Украинская (и европейская) история гнезда россиян из группировки «лужниковские», связанных с русской мафией и ее «крышей» — ФСБ, с начала нулевых лет агрессивно разрасталась злокачественной опухолью в различных сферах экономики Украины, угрожая ее национальной. Однако благодаря коррупции наивысшего уровня политики и госуправления, правоохранительной и судебной ветвей власти она не только выжила в условиях агрессии РФ против Украины и после 2014-го, и после 2022-го годов, но и продолжает удерживать объекты самой критической как на эту зиму объектов энергосистемы страны. Не в последнюю очередь – благодаря схеме номиналов из стран ЕС и Украины. Но поскреби каждого – и найдешь россиянина с привязкой к ФСБ.
Центр журналистских расследований начинает цикл материалов по освещению судебного процесса в Высшем антикоррупционном суде по иску министерства юстиции Украины о взыскании в доход государства активов бенефициаров группы компаний VS Energy, в отношении которых применены санкции. И для начала напомним ключевые моменты истории почти четверти века и ее фигурантов.
Шість обленерго — об’єктів критичної інфраструктури України — і на третій рік дії застосованих до них санкцій РНБОУ і досі належать Групі компаній VS Energy. Її кінцевими бенефіціарами слідчі органи, прокуратура, уряд України, а ще раніше — численні журналістські розслідування в різних країнах називають трьох відомих росіян:
Алєксандра Бабакова, віце-спікера Державної думи РФ ЄС, країн G7, України, одного з лідерів і донора парламентської партії «Справедливая Россия – За правду», фігуранта санкційних списків ЄС, США, Великої Британії, Канади, Японії, України, Австралії, Нової Зеландії;
Євгена Ґінера, президента і співвласника футбольного клубу ЦСКА, партнера підсанкційної державної корпорації “Ростех”, який також має бізнес ув окупованому Севастополі;
Міхаіла Воєводіна, бізнесмена з паспортами РФ, Ізраїлю та Словенії, який в “зеленій” картці Інтерполу та базі Millenium і «Зелене сповіщення» (картка) Інтерполу означає попередження про про злочинну діяльність особи, яка вважається потенційною загрозою громадській безпеці. Це лідери і члени організованої злочинності, злодії в законі, рецидивісти. Проект Millenium створений Інтерполом для сприяння обміну слідчою інформацією для виявлення і ліквідації злочинців та компаній, що стоять за транснаціональною організованою злочинністю.» був вказаний як “злодій в законі” на прізвисько “Misha Luzhnetskiy” та лідер організованого злочинного угруповання (ОЗУ), що спеціалізується на вимаганні й відмиванні коштів і У вересні 2022 року секретаріат Інтерполу повідомив, що Міхаіл Воєводін на той момент уже не є суб’єктом «зеленого» сповіщення. Воєводін пішов у суди проти українських медіа, які писали про “злодія в законі Мішу Лужнєцкого” .
У VS Energy переконують, що п’ять громадян країн Євросоюзу, на яких з 2014 року переписані компанії групи, – це не “фунти”, повʼязані з реальними власниками багаторічною співпрацею чи шлюбними відносинами, а добропорядні європейські набувачі українських активів. При цьому журналістами-розслідувачами різних країн вже давно оприлюднені докази цих зв’язків, які тепер вказуються і в позові Мінюсту. Наведемо лише деякі із багатьох.
На сайті групи компаній VS Energy подані фото лише трьох із шести деюре бенефіціарів. Скріншот сторінки сайту vs-energy.eu/en
Громадяни Латвії — Віліс Дамбінс та Валтс Вігантс – багаторічні менеджери і номінали в структурах Бабакова, Ґінера і Воєводіна в різних юрисдикціях, що засвітились ще 10 років тому в гучному міжнародному розслідуванні Панамські папери. Аналіз витоку бази даних панамської юридичної фірми Mossack Fonseca, що як пиріжки “пекла” багатіям з усього світу юрособи в офшорах, показав, що компанія AED International LTD, заснована Алєксандром Бабаковим і передана у власність його доньці Ольгє Бабаковой, а також компанія NYX Management LTD, співвласниками якої є Міхаіл Воєводін та Євген Ґінер (бенефіціар) управляється компанією V.D. Nominees в особі Віліса Дамбінса та Валтса Вігантса. (Зверніть увагу на назву компанії довірителів російських олігархів, це особливе почуття гумору – назватись буквально тими, ким вони є: nominees — номінали).
Схема управління компанією V.D. Nominees компаній Бабакових , Ґінера та Воєводіна. Скріншот графіки з сайту розслідування Панамські папери.
Громадянка Франції і РФ Наталья Сєліванова — тепер уже і в матеріалах кримінальних справ і позову Мінюсту фігурує як цивільна дружина та бізнес-партнерка Воєводіна. Приміром, удвох вони через три офшорні компанії і кіпріота-номінала володіють 50% Криворізького залізорудного комбінату. Свою частку їм продав Ігор Коломойський, друга половина — у Ріната Ахметова.
Сєліванова також є бенефіціаркою (частка 39,57% ) ПрАТ «Дніпроспецсталь» — заводу, що виробляє високотехнологічні сталі і сплави, зокрема, і для оборонної промисловості. Крім того, частка у 6,8 відсотків цього стратегічного підприємства належить компанії, пов’язаній з Віктором Медведчуком та Оксаною Марченко. За даними аналітичної системи YouControl, це кіпрська компанія Gazaro LTD.
Громадянка ФРН Маріна Ярославская — дружина Ґінера, яка вийшла з громадянства РФ і переїхала в Німеччину. В інтерв’ю у 2013 році Євген Гінер також повідомляв, що громадянство ФРН, крім дружини, мають його донька і внучки, а сам він, щоб не мати проблем з візою, отримав вид на проживання.
(До речі, зацініть скромну чарівність російської олігархії за кордоном: за посиланням — жовтий будиночок у Берліні за адресою, вказаною Маріной Ярославской в українському реєстрі).
Подружжя Євген Ґінер і Маріна Ярославская. Фото: соцмережі
І шостий де-юре бенефіціар групи VS Energy — Олег Сізерман, ще один громадянин Німеччини, в якій 15 років був партнером Ґінера і Воєводіна — усі троє були управляючими директорами компанії VOGIS Grundstücks und Handels GmbH (VOGIS Нерухомість і Торгівля). Перше слово не перекладається, бо це абревіатура, що легко зчитується: VO — Воєводін, GI — Ґінер, S — Сізерман. А так да, можна сказать, — особисто незнайомі. Компанія вже ліквідована і в 2021 році виключена із реєстру.
Схема використання номіналів у бізнесі — вічна. Вона може порівняно легко розкриватися в журналістських розслідуваннях, але її важко доказувати у суді. Однак чи тільки ця обставина є причиною того, що владі України не вдається забрати із чіпких рук росіян і обернути в дохід держави активи енергокомпаній, металургійних підприємств, готельних комплексів (з ресторанами і казино), торговельних центрів та багато іншого майна і корпоративних прав? Звісно, що ні.
Якби свого часу усі ті кримінальні справи, які після застосування до “лужніковських” санкцій РНБО аврально реанімують чи відкривають СБУ, ДБР, ОГПУ, були належно розслідувані — перелік активів відповідачів був би коротшим, а їхня націоналізація — легшою. Натомість більше 20 років державна машина фактично виконувала роль ландромата — пральні для російських і не тільки брудних грошей. Тут можете подумки скласти перелік до цього причетних: усіх президентів від Кучми до Зеленського (до 2022 року), глав урядів, Генпрокурорів, керівників усіх силових органів, Мінюсту і НБУ, АМКУ і Фонду Держмайна та усіх, хто мав, але не поставив заслін створенню росіянами з тісними зв’язками у владі, спецслужбах РФ і “кришованого” ними кримінального бізнесу однієї із найбільших фінансово-промислових груп України.
Віце-спікер Держдуми РФ Алєксандр Бабаков (праворуч) та пропагандист Олег Морянін в «Бункере на Лубянке» на зустрічі з іноземними «журналістами» після їхньої поїздки на ТОТ України . Бабаков фінансує проект «прес-турів» іноземних блогерів, політиків і журналістів на окуповані території, які включають інтерв’ю з полоненими українськими військовослужбовцями. 2025 рік. Фото: mm-g.ru
Насьогодні уряду вдалося стягнути в дохід держави лише один актив представників групи — майже 90% акцій “Першого інвестиційного банку” (PIN банк), що з 2016 року належали Євгену Ґінеру. Так, після окупації Росією Криму і ведення війни на Сході усі регуляторні органи України дозволили громадянину РФ, співвласнику футбольного клубу Міноборони, який продовжував бізнес в окупованому Севастополі, провести цю концентрацію. У січні 2024-го року його частка перейшла у власність держави в особі Фонду державного майна. Уже в грудні того ж року правління Нацбанку України визнано банк проблемним, а в лютому 2026-го — неплатоспроможним.
Тож не питайте, як росіянам легко вдалося сколотити таку потужну ФПГ. Бо могли — їм ніхто не відмовляв.
Що відбувалось напередодні рейду “лужніковських” в Україну
Навряд чи випадковим був обраний час початку експансії “лужніковських” в Україну на початку 2001 року. Вони і в Росії тільки в другій половині 1990-х почали легалізуватися і особисто, і як публічний бізнес.
Російські розслідувачі “трудових біографій” Бабакова, Ґінера та Воєводіна стверджують, що взяти у 1993 р. під контроль величезний речовий ринок, що сформувався на території спорткомплексу “Лужники” у Москві, без допомоги або великих злочинних формувань типу “солнцевських”, або ж спецслужб було просто неможливим. Як і утримувати без співробітництва з органами цю кузню чорного “налу”.За інформацією колишніх партнерів Бабакова і Ґінера, “Лужа” приносила до 20 млн доларів виручки на місяць. Ні “солнцевських”, ні “оріхівських”, ні тамбовських там не було — тож з’явились “лужніковські”.
Барахолка біля спорткомплексу “Лужники” у Москві приносила її власникам, якими називали Воєводіна, Бабакова, Ґінера і Курочкіна, до $20 млн виручки на місяць. Фото Б.Кавашкин / ТАСС/Ведомости
У лютому 2001 року Ґінер став президентом Футбольного клубу ЦСКА і його співвласником (через британську Bluecastle Interprises Limited, з 2019 компанія записана на Євгена Ґінера напряму). В медіа ходили суми від 30 до 80 млн дол. за купівлю частки клубу, однак сам Ґінер в інтерв’ю ствердно відповів на питання, чи правда, що партнери передали йому клуб в управління …як подарунок на 40-річний ювілей (травень 2000). Заперечив лише, що партнерів було кілька: “У мене лише один партнер. Він любить футбол, але не вважає, що може в ньому керувати чи щось робити”.
Хто ж міг зробити такий подарунок, враховуючи, що ЦСКА — це клуб міністерства оборони РФ?! Воєводін? Бабаков? Вони не мали такої ваги. Аби мова йшла про нинішні дні, то найважливіший партнер для енерго- і промислового бізнесу Ґінерів наразі — це “Ростех”, а, отже і його очільник генерал-полковник КДБ/ФСБ Сєргєй Чємєзов. Цей товариш Владіміра Путіна ще з часів служби в КДБ в Німеччині і член кооператива “Озеро” до середини 90-х керував об’єднанням «Совинтерспорт», а потім — відділом зовнішньоекономічних зв’язків у адміністрації президента РФ, під началом Путіна. З кінця 2000-го — у керівництві “Рособоронэкспорта”.
Ця версія добре лягає і в рамки іншої: під шумок другої чеченської війни “чекісти” зачистили армійський клуб від контролю групи чеченців з “дахом” у Міноборони. Після того, як Ґінер став президентом футбольного клубу, Бабаков очолив раду його директорів і був ним аж до обрання у 2003 році депутатом Держдуми від партії “Родина”, яку тоді очолював пов’язаний зі спецслужбами нацист Дмітрій Рогозін.
Акція “Україна без Кучми” з вимогою відставки президента Кучми і розслідування справи убитого журналіста Георгія Гонгадзе. грудень 2000 року. Фото: Радіо Свобода
На початку 2001 року в Україні тривають акції протесту “Україна без Кучми”, які розпочались після обнародування так званих “плівок Мельниченка”, лідером Соцпартії Олександром Морозом. На записах є розмови, що трактуються громадськістю і опозицією як замовлення президентом Леонідом Кучмою вбивства журналіста, засновника видання “Українська правда” Георгія Гонгадзе. 1 березня 2001 року правоохоронці знищили наметове містечко, під час чого відбулись жорстокі сутички між протестувальниками та арешти активістів після акції 9 березня.
“Касетний скандал” викликав політичну кризу, на піку якої у відставку був відправлений прем’єр-міністр Віктор Ющенко, та поклав початок міжнародній ізоляції Кучми, яка вповні проявилась у розкрученому скандалі з нібито дозволом президента на продаж радарних систем “Кольчуга” Ірану, хоча жодних доказів так і не було знайдено. Але українська влада тоді хитнулась у бік Росії.
Саме в цей час в Україну зайшли “лужніковскіє”.
Історія (не)законності отримання у власність компаніями умовної групи VS Energy тих чи інших активів в Україні у кримінальному провадженні, відкритому ще у 2012 році, відліковується з першого року нульових, коли Бабаков, Ґінер, Воєводін та їхній партнер Максім Курочкін (“Макс Бєшєний”) зайшли в Україну під парасолькою словацької компанії, що приватизувала чотири обласні енергокомпанії. А далі зайнялись рейдерством, то конфліктуючи, то братаючись із українськими олігархами, при цьому глибоко забурюючись у політичні процеси.
За кілька років Курочкін уже публічно керував “Русским клубом” – штабом політтехнологів та агентів спецслужб РФ на виборах президента України у 2004 році і парламентських-2006 – і водночас був “смотрящим” за активами угруповання “лужніковських”. Зокрема, входив до наглядових рад готельних комплексів і підприємств, які вже були у власності групи.
Дмітрій Мєдвєдєв, керівник АП Путіна (зліва) та Максім Курочкін, виконавчий директор “Русского клуба” на його відкритті у Києві. Вересень 2004 року. Фото: ng.ru
Проблеми із привласненням українських активів “лужніковські” вирішували у звичний спосіб. Із групою “Приват” влаштували справжню війну за центральний ринок “Озерка” у Дніпрі. Мешканцям Криму пам’ятний наїзд Курочкіна на голову Сімеїза Макаренка, який відмовився підписувати якісь папери: росіянин приїхав озброєний автоматом і відкрив стрілянину просто в мерії. Тоді МВС повідомляло, що на фіктивні фірми москвичів були оформлені 346 гектарів Ялтинського заповідника, які “відкусили” шляхом коригування меж, та три кримських санаторії.
На відкритті “Русского клуба” в Києві у вересні 2004. (Зліва направо, посади вказані на той час): М.Курочкін, виконавчий директор клубу, С.Гавриш, віце-спікер ВР України, В.Медведчук, керівник АП президента В.Януковича, Ґ. Павловскій, російський політтехнолог. Фото: соцмережі
Саме цей кримський епізод став підставою для відкриття кримінальної справи, за якою Курочкіна арештували у 2007 році. Але хтозна, чи сталось би так, аби він перед цим не побив горщики із Бабаковим, Ґінером та особливо “силовим крилом” групи в особі Воєводіна. Проблему “Макса Бєшеного” легким рухом спускання гачка “зняв” кілер у дворі Святошинського райсуду Києва.
Але все це відбувалось уже після того, як у руки росіян українська влада передала підприємства критичної інфраструктури і просто смачні об’єкти та наростили серйозну ресурсну базу.
Як як російські власники VS Energy стали “словаками” і “голландцями”
Повернемось у квітень 2001 року, коли Фонд держмайна України (голова Олександр Бондар) провів приватизаційний конкурс з продажу акцій обласних енергопостачальних компаній , в результаті якого пакети чотирьох обленерго — Житомирського, Херсонського, Кіровоградського та Севастопольського — дістались державному словацькому підприємству компанії Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (Східнословацькі енергетичні заводи, м.Кошице). Пакети ще звох енергорозподільчих компаній — Київобленерго та Рівнеобленерго отримала дочка американської AES Corporation – AES Washington Holdings B.V. і У 2013 році AES продала 89,1% акцій постачальника енергії ПАТ «AES Київобленерго» та 84,6% акцій «AES Рівнеобленерго» компанії VS Energy International. А та у 2019 році продала пакети акцій DTEK Ріната Ахметова .
У травні голова ФДМУ Олександр Бондар та директор словацької компанії Йозеф Бойнуш підписали договори купівлі-продажу, за радісними оцінками урядовців щодо розблокування великої приватизації і отримання в бюджет 130 млн дол. якось майже непомітно пройшли слова пана Бойнуша про те, що Vychodoslovenske energeticke zavody знаходиться в стадії приватизації.
Що відбувалось далі з цими активами можемо прослідкувати на прикладі Житомиробленерго завдяки спору компанії з податківцями, який сам по собі тут не має значення. Але під час розгляду суду була надана інформація з посиланням на відповідні документи, що пояснюють, яким чином державна (на старті) словацька компанія передала свої акції Житомиробленерго VS Energy International N.V. менш ніж через рік після підписання договору купівлі-продажу з ФДМУ №КПП-313.
Виявляється, 14.03.2002 між Фондом держмайна, який вказаний як кредитор, Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (первісний боржник) та компанією VS Energy International N.V., Нідерланди (новий боржник) був підписаний договір про перевід боргу №285. На його підставі пакет акцій від словацької компанії перейшов до VS Energy International, яка названа “дочірньою компанією первісного боржника”.
Тобто, виходить, що словацька компанія не сплатила у 5-денний термін після конкурсу суму вартості купленого пакета акцій? З того, що написано у рішенні суду, саме так і було: згідно акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакету акцій “Житомиробленерго” від 31.07.2003, “компанією VS Energy International N.V. умови договору №КПП-313 щодо сплати 190 000 000 грн. за пакет акцій ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» виконані в повному обсязі, що підтверджується також актом від 12.05.2006 підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу №КПП-313, згідно якого внесення інвестицій у грошовій формі договором не передбачено”.
Власне, ще у 2022 році проєкт rupep.org опублікував витяг із реєстру Нідерландів, який доводить, що схема планувалась з самого початку: згідно з документом, у наглядову раду VS Energy International N.V. з 2002 по 2005 рік входили Алєксандр Бабаков, наш добрий знайомий словацький приватизатор Йозеф Бойтуш та юрист «лужніковських Алєксандр Рене Гарезе. (До слова, будете якщо ви клієнт кондитерських «Волконський», то знайте — ви клієнт юриста Бабакова. Про цю мережу ми розповімо окремо).
Отже, з урахуванням докупівлі VS Energy акцій п’яти обленерго (і маючи на увазі невеликі частки в Хмельницькобленерго і Миколаївобленерго), на сьогодні маємо такий розклад:
Інфографіка: Центр журналістських розслідувань
На інфографіці відсутній Севастопольенерго — сервіс просто не підтримує окуповані РФ території. Поза тим, історія діяльності компаній групи VS Energy, яка так палко демонструє сьогодні підтримку України і ЗСУ, на ТОТ Криму і півдня вартує окремого розбору та уваги, тож виділимо цю інформацію в окремий матеріал.
