Стокгольмский синдром украинского титана

Борис Соболєв, ZN.UA

Нехтування стратегічними пріоритетами державної політики у сфері національної безпеки і оборони для вищих керівників держави стало досить буденним явищем. З дитячою радістю вони повідомляють про отримання «джавелінів» від США або про якісь нові санкції від західних партнерів, уникаючи обговорювати питання, а що власне Україна зробила для пошуку асиметричної відповіді на російську агресію. Невже Росія подолала на сьогодні залежність від України у питанні постачання для російського ВПК сировинних ресурсів для виробництва ракет та авіабудування? Створена президентом Міжвідомча комісія з питань військово-технічного співробітництва під керівництвом бізнес-партнера президента О.Гладковського дивним чином не звертає уваги на те, що російські «Гради» мають компоненти, виготовлені з титанової сировини українського видобутку. І це лише верхівка титанового айсберга. А чи не підважити його Україні?

У червні цього року Київ прийматиме міжнародну конференцію «Титан 2018: виробництво та застосування в Україні». Захід приурочений до 100-річчя Національної академії наук України та збирає найкращих науковців, освітян, практиків, а також усіх зацікавлених.

А в чому може бути історичність цього заходу, спробую коротко викласти нижче. Насамперед слід сказати, що особливого є у титану, і чому з його використанням людство може залишити у минулому вік залізний і перейти до віку титанового. Залізо виконало свою функцію для людства, а науково-технічний прогрес поставив перед суспільством настільки складні вимоги, з якими залізо впоратися вже не зможе.

Американці вирізняються прагматизмом, тому, очевидно, й живуть заможно. В США існує Антикорозійна асоціація, яка підрахувала, що людство від корозії чорних металів щороку втрачає 3 трлн дол., у тому числі в США — 300 млрд дол., або 3,3% ВВП.

Для українців наслідки корозії проявляються всюди, взяти хоча б ситуацію з київськими мостами й шляхопроводами. Майже 80% базової інфраструктури є фізично зношеною, а вся вона має залізну основу.

Проте фаховий читач одразу ж запитає: але ж титан у рази дорожчий від недешевих сталевих сплавів? Так, ціна титанового прокату — близько 25 дол. за кілограм. Проте технічний прогрес і тут не стоїть на місці. У редакційному матеріалі журналу The Economist за 16 грудня 2013 р. подано факти такого прогресу. Автор порівнює історичний шлях алюмінію та титану. Так, алюміній ще сто років тому був дуже дорогим металом: із нього виготовили пірамідальну верхівку на монументі Вашингтона, а королівські прийоми відбувалися з використанням алюмінієвого посуду. Того часу алюміній коштував дорожче від золота. Проте з відкриттям електролізного методу він перетворився на звичайний конструкційний метал. На мою думку, титан з його магічними властивостями проходить майже аналогічний шлях, і нині людство поступово вступає в нову еру, яка змінить залізний вік.

Україну Господь наділив надзвичайними ресурсами корисних копалин. За різними оцінками наших учених, майже 20 тисяч родовищ сукупно оцінюються у 7,5 трлн дол. З цих родовищ 7800 є розвіданими, а 3300 — в експлуатації. Серед них є майже 20 родовищ титанових руд, з яких розвідано до різного ступеня вірогідності близько 16, з них в експлуатації перебувають 14. Згідно з даними Геологічної служби США, в Україні зосереджено 1% світового запасу ільменітів і 5% запасів рутилу. З різних джерел маємо показник частки України у розвіданих запасах титанової руди — 20%. У покладах титан перебуває в окисленому стані, руда також містить такі елементи, як залізо, цирконій, фосфор, ванадій, гафній, германій, скандій та ін. Завдання науки й виробництва — відокремити всі корисні елементи та далі відновити титан у чистому вигляді, без кисню. Більшу частину концентрату титанових руд споживає хімічна галузь, яка виробляє всілякі пігменти й фарби. А приблизно 8–10% використовується в металургії.

Україна має всі елементи ланцюжка виробництва титану за методом Кролла — від видобутку руд (ільменіту, рутилу) до прокату готового металу й отримання надзвичайно міцних, немагнітних труб. В Україні діє єдиний у Європі спеціалізований «Інститут титану» у місті Запоріжжі. Є свої вищі навчальні заклади, насамперед «Київська Політехніка», є Запорізький титано-магнієвий комбінат (ЗТМК), виробництво пігментів на «Сумихімпромі» та «Кримському титані», плавлення електронно-променевим способом готових титанових слябів і заготовок на трьох київських підприємствах. Серед останніх слід виокремити завод «Антарес» потужністю 5 тис. тонн титанових слябів на рік, що становить близько 7% світового виробництва цієї продукції. Добудовані у 2004–2016 рр. чотири електронно-променеві печі здатні переплавити понад половину губки з Запорізького титано-магнієвого комбінату у дорогий метал високої чистоти. Науково-виробничий центр «Титан» при Інституті електрозварювання ім. Патона може виплавляти 3 тис. тонн титану на рік і прокатувати його у труби для зміцнення нафтових шпар. Закарпатський металургійний завод (смт Вишкове Закарпатської області) виробляє титанові порошки — до 3600 тонн на рік. Наразі усі три підприємства є заручниками одного монополіста — ЗТМК і здебільшого простоюють.

Україна створила титанову галузь у СРСР. Нині виробництво російського титану базується на Уралі, проте й досі забезпечується українськими технологіями, технікою, проектними рішеннями та сировиною. У Свердловській області та Пермському краї працюють Березніковський титано-магнієвий комбінат і «ВСМПО» («Верхнесалдинское металлургическое производственное объединение»), що нині приватизовані в єдину корпорацію «ВСМПО-Ависма» командою президента РФ В.Путіна. Корпорація випускає близько 30 тис. тонн готового прокату титану та його сплавів для використання у ВПК та аерокосмічній галузі. Якщо взяти до уваги, що увесь світ споживає щороку майже 135 тис. тонн титанового прокату, то Росія є продуцентом номер один.

Виняткове значення для місця й ролі «ВСМПО-Ависма» мала поставка з українського Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ) преса зусиллям 75 тис. тонн. Інший такий прес поставлено у Самару, де нині «ВСМПО-Ависма» створила дублюючі потужності. Щоб зрозуміти значення цих машин у виробництві літаків, треба повернутися у 1945 р.

Наприкінці війни німецькі інженери й виробники володіли найкращими у світі технологіями та обладнанням, зокрема, у виробництві літаків, де найважливішим було ковальсько-пресове обладнання безшовного отримання магнієво-алюмінієвих конструкційних частин. З відкриттям методу отримання титанових сплавів ті самі частини літаків кувалися й пресувалися суперпресами. СРСР вивіз із Німеччини більшу частину ковальсько-пресового обладнання включно з проектною документацією та інженерним складом. Цей факт, зокрема, і пояснює розвиток виробництва надважких пресів для авіабудування у Краматорську.

Отже, наразі Росія має фінальну частину виробництва готової продукції зі сплавів титану для світового аерокосмічного комплексу. Таку можливість вона отримала завдяки українцям і США. З 2008 р. найбільша світова аерокосмічна компанія Boeing обмінялася акціями з «ВСМПО-Ависма», створивши в США та на російському Уралі спільні підприємства. Зокрема, на Уралі успішно працює СП «Urals Boeing Manufacturing», яке отримало сертифікацію виробника аерокосмічної якості готових ковальсько-пресових і механічно оброблених конструкційних частин зі сплавів титану. Значення цих конструкцій неможливо переоцінити. Нинішній директор «ВСМПО-Ависма» Михайло Воєводін заявив, що його підприємство завдяки американцям перетворилося з металургійного на машинобудівне.

Якщо взяти найсучасніші пасажирські літаки світу Boeing-787 Dreamliner та Airbus-380, то нині без продукції з Уралу неможливо розпочати монтаж готових машин. За інформацією ЗМІ, обидві світові компанії отримали аванс за замовлення понад 2000 літаків, тож важко уявити, що робитимуть ці виробники в разі зриву поставок з Уралу. Залежність від поставок з Уралу у Boeing становить 45%, у EADS — близько 60%, Bombardier, Embrayer, Pratt&Whitney, RollsRoyce — майже 100%. Така залежність виникла протягом останніх десяти років, відколи СП «Boeing Urals Manufacturing» розпочало відвантажувати продукцію на експорт.

Разом з тим близько 10–12 тис. тонн титанового прокату «ВСМПО-Ависма» відправляє для внутрішніх потреб РФ. Насамперед титанові сплави споживає ВПК Росії. Провідною науково-дослідною установою є Національний дослідний центр «Курчатовський інститут», а саме — Центральний НДІ конструкційних матеріалів «Прометей». Для потреб ВПК, модернізації флоту, ракетно-космічних військ на ПАТ «Северсталь» і Магнітогорському металургійному комбінаті змонтовано та запущено нові прокатні стани.

До 2025 р. у рамках програм модернізації флоту та мілітаризації Арктики у Санкт-Петербурзі буде побудовано три нові атомні криголами «Арктика», «Сибирь», «Урал». Для будівництва одного підводного ракетного крейсера типу «Курск» потрібно майже 10 тис. тонн титанового прокату, який має абсолютну немагнітну властивість, антикорозійний та удвічі легший від сталі («Известия» від 12 лютого 2018 р.).

Усе йшло добре до агресії Росії проти Грузії, а потім України. До осені 2014 р. 100% потреб «ВСМПО-Ависма» покривали поставки з українських Вільногірська та Іршанська. Наразі материнська структура російського концерну «Ростех», окремі його очільники та співвласники потрапили до санкційних списків США, Євросоюзу та України. Як випливає з інтерв'ю того ж М.Воєводіна, нині поставки з України впали до 40% від потреби. Решту росіянам вдається закуповувати з інших джерел. Проте серед цих «джерел» фігурують приватні гірничо-збагачувальні комбінати все тих же Дніпропетровської й Кіровоградської областей України («Валки-ільменіт», Міжріченський і Демуринський ГЗК). Щодо австралійської або індійської сировини відомо, що росіяни брали проби, але їхній концентрат не підійшов, бо російські потужності спроектовані українським «Інститутом титану» на переробку української сировини. От чому українська сторона має певний, можливо, короткостроковий важіль впливу на геополітичну ситуацію, хоча навіть не усвідомлює цього.

Перші спроби консолідації титанового активу України припадають на каденцію третього президента, проте за ініціативою російського олігарха Віктора Вексельберга. В нього був проект утворення трансатлантичного євразійського концерну, де Україні відводилася роль сировинного джерела, Росії — первинної переробки та отримання сплаву, а США — завершення циклу з виробництвом титанового прокату для кінцевого споживача. В Україні певний час пропрацювала компанія «ТАКО», яка освоювала Федорівське родовище титано-апатитової руди. Проте швидка націоналізація в Росії «Ависма» та ВСМПО під егідою «Ростех» завадила реалізації всієї схеми.

За аналогічним сценарієм намагався побудувати транснаціональний концерн відомий український олігарх. Крім оренди державних кар'єрів і ГЗК, він багато чого пообіцяв зробити у Запоріжжі на місцевому титано-магнієвому комбінаті, придбав в Італії прокатне виробництво титану. Проте політичні та правоохоронні відомства різних країн не дозволяють йому приступити до втілення задуманого.

Державна влада в Україні не звертала, та й не звертає належної уваги на титановий актив. Розрізнені елементи єдиного технологічного ланцюжка слугували і нині слугують приватним інтересам тих політиків, що отримали владу у Києві. У Житомирській і Дніпропетровській областях перероблено величезні масиви порід, видобуто мільйони тонн найцінніших руд, виготовлено концентрати для подальшої переробки. Місцевим жителям залишаються «місячні пейзажі» з тих ран у землі, що їх недолугі тимчасові «власники» мали би рекультивувати та повернути у господарський обіг.

Середня ціна реалізації ільменітового концентрату становила протягом 2003–2017 рр. не більш як 200 дол. за тонну. З однієї тонни можна отримати близько 200 кг титану металевого, ціна якого коливалася у той період від 5 до 40 дол. за кілограм. Якби Україна мала власне виробництво титанового прокату, то не втрачала б від 625 до 5000% рентабельності. Доведення титанового прокату до таких кінцевих виробів, як медичні протези, спортивний інвентар чи оправа для окулярів, давала б доданої вартості від 600 до 1200%.

Російська влада не хоче позбутися такого сучасного виробництва, як титановий прокат. От чому з переліку російських «контрсанкцій» одразу ж було виключено титанову галузь. Хоча вона все ж таки стала предметом спекуляцій. Так, нещодавно помічник президента РФ Віктор Бєлоусов заявив, що Москва таки подумує зупинити у відповідь на санкції постачання титанових штамповок провідним аерокосмічним корпораціям світу.

Очевидно, що й американські партнери, насамперед Boeing, не готові перейти на альтернативні джерела поставок готових штамповок з титанового сплаву. У ще більшу залежність потрапили інші всесвітньо відомі виробники аерокосмічної продукції та продукції для ВПК. Якщо завтра господар Кремля вирішить переспрямувати титановий прокат на потреби свого ВПК, то збитки публічних корпорацій США, Канади, ЄС, Японії та інших становитимуть багато мільярдів доларів.

Україна могла б в односторонньому порядку припинити відвантаження концентрату титанових руд до РФ. За даними Держмиткому та Держстату, якщо у 2015 р. на експорт пішло 295 тис. тонн на суму 72 млн дол., то у 2016 р. — 463 тис. тонн на 84 млн дол., у 2017-му — 583 тис. тонн, з них безпосередньо до РФ — близько 35%. Підставою для припинення (призупинення, запровадження індивідуального режиму експорту тощо) може бути Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Положеннями цього документа передбачено запровадження санкцій у разі виникнення загрози стратегічним інтересам України.

Які ще треба підстави для міністра економічного розвитку й торгівлі — голови Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, щоб здійснити такий крок? Адже з літа 2013 р. Російська Федерація запровадила експортну блокаду проти України, а наступного — вдерлася на нашу територію. З нашого концентрату титанової руди виготовляють частини боєприпасів, нову титанову броню VST2, нові літаки й кораблі. Проте з 2014 р. саме підприємства під керівництвом МЕРТ здійснюють постачання агресора, не лише нехтуючи власні національні інтереси, а й підриваючи узгодженість санкційних дій міжнародного співтовариства проти режиму В.Путіна.

Очевидно, слід зважити на інтереси споживачів переробленого росіянами нашого титану. Прийняте керівництвом найбільшої у світі аерокосмічної публічної корпорації Boeing у 2007 р. рішення інвестувати у російське «ВСМПО-Ависма», передавши сертифікати й технології, має свою історію. Цю інвестицію було здійснено всупереч кільком федеральним законам США, всупереч санкціям, запровадженим проти режиму у Кремлі. Так, імпорт титанової губки до США не дозволяється з країн, що не входять до так званого переліку «дружніх». Тобто імпорт готового прокату з РФ для виробництва авіадвигунів як для цивільного, так і для військового флоту США є незаконним. Проте в цій країні діють свої винятки, якими, очевидно, скористався топ-менеджмент корпорації. У розпал міжнародної санкційної кампанії Boeing оголосив, що продовжить інвестувати в РФ, а контракти на постачання прокату подовжено до 2022 р. включно.

Для «заземлення» Boeing на Уралі створено особливу економічну зону (ОЕЗ) «Титановая долина», де на кошти федеральної влади побудовано всі необхідні інженерні комунікації, на десять років запроваджено канікули на сплату низки податків, а також особливі тарифи на воду, газ, електроенергію, землю. Там уже зареєстровано 11 резидентів, серед яких «ВСМПО-Ависма», «ВСМПО-Новые технологии», з цього року — СП «Urals Boeing Manufacturing», яке вироблятиме титанові штамповки для всіх цивільних літаків американської корпорації.

Аби убезпечитися від наслідків політичних ризиків, керівництво Boeing вжило таких заходів:

— профінансувало створення буферних складів готових титанових штамповок за межами РФ;

— зменшило залежність від російських постачальників (частину замовлень на титанові штамповки перекинули на альтернативних виробників);

— наполягло, щоб у материнської державної компанії «Ростех» залишили 25%+1 акцію, решту приватизувало оточення лідера РФ.

Крім того, з огляду на унікальність надпотужного преса Новокраматорського машинобудівного заводу, дублікат якого працює у російській Самарі, з допомогою американців залучають іншу світову корпорацію Aluminium company of America для потенційного створення СП для виробів з алюмінію та титану. Поява на титановому ринку нових відомих гравців (ALCOA, DuPont) свідчить, що прогнози оглядачів The Economist від 2013 р. стосовно перспектив переходу людства від залізної до титанової ери починають справджуватися.

Україна повинна самостійно будувати власний замкнутий цикл виробництва титанової продукції. За розрахунками групи компаній Фірташа, заміна «ВСМПО-Ависма» на ринку імпорту титанового прокату коштуватиме близько 110 млн дол., необхідних для модернізації ЗТМК, а для повного циклу, тобто від руди до готового прокату з різноманітного титанового сплаву, — до 2,5 млрд дол. Наведені суми підтверджуються розрахунками, які було виконано іншими підприємцями, що придбавали ліцензії на розробку родовищ Іршанської групи у Житомирській області.

Наявність 12 родовищ (найбільше з яких Стремигородське) у Житомирській області та по сусідству у Рівненській і Київській областях, а також підготовленого персоналу, водних ресурсів, електроенергії, авто- та залізничного сполучення роблять ці території потенційно придатними для створення власного українського технологічного парку «Титан Полісся». Створення у зоні річки Ірша сучасного комплексу видобутку, переробки, плавлення та механічної обробки у готові вироби з високою доданою вартістю може дати поштовх процесу нової індустріалізації українського Полісся. Для кадрового наповнення можна було б розпочати процес переселення гірничо-металургійних кадрів з Донбасу, що створило б матеріальні умови для реінтеграції Сходу та Заходу України у період після деокупації Сходу країни та АР Крим.

Таким чином, оголошена червнева конференція у Києві з проблем титану може стати важливим кроком консолідації не лише наукової, освітньої, але певним чином і політичної еліти нашого суспільства навколо питання майбутнього титану. На сьогодні ситуація у титановій галузі дедалі більше посилює стокгольмський синдром у української влади, яка не в змозі зрозуміти, що у російських ракетах, що вбивають наших співвітчизників, є український титан... Майже 26-річна неспроможність офіційного Києва принаймні сформулювати власний порядок денний щодо титану закликала до справи еліту не від цієї влади, справжню еліту. Адже за цим порядком денним може викуватися насправді стратегічне партнерство України з країнами НАТО, насамперед із США, що стане у подальшому на заваді будь-яким зазіханням Росії чи інших країн на нашу територію та її багатства.

Борис Соболєв, ZN.UA

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine