Юлія Каздобіна: Пані Посол, повертаючись до питання ефективності санкцій. Вже сім років окупації, ми спостерігаємо застосування схем обходу санкцій, або якісь нові проблеми відкриваються, яких не було на момент запровадження санкції. Чи зацікавлена Німеччина в тому, щоб збільшити ефективність цього санкційного режиму?
Анка Фельдгузен: Як я зазначила, про це написано у
висновках Європейської Ради, які були опубліковані 25 червня. Там мінімум два абзаци про те, як зробити ці санкції ефективнішими. І не тільки більш ефективними, але й оперативнішими. Якщо щось буде знову – щоб ми не шукали три місяці компроміс, а щоб ми швидше реагували. Європейська Рада прямо закликає думати, як можна більш ефективно і швидко застосовувати санкції. Я дуже рада, що Європейська Рада щодо цього так чітко визначилася.
Валентина Самар: Наразі ми бачимо різницю у санкціях, які застосовують США і ЄС і, відповідно, Німеччина. Не буду казати про разючу різницю в кількості підсанкційних фізичних і юросіб. Моє питання про те, як може коливатися санкційна політика ЄС і Німеччини стосовно Росії у зв'язку з напруженням, викликаним добудовою «Північного потоку-2»? Чи вплине якось ця ситуація на «кримські санкції»?
Анка Фельдгузен: Як на мене, ні, ні. Тому що це дві різні речі, і ви добре знаєте, що це дуже велика суперечка, яку ми маємо з Україною. Ми над цим працюємо, розмови ідуть. Німеччина дуже допомогла Україні підписати договір з Газпромом в 2019 році, щоб продовжити транзит газу в Європу через Україну. І ми зараз будемо працювати над тим, щоб, як там передбачено, процес продовжився на п'ять років. Тобто, розмови йдуть з американцями і з українцями. Міністр Кулеба був у Берліні, він сам про це писав. Я дуже активно обговорюю це питання з українськими партнерами, я знаю, наскільки це важливо для України і наскільки це болісно.
Але через 15 років, напевно, вже транзит газу не гратиме ролі. 15 років – це все ж таки досить швидко, і Україні треба бути потім в такому стані, щоб дійсно залишатись ефективним партнером для Євросоюзу, для Німеччини, як це було тоді, коли весь газ ще йшов через Україну. Треба працювати на сучасні технології. І це для нас зараз водень і Україна має такий потенціал в цій сфері, і ми вже відзначили Україну як пріоритетного партнера в галузі водню і я дуже сподіваюсь, що ми можемо разом використати ці 10-15 років, щоб Україна стала експортером. Не тільки транзитером, а щоб Україна могла би виробляти сама цей «зелений» водень, щоб дійсно мати надійні і довгострокові доходи.
Валентина Самар: Ви кажете, що нинішня ситуація ніяк не вплине на кримські санкції. Але ж першим етапом санкцій у березні 2014 року було припинення усіх переговорних процесів ЄС з Росією, відмова від самітів за участі Путіна у відповідь на агресію РФ у Криму. Пропозиція пані канцлер Ангели Меркель організувати саміт ЄС-Росія з Путіним – це, фактично, заклик до скасування санкції, введеної у 2014 році.
Анка Фельдгузен: Я розумію, що якщо це обмеження діяло сім років і якщо ми це змінимо зараз, то українці будуть розчаровані і скажуть: так, це послаблення санкційного режиму.
Якщо ви уважно подивитесь на те, що пані Меркель і пан Макрон пропонували Європейській Раді, то там все ж таки було чітко сказано про співпрацю тільки в тих випадках, коли є прямий інтерес Європейського Союзу. Тобто, наприклад, зміни клімату, екологія та інші такі речі.
Ми не хотіли в жодному випадку вийти з «5 принципів Могеріні» (
пять принципів взаємодії ЄС із Росією, ініційовані верховною представницею ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федерікою Могеріні у 2016 році – ред.). Я думаю, що це також прямий результат того, що прогресу немає ні в нашому Нормандському форматі, ні в Тристоронній контактній групі. Є стагнація, і про це треба говорити. І мені здається, що пані канцлер і пан Макрон хотіли знайти новий шлях, можливість для того, щоб Європейська комісія напряму говорила з Росією. Тому що пан Макрон і пані Меркель, а також інші керівники держав та урядів ЄС весь час говорили напряму з Путіним. Тому, на їхню думку, було б непогано, якби Європейська комісія теж мала б змогу напряму говорити з Путіним.
Я думаю, ще дві-три країни були на боці Німеччини і Франції, але всі інші сказали: «Ні, дякую». І це так функціонує Європейський Союз. Зовнішня політика – там має бути консенсус.