Тюрма, якої не існує, але з якої виходять люди

Громадське продовжує записувати історії тих, хто зник більш, як півтора роки тому, а тепер повертаються і стверджують, що їх утримували увесь цей час в управлінні СБУ в Харкові, яке в народі вже назвали «таємною» тюрмою. Раніше Громадське публікувало історію Костянтина Безкоровайного — стоматолога і комуніста з Костянтинівки, який стверджує, що без суду, слідства та будь-яких звинувачень утримувався в Харкові представниками Служби безпеки України з листопада 2014 по березень 2016.

Друга історія 33 річного шахтаря Миколи Вакарука з міста Українськ, що на Донеччині. Вакарук, який вивішував прапор так званої «ДНР» в Українську, стверджує, що утримувався службою безпеки в харківському управлінні з грудня 2014 по липень 2016. За словами Вакарука, під час утримування в СБУ його вивозили в лікарню, де під вигаданим прізвищем йому зробили операцію і видалили хвору нирку. В слідчому ізоляторі управління СБУ за Вакаруком після операції доглядав саме Костянтин Безкоровайний.

Вакаруку, як сам він стверджує, жодних офіційних звинувачень не висунули.

В СБУ стверджували, що нікого в харківському управлінні не утримують, ізолятор там не працює. Утім, 1 вересня під час брифінгу в Харкові Голова Служби безпеки України Василь Грицак пообіцяв провести розслідування щодо наявності «таємної в’язниці» СБУ». 

Станом на 31 серпня на сайті нацполіції Вакарук числиться зниклим безвісти в зоні АТО з 1 січня 2015 року.

Скріншот з сайту Національної поліції України

До Миколи Вакарука ми приїхали в Українськ, що за кілька кілометрів від Селідова на Донеччині. У місті працює шахта «Україна», де з 2000  до 2009 року працював Микола Вакарук, доки не отримав виробничу травму — його засипало під час обвалу в шахті. Після цього він отримав інвалідність — деформований ніс і пластина в голові.

Ми зустрічаємось з Миколою в нього на подвір’ ї, біля п’ятиповерхівки, в одній з квартир якої він живе з дружиною та двома дітьми.  

Ми не можемо стовідсотково підтвердити усі викладені  факти, про які розповідає Микола Вакарук. Про те, що він перебував у так званій тюрмі СБУ в Харкові і був відпущений з іншими 12 людьми розповіли правозахисники HRW та Amnesty international. Микола Вакарук один з трьох осіб, котрі погодились розповідати про утримання. Ми вважаємо його історію показовою і суспільно важливою, тому публікуємо текст у вигляді прямої мови.

Далі передаємо історію Миколи Вакарука від першої особи хронологічно.

9 грудня 2014/ Українськ/ дім

На «референдум» я не ходив. 4 травня я зламав ногу, тому навіть, якби хотів, не зміг би піти. Але своїх поглядів я не приховував, на якісь майдани їх голосно озвучувати я не ходив, але мої погляди не були секретом.

Я спілкувався на політичні теми з Віктором Ашихіним, думаю, що мене взяли за компанію. Ну його, я так і думав, що візьмуть, бо він був головою комісії, що проводила «референдум». Його взяли 7 грудня, а мене — 9.

Прийшли в 6 вечора додому, сказали, що міліція, син відкрив, мені ж приховувати нічого, я чистий. Зайшли 4 чоловіків без погонів, без шевронів, без будь-яких розпізнавальних знаків, чорні форми, чорні балаклави, без посвідчень, без ордерів на обшук. Починають вимагати в мене якийсь обріз, я їм кажу, що нема в мене ніякого обрізу і в житті не було. У мене є пневмтична гвинтівка, був пістолет під флобер  — теж тренувальний спортивний, він вважається дозволеним. Вони пістолет одразу «підрізали» (забрали — ред.), моментально його не стало, одягли наручники, я тепер зрозумів, що розмова піде по іншому. Туди-сюди, одягають пакет на голову, скотчем в районі очей перев’язали, щоб я його не зняв, і ми поїхали шукати Маргариту Шмакову, продавчиню в магазині — вони теж її нашою співучасницею записали. Вона просто з нами на подвір’ї спілкувалась на політичні теми.

Повезли нас в Красноармійськ, сказали  «до ранку думай, зранку буде з тобою розмова». Я собі так «про що думати, я ж за собою нічого не маю». О 8 ранку приходять два «товриші» одягнені в цивільне і в балаклавах. Вони мені кажуть «за кожну неправильну відповідь отримуватимеш по удару в груди, а потім вони помножуються вдвічі».

Ну і починають мене запитувати «де був такого-то числа?», «кому дзвонив?», «що говорив?», я відповів, що не знаю і тоді почався процес допиту, м’яко кажучи.

Потім хлопці з шевронами «Донбас», «Дніпро» і з шевронами «Укроп» заходили і додавали. Я був прикутий лівою рукою до труби опалення, спинка стільчика була переді мною, щоб зручніше було бити по спині. Тому що вони знали, що нога поламана, голова після травми, бити не можна, перепитали ще, куди тебе можна бити, щоб ти не здох.

Тут із сусідньої кімнати я почув крик Маргарити Шмакової, котру теж там катували. Мені кажуть «хочеш, твоя дружина буде через півгодини так кричати», я тоді спитав, що  я можу зробити, щоб такого не було. Відповіли «напишеш, ти все одно нічого не кажеш, що тобі скажуть».

Я тоді написав, що я коректувальник залпової і ствольної артилерії «ДНР», що я інформатор, що я зливав інформацію про дислокацію українських військ, живої сили, техніки, влаштовував провокації, хоч тут жодної провокації не було ніколи, коли я це все написав, то потім ще потрібно було озвучити на камеру, і я озвучив.

10 грудня 2014 /Краматорськ/СБУ

Одягають мені знову пакет на голову, уже садять в одну машину з Маргаритою, і везуть на Краматорськ. Потім вже пізніше я дізнався, що це було краматорське СБУ. Там такі маленькі кімнати: в ширину десь метр, і довжиною метри два, висота — голова впирається — десь, може, метр п’ ятдесят.

Двері закриваються, темрява, я так зрозумів по вентиляторах, що це якісь охолоджувальні приміщення були в підвалі. Там я переночував одну ніч, холод жахливий: шестилітрова пляшка, щоб в туалет сходити, і півторалітрова з питною водою — це все замерзало за годину. Все, що не відбили, я відморозив.

15 грудня 2014 /Харків/СБУ

15 грудня зранку вивозять мене, Маргариту Шмакову і Володимира Сологуба — це констянтинівський уродженець — він з нами сидів до жовтня 15 року, а потім поїхав на обмін. 23 жовтня нас викликали на допит. Я ж так втішився, думаю, ну хоч з підвалу з батальйону попаду в правове поле. Але так не сталося, слідчий подивився на ці папери і сказав, що будь-який адвокат це розвалить за півгодини, поїдеш на обмін.

26 грудня відбувся обмін, але нас завернули. Виходить, був обмін на 250 людей, поміняли всього 222. Потім 5 лютого 2015 вже року заїхали до нас луганчани, ми зрозуміли, що готується обмін, 10 лютого нас почали ховати, хтось, напевне, приїжджав з перевіркою. Розвели нас по кабінетах з мішкам на голові — поховали (за твердженням Вакарука – перевірки в СБУ були ще в березні і травні 2016, їх знову ховали — ред.). І 25 лютого прийшли списки на 49 людей, але нас знову половину тормознули, поміняли 28. Двоє наших жінок — це Маргарита Шмакова та Лариса Агєєва попали в цей список, ми залишились сидіти далі. 

П’янки були, вибачте, кожен вечір, пшикання з балончика перцівкою в ту годівничку, куди нам їжу подавали, виводили на коридор, клали обличчям в пілогу, казали нам всяке — що ми сепаратисти, інше і клацали автоматом, люди, які розуміли, от я знаю, що якщо він заряджений, то він відкине патрон при кожному пересмикуванні, деякі боялись, думали, що він дійсно заряджений, і цілився з автомата, було різне.

27 жовтня 2015/Харків/лікарня

В березні 2015 в мене прихоплюють нирки, бо лікування не було, крім анальгіну. Потім ще кілька разів прихоплювали. А 25 жовтня мене вже серйозно прихопило, температура 40, збити неможливо. Під іменем Іванов Сергій Петрович — зразу попередили в дорозі, адресу, де я в Харкові проживаю я вже, вибачте, не пам’ятаю — спочатку мене повезли в невідкладну четверту лікарню в Харкові, звідти — в 17 лікарню, в результаті мені робили операцію в обласному клінічному центрі урології і нефрології.

фото рентгенівського знімку Миколи Вакарука зі зміненим ім’ям

Нирка відстала, коли я її відморозив, потім почалась кровотеча, вирішили її видалити. У мене шрам після цього залишився. Як Іван Петрович я провів з 27 жовтня по 26 листопада.

26 листопада 2015/Харків/СБУ

Привезли мене в СІЗО назад. З моїх 96 кілограмів, коли мене взяли вдома, я навіть вже і 50 не важив, живий труп був, мене заводили під руки співкамерники. Видали тоді нову камеру — на двох — для мене і Костянтина Безкоровайного, щоб він за мною доглядав, рану обробляв.

25 липня 2016/Харків/ звільнення

25 липня зранку до нас прийшли в камеру, сказали — забирайте речі і на вихід. Поки речі обшукували наші, нас повели до слідчих. Слідчі сказали підписати договір про співпрацю з СБУ, що ми заледве не співробітники, як компромат, і озвучити це все на камеру. В бік Ізюму повезли, ми ж не знали, куди нас везуть, ми думали обмін — не обмін, думали, що може, взагалі розстріл. Тому що нас не знали, куди подіти. Перших висадили між Слов’янськом і Краматорськом. Це були з Дружківки двоє чоловіків — Юра і Стас. В Краматорську висадили Юрія Грішина і Костянтина Владімірова — це громаднин Башкирії без документів. А нас висадили між Краматорськом і Дружківкою, дали по 100 гривень, дали документи.

25 липня 2016/Українськ/дім

Увесь Українськ мене вже поховав, ні зв’язку, ні нічого ж не було. Дружина дочекалась, багато кого не дочекались сім’ї, багатьох поховали, але нам пощастило з Олексійовичем (Віктор Ашихін — ще один утримуваний в СБУ, звільнений разом з Вакаруком — ред.). Я звідси нікуди не збираюсь, тому що я тут народився. У мене тут батьки поховані.

31 серпня 2016/Українськ/дім

Я ж не сепартист, справа в тім, що я люблю Україну і чудовий український народ — українців. В мене батьки з вінницької області обоє майже з сусідніх сіл. Я українську мову знаю добре, просто мені російською зручніше. Вибачте, якщо до влади прийшли не ті люди, які за народ, ці люди не хочуть цього народу і виконують не завдання народу, а виконують завдання від держдепу…

«ДНР» — це в принципі таке утворення… воно нині є, — завтра його немає, люди ті ж самі, ті ж українці. Так не я винуватий перед Україною, Україна винна переді мною на даний момент.