Є приклади, коли під так звану «націоналізацію», а насправді – під експропріацію потрапили всі будинки на селі. Наприклад, селище Коза Бердянського району, у якому до окупації близько 45 осіб проживали у 15 будинках. Всі вони по-грабіжницькі «націоналізовані.

У 30 км на північ від Кози – село Зоря, де безхазяйними раптово стали всі 86 домогосподарств. Куди поділися майже 250 мешканців, наразі невідомо.

За 5 км на схід розташована Новополтавка, в якій щонайменше третина села, а саме – 117 домогосподарств «асвабаждєни второй армієй міра». Від трьох сотень новополтавців, які там більше не живуть.

Окремою категорією на онлайн-карті позначаються населені пункти, про заселення яких повідомляють мешканці ТОТ і, скажімо, Telegram-канали.

Ось, що розповідають люди, в яких з’явилися такі непрохані сусіди:

«Сьогодні рідня з сел вийшла на зв’язок і повідомили шо Миколаївка та Осипенко завезли раша солдатів. Вони шукають по селам хати, та не прості, а з удобствами, щоб душ і туалет в хаті був. Звідки і як на довго не відомо, а те шо в пусті хати селяться то правда».

«У селі Шевченкове, Бердянського району, дійсно дуже багато, окупантів, їх розселяють в домівках людей які виїхали, та багато окупантів розселили у школі. Ходять з перевірками, та розповідають про те що, якщо люди виїхали з окупації, то більше туди не повернуться, а все їхне майно автоматично стає безхазяйним».

Якщо не рахувати населення міста Бердянська, то в районі до повномасштабної війни проживали близько 70 тис. людей.

За інформацією Бердянської районної військової адміністрації, виїхали з окупації понад 40%, а поширення інформації про підготовку контрнаступу ЗСУ і подальша, так звана «евакуація» населення, призвели до суттєвого збільшення контингенту окупаційних військ. У вже згаданій Андрівській, а також Берестівській, Чернігівській, Софіївській громадах спостерігається розселення російських військових у приватних будинках місцевих мешканців, які виїхали з окупації.

За даними української розвідки, на усьому окупованому півдні перебувають не менше 150 тис. солдатів ворожої армії. Тобто, у Бердянському районі співвідношення цивільного населення до військового контингенту РФ виглядає так: на одного місцевого приходиться майже два з половиною окупанти.

Звісно, неврахованим лишилось населення Бердянська, Токмака, Полог, Мелітополя і навколишніх селищ. Наведені розрахунки свідомо проведені всупереч достовірності. Мета була – передати емоцію. Принаймні спробувати. Приблизно так почуваються українці у себе вдома на 15 місяць повної окупації – в меншості. У соцмережах і селяни, і містяни часто пишуть, що на вулицях окупантів можна побачити частіше, аніж місцевих.

«Села Бердянського району протягом окупації страждали, мабуть, більше, аніж міська територія, через засилля окупантів, які займали об’єкти інфраструктури в першу чергу. Це були школи, це були поліклініки, фельдшерські пункти. Вони займали їх, або як помешкання, для розміщення особового складу, або ж використовували приміщення для зберігання боєкомплекту. І чим довше триває окупація, тим більше російських окупантів з’являється на території», – розповів заступник голови Бердянської райради Віктор Дудукалов.

Українці чудово усвідомлюють, що для російської окупаційної армії вони – живий щит. Навіть пафосно оголошена «евакуація» населення до Бердянська була ширмою для ротації особового складу, проведення фільтраційних заходів і знищення доказів своїх воєнних злочинів. А будинки на селі росіяни займають не тому, що в окопах жити не комфортно, а тому що дедалі небезпечніше

Дійсно, останнім часом ЗСУ щодня влаштовують гарячий травень на Запорізькому напрямку, наприклад, в Пологах і Токмаку, які дотичні до лінії фронту. Але наші воїни почали значно частіше ворошити лігва орків у дуже глибокому тилу, яким і вважався більше року Бердянський район.

Берестове, Андріївка, Дмитрівка, Тарасівка, Кам’янка – ці населені пункти за тиждень згадувалися в медіа як місця «бавовни». Водночас, всі вони позначені і на нашій інтерактивній мапі.

Днями почали надходити сигнали, що в деяких районах тимчасово окупованої Запорізької області рашисти знову почали черговий «перепис» населення і тепер зрозуміло навіщо.

Українці, які залишились в окупації, – це очі і вуха вільного світу. Допоки там залишаються люди, навіть якщо вони тижнями без мобільного зв’язку та інтернету, Збройні Сили України все одно знатимуть про всі маневри ворога, а світ – про воєнні злочини, які він вчиняє. Завдяки патріотам і ми з вами багато знаємо про 1 рік і 3 місяці окупації, все бачимо і всі злочини документуємо.