Тетяна Шевчук: «Покарання за порушення санкцій має бути екстраординарним, щоб бізнес мав стимул їх дотримуватись»

Влада
Тетяна Шевчук, юристка-міжнародниця Центру протидії корупції Фото investigator.org.ua

Українська влада просить світ посилити санкційний тиск на РФ і, водночас, веде дуже небезпечну гру на підрив санкцій. Досі відсутня синхронізація санкційних списків РНБОУ зі списками США та ЄС. Досі діє Закон про вільну економічну зону Крим, який знецінює санкційні обмеження Заходу, бо дозволяє  інвестувати в економіку півострова. В Кримінальному кодексі та в Кодексі про адміністративні правопорушення досі немає статей, що передбачають покарання за порушення санкцій. І, нарешті, експерти вказують на непрозорість процесу формування санкційних списків і незрозумілі критерії відбору їх фігурантів.

Про дієвість українських санкцій проти Росії – у розмові з Тетяною ШЕВЧУК, юристкою-міжнародницею Центру протидії корупції у програмі «Питання національної безпеки» (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).

Валентина Самар: Пані Тетяно, нашу розмову з питання про адекватність санкційної політики України хотілось би почати із аналізу чинного санкційного законодавства. Чи відповідає воно тим вимогам, які нам виставляє сьогоднішня ситуація?

Тетяна Шевчук: Нагадаю, для чого приймають санкції. Це такий міжнародний механізм, який стримує агресора, карає країну, яка порушує міжнародні норми, а з іншого боку, санкції не повинні дозволити токсичному капіталу цієї країни потрапити в нашу економіку. Закріплений в нашому законодавстві механізм цих функцій не виконує. Тобто, номінально ми караємо агресора за порушення територіальної цілісності України, але ми жодним чином не захищаємо економіку від токсичного російського капіталу. Коли ми санкціонуємо одну фірму, призупиняємо з нею фінансові операції, вона може створити п’ять дочірніх компаній, сховатися за офшорами, а механізмів встановлення кінцевого бенефіціарного власника немає.

Валентина Самар: Тобто, афільовані структури не підпадають під санкції – ні під наші, ні під західні?

Тетяна Шевчук:  Під західні підпадають. Наприклад, в США є окрема агенція з контролю іноземних активів – OFAC  (Office of Foreign Assets Control – фінансова розвідка міністерства фінансів США), яка має дуже складне регулювання, визначення, що таке санкції, до чого вони застосовуються. Вона повідомляє учасників ринку – банки, фінансові установи,  яким чином  ці санкції запроваджувати. Таким чином вона контролює виконання і дуже жорстоко карає банки й фінансові установи не тільки в США, а будь-які компанії в світі, що працюють з доларом, за порушення санкцій.

Валентина Самар: Це вводиться спеціальним законом?

Тетяна Шевчук: Залежно від виду санкцій. Українські санкції чимось скопійовані з санкцій Сполучених Штатів. Рамково закон дуже схожий. Наприклад, є такий санкційний «список Магнітського», у нас законодавство також дозволяє санкціювати за порушення прав людини, це сучасний тренд запровадження санкцій. Але в нашому законодавстві немає механізмів. Не врегульовані механізми подання осіб до санкційних списків, не врегульовано, хто і як запроваджує санкції. Є Кабінет міністрів і Національний банк – і все, крапка.

Має бути досить суворе покарання за недотримання санкцій як з боку українських юридичних осіб, до яких ми можемо умовно дотягнутися, так і західних.

Валентина Самар: Наскільки я знаю, таких законопроектів, які б запропонували внесення правок до закону про санкції, на сьогодні немає?

Тетяна Шевчук: Таких законопроектів немає, і немає відповідних правок до Кримінального кодексу. Це велика слабкість наших санкцій – вони мають більш політичне, номінальне значення – мовляв, ми внесли російські компанії до санкційного списку. Там вже понад тисячу фізичних осіб та понад тисячу юридичних осіб.

Валентина Самар: Наприклад, останнім указом президента України від 21 червня в оновлений санкційний список, нарешті і після скандалу, що був викликаний заявою народного депутата Сергія Лещенка, був внесений друг Путіна Ротенберг-старший, компанія якого працює сьогодні на будівництві мосту через Керченську протоку та інших об’єктів у Криму.

Перед цим санкційний список оновлювався у травні, і з ним теж була морока: президент підписав його через кілька тижнів після його ухвали РНБО, але додатки зі списками фізичних та юридичних осіб були недоступними. Ми телефонували, посилали письмові запити до РНБО та Адміністрації президента, поки ці додатки не відкрили. Тоді і виявилося, що в списках немає Ротенберга-старшого. То що не так в Україні з санкційною політикою?

Тетяна Шевчук: Непрозорість цієї політики та її половинчастість. Тобто, для широкої публіки ми говоримо, що вводимо санкції. Це для виборців та широкого загалу звучить, як дуже важливий і жорсткий крок, але насправді нічого не відбувається. Ми не знаємо, чи були насправді заморожені активи компаній, які є в санкційному списку, чи ці компанії встигли вивезти свої активи з України, чи взагалі ті активи були. З одного боку, навіть на Заході ніхто не скаже, скільки було заблоковано грошей і які компанії остаточно потраплять до санкційних списків, адже має бути певний режим секретності для моменту неочікуваності щодо тих компаній. Але в Україні секрети не діють, навіть постфактум не пояснюється, за якою логікою вносилися ті чи інші компанії.

Ще одна проблема – це секторальні санкції. США та ЄС ввели секторальні санкції, що є дуже потужним механізмом. Наприклад, будь-яка компанія, що працює на російську нафтовидобувну промисловість, не може працювати у США.

Валентина Самар: Так само і банківський сектор – заборона кредитування, інвестування в Крим. Поза тим, ми спостерігаємо, що компанії, які працюють в Криму, можуть працювати і в Україні, ба більше, це можуть бути й українські компанії. Це такі як «Юкрейніан кемікал продактс» (завод «Кримський титан») пана Фірташа і стивідорна компанія «Авліта» пана Ахметова, яка знаходиться в Севастополі і працює, попри те, що існує режим закритих портів Криму, туди заборонені заходи суден, а стивідорна компанія їх якраз і обслуговує. Заборонений експорт, але зерно та інші товари на незаконний експорт «Авліта» відвантажує. І ніякої реакції в Україні немає. Що нам з усім цим робити?

Тетяна Шевчук: Потрібно змінювати законодавство і підходи. Якщо ми говоримо, що ми санкціонуємо компанії синхронно з Заходом, потрібно замислитися над секторальним санкціями. Адже негарно з дипломатичної точки зору, що ми просимо наших партнерів ввести секторальні санкції, а самі їх не вводимо, мотивуючи це питаннями національної безпеки. Нам потрібна чесність – ми хочемо, що санкції працювали, чи ми хочемо, щоб санкції просто були політичним жестом, а не дієвим механізмом протидії агресору?

Валентина Самар: Фінансові санкції – це по суті економічна зброя, це економічна війна, яку треба вести. Чи можете ви навести якісь світові приклади того, коли санкції працювали?  

Тетяна Шевчук: Найяскравіший приклад – приклад Ірану. Коли Іран кілька років тому заявив, що він розвиватиме власну ядерну програму, весь світ і США сказали, що виступають проти цього, і ввели дуже жорсткі санкції. Практично всім банківським установам світу було заборонено мати справу з цією країною. Для банків, які хотіли обійти заборону на співпрацю з Іраном, були запроваджені величезні штрафи. Зараз при підписанні нового договору про ядерну програму домовилися, що ці санкції будуть поступово зніматися. Тобто, економіка Ірану була настільки притиснута, що вони змушені були піти на поступки. 

США нещодавно взялися за латвійські банки. Всі закривали очі на те, що вони займаються відмиванням коштів з пострадянського простору, поки вони не перейшли червону лінію і не почали допомагати проводити операції з Північною Кореєю.  США сказали, що вони закривають ту лазівку, і змусили уряд Латвії повністю змінити підхід до менеджменту банківської системи й закрити токсичні банки.

Коли є масове об’єднання світових лідерів і держав, санкції діють і вони є ефективними. Багато прикладів з Лівією, Іраком та Північною Кореєю про те, що санкції можуть бути ефективним механізмом. Особливо останнім часом, коли запроваджують персональні санкції. Це коли метою є політики, багаті люди цих країн, щоб страждав не народ, а конкретні люди, щоб вони вплинули на зміни в політиці. Тому в останній санкційний список потрапив цілий пул олігархів.

Тетяна ШЕВЧУК, юристка-міжнародниця Центру протидії корупції Фото investigator.org.ua

Валентина Самар: На жаль, ми цим похвалитися не можемо, оскільки в нас діє закон про вільну економічну зону «Крим», який дозволяє українським капіталістам і олігархам продовжувати бізнес у підсанкційному Криму. Ми маємо не зовсім синхронізований із західними санкційний список, і наші журналісти вже знайшли  чимало компаній та фізосіб, які до нього не увійшли. Наприклад, компанія «СГМ-Мост», яка входить у структуру Ротенберга, і працює на будівництві Керченського мосту. Незабаром ми опублікуємо цей матеріал.

Хто, насправді, має займатися цією роботою, крім журналістів? Адже на сьогодні процедура така: центральні органи влади, СБУ та інші спецслужби подають до РНБО свої пропозиції, в РНБО їх зводять в один список. Також є своє сито в Адміністрації президента, і потім ми дивимося ці списки й не розуміємо, за яким критеріями він формується. Ви згадали про те, що в США діє OFAC – агентство, яке займається санкціями. Можливо, нам також потрібно створити такий офіс?

Тетяна Шевчук: Я не думаю, що нам потрібна конкретна агенція, тому що наразі в СБУ є всі механізми здійснення аналітики підготовки цих списків.

Валентина Самар: Але СБУ в нас закрита структура, ми нічого щодо санкцій не отримуємо.

Тетяна Шевчук: Так, але створення окремої агенції, яка буде займатися саме санкціями, швидше за все, не було б ефективним. А зараз і поготів, тому що вони ці повноваження вже ніколи не відвоюють у Служби безпеки України.

Валентина Самар: Та СБУ ж не єдина, хто подає списки.

Тетяна Шевчук: Всі подають, а РНБО приймає рішення. Було б краще, якби якимось законом чи положенням РНБО врегулювали пріоритетність та порядок, щоб була зрозуміла хоча б логіка. А зараз, як ви кажете, купа сит, і ніхто не знає, як їх застосовувати, і від кого що залежить.

Та агенція в США, про яку я згадувала, займається теж умовно менеджментом. Вони готують інформацію про тих, хто може потрапити до списків, але вони працюють не одні, оскільки вони не є розвідувальною агенцією. В США є кілька агенцій, таких як ЦРУ, що мають розвідувальні функції як в державі, так і за її межами. І вони всі працюють разом.

Валентина Самар: Так, але там все одно є «крайній», який відповідає за все. А в нас немає, в нас є тільки колективні органи, які ні за що не відповідають,  і один до одного посилають. Поза тим, в нас журналісти і громадський сектор займається аналізом, пошуком порушників санкцій, пошуком зв’язків між компаніями і особами, які вже є в санкційних списках. Кримський департамент «Майдану закордонних справ» і BSNews презентували рекомендації Європейському Союзу щодо нових санкцій. Один з напрямів, які вони взяли в роботу і дуже добре проаналізували, – це тема мілітаризації півострова. Але вона полягає не тільки в тому, що росіяни завозять до Криму якесь озброєння, а ще й в тому, що Росія на вкрадених в України заводах та підприємствах ВПК вже налагодила виробництво новітнього озброєння. Але цю всю роботу, яку роблять журналісти-розслідувачі та аналітики, мали робити українські спецслужби. Що відбувається?

Тетяна Шевчук: Важко пояснити, що відбувається. Просто немає бажання, щоб ці санкції працювали. Ми не бачимо демонстрації бажання, не бачимо, щоб спецслужба рила землю, шукала всі активи. Тому що воно вже все є, знайдене журналістами, та й ніхто сильно не ховається за складними офшорними схемами.

Немає бажання, немає політичної волі, адже ще не було навіть спроб запровадити секторальні санкції. Це має бути рішення РНБО, указ президента, які потім затверджуються постановою Верховної Ради.

Валентина Самар: Тим більше, що частково секторальні санкції чи обмеження вже є: ми закрили небо, закрили захід кораблів у порти, у нас немає офіційного транспортного сполучення з Кримом із 2015-го року, у нас офіційно немає торгівлі з Кримом. Проте в нас і досі працює закон про ВЕЗ «Крим», який дозволяє співпрацювати з окупантамиЦе небажання через відсутність політичної волі, через непрофесійність чи з корисливих мотивів?

Тетяна Шевчук: Я можу лише підозрювати, що тут поєднання небажання й  чиєїсь непрофесійності. Наприклад, народним депутатам здається, що санкції є, закон про санкції є, і нічого більше робити не треба.

Якщо говорити про військові заводи у Криму, що випускають кораблі, це питання вже не тільки економічних санкцій, а питання національної безпеки. Зрозуміло, що СБУ має працювати таємно, але це вже відкрита загроза, і варто заспокоїти людей, довести, що робляться якісь дії та вжито всі необхідні заходи. Або було б набагато простіше сказати нашим європейським партнерам: ми ці компанії санкціонували, ми їм не даємо працювати в Україні, але потрібна ваша допомога, щоб цим компаніям перекрити кисень ще й на Заході. А зараз виглядає трохи дивно з точки зору наших західних партнерів, бо вони мають багато власних проблем, і з кожним разом Європі все важче підтримувати санкції проти Росії.

Валентина Самар: Поговорімо про покарання за порушення санкцій. Який є досвід у світі в цьому плані, і що ми могли б використати?

Тетяна Шевчук: Санкції як екстраординарний захід вимагають і екстраординарного покарання для того, щоб у бізнесу був стимул їх виконувати. Є безліч способів, якими намагаються обійти санкції через офшорні компанії, через підставних осіб, і це дуже жорстко карається адміністративними штрафами. Це мільярдні штрафи для банківських установ і навіть є кримінальне покарання для осіб, коли доведено, що вони умисно сприяли обходу санкцій.

У нас немає навіть штрафів, навіть адміністративної відповідальності.

Наша рекомендація глобальна – кожен має робити свою роботу. Закон про санкції – це масова відповідальність наших державних органів. Вони нібито й причетні, бо їм хочеться бути причетними до такого великого і прекрасного, як санкції, але ніхто не несе відповідальності. Президент не несе політичної відповідальності, тому що це нібито парафія РНБО, РНБО як колегіальний орган не несе відповідальності, СБУ займається своїми справами і теж не несе відповідальності.

 І це питання до ефективної роботи парламенту. Внесення змін в закон про санкції та запровадження ефективних  систем за порушення санкцій – це політична воля законодавців. Мені здається, що причина ще в тому, що немає розуміння загрози. Люди думають, що якщо є тисяча людей і тисяча компаній в санкційному списку, цього вже достатньо. Вони вважають, що якщо людина внесена в санкційний список, то вони вже зробили свою роботу і вона не буде пробувати вивести свої активи.  Але це має бути постійний процес і контроль з боку громадськості, ефективна робота правоохоронних органів.