У дискусії про права кримських татар прикро те, що списи ламаються навколо засобів. Прикрість, якщо не сказати дурість. Бо, не розуміючи відповідь на питання «щоб що», завжди з’являється бажання заблокувати, забанити. Дискусія про цілі – це розмова про візію, пише у Facebook Арсен Жумаділов, генеральний директор ДП «Медичні закупівлі України», військовослужбовець ЗСУ.
Якщо почнемо таку розмову, то побачимо, що в українців немає цілі позбавити права кримських татар на збереження та розвиток. Бо українці – не москалі.
Так само немає в кримських татар серед цілей відокремитись або піти у підданство до турків.
У першому випадку – питання навіщо, якщо в межах України ми зможемо відродитись, стати частиною європейського простору, цивілізованого світу в цілому.
У другому випадку – питання навіщо, якщо у нас перед очима приклад українців, які вже колись пішли на об’єднання з «братнім» народом. Наслідки перед очима.
Якщо вищезазначене підходить, то решта – питання засобів, питання техніки.
Я не кажу, що це прості питання. Але вони точно не для ідеологічної дискусії, а для розважливого визначення політико-правових інструментів та інструментів у публічного менеджменту.
Тепер два звернення.
Перше – до українців.
Припиніть говорити «якщо Крим буде татарам, то навіщо тоді українцям за нього воювати».
По-перше, коли ви так кажете, ви свідомо чи ні відмежовуєте кримських татар, як ніби ті не причетні до України як держави. Це фактологічно неправда. Кримські татари – громадяни України, не забули? І ми, як і інші, виконуємо свій громадянський борг перед державою в різних ролях. На мою думку, ефективно.
По-друге, Україна воює з РФ саме як держава.
Україна як держава розбудовувала власні інституції в сфері оборони, національної безпеки для того, щоб давати відсіч агресорові.
Україна як держава сьогодні отримує підтримку світу, яка значно посилює нашу обороноздатніть.
У кримських татар немає власної держави. Ми не можемо так просто взяти і почати боротись на рівних із РФ. Так само як не може ніякий бездержавний національний рух.
Якщо Українська держава не відчуває відповідальності за повернення Криму, то навіщо вона бралась за Крим у 1991-му?
Якщо Українська держава не збиралась боротись за Крим, то чесно було би в 1991-му відмовитись від нього.
Якщо Українська держава не збиралась боротись за Крим, то чесніше (хоч уже підленько) було би повідомити про це кримським татарам у 2014-му. Ми ж досі думаємо, що тоді з Криму пішли не через небажання, а через неспроможність.
Кримські татари весь цей час, з 1991-го по сьогодні, з 2014-го по сьогодні, були «найбільшими українцями» на півострові.
Сьогодні ж відокремлювати їх і казати «ваша земля під окупацією, тепер ви самі» – це підло.
Українська держава отримала Крим у 1991-му не під окупацією, тож і «віддавати татарам» його зараз – підло.
Вибачте.
Тепер звертаюсь до своїх земляків.
Припиніть говорити про автономію без пояснення контексту на непідготовлену аудиторію.
Ви сказали «автономія» і уявляєте кримськотатарську мову нарешті не по одній годині на два тижні в школах. Ваші співгромадяни уявляють собі сепаратистів, готових стати до зброї у конфлікті з центром.
Ви сказали «автономія» і уявляєте, що нарешті кримські татари зможуть ефективно захищати свої права через гарантоване представництво у владних органах. Ваші співгромадяни уявляють переписування природніх ресурсів, комунального, державного майна на користь кримських татар.
Когнітивна легкість – вона така. Ніхто не буде заморочуватись, читати розлогі пояснення, порівнювати. Люди згадують першу ліпшу автономію (наприклад, Каталонію) і далі боряться із уявним сепаратизмом. Нам же здається, що з кримськими татарами.
Це буде фруструвати і одних, і других.
Тож, як кажуть у воєнні часи, відставить маячню.
Працюємо далі, зберігаємо розум холодним і все буде добре, Іншаллах. І буде нам усім Україна. З Кримом і кримцями. З ланами і горами. З хрущами над вишнями, і цикадами над кипарисами.
Зрештою від нас це все і залежить, бі-ізніллях.
