Збудувати мостоперехід у Херсоні між двома віддаленими районами «Херсонський бавовняний комбінат» та «Таврійський» планувалося ще на початку 1970-х років. У 2012 році довгобуд все ж таки перейшов у активну фазу і завершити його можновладці збирались до наступного року. Тоді ж в основу нової розв’язки замурували першу капсулу з посланням до нащадків. З цього часу історія цього об’єкту – це послідовність обіцянок, відтермінувань та містичного зникнення бюджетних коштів.
20 серпня нинішнього року під час візиту до Херсона президент Володимир Зеленський також відвідав будівельний майданчик і дав доручення голові Херсонської ОДА Юрію Гусєву запустити першу чергу розв’язки до травня 2021 року. Президент закликав форсувати будівництво, аби встигнути закінчити означену частину до початку нового туристичного сезону, хоча даний об’єкт ніякого відношення до туристичного потенціалу регіону не має.
За словами Гусєва, частину проекту буде реалізовано спільно за кредитні кошти Європейського банку реконструкції та розвитку, який має виділити 25 млн євро на розвиток інфраструктури Херсонської області. Ще близько 300 млн гривень має надійти із державного бюджету. 3 вересня Верховна Рада проголосувала за виділення Укравтодору понад 2 млрд гривень, 358 млн із яких мають піти на будівництво мостопереходу в Херсоні. Як повідомило видання «Наші гроші», необхідні бюджетні кошти віднайшли завдяки скороченню субсидій на комунально-житлові виплати для населення.
Але чи потрібен Херсону мостоперехід, який проектувався в 70-ті роки, коли Херсон бачили промисловим центром із стабільно зростаючим населенням. Більшість підприємств, серед яких і Херсонський бавовняний комбінат, припинили або скоротили свою виробничу діяльність. Населення не зростає, все менше людей користуються міським транспортом. Херсон не став туристично привабливим. Заторів у місті з кожним роком все менше і гострої потреби на сьогодні у мостопереході вже немає. Однак сотні мільйонів гривень продовжують вливатись у довгобуд, завершити який дав наказ уже третій президент України.
Сюжет Петра Коберника і Альони Ніколової, Центр журналістських розслідувань:
