Дементий Белый: Херсон – это Украина.

Дементий Белый, председатель Херсонской облорганизации Комитета избирателей Украины

Сегодня исполнилось 105 лет первой мирной многотысячной украинской демонстрации в нашем городе.

(Это будет длинный текст с подробностями из истории нашего города. Если коротко, то херсонцы уже более ста лет постоянно всем демонстрируют, что Херсон и Херсонщина являются неотъемлемой частью Украины. И все оккупанты - дебилы, безрезультатно пытающиеся повернуть историю в другую сторону). Далее – тот самый большой текст 🙂, пишет в Facebook Дементий Белый, представитель Комитета избирателей Украины в Херсонской области.

Більше місяця тому, 5 березня 2022 року херсонці вийшли на площу Свободи, центральну площу нашого міста, щоби голосно заявити що Херсон – це Україна.

Десятки тисяч мирних містян розпочали свій безпрецедентний марафон на захист України: мітинги та демонстрації не зважаючи на погрози, репресії та насилля з боку російських окупантів продовжувалися багато тижнів. Весь світ побачив без перебільшення подвиг наших містян.

З Херсону йшли десятки репортажів провідних засобів масової інформації про те, як беззбройні херсонці виходили на мирні акції протесту та скандували в обличчя озброєним до зубів окупантам про те, що Херсон – це Україна.

Для багатьох ці події були несподіваними. Особливо, для російських окупантів.

Але для херсонців масштабні акції на підтримку України на площі Свободи – це вже традиція, якій більше ста років. Більше ста років тому, у 1917 році пала Російська імперія. Російський імператор відрікся від престолу. Народи Імперії вперше змогли вільно обрати свій шлях розвитку. Й херсонці відразу скористалися цією можливістю, щоб заявити, що Херсон та Херсонщина є й завжди будуть Україною.

Саме сьогодні, 16 квітня, виповнилося 105 років першій багатотисячній українській демонстрації в нашому місті.

В цій демонстрації взяло участь близько двадцяти п’яти тисячі мешканців міста та навколишніх сіл. Це була грандіозна подія.

Я б хотів про неї трохи розповісти.

На початку квітня 1917 року в багатьох місцевих газетах були надруковані запрошення:

«Панове громадянство!... Озвіться і прийдіть усі хто знає, що він українець... Закликаємо громадянство зібратися 16 квітня на 1 годину дня на майдані коло водокачки (примітка: це сучасна площа Свободи).

Просимо приходити в національному, у кого є, убранні і з корогвами... Звідтіля поход рушить по Говардівській, Суворовській та Рішельєвській вулицям на Соборну площу до Успенського собору. Там буде відправлено панахиду по великому гетьманові України Богдану-Зіновію Хмельницькому й великому поетові нашому Тарасові Шевченкові».

Відомий український письменник Микола Чернявський опублікував репортаж про той день:

«О 12 годині стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим шовковим українським прапором.

Попереду лави їхав на білому гарному коні в гетьманському вбранні з булавою в руці сивоусий смаглий козак. Гучне «Слава» довго лунала на майдані, і утворилась ілюзія, що ніби на свято прибули справжні козаки-запорожці...»

Газетяри писали, що у маніфестації взяли участь військові підрозділи Херсонського гарнізону, учні всіх середніх учбових закладів (гімназій, сільськогосподарського та реального училищ, військово-фельдшерської школи), а також службовці, робітники, представники селянської спілки, «і взагалі, громадянство в національному убранні».

За оцінками репортерів, на першу українську національну маніфестацію зібралося близько 25 тисяч учасників, серед яких близько 5 тисяч військових.

В колоні маніфестантів військові команди чергувалися з мирними обивателями, оркестри і хори (оркестри: учнів, 44 піхотного запасного полку, Таврійської дружини, хори: учнів, аматорської трупи, військовий) розташувалися в усіх частинах колони. Лунали «Україна», «Марсельєза», «Ще не вмерла Україна» й «Заповіт».

Музика і пісні були чутні усім, солдати додали блиску, домашні «корогви», національні й революційні прапори створили урочисту й святкову атмосферу.

До речі, репортери нарахували більше 30 українських прапорів. Серед найголовніших закликів маніфестантів були: «Автономія Україні», «Нехай живе вільна Україна», «Свобода, рівність і братерство», «Наша слава не вмре», «Земля та мова», «В рідній школі - рідна мова», «В вільній Україні -українське військо».

«Як уві сні пливли мимо процесії бульвари, парк, будинки, йшли назад вулиці, з тротуарами, балконами й навіть деревами, заповненими людом, і ось майдан і собор – писав у своєму нарисі Микола Чернявський.

Спинились, стали на місцях. Як мак червоніють на конях запорожці. Блищать штики у війська, а весь майдан і вулиці - то тільки голови й голови людські.

- На молитву! І йшла молитва і гуділи дзвони. Плакали люде...»

Після панахиди відбувся мітинг. Херсонський міський голова Євген Яковенко вперше в історії міста звернувся із вітальним словом до городян українською мовою. Спробував говорити українською й начальник гарнізону полковник Костянтинов. Правда, офіцер в середині свої промови збився й перейшов на російську.

На закінчення свята військові частини «церемоніальним маршем» пройшли по Соборній площі.

«Дивляться городянки здивованими очима... і дивуються: цього ще в Херсоні не було. Так, не було...»

Українська національна маніфестація 16 квітня 1917 року стала загальноміською подією та на сторіччя вперед визначила вектор розвитку нашого міста.

Й більше через ста років херсонці знову виходять на мирні мітинги та демонстрації, щоб прокричати ворожим окупантам, які тимчасово захопили наше місто – прокричати їм, що Херсон –це Україна.

Славна подія, про яку всім треба пам'ятати, бо історію вільного народу неможливо зупинити ні силою, ні погрозами, ні тиском. Бо Херсонщина - це Україна, а всі наші вороженьки згинуть, як роса на сонці.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine