Попри те, що Україна найбільше зацікавлена в тому, аби тиск на Росію через запроваджені санкції був дієвим і давав результат, тобто стримував агресію Росії і штовхав її до столу переговорів щодо повернення українських територій, саме українська санкційна політика викликає найбільше запитань, подивувань і критики.

Упродовж кількох років Центр журналістських розслідувань та портал BlackSeaNews проводять моніторинг порушення кримських санкцій російськими, європейськими та українськими компаніями. І переліки порушників, виявлених журналістами та експертами, додаються і до західних, і до українських санкційних списків. Хоча останні, завдяки корумпованій владі України, також потребують моніторингу, бо з них часто випадають компанії росіян чи інших іноземців, які мають зв'язки із українськими політиками або ж зуміли з ними домовитись.

У 2018 році ЦЖР, порівнявши санкційні списки України і США, виявив майже 70 «потєряшек» РНБО, які після тривалої переписки колами з СБУ, апаратом РНБО, АП, Кабміном, все ж таки були додані до українського санкційного списку.

Але з'являються нові і нові «потєряшки». І вже не дивно, що першими санкції застосовують США, а Україна лише слідом. Чому так відбувається? Як працює бюрократичний механізм при формуванні санкційних списків, хто вставляє палки в колеса санкційного воза, і хто та коли нарешті запряже в нього коня, який його зрушить з місця?

На ці та інші запитання у студії відповідає Олексій МАКЕЄВ, посол з особливих доручень, спеціальний представник МЗС України із санкційної політики.