Колаборанти бувають різні. Деякі, опинившись без роботи після перемоги «російської весни» в Криму, починають скандалити і лаяти нову "владу". Інші втручаються в грошові справи дуже серйозних людей - і раптово помирають нібито від інфаркту. Іншим же вистачає розуму вчасно зрозуміти, що вони чужі на цьому бенкеті стерв'ятників, і тихо відійти в тінь. Такий герой нашого розслідування, колишній лідер севастопольського незаконного збройного формування «Рубіж» Володимир Мельник.

Журналістам Мельник розповідає, що його батько – радянський військовослужбовець – був переведений до Української РСР з російського Мурманська. Сам Володимир Мельник народився 1980 року в Сімферополі, а до Севастополя потрапив у 1999 р. – служив строкову службу сержантом у військкоматі. З 2004 по 2007 роки служив заа контрактом у внутрішніх військах МВС України, в Києві. Тоді Мельник, за його словами, ледь не став українським патріотом, але вчасно одумався і, написавши рапорт про звільнення, повернувся до Севастополя.

Тут Мельник займається бізнесом – ставить домофони, системи сигналізації, відеоспостереження. Справа йде непогано – серед його клієнтів українські банки та інші компанії.

У Мельника навіть з'являється вільний час для написання і публікації радянсько-патріотичних графоманських творів.Якщо до 2014-го року хтось і знав ім'я Володимира Мельника, то це були хіба що любителі низькопробної «бойової фантастики». У його романі «Закони війни», виданому в 2011 році російським «Лениздат», Україну роздирає громадянська війна, в Криму російські козаки розправляються з кримськотатарськими екстремістами, НАТО бомбить мирні російські міста, народні месники з соковитим хряпанням і кривавими бризками рубають кінцівки американським пілотам, а головний герой разом з бойовими товаришами самовіддано бере участь у третій обороні Севастополя. Читати це варто тільки тим, хто хотів би оцінити, що коїлось в головах у людей, що стали трохи пізніше активістами «російської весни».

Сам Мельник, за його словами, вирішив проявити «громадянську активність» під впливом новин з київського Майдану. Повідомлення про сутички між учасниками Майдану і службовцями внутрішніх військ пробудили в ньому, як він висловився, корпоративну солідарність: він співчував хлопцям у формі, яку колись носив сам.

25 січня 2014-го року Мельник під ніком «volkozverik» опублікував на Севастопольському політфорумі заклик «Виходячи з обстановки, що склалася в ТГН («Тимчасове геополітичне непорозуміння»- зневажливе позначення України, прийняте серед російських шовіністів – ред.) і прецедентів незаконного захоплення влади на місцях» створити добровільну народну дружину.

На заклик, зі слів Мельника, відгукнулися десятки севастопольців. Одразу кинулися відстежувати діяльність проукраїнських активістів і формувати групи для протидії. У перших числах лютого народилася й назва для «добровільної народної дружини» – «Рубіж».

Мельник в пізніх інтерв'ю журналістам кокетує, стверджуючи, що його воєнізоване формування було «санітарно-евакуаційним». Насправді «Рубіж» був однією з найбільш боєздатних проросійських воєнізованих груп, здатної до швидкої мобілізації та оперативного реагування на будь-яку позаштатну ситуацію. У багатьох членів «Рубіжу» була вогнепальна зброя.

«В «Рубежі» були люди, які були у всіх бойових операціях, були ті, хто стояв на блокпостах Гончарне, Фронтове, Верхньосадове, Чонгар, хто сидів зі своїми ляльками вдома, при цьому ви їх всіх знали за голосом. Були діючі співробітники і з нашого севастопольського «Беркута», які теж допомагали нам. Багатьом дружинникам і дружинницям не потрібно було знати про вищевказаних осіб, їх існування та діяльність. Наприклад, деякі люди зі своєю офіційною зброєю, в «зеленці» прикривали наших хлопців на випадок ахтунга на блок-посту Гончарне і Верхньосадове (мій рідний старший брат, наприклад) », – написав Мельник в Севастопольському політфорумі.

23 лютого 2014 року в Севастополі пройшов масовий проросійський мітинг. На ньому підприємець і активний учасник російської окупації Олексій Чалий був проголошений «народним губернатором». Там же було вирішено доручити Чалому створити «загони охорони правопорядку».

Власне, «загони» вже були на той час створені і діяли, залишалося лише оформити їх підпорядкування. Так «Рубіж» перейшов у керування брата «народного губернатора» Михайла Чалого, одного з керівників «Координаційної ради забезпечення життєдіяльності Севастополя», створеного 23 лютого, і вже офіційно став інструментом підконтрольної російським окупантам нової «влади» міста.

«Рубіж» охороняв порядок на проросійських заходах в Севастополі, ловив проукраїнських активістів, стояв на блокпостах – хтось відкрито, а хтось, за словами Мельника, страхував блокпости з укриття з власною зброєю. Так тривало до «референдуму» 16 березня 2014 року, під час якого «Рубіж» брав участь в «охороні правопорядку» і протидіяв «українським провокаторам».

19 березня 2014 року «Рубіж» взяв участь в захопленні Штабу Військово-морських сил України в Севастополі. На фото і відео неможливо ідентифікувати, хто саме з численних представників «самооборони» є членом «Рубежу».

На відео камери спостереження, розміщеної на будівлі Штабу, видно, як люди, що зібралися біля КПП, ламають паркан поруч з воротами і проникають на територію Штабу.

На наступному відео можна спостерігати, як люди в формі та в цивільному одязі проникають на територію штабу через повалений паркан, стикаються з українськими моряками, які намагаються без зброї стримати натовп.

Після того як опір українських військовослужбовців було зламано, «самооборона» зайняла будівлі Штабу ВМСУ. Командувач ВМСУ контр-адмірал Сергій Гайдук був схоплений за вказівкою окупаційної «прокуратури» нібито за наказ про застосування українськими військовослужбовцями зброї для самозахисту. Пізніше Гайдук був звільнений.

Детально Мельник описує участь «Рубежу» в захопленні українських кораблів, що стояли в бухтах Севастополя. За його словами, Михайло Чалий познайомив командира «Рубежу» з російським офіцером – «командиром місцевого з'єднання кораблів», який поставив йому завдання взяти українські кораблі під контроль. Тобто, у незаконного збройного формування був куратор – представник командування окупаційних військ, який і вказував «Рубежу», що робити. Коли-небудь ми дізнаємося його прізвище, звання та посаду.

«Рубіж» був розділений на абордажну групу, яка з борта буксира заходила на корабель і брала його під контроль, і берегову, яка контролювала причал. Крім того, Мельник стверджує, що з берега захоплення контролювали російські снайпери.

За його словами, озброєння в абордажної групи було різноманітне: травматичні пістолети, карабін «Сайга», двохствольна мисливська рушниця. Для захоплення корвета «Хмельницький» вистачило вісім з половиною хвилин.

«Дані люди, які висадилися на корабель, пошкодили повністю весь ходовий місток, пошкодили дизель-генератор №2, за допомогою якого забезпечувався корабель електроенергією, вивели з ладу управління головними двигунами, особовий склад був заблокований на ходовому містку», – розповів Микола Бурдов, помічник капітана корабля «Хмельницький».

В інтернеті набули поширення фото, на яких люди в різноманітній воєнізованій формі з георгіївськими стрічками і з різними зразками цивільної вогнепальної й травматичної зброї здійснюють захоплення корвета «Хмельницький».

У той же час, «Хмельницький» і «Тернопіль» були захоплені ввечері – штурм почався о 19.40. А на фотографіях світить яскраве полуденне сонце. Крім того, фото – високої якості, такі неможливо зробити в ході реального штурму. Тому достовірність цих фото викликає обґрунтовані сумніви – вони виглядають постановочними. У коментарях до фото висловлювалися сумніви, що «Рубіж» справді захоплював кораблі – припускають, що це зробив російський спецназ, а «Рубіж» лише зображував захоплення для пропагандистської картинки.

Брав участь «Рубіж» і в захопленні аеропорту «Бельбек» – у ролі «живого щита», яким прикривалися російські військові.

Також Мельник розповідає про те, як переконав командира українських ракетників у Резервному (там розташовувався 85-й окремий береговий ракетний дивізіон – знаменитий об'єкт «Сотка», яким командував підполковник Костянтин Симонов) здати військову частину росіянам.

Після того, як Росія закріпилася на окупованому півострові, потреба в послугах «Самооборони Севастополя» відпала. Активні учасники «Рубежу» довго доводили окупаційній «владі», що вони ще на щось придатні – і врешті-решт їм дозволили займатися патрулюванням вулиць на підтримку поліції. А Мельник вже до кінця весни побачив, що залишився біля розбитого корита. Дружина була вдруге вагітна, а створений і вельми успішний за української влади бізнес – повністю знищений. Довелося кинути «Рубіж» і повернутися до сім'ї.

Корпоративні клієнти Мельника, від яких при Україні відбою не було, цілком очікувано пішли – він втратив 90% клієнтури. Командир «Рубежу» з бізнесмена і дружинника перекваліфікувався на найманого працівника.

Своє невдоволення новою «владою» колишній командир «Рубежу» висловлює дуже обережно. «Через те що містом після Кримської весни якийсь час керували некомпетентні люди, можу сказати, що погіршився стан доріг», – каже він, – «Щодо своєї сім'ї можу сказати, що важче стало влаштувати дитину в дитсадок, наприклад. Система влади в місті, яка була після Кримської весни, організовувала все так, що потрібно було проходити такий собі квест. Я пам'ятаю, як свого молодшого записував в садок, а він в 2015-му народився, дитя революції, – так це взагалі був безлад».

Зараз Мельник зареєстрований в Севастополі як індивідуальний підприємець. Крім того, він разом з братом Сергієм та ще трьома особами є співзасновником трьох фірм – ТОВ «Аирпак», ТОВ «Торговий дім «Аирпак «і ТОВ «Аирпак-пластик», всі три зареєстровані в селі Червоний Мак Бахчисарайського району. У партнерах – «Аирпак» виготовляє пластикові пакети. Судячи з усього, справи налагоджуються.