Центр журналістських розслідувань продовжує спецпроект «Як працюють «кримські санкції», досліджуючи вплив і ефективність обмежувальних заходів, застосованих США, ЄС, країнами G7 у відповідь на збройну агресію Росії проти України та спроби анексії Криму і Севастополя.

Особливість нинішної пори - наближення інавгураційного саміту Кримської платформи - міжнародного майданчика, ініційованого Україною для координації зусиль партнерів з деокупації Криму і відновлення порушеного РФ міжнародного права. Серед практичних завдань, які бачить українська сторона, - наповнення змістом і навіть кодифікація політики невизнання та синхронізація і посилення санкцій.

Про те, які перспективи у Кримської платформи бачить уряд Федеративної Республіки Німеччини, як імплементується санкційна політика ЄС і чи скоро кораблі Deutsche Marine братимуть участь у навчаннях SeaBreeze біля кримських берегів - в інтерв'ю Анки ФЕЛЬДГУЗЕН, Надзвичайного і Повноважного Посла ФРН в Україні Валентині САМАР, головній редакторці Центру журналістських розслідувань, та Юлії КАЗДОБІНІЙ, голові Української фундації безпекових студій.

Валентина Самар: Пані Посол, дякуємо дуже за згоду відповісти на питання, які ми б хотіли задати напередодні саміту «Кримської платформи». І перше питання стосується політики невизнання спроби анексії Криму і Севастополя Російською Федерацією, яку сповідують країни Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Великої сімки та інші. Що таке політика невизнання у розумінні уряду Федеративної Республіки Німеччина? Як вона імплементована у ваше національне законодавство?

Анка Фельдгузен: Дякую, що прийшли, пані Валентино, ми давно не бачились (зустрічались у Криму до його окупації РФ – ред.). Я рада Вас тут вітати. Німеччина стоїть дуже стійко на боці України щодо невизнання анексії Криму. Для нас це дуже тяжке порушення міжнародного права. І ми дуже ретельно імплементуємо всі рішення, перш за все, Європейського Союзу, щодо санкцій стосовно Криму. Але є й інші речі.

Я була тут, коли Крим був анексований. І ми не знали, що робити з людьми, які живуть в Криму, у випадку, якщо вони захочуть поїхати в ЄС, в шенгенський простір. Ті, які мали українські паспорти, – все нормально. Але ті, які отримали російські паспорти… Ми не хотіли, щоб вони з цими паспортами могли подорожувати. І ми дуже інтенсивно працювали над тим, щоб знати, які паспорти видали кримчанам, в яких ми просто не ставили візи.

Політика невизнання – це економічні санкції, перш за все. Ми також припинили співпрацю з університетами. Або ж, ви напевно знаєте, Сімферополь є містом-побратимом Гейдельберга, і всі ці відносини також були просто скасовані через анексію.

Юлія Каздобіна: Якщо говорити про санкції як складову політики невизнання, то накладає санкції держава, а застосовувати їх багато в чому має бізнес. Звичайно, бізнесу така політика держави може бути невигідною. Чи адаптувався німецький бізнес до санкцій, пов'язаних з агресією РФ проти України?

Анка Фельдгузен: Так, це санкції ЄС, але ми їх дійсно ретельно імплементуємо в нашому законодавстві. Коли є контракти німецьких фірм з російськими фірмами, там повинно бути точно зазначено, яка інституція, або яка особа є остаточним бенефіціаром товару чи цієї послуги. Тобто, вони повинні це прописати. І якщо ми потім дізнаємось, що це не імплементовано, і ми думаємо, що вони дійсно порушили німецьке законодавство, тоді ми це аналізуємо і передаємо в наші правоохоронні органи.

Юлія Каздобіна: А наскільки значними були втрати німецького бізнесу від запровадження санкційних обмежень щодо Криму?

Анка Фельдгузен: Це я не можу сказати. Ви знаєте, наша економіка перш за все ґрунтується на малому та середньому бізнесі, і дійсно, сімейний бізнес в Німеччині – це найбільша частина економіки. Такі дуже-дуже великі компанії як Siemens та інші – це, врешті, тільки маленька частина нашого ВВП.

Наш бізнес завжди був орієнтований на експорт. Це специфіка і якість німецького бізнесу, але це водночас означає, що вони дуже гнучко реагують на ті події, які є не тільки тут, в Україні, або в Росії, але й скрізь у світі. Тобто вони дуже швидко адаптуються і шукають нові ринки. І, в принципі, вони завжди в пошуку нових ринків. Тобто я не думаю, що вони настільки втратили…Вони втратили, але вони просто переорієнтувалися, і це, я думаю, і є перевага нашого бізнесу – він дійсно гнучкий.

Валентина Самар: Ви зараз згадали про компанію Siemens… Історія з поставкою газових турбін Siemen для теплоелектростанцій в Криму і Севастополі була всім зрозуміла, але всі продовжували грати в гру, в яку в 2014 році грав Путін. Він казав: «Нас там нєт», тобто, в Криму немає російських військ…

Анка Фельдгузен: Я добре це пам'ятаю, так…

Валентина Самар: А потім у 2017 році Siemens сказала «нас там нєт», хоча все було дуже очевидно. Які висновки виніс уряд ФРН з цієї дуже неприємної для України історії? Чи вдалося пояснити бізнесу, що такі речі більше неможливі, бо це допомога окупуючій країні?

Анка Фельдгузен: Ми, дійсно, в постійному діалозі з цими компаніями через те, що маємо пояснювати, що можна робити, що не можна робити. І дійсно, коли ми впевнені, що там було порушення законодавства, ми це дійсно передаємо в правоохоронні органи і вони далі це розслідують і, якщо є порушення, тоді це просто закінчиться в суді.

Я думаю, що дотепер таких випадків було небагато. Ви знаєте про Siemens, можливо, ще два-три інші випадки за цілих сім років. І я думаю, що взагалі наші компанії дуже чітко знають і визнають те, що можна робити і що заборонено.

Валентина Самар: Пані Посол, чи могли б ви назвати якісь приклади розслідувань санкційних порушень? Я згадую історію з поставкою в Крим норвезького ільменіту для титанового заводу олігарха Дмитра Фірташа в Криму. У 2018 році повідомлялось, що у Німеччині проводиться слідство за підозрою у порушенні санкцій ЄС двома судноплавними компаніями – Hansa Heavy Lift з Гамбурга і Heinz Corleis KG зі Штаде, які доставили з Норвегії до Криму 35 тис. тонн ільменітової руди. Чим закінчилося слідство?

Анка Фельдгузен: Цей випадок мені не відомий. Але є ще одна підозра, яка пов'язана з будівництвом Керченського мосту. Може бути, що до будівництва мосту була залучена одна німецька компанія. Отриману нами інформацію ми передали слідчим органам, які цю підозру зараз перевіряють. Результатів перевірки поки що нема.

Компанії не завжди говорять нам, куди вони хочуть поставляти продукцію. Тоді, звичайно, нам складно. Але зараз медійний простір дуже відкритий, є журналісти-розслідувачі та соціальні мережі, які оприлюднюють інформацію, яку можна використовувати.

Юлія Каздобіна: Такі випадки, звісно ж, знижують ефективність санкцій. І тому наступне питання: яка інституція в Німеччині відповідає за моніторинг ефективності санкцій, як він відбувається? І яка загалом ваша оцінка: чи ефективними є санкції, застосовані Європейським Союзом?

Анка Фельдгузен: Приклад з будівництвом Керченського мосту показує, що механізми працюють. І як я вже зазначила, за сім років є п'ять чи шість випадків порушення санкцій, тобто таких випадків дуже мало. Мені здається, що ми ефективно імплементуємо санкції ЄС.

Дійсно у нас є агентство, так зване «агентство про економіку і контроль експорту». І завжди, коли мова йде про Крим, фірми подають заяви на надання дозволу на експорт товарів. І якщо досить легко встановити, чи так, чи ні – агентство саме вирішує. А якщо там є складні випадки, тоді визначаються відповідні міністерства, тобто, не тільки міністерство економіки, а й наше міністерство закордонних справ. Вони регулярно розглядають ці випадки і разом вирішують: чи можна дати дозвіл на експорт, чи ні.

Юлія Каздобіна: Це стосується ефективності застосування санкційного режиму, а як щодо ефективності санкцій з точки зору їх впливу, тобто, результату, якого хотіли досягти санкціями?

Анка Фельдгузен: Я думаю, що з того часу, як були введені санкції, є дискусія, чи вони є корисними, чи вони щось змінюють. Ми не застосовуємо санкції заради санкцій. Ми хочемо їх застосовувати дуже цілеспрямовано й індивідуально, щоб змінити дії, якщо говорити про Крим, – Росії або Путіна. Це складно, дійсно складно. Але я думаю, що ми вже вивчили з минулого, що індивідуальні і цілеспрямовані санкції більш ефективні, ніж обширні санкції. Але ми намагаємось застосовувати різні види санкцій: і індивідуальні проти осіб, і секторальні.

І якщо ви читали результати останньої зустрічі Європейської Ради, там навіть є заклик голів держав і урядів до Єврокомісії подумати про більш ефективні і секторальні санкції. Це стосується Білорусі, і це стосується Росії.

Валентина Самар: Чи відслідковує посольство відвідування Криму громадянами ФРН та роботу німецьких компаній у Криму?

Анка Фельдгузен: Наш економічний відділ спостерігає все: і стан економіки в Україні, але також й індивідуальні випадки, про які пишуть в українських медіа або в соціальних мережах. І ми просто робимо звіт в Берлін, тому що ми теж не зацікавлені, щоб з цим були проблеми.

Валентина Самар: Ми могли б зібрати випадки з ознаками порушення політики невизнання і санкцій ЄС щодо Криму, які ми розслідували, і надати вам. Можливо, таким чином ми зможемо налагодити нову співпрацю.

Анка Фельдгузен: Так, добре. Те, що ми дізнаємось, ми передамо в Німеччину, і там вирішать, чи треба це розслідувати, чи ні.

Валентина Самар: Дякую. Пані Посол, ви, звісно, знаєте, що РФ веде цілеспрямовану політику на розхитування політики невизнання, скасування санкцій, хоча при цьому кажуть, що вони їх не відчувають…

Анка Фельдгузен: Я знаю…

Валентина Самар: …вони дуже хочуть, щоб санкції були скасовані, а кримське питання взагалі зникло із міжнародного порядку денного. І для цього створюються пропагандистські проєкти, які щедро фінансуються і федеральним бюджетом, і фондами МЗС Росії. Один із них – це міжнародна асоціація «Друзі Криму», до якої входять організації з усього світу, що підтримують політику Кремля і легітимізують російський статус Криму. Одна із найбільш активних – це якраз німецька організація «Freunde der Krim». Вона офіційно зареєстрована в ФРН. Її очільник – Андреас Маурер – часто буває в і Криму, і на окупованій частині Донбасу. Яким чином кваліфікуються у вас такі дії німецьких політиків і чи знайомі ви з цими фактами?
Анка Фельдгузен: Я дійсно з ваших питань вперше про цю організацію дізналася. В Україні я дійсно дуже багато працюю не тільки як Посол, я була тут заступником Посла і я чотири роки жила в Німеччині, працювала на федерального президента, я ніколи про це не чула. Напевно, ця організація є, напевно, вона активна, але коло її впливу дуже обмежене. І ті бізнесмени, які йдуть з ними в Крим через Росію… якщо це серйозні бізнесмени, вони знають, що вони в Україну потім вже точно не заїдуть, тому що їм буде заборонено. Це їх індивідуальний вибір.

Ми як Міністерство закордонних справ, і це можна побачити на сайтах, інтенсивно радимо нашим громадянам не їхати в Крим. Якщо з ними щось трапиться, наприклад, ДТП, – ніхто не зможе допомогти: ні наше посольство в Москві, ні ми. Посольство в Москві не може, тому що ми не визнаємо анексію Криму, а ми – тому що ми фактично не можемо поїхати в Крим і допомогти. Також ми не працюємо з так званими «органами влади» в окупованому Криму. Тобто консульського захисту в цих людей немає і, я сказала б, 98% людей це читають і думають: «Окей, я не їду, бо якщо щось трапиться – мені ніхто не допоможе». Ті люди, які це ігнорують, мають це розуміти. На жаль, ми нічого не зможемо зробити, якщо вони точно порушують санкції.

Валентина Самар: Я розкладу це питання на кілька, аби розібратись, чи дійсно є тут порушення санкцій і політики невизнання. Мова йде про політиків, які представляють німецькі партії, деякі є депутатами муніципальних органів, є і євродепутати, Ви знаєте про них. Отже: чи є порушеннями німецького законодавства, випадки, коли ці політики на гроші російських фондів подорожують до Криму і отримують там безкоштовні послуги?

Анка Фельдгузен: Дійсно, якщо це офіційний держслужбовець або з муніципальних органів – вони точно не можуть подорожувати на інші кошти… Або якщо вони це роблять, це точно треба декларувати. І якщо це так і ми про це знаємо, тоді дійсно це розслідується. Але ці люди це знають. І мені не відомо про жодний випадок, коли дійсно вони щось так порушили, щоб в Німеччини була можливість їх розслідувати, тому що вони йдуть таким шляхом… І дійсно, так, ми живемо в демократії і у нас є партії, які не всім подобаються, але ми з цим живемо.

Валентина Самар: Я розумію, але ми зараз не про погляди, а про конкретні дії і абсолютно конкретні російські гроші, які отримують політики та організації в країнах ЄС. Другий момент із цього кейсу: німецькі діячі відкривають свій бізнес у Криму, отримуючи певні преференції від уряду РФ. Наприклад, туристичний проєкт «Немецкая деревня» чи енергетична компанія «Новая энергия Плюс». При цьому санкції ЄС прямо забороняють інвестувати в Крим – відкривати там новий бізнес, а енергосектор – під секторальними санкціями. Тож це порушення чи ні?

Анка Фельдгузен: Чесно кажучи, я не юрист. Якщо це написано в європейських санкціях, то ви, напевно, маєте рацію. Але ви теж знаєте, що деякі люди там постійно живуть. І якщо вони не повертаються назад в ЄС, ми не можемо розслідувати їхні дії.

Валентина Самар. Ми говоримо зараз про громадян ФРН, які незаконно відвідують Крим…

Анка Фельдгузен: Ні-ні, я знаю. Якщо вони порушують санкції і назад до нас повернуться, тоді треба їх розслідувати.

Юлія Каздобіна: Пані Посол, повертаючись до питання ефективності санкцій. Вже сім років окупації, ми спостерігаємо застосування схем обходу санкцій, або якісь нові проблеми відкриваються, яких не було на момент запровадження санкції. Чи зацікавлена Німеччина в тому, щоб збільшити ефективність цього санкційного режиму?

Анка Фельдгузен: Як я зазначила, про це написано у висновках Європейської Ради, які були опубліковані 25 червня. Там мінімум два абзаци про те, як зробити ці санкції ефективнішими. І не тільки більш ефективними, але й оперативнішими. Якщо щось буде знову – щоб ми не шукали три місяці компроміс, а щоб ми швидше реагували. Європейська Рада прямо закликає думати, як можна більш ефективно і швидко застосовувати санкції. Я дуже рада, що Європейська Рада щодо цього так чітко визначилася.

Валентина Самар: Наразі ми бачимо різницю у санкціях, які застосовують США і ЄС і, відповідно, Німеччина. Не буду казати про разючу різницю в кількості підсанкційних фізичних і юросіб. Моє питання про те, як може коливатися санкційна політика ЄС і Німеччини стосовно Росії у зв'язку з напруженням, викликаним добудовою «Північного потоку-2»? Чи вплине якось ця ситуація на «кримські санкції»?

Анка Фельдгузен: Як на мене, ні, ні. Тому що це дві різні речі, і ви добре знаєте, що це дуже велика суперечка, яку ми маємо з Україною. Ми над цим працюємо, розмови ідуть. Німеччина дуже допомогла Україні підписати договір з Газпромом в 2019 році, щоб продовжити транзит газу в Європу через Україну. І ми зараз будемо працювати над тим, щоб, як там передбачено, процес продовжився на п'ять років. Тобто, розмови йдуть з американцями і з українцями. Міністр Кулеба був у Берліні, він сам про це писав. Я дуже активно обговорюю це питання з українськими партнерами, я знаю, наскільки це важливо для України і наскільки це болісно.

Але через 15 років, напевно, вже транзит газу не гратиме ролі. 15 років – це все ж таки досить швидко, і Україні треба бути потім в такому стані, щоб дійсно залишатись ефективним партнером для Євросоюзу, для Німеччини, як це було тоді, коли весь газ ще йшов через Україну. Треба працювати на сучасні технології. І це для нас зараз водень і Україна має такий потенціал в цій сфері, і ми вже відзначили Україну як пріоритетного партнера в галузі водню і я дуже сподіваюсь, що ми можемо разом використати ці 10-15 років, щоб Україна стала експортером. Не тільки транзитером, а щоб Україна могла би виробляти сама цей «зелений» водень, щоб дійсно мати надійні і довгострокові доходи.

Валентина Самар: Ви кажете, що нинішня ситуація ніяк не вплине на кримські санкції. Але ж першим етапом санкцій у березні 2014 року було припинення усіх переговорних процесів ЄС з Росією, відмова від самітів за участі Путіна у відповідь на агресію РФ у Криму. Пропозиція пані канцлер Ангели Меркель організувати саміт ЄС-Росія з Путіним – це, фактично, заклик до скасування санкції, введеної у 2014 році.

Анка Фельдгузен: Я розумію, що якщо це обмеження діяло сім років і якщо ми це змінимо зараз, то українці будуть розчаровані і скажуть: так, це послаблення санкційного режиму.

Якщо ви уважно подивитесь на те, що пані Меркель і пан Макрон пропонували Європейській Раді, то там все ж таки було чітко сказано про співпрацю тільки в тих випадках, коли є прямий інтерес Європейського Союзу. Тобто, наприклад, зміни клімату, екологія та інші такі речі.

Ми не хотіли в жодному випадку вийти з «5 принципів Могеріні» (пять принципів взаємодії ЄС із Росією, ініційовані верховною представницею ЄС із зовнішньої та безпекової політики Федерікою Могеріні у 2016 році – ред.). Я думаю, що це також прямий результат того, що прогресу немає ні в нашому Нормандському форматі, ні в Тристоронній контактній групі. Є стагнація, і про це треба говорити. І мені здається, що пані канцлер і пан Макрон хотіли знайти новий шлях, можливість для того, щоб Європейська комісія напряму говорила з Росією. Тому що пан Макрон і пані Меркель, а також інші керівники держав та урядів ЄС весь час говорили напряму з Путіним. Тому, на їхню думку, було б непогано, якби Європейська комісія теж мала б змогу напряму говорити з Путіним.

Я думаю, ще дві-три країни були на боці Німеччини і Франції, але всі інші сказали: «Ні, дякую». І це так функціонує Європейський Союз. Зовнішня політика – там має бути консенсус.

Валентина Самар: Які саме загрози ви відчуваєте зараз від агресивної мілітаризації Криму? І наскільки, вважаєте Ви, адекватна західна політика стосовно стримування Росії у продовженні цієї мілітаризації?

Анка Фельдгузен: Ми з нашими партнерами це спостерігаємо дуже чітко. І безперечно, це дуже хвилює. І ми, я сподіваюсь, чітко сказали Росії, що так не повинно бути. Вони дещо вивели з Криму, але не все, і ми про це знаємо (після проведення масштабних військових навчань – ред.).

Наші уряди з цього висновки роблять. Мені здається, що участь міжнародних партнерів у навчаннях SeaBreeze показує, що ми теж вважаємо Чорне море місцем, де може бути ескалація тільки через те, що там все дуже близько. Там і Крим, де дійсно дуже багато зараз мілітаризації йде. Туреччина недалеко, Росія сама недалеко, і країни ЄС – Болгарія, Румунія. І Україна. Тобто це такий дуже маленький географічний простір. Треба дійсно дуже обережно ставитись до того, що там відбувається.

Валентина Самар: А як Вам прохід британського есмінця HMS Defender українськими територіальними водами поблизу Севастополя? Чи скоро ми побачимо там німецькі військові кораблі?

Анка Фельдгузен: Я дуже сподіваюсь… Це було дуже добрим прикладом російської пропаганди, цей випадок з Defender… Ну, я не міністр оборони, але я дуже сподіваюсь, що ми теж скоро зможемо взяти участь у таких навчаннях.

Ви знаєте, ми дуже близько співпрацюємо з Україною в інших сферах оборони і ми дуже багато допомогли у перетворенні Медичної служби українських Збройних Сил на кшталт нашої медичної служби. І це дуже добре функціонувало і я дуже пишаюсь цим, що ми знайшли такі ніші, де ми можемо дійсно створити додаткову вартість нашій співпраці.

Наше співробітництво з Медичною службою ЗСУ є дуже успішним. Наприклад, у рамках так званої ініціативи Федерального уряду з підвищення дієздатності минулого року ми оснастили різні військові госпіталі новим обладнанням на суму понад три мільйони євро, щоб покращити медичне забезпечення Збройних Сил. Як тільки з'являться сприятливі умови з огляду на пандемію коронавірусу, лікарі та молодші медичні працівники з відповідних госпіталів повинні отримати можливість пройти практику в госпіталях Бундесверу з метою отримання досвіду щодо оптимального використання обладнання. Крім того, ми активно надаємо медичну допомогу в Німеччині тяжко пораненим у конфлікті на Донбасі. З 2014 року ми вже здійснили десять місій з транспортування поранених до Німеччини в рамках нашої місії медичної евакуації (MedEvac) – загалом 139 пацієнтів.

Валентина Самар: Але німецькі військові кораблі ми все одно чекаємо?

Анка Фельдгузен: Чекаємо. Наступного року про це поговоримо знову, коли буде SeaBreeze.

Юлія Каздобіна: Пані Посол, ви, звичайно знаєте, що на 23 серпня заплановано Саміт Кримської Платформи. Німеччина підтримує цю ініціативу українського уряду. А як Німеччина бачить свою участь у Кримській Платформі? Я маю на увазі не тільки її урядовий вимір, а й парламентський і експертний.

Анка Фельдгузен: Я думаю, що ми будемо брати участь у трьох цих напрямках. Я ще дуже сподіваюсь, що пані Меркель буде залучена. Це щодо урядового виміру. Щодо парламентського виміру: німецькі парламентарі точно будуть брати участь в цій ініціативі, тому що є в нас дуже багато парламентарів, які дуже зацікавлені в Україні. Україна просила нас взяти на себе ініціативу в сфері політики невизнання анексії Криму, і ми зараз це обговорюємо.

У нас також є дуже активні think tank в Німеччині, я думаю, що і вони будуть брати участь в роботі в цих експертних колах. У нас є програми, спрямовані на співпрацю між неурядовими організаціями і think tank. Тобто, я думаю, що це буде досить інтенсивна співпраця. І я дуже сподіваюсь, що ця платформа допоможе утримувати Крим у центрі уваги, бо завжди є інші проблеми, інші виклики, але потрібно, щоб Крим не був забутий міжнародною спільнотою.

Валентина Самар: Чи бачите Ви якісь можливі практичні результати від існування Кримської Платформи як постійно діючого переговорного майданчика?

Анка Фельдгузен: Як на мене, Кримська Платформа може бути доброю ідеєю, щоб залучити якомога більше країн до цього питання, тому що зараз Кримом, в принципі, займаються друзі України. І це немало країн, але все ж таки обмежене коло – це ЄС, Сполучені Штати, Велика Британія, Канада і ще іноді декілька країн. Коли ми спілкувалися з українськими дипломатами, ми казали: намагайтеся, щоб інші країни, на інших континентах теж більше знали про Крим. Щоб більше країн застосовували ті ж санкції, які вже є. Я думаю, що це може бути одна із переваг цієї Платформи.

Валентина Самар: А про що згадуєте ви, коли розповідаєте про 2014 рік, про початок окупації Криму Росією? Що ви відчували? Що робили? Як реагували особисто?

Анка Фельдгузен: Я недавно була у Верховній Раді – спікер Дмитро Разумков запросив на обід з нагоди 25-ї річниці Конституції України. І ми чекали всі разом, всі посли Великої сімки саме в тій кімнаті, де я стояла 27 лютого 2014 року разом з міністром закордонних справ Андрієм Дещицею. Ми дивилися телевізор (і цей телевізор там ще й досі стоїть!) і нам стало зрозуміло, що в Криму є вже «не наші» російські військові і що там буде велика проблема.

І я також пам'ятаю, що останній дипломат, який подорожував до Криму, це була Посол Латвії Аргіта Даудзе, яка прекрасно російською мовою говорила, тому що вивчала її у школі. Вона повернулася і розповіла, як питала у солдата, звідки вони. «Я из Перми» – відповідав. Вони прямо сказали «я из России», тобто, ми дуже швидко… Ми завжди знали, що це російські військові і ми завжди про це говорили…

Валентина Самар: Тоді чому західні лідери так довго робили вигляд, що вони вірять Путіну?

Анка Фельдгузен: Я думаю, що вони ніколи не вірили. Він просто тільки через рік визнав, що це була його армія, а не інша. Я думаю, що для всіх анексія була сюрпризом. І для України, і для нас. Тоді ми про це просто не думали.

Валентина Самар: Що ви відповідаєте, коли Заходу, і в тому числі й пані Меркель, закидають за стримування військового спротиву українців у Криму. І це була не тільки вона – всі західні лідери радили Україні «не піддаватися на провокації». Чи відчуває уряд Німеччини відповідальність за 2014 рік, коли в перші тижні можна було зупинити агресора?

Анка Фельдгузен: Я не впевнена, що це було б так легко. Тому що Україна була в дуже слабкій ситуації після Майдану. В Криму майже не було лояльних «силовиків», якщо застосовувати російський термін.

Ми завжди радимо деескалацію. Але, як я сказала, це було несподіванкою. Ми все ж таки, я думаю, це зрозуміли і, можливо, по- іншому будемо реагувати в майбутньому. Але і на Донбасі було теж саме, я пам'ятаю це також. Тоді була передвиборча президентська кампанія. Я думаю, що дивлячись назад, можливо, ми могли б реагувати по-іншому. В Криму – я не впевнена, а на Донбасі – можливо.

Валентина Самар: Тобто, сьогодні ви б діяли інакше?

Анка Фельдгузен: Ми завжди діємо інакше, якщо ми вже знаємо результат.

Валентина Самар, Юлія Каздобіна: Пані Посол, дякуємо Вам дуже за цю відверту розмову.