію отримання опрісненої води, – мінімум два долари на один кубічний метр води. Але потрібно створити енергозабезпечення, яке б давало можливість морську воду опріснювати. Мені здається, що це довгострокова обіцянка. А при сьогоднішньому стані в Росії, дефіциті… Я б скептично ставився до цих обіцянок.
А ви зараз нашвидкоруч не порахуєте, скільки треба грошей додатково затратити на опріснення, знаючи потребу у воді?
Ми колись рахували. За радянських часів по Північно-Кримському каналу подавалось до двох мільярдів кубометрів води щороку. В роки Незалежності — до одного мільярда метрів кубічних. При цьому приблизно 850-900 кубометрів використовувалось на зрошення, 100 мільйонів метрів кубічних додавались на задоволення комунальних і питних потреб. Але при цьому ми знаємо, що вода в Криму видавалась по графіку, не було цілодобового постачання. В тому ж Сімферополі це завжди була заповнена ванна…
Ну, скажімо так, в окремих районах міста…
В цілому використовувалося 200 мільйонів кубічних метрів без зрошення. Я тоді оцінював , що це в районі 3-4 мільярдів доларів необхідно для того, щоб реалізувати проекти з опріснення води.
Якби окупаційна влада була відповідальнішою, вона б в першу чергу подбала про те, щоб втрати води зменшити, які сьогодні складають близько 60%. Є варіант економити. І ще один варіант, як пишуть, це – зупинка заводів кримської «хімії», які дуже багато води споживають. Це завод «Титан» і завод содовий, які належать Дмитру Фірташу. І там більше 10 свердловин на двох заводах в Армянську і Красноперекопську задіяні. В одній з програм ми говорили про те, як впливають санкції на Кримський содовий завод. За їхнім фінансовим звітом за минулий рік ми бачили, що там вже закуплено обладнання для опріснення води і збільшення власної генерації електроенергії для цього. Чи врятує ситуацію з водою зупинка «Титану»?
«Титан» споживає воду, місцеві ресурси, які зосереджені там, де вони розміщені. В цілому на кримську проблему забезпечення водою інших регіонів це не впливає. Він користувався дніпровською водою, сьогодні перейшов на свердловини. Якщо він себе забезпечить опрісненням чи його закриють – це не добавить води в інші регіони.
Михайло Івановичу, простим людям, громадянам України в Криму, що б ви порадили? Яким чином їм зараз самотужки зорганізувати своє життя, щоб цю проблему з водою зняти? Міняти роботу, міняти місцевість?
Проблема кримська дуже комплексна. Але якщо на побутовому рівні… Мені здається, що була ілюзія про те, що перехід до Росії в три рази підвищить заробітну плату, збільшить потік і гроші на відпочинку, але не змінюючи власного ставлення до роботи, власного відношення до роботи, просто з’явиться можливість в три рази краще жити. Мені здається, що тим, хто зробив помилку, визнати її значно складніше, ніж зробити. Через те ейфорія, яка була, і надія на те, що зміна приналежності до іншої держави принесе рай – це була велика помилка, яку складно визнати.
Але в цих умовах жителі Криму повинні розуміти, що проживання, особливо, в степовій зоні, завжди буде ризиковане, складне, через кліматичні зміни, які відбуваються, через відсутність джерел води. Це практично буде позбавляти стабільного способу занять і гарантованих результатів діяльності. Тому що степовий Крим – це перш за все сільськогосподарське виробництво. Через те треба думати і розуміти, що на сьогоднішній день чи найближчі роки чи десятиліття вирішення цієї проблеми практично не має перспективи. А раз немає перспективи, то треба думати, як себе знайти…
Вода прийде разом з Україною.
Так, і це єдиний реальний і швидкий на сьогоднішній день шанс зміни цієї ситуації. І тоді вже наступного року можна подавати туди воду, відновлювати, продовжувати жити.