До 24 лютого 2022 року родина Кобилівських жила в Маріуполі. Але після початку повномасштабного вторгнення виїхали до батьків в селище Ялта і ще місяць жили майже звичайним життям, якщо не зважати на повну відсутність зв’язку і перебої зі світлом.
“А 24 березня прийшли представники так званої “ДНР”. Ми навіть не дуже злякалися, бо вони вели себе спокійно, не робили обшук. Ми чогось подумали, що це звичайний перепис населення — запишуть прізвища, та й підуть собі. Проте, побачивши, що чоловік не прописаний в Ялті,почали прискіпуватися: що ми тут робимо, де військовий квиток, запитували, чи не служив чоловік в «Азові», залякували: “Якби ти був азовцем, ми б тебе розстріляли”, вимагали показати татуювання. А потім повідомили, що заберуть чоловіка “на бєсєду”, — розповідає Олена Кобилівська обставини викрадення.
За словами жінки, військові обіцяли, що випустять чоловіка за півгодини, ще й жартували, що він встигне зайти за гуманітаркою, яку окупанти завезли в селище.
Артема та близько двох десятків інших чоловіків, яких того дня забрали “на бєсєду”, спочатку близько чотирьох годин тримали в приміщенні Ялтинської селищної ради. Потім вивели — і тут Олена встигла переговорити з Артемом, який повідомив, що ймовірно їх везуть в селище Мангуш, що в маріупольському районі. Чоловіків посадили в автобус і в супроводі військових автівок вивезли.
Дружині відомо, що після Мангушу Артема тримали в Докучаєвську, місті за 40 км від Донецька, де викраденим прийшлося тяжко: протягом 5 днів їх майже не годували, катували, допитували. А потім відправили в Оленівку — в ту колонію, яка пізніше стала відомою на весь світ через масове вбивство українських військовополонених та надзвичайну жорстокість тюремників.
“Це тільки розповідати швидко, насправді весь цей час не було нормального зв’язку, тож дізнаватися, де Артем, що з ним було надскладно. В основному отримувала інформацію через знайомих. А вже наприкінці квітня дізналася, що за 250 гривень можна передати записку в Оленівську колонію”, — розповідає Олена.
29 квітня 2022 року жінка отримала записку від Артема, що він живий.
Записка, передана Артемом з Оленівки. Фото надано О. Кобилівською
За словами Олени, вона хотіла передати чоловікові речі і продукти, але з колонії повідомили, що цього вже не варто робити, адже 31 квітня Артема начебто відпустять додому. На жаль, це виявилося черговою брехнею окупантів, тож 3 травня жінка змогла передати чоловікову в Оленівку життєво необхідні речі.
А 12 травня дізналася, що його вивезли в Донецьк і тримають в тамтешньому ізоляторі тимчасового тримання. Знайома, яка допомагала з передачею, пояснила, що це може означати, що Артема в чомусь звинувачують, тож треба їхати в Донецьк.
Щоб потрапити в Донецьк треба було проходити “фільтрацію” в Мангуші і отримати дозвіл на вільне пересування окупованою територією. Як розповідає Олена, це була непроста процедура, у черзі на фільтрацію стояли тисячі людей.
“Записували чергу на звичайний папірець. Я коли вперше приїхала і записался, то була п’ять тисяч вісімсот якась. При цьому черга рухалася дуже повільно — проходили фільтрацію кілька десятків людей в день, тож я зрозуміла, що треба шукати інший шлях», — розповідає жінка.
Зізнається, що за кілька днів просто підкупила одного з військових, які охороняли пункт фільтрації. І він за 1500 гривень провів її без черги.
“Я дуже боялася цієї процедури. І справа навіть не в відбитках пальців чи фото, яке треба надати, щоб отримати довідку. Я боялася допиту, бо знала, що якщо дізнаються, що чоловік викрадений, можуть і не випустити, тож розповідала, що виїзд потрібен, щоб відвезти до лікарні маленьку дитину”, — розповідає Олена.
Жінці пощастило, “феесбешника” більше зацікавило місце роботи її батька, який був охоронцем на заводі.
“В охране “Азова” работал”? — допитувався росіянин, а коли виявилось, що ні, то виписав Олені довідку.
І почалися поїздки в Донецьк. Для початку, за словами жінки, вона намагалася з’ясувати, чому Артему змінили місце тримання і хоча б передати речі і продукти.
“Але там така **** (недобра жінка) на прийомі сиділа — розмовляла з нами як з непотрібом, тож подробиць вияснити не вдалося. В передачі відмовили і пояснили, що Артем служив в українській армії вже під час війни, яка йде з 2014 року, тож “передача ему положена лет через 10”.
А в один з наступних приїздів ця ж чергова просто крізь зуби процідила, що Артема в СІЗО немає і не надала інформації, де його тепер шукати. Тож Олена вирішила їхати в Оленівку, раптом його туди повернули. Чоловіка там не виявилось, зате один з охоронців, просто пожалівши жінку, що була у відчаї, подивився по комп’ютерній базі даних і сказав, що Артем має бути в Донецькому СІЗО.
Коло замкнулося. Близько півтора місяця жінка не знала, де Артем, зрозуміла, що сама вже нічого не може зробити для чоловіка, тож найняла адвоката, в надії хоча б дізнатися де чоловік та зробити йому передачу.
Адвокат дізнався, що Артема підозрювали за ст. 229 КК “ДНР” (теракт), але кримінальну справу не відкрили. Пояснення тому, що його утримують, було таке: оскільки Артем Кобилівський з 2016 по 2018 рік служив за контрактом у ЗСУ, він фактично є учасником війни, тому тепер має статус полоненого і утримується в одному із закладів «системи виконання покарань “ДНР”.
Щоб вияснити, де саме знаходиться чоловік, Олена направляла запити в усі так звані “слідчі органи” фейкової республіки. Врешті отримала відповідь від “Мін’юста ДНР”, що чоловіка тримають в Калінінській виправній колонії в Горлівці в статусі полоненого, і йому дозволено листування.
Відповіді на запити Олени Кобилівської в органи окупаційної влади 1Отже, з 5 липня 2022 року Артем Кобилівський знаходиться в Калінінській колоніїї в Горлівці. Порівняно з Оленівкою, умови тримання в Горлівці кращі, проте і тут ув’язнених б’ють, знущаються, тиснуть психологічно. На початку квітня росіяни виклали в мережу відео зі зверненням Артема Кобилівського, який просить українську владу, щоб його обміняли.
За словами Олени Кобилівської, головна проблема в статусі “військовополонений”, яким Артема наділили окупанти і тюремники «ДНР». Відтак вони заявляють, що можуть звільнити Кобилівського виключно в процесі обміну з українською стороною полоненими військовими. Але Артем на момент викрадення був цивільним, а цивільні не є частиною так званого «обмінного фонду». За міжнародним гуманітарним правом окупанти взагалі не мають права їх утримувати.
Росія, як показують реалії дев’яти років війни, категорично відмовляється звільняти цивільних — політичних бранців, яких судить за сфабрикованими обвинуваченнями. При цьому на окупованих територіях у каральних органів РФ є можливість викрадати тисячі цивільних людей, аби потім вимагати за них обмін на російських військових. Саме це і відбувається з Артемом Кобилівським, цивільним мешканцем Маріуполя, який працював таксистом, поки не прийшли окупанти і не призначили його «військовополоненим». .
“Знаю, що попри тортури і знущання Артем тримається, І тримає його мрія про волю», — говорить Олена.
***
24 февраля 2022 года президент РФ Владимир Путин заявил о проведении «специальной военной операции» на оккупированном Донбассе. Россия нанесла ракетные удары по территории Украины и начала прямое полномасштабное вторжение на четырех направлениях. Вооруженные силы Украины дают отпор врагу, план блицкрига — захватить Киев через два-три дня — провалился, российская армия отступила от столицы. Российские военные совершают тысячи военных преступлений и преступлений против человечности на всей территории Украины.
Центр журналистских расследований ведет ежедневную хронику Война России против Украины на всех площадках: YouTube, Facebook, Telegram, Twitter