Еще один фронт. Почему Украина до сих пор делит рыбу с Россией?

Андрей КЛИМЕНКО, эксперт Фонда «Майдан иностранных дел» и главный редактор издания Вlackseanews

Украина убедила весь мир рассматривать свои проблемы с россиянами в Азовском море, а какое-то госагентство говорит - да все нормально, мы здесь вместе рыболовим.

Судячи з реакції українських ЗМІ на скандальне засідання українсько-російської комісії з розподілу квот на вилов риби в Азовському морі , а точніше майже її відсутності, зробив висновок, що тема риби в Азовському морі невідома не тільки українському суспільству, а й нашим провідним медіа. І це не дивно, бо тема ця дуже специфічна та вузькогалузева, і таких в українсько-російських відносинах ще багато. Останнім часом увага окремих ЗМІ була прикута до ситуації в Азовському морі в зв’язку зі затриманням там суден, що йдуть до українських портів Маріуполя та Бердянська. В основі цих процесів лежить Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, підписаний Україною та Росією у 2003 році. Натомість у рибній темі є два договори, які мають ще довшу історію.

Понад 25 років тому, 24 серпня 1992-го, уряди України та РФ підписали угоду щодо співробітництва в галузі рибного господарства. Вона діє та є в законодавчій базі України. Там усе дуже коротенько – про дружбу, добросусідські відносини, свободу рибальства, право кожної сторони тощо. Дві країни домовились, що так як риби в Азовському морі вже мало, то треба моніторити запаси її основних видів, і виходячи з цих прогнозів домовлятись про квоти вилову для рибалок України та Росії. У вересні 1993-го на основі міжурядової угоди підписали іншу, відомчу – між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості з одного боку, та Комітетом Російської Федерації з рибальства з іншого. І ця угода теж діюча – вона дещо конкретизує попередню. Тільки назви відомств трохи змінилися.

Згідно з цими договорами, задля розподілу квот науково-дослідні інститути – український ЮгНІРО і російський Азово-Чорноморський – протягом року роблять контрольні вилови риби в Азовському морі та всілякі специфічні дослідження . Чверть сторіччя відомства України та Росії щорічно збирались і ділили квоти – скільки і кому ловити кільки, піленгасу, бичка тощо. У 2017-му їх зустріч відбулась у РФ, а цього року вирішили зібратись у Києві. Ті, хто вперше чує цю історію, слушно запитують – як може бути так, щоб на п’ятому році війни українські державні органи ділили з російськими квоти на вилов риби в Азовському морі? А особливо після того, як уже шостий місяць у цьому морі берегова охорона ФСБ затримує судна, що йдуть до українських портів.

Справа в тому, що в 2014 році не було зроблено те, про що говорили чимало дипломатів, експертів та військових – провести інвентаризацію договірної бази, яка існує між Україною та Росією. А це тисячі документів. І всі їх треба було переглянути ще тоді. А тепер виходить так: через майже 5 років війни ми нарешті вирішуємо розірвати Договір про дружбу та співробітництво. Тільки зараз ми вийшли на те, що треба встановити державний морський кордон в Азовському морі. А тим часом рибальські чиновники України та РФ всі ці майже п’ять років вирішували свої питання, як в анекдоті про сторожа – хто що оберігає, той те й має. І ті, й інші вже мають великі рибальські династії, пов’язані з ними чи афілійовані приватні підприємства тощо. А тому нічого страшного, вирішило Держрибагентство України, якщо ми і зараз зберемось зі своїми російськими колегами з рибного бізнесу та розподілимо квоти.

Наприкінці березня цього року Кримський департамент Майдану Закордонних справ зробив дослідження щодо незаконного видобування природних ресурсів окупованого Криму. Йдеться не тільки про нафту та природний газ на морському шельфі, а й про рибу. І ось яка цікава ситуація. До окупації Криму Росія в середньому видобувала в Азовському та Чорному морі лише 30 тисяч тонн риби. Це сумарні об’єми вилову підприємств Краснодарського краю, Ростовської області, Ставропольського краю та Волгоградської області. Такі показники тримались сім років, з 2007-го. Після окупації Криму в рибальській галузі Росії в Азово-Чорноморському басейні почалися дива. В 2014 році –  51 тисяча тон, в 2015-му – 102, в 2016-му – 103, і 2017-му – 90. Зростання в три рази! Звідки ж риба, якщо її з року в рік меншає.

Та як відомо, в економіці та рибальській галузі зокрема див не буває. Вся ця риба – українська, виловлена за квотами захопленого Криму. Тобто всі ці роки окупації Держрибагентство України дарувало колегам по бізнесу з Росрибальства свої кримські квоти. Відтак визнавало, що Крим – це територія Росії.

Ще трохи про дива. До березня 2014 року риболовлею в неокупованому Криму займались 89 суб’єктів господарської діяльності – підприємства чи окремі люди. У 2015-му був уже 181 господарський суб’єкт. Наприкінці 2016-го – 267, а в 2017 – 304. Тобто кількість юридичних осіб, що займаються виловом рибу в Криму, зросла більше ніж втричі. Виходить, що в Криму рибальський бум? Нічого подібного. Просто відтоді на кримські квоти зареєструвались риболови з інших регіонів Росії – навіть з Північного Кавказу, Чечні та Інгушетії. А відповідні дозволи видає Росриболовство. І саме з цими чиновниками делегація Держрибагентства України зібралась 23-25 жовтня в лісовому готелі на Бориспільському шосе, щоб розділити квоти на вилов риби в Азовському морі.

Далі ситуація розвивалась так. За тиждень до цього представництво президента України в АР Крим заявило, що вважає неприпустимим подібний захід. Представники Державної прикордонної служби, згідно з моїми джерелами, після цього відмовились від подальшої участі в цих заходах. Мовляв, нам що, роздвоїтись? З одної сторони ми з росіянами воюємо, а з іншої – домовляємось про рибу. Кримський народний депутат України Рефат Чубаров та декілька його колег приїхали на засідання і сказали, що його не буде. Їх намагались вмовляти і задавали загалом важливе питання – а як бути рибалкам?

Тут слід вважати на два аргументи. По-перше, на чому і наголосили керівники представництва Президента в АРК, нардеп Чубаров та його колеги, Росриболовство відкрило в окупованому Криму свою філію, і керівник делегації РФ на київському засіданні неодноразово там був. За великим рахунком цього чиновника мали не впустити в Україну, а коли і впустили – то депортувати, бо за українським законодавством він є злочинцем, що порушив наші кордони. По-друге, як я вже згадував, інтереси української сторони понад 20 років представляв науковий інститут ЮгНІГО. А він розташований у Керчі, та після окупації став фактично військовим трофеєм РФ. Затим, як не дивно, ця наша державна наукова установа стала філією російського інституту, який бере участь у встановленні рибних запасів в Азовському морі зі сторони Росії. І наші «рибні» чиновники досі вважають, що в таких умовах можна про щось домовлятися і тим паче підписувати.

Відтак народні депутати і представництво президента України в АРК зірвали цей захід, і на моє глибоке переконання, правильно зробили. Інакше ми би дали самі собі ляпас. Переконавши весь світ – американців, ЄС та ООН – розглядати наші проблеми з росіянами в Азовському морі як агресію з боку РФ, якесь держагентство каже – та все нормально в нас, ми тут з російськими друзями рибу ловим.

А що наші рибалки? Це дуже важливе питання. Справа в тому, що вже понад півроку вони далі ніж на п’ять миль від берега не ходять. Вони знають, що там піратствують російські прикордонники ФСБ, а отже є ризик потрапити в російську буцегарню. Як сталося з екіпажом з Херсонської області, що ловив рибу в районі кримського мису Тарханкут, та ще двома людьми, що риболовили в заливі Сиваш, тобто близько до території окупованого Криму. А тому наші рибалки повинні Богу молитись, щоб Україна якнайшвидше встановила лінію морського кордону в Азовському морі – зараз, нагадаємо, його фактично визначають по лінії прибою.

Щоб встановити кордон, нам треба прийняти закон – і декілька законопроектів уже лежить у Верховній Раді. А також оголосити, що в Азовському морі діє Конвенція ООН з морського права, згідно з якою 12 миль територіальної, та 12 миль прилеглої зони – тобто фактично майже половина Азовського моря – належить нам. А якщо Росія проти, то згідно з міжнародною практикою ми маємо заявити, що поки питання не врегульовано між обома сторонами, море слід ділити по так званій «серединній лінії» – це якщо провести пряму лінію від Керчі до Маріуполя, де все, що зліва – тобто вже більш 60% акваторії – наше. І тоді українські прикордонники та військово-морські сили будуть мати конституційний обов’язок охороняти лінію морського кордону, в тому числі рибальство – як це робиться у всьому світі. Тільки тоді у наших рибалок не виникатиме питань, де рибу ловити можна, а де ні. І це не потрібно узгоджувати з РФ. Це визначено тією самою Конвенцію.

Сьогодні в Європарламенті мають проголосувати за резолюцію щодо Азовського моря. Учора ж виступала Федеріка Могеріні, яка відповідає за зовнішню політику ЄС в цілому. Міжнародні організації підтримують нас. І вони можуть допомогти нам вирішити цю кризу – і за допомогою санкцій, і посиленням тиску на Росію. Там є свої важелі, їх уже використовують. Але передусім Україні доведеться дуже швидко розібратись зі своїми угодами самій.

Джерело: nv.ua

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine