Политика непризнания. От Маньчжоу-го до Крыма

Центр журналістських розслідувань

Центр журналистских расcледований в партнерстве с Центром прав человека ZMINA начинает новый проект - «Как работают «крымские санкции». Мы проанализируем влияние санкций ЕС, США и Украины на секторы экономики оккупированных РФ Крыма и Севастополя, покажем их самые сильные и самые слабые места, раскроем  популярные схемы обхода и назовем новых нарушителей санкций.

Но прежде разберемся, что такое политика непризнания, частью которой называют «крымские санкции», и что они ограничивают?

Одним из фундаментальных принципов международного права является запрещение применения силы или угроза ею. Следовательно, насильственное присоединение какой-то страной территории другой (аннексия) не может быть признано. Поэтому когда в 2014 году Россия осуществила попытку аннексии украинского Крыма 100 стран - членов ООН проголосовали за резолюцию Генеральной ассамблеи, которая определила, что «референдум» не имел законной силы и не может быть основанием для изменения статуса АР Крым и Севастополя и изменения границ Украины. 

Сучасну історію політики невизнання (policy of non-recognition) відліковують  від «доктрини Стімсона», яку інколи так і називають — «доктрина невизнання».

У 1931 році Японія здійснила агресію проти Китаю: ввела війська, створила маріонеткову адміністрацію, яка проголосила Маньчжоу-го — квазінезалежну Маньчжурську державу.

7 січня 1932 року Державний  секретар США Генрі Стімсон (Henry Lewis Stimson) надіслав Японії та Китаю ідентичні ноти.  В них була заявлена позиція уряду США  про невизнання будь-яких територіальних змін та угод, здійснюваних внаслідок агресії Японії проти Китаю. 

«Доктрина Стімсона», як і політика невизнання зміни кордонів силою в цілому, базується на основоположному принципі права Ex injuria jus non oritur — злочин не може породжувати право.

Генрі Стімсон, фото: Вікіпедія

Японія натомість відповіла, що утворення Маньчжоу-го було самостійним рішенням місцевого населення. 

Японська інтервенція, фото: Вікіпедія

Серпень 1939 року.  Москва. Радянський союз та нацистська Німеччина підписують договір про ненапад на 10 років,  відомий в історії як пакт Молотова — Ріббентропа.

Договір містив  таємний протокол про розподіл Європи, на якому наполягав Сталін.  Гітлер погодився, щоб Радянський союз анексував частину Польщі та країни Балтії.   Пакт зі Сталіним розв’язав руки Гітлеру, а їхня спільна агресія проти  Польщі розпочала Другу Світову війну.

Підписання пакту Молотова-Ріббентропа, фото: Marion Doss/Creative Commons

23 липня 1940 року заступник державного секретаря США Самнер Веллес ( Samner Welles) підписав декларацію про невизнання окупації та подальшої незаконної анексії Радянським Союзом балтійських країн — Латвії, Литви та Естонії.

«Доктрина Веллеса» щодо невизнання анексії СРСР Латвії, Литви та Естонії  діяла до 1991 року — аж поки  вони  не відновили свою незалежність, що поклало початок розвалу Радянського Союзу.

Самнер Веллес, фото: alchetron.com

На принципах, закладених у деклараціях Стімсона і Веллеса, базується і Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 27 березня 2014 року про  визнання суверенітету  і територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах та невизнання законноcті кримського «референдуму».

 Резолюція визначає,  що «референдум» 16 березня 2014 року не має законної сили, а тому не може бути підставою для зміни статусу АР Крим та Севастополя»;  містить заклик до усіх держав утриматись від дій на порушення кордонів України і вихнання зміни статусу АРК і Севастополя та  утриматись від будь-яких кроків, які можна було б трактувати як визнання.

25 липня 2018 року  США підтвердили свою відмову будь-коли визнати спробу Російської Федерації анексувати український Крим і Севастополь.

Державний секретар США Майк Помпео у своїй заяві, яка отримала назву «Кримська декларація»,  вказує, що Росія, шляхом вторгнення в Україну та спроби анексії Криму,  намагалася підірвати основоположний міжнародний принцип: жодна країна не може силою змінювати кордони іншої. 

У день публікації  Кримської декларації на слуханнях у сенаті Майк Помпео заявив: «Сполучені Штати не визнають і не визнаватимуть спробу Кремля анексувати Крим. Разом із союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою ми продовжуємо підтримувати Україну та її територіальну цілісність. Послаблення санкцій, пов’язаних із Кримом, не буде, аж поки Росія не поверне Україні контроль над Кримським півостровом. «Кримська декларація» офіційно закріплює політику невизнання з боку  США».

Майк Помпео, фото: AP Photo/Susan Walsh

Упродовж доби після оприлюднення «Кримської декларації » США  підтримали Німеччина, Велика Британія, Польща, Данія, країни Балтії, Чехія, Швеція, Норвегія, Італія, Європейський Союз і навіть Республіка Косово, незалежність якої, як відомо, Україна не визнає.

Санкції, запроваджені Європейським Союзом та США у зв’язку зі спробою незаконної анексії Криму Росією, є частиною політики невизнання. Саме тому так звані «кримські санкції» будуть діяти, аж поки Україна не встановить  свій контроль  на території Кримської автономії та Севастополя і не відновить свою територію  у міжнародно визнаних кордонах.

І США, і ЄС  запроваджують персональні санкції щодо осіб, причетних до окупації і спроби анексії Криму. Їхні активи блокуються, а  громадянам та компаніям США і ЄС заборонено здійснювати будь-які операції з фігурантами санкційного списку. Порушники цієї заборони ризикують самі потрапити під санкції. 

Нещодавно Деніел Лангенкемп, речник Посольства США в Україні роз’яснив  механізм дії американських санкцій на прикладі нардепа Андрія Деркача, проти якого та інших російських агентів були запроваджені санкції за спробу вплинути на виборчий процес у США.

«Іноді ми отримуємо запитання: «Якщо я часто веду бізнес із кимось, до кого застосовано санкції, чи слід мені непокоїтись?» Відповідь: «Так». Особи, які надають матеріальну підтримку підсанкційним  особам/організаціям, можуть самі стати об’єктом санкцій.  Відповідь на питання, чи можуть санкції проти фізичної особи також вплинути й на бізнес, яким він або вона володіє, також — «Так». 

Обмежувальні заходи (санкції) як частину політики невизнання спроби РФ незаконно анексувати Крим та Севастополь Європейський Союз та США почали вводити відразу після так званого «референдуму». 17 березня 2014 року США застосували санкції (блокування активів та заборона в’їзду) до 11 офіційних осіб — громадян України  (Віктор Янукович, Віктор Медведчук,  Володимир Костянтинов, Сергій Аксенов) та Росії (Валентина Матвієнко, Дмитро Рогозін, Сергій Глазьєв, Владислав Сурков, Олена Мізуліна, Леонід Слуцький, Андрій Клішас).

Того ж дня Рада ЄС погодила введення санкцій до 21 особи — громадян України та РФ, «відповідальних за дії, що підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України». «Чорні списки» осіб, до яких застосовані персональні санкції ЄС та США, постійно розширюються. 

Пізніше були  запроваджені секторальні  санкції — економічні, торговельні та фінансові обмеження щодо Криму. У червні 2014 року Європейська Рада заборонила ввезення до країн ЄС товарів, вироблених на окупованому півострові — за винятком тих, що мають сертифікат походження, наданий урядом України.  У липні та грудні 2014 року Рада ЄС прийняла додаткові заходи щодо обмеження торгівлі та інвестицій у Крим. Крім того, була обмежена торгівля товарами та технологіями для використання в окремих секторах Криму.  Європейцям та компаніям, які  розміщені в країнах ЄС, заборонено:

  • інвестувати в Крим або Севастополь (купувати нерухомість і підприємства на півострові, фінансувати кримські компанії або надавати пов’язані з цим послуги);
  • експортувати певні товари і технології для кримських компаній 
  • експортувати товари чи технології для  використання у Криму у таких секторах:  транспортному, телекомунікаційному, енергетичному, пов’язаному із  розвідкою, освоєнням і видобутком нафти, газу й корисних копалин. 
  • надавати брокерські, будівельні та  інженерні послуги, пов’язані з інфраструктурою в цих секторах
  • надавати послуги, пов’язані з туристичною діяльністю в Криму, в тому числі в морській галузі.
  • створювати спільні підприємства як на території Криму й Севастополя, так і з юрособами, що перебувають на півострові. 
  • брати участь в діях, метою або ефектом яких є обхід санкцій.
Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine