В коментарях до посту Суспільне Новини з рекламою шоу “Новий відлік” я задав колегам Олексію Харченку Світлані Остапі та Євгену Глібовицькому питання, чи вони підтримують ton of voice та риторику клікбейтних фраз на рекламі ток-шоу, пише у Facebook виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства, колишній заступник міністра інформації, радником міністра культури та стратегічних комунікацій України з питань стратегічних комунікацій та міжнародної співпраці Дмитро Золотухін.
“Масові втечі з війська. Мобілізація зайшла в глухий кут?”
Очікувано, питання було проігноровано, тому я вирішив винести свою точку зору окремим постом.
Я не збираюся критикувати Суспільне чи журналістів, мене всього лише цікавить точка зору на таку риторику з боку наглядової ради. Та найголовніше, якщо вже пішла така відверта розмова, то я поділюся власним досвідом.
В вересні 2024 року мене запросили долучитися до робочої групи при Міністерство оборони України з питань комунікації мобпроцедур. На вимогу колег, я підготував свої пропозиції до вдосконалення цієї сфери, які також на той момент були проігноровані.
Оскільки вони не таємні, я ділюся пропозиціями зараз.
По-перше, як правильно сказав в останньому інтерв’ю Alex Noinets “люди бояться не війни – люди бояться армії”.
Це означає, що проблеми мобпроцедур неможливо змінити комунікаційними політиками, без докорінних змін суспільних відносин, а подекуди і ламання суспільного договору об коліно.
Звісно, що політично – це вкрай непопулярні рішення, які впливатимуть на політичний рейтинг, чого в нас бояться набагато більше, аніж російських КАБів.
По-друге, протягом 2023-2024 років було оприлюднено ряд соціологічних опитувань, які показали наступне:
– найбільший страх перед мобілізацією – страх смерті, каліцтва, невизначеності та несправедливості;
– покращити ситуацію могла б показова мобілізація усіх соціальних груп та матеріальне забезпечення військовослужбовців;
– люди готові йти на особисті жертви в економічному плані та комфорті, якщо їм пояснять, якою є мета цього аскетизму;
– медійна присутність підрозділів (інтерв’ю, впізнаваність “брендів бригад”, наявність внутрішніх інструментів спілкування і роботи з рекрутами) забезпечує більш високий рівень забезпечення підрозділів особовим складом.
Базуючись на цих тезах я запропонував наступні заходи:
1. Збільшити поширення позитивного досвіду служби в силах оборони та спонукати командирів підрозділів до посилення цієї роботи, довівши їм, що, чим більше медіа-присутності – тим вище заповнюваність підрозділу особовим складом.
І Суспільне, і інші медіа могли б підтримати поширення контенту окремих підрозділів для медіа-присутності підрозділів у інформаційному просторі.
2. Посилити розповсюдження пам’яток про порядок мобілізації, права та соціальні гарантії, які отримує військовослужбовець, а також короткі особисті історії цивільних осіб, які долучилися до сил оборони, як за допомогою онлайн-інструментів (включаючи Дію та Резерв+), так і за допомогою офлайн-інструментів (друк листівок для розповсюдження серед населення силами поліції, ТЦК і т.д.). Мета – розірвати впевненість в тому, що від мобілізації потрібно ухилятися, бо це майже гарантована, відтермінована смерть.
3. Поширювати наратив про те, що ініціативна мобілізація (рекрутинг) до того підрозділу, який обираєш сам – є набагато більш контрольованою і комфортною, аніж примусова мобілізація через отримання повісток. Якщо людина буде поставлена в умови, коли змушена сама обирати собі посаду і підрозділ, то внутрішній спротив і спроби ухилитися будуть набагато менші. Йти у підрозділ, який обрав сам – не так страшно, як йти у невідомість, коли підрозділ тобі призначать після примусової мобілізації. Здійснювати підтримку рекрутингових зусиль окремих підрозділів, пріоритетність яких буде визначати Міноборони.
Скористатися позитивним комунікаційним досвідом окремих підрозділів і просувати наратив про гарантоване навчання військовій справі протягом 30-60 діб (тобто, гарантування відтермінування потрапляння у підрозділи на ЛБЗ).
4. Підвищення відповідальності в контексті ухилення від мобілізації. Наприклад, криміналізація неповернення з-за кордону чоловіків, які виїжджали за межі України, попередньо отримавши дозвіл на перетин кордону у законний спосіб (цей законопроект вже здається розглядається, на два роки пізніше необхідного строку).
5. Впровадження адміністративної відповідальності за поширення завідомо неправдивих відомостей та закликів до саботування виконання статті 65 Конституції України про обов’язок кожного громадянина захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України. Фактично, під таку відповідальність може потрапити будь-хто, хто носить публічно футболку з написом “Ухилянт”. В якості існуючої законодавчої практики можна використати досвід адміністративних проваджень стосовно осіб, які здійснювали інформаційний саботаж вакцинації під час коронавірусу.
6. Підвищення податкового тиску на розважальні заклади, наприклад, щодо функціонування після 00.00 годин у нічний час.
Існування і широке поширення контенту про можливість безперешкодно розважатися в тилу, коли бійці не можуть потрапити у короткострокове звільнення – дуже дратує різні цільові аудиторії.
7. Розпочати розробку і публічну дискусію нормативних актів про демобілізацію. Ця тематика в будь-якому випадку буде розкручуватися в суспільстві. Краще буде, якщо міноборони буде лідером в цій дискусії і формувати її рамки. Можливо, на даний момент, прийняття таких рішень і неможливе, але державні спікери мають бути лідерами цієї дискусії, а не реагувати на її просування.
8. Розпочати дискусію про майбутні нормативні преференції для ветеранів війни та їх сімей, в тому числі, в сфері зниження податкового навантаження (цю сферу чудово і активно лідирує Сергій Позняк).
9. Розгортати заходи щодо впливу на цивільне населення, яке не є цільовою аудиторією для мобілізації (жінки, особи до 25 років і т.д.), поширюючи заклики до здійснення дій та набуття навичок корисних для військової служби:
– підготовка до надання першої домедичної допомоги, навчання складанню та оперуванню дронів, вивчення технологій OSINT і т.д.
Це не вичерпні пропозиції, які подавалися учасникам робочої групи.
Станом на момент вересня 2024 року мені сказали, що ці пропозиції не були враховані при підготовці планів, оскільки (цитую) “це ж не наша компетенція”.
В певний момент часу, коли я підняв питання про важливість заходів, які називають “медіаграмотність” у сприянні мобпроцедурам, комсомольський актив медіа експертів сказав мені, що це ж ” держава провалила мобілізацію, а медіа все роблять правильно і розвивають медіаграмотність”.
Враховуючи викладене, я вважаю, що редакція “Суспільного”, робить помилку, стаючи в позу “білопальтового арбітра над схваткою”, який оцінює дії інших.
Фрази винесені в заголовок до реклами ток-шоу писалися людьми, які не думають головою над чутливістю контенту про армію, а турбуються тільки про клікбейт.
Оскільки бюджет “Суспільного” наповнюється в тому числі моїми податками, я опосередковано маю право висловлюватися про дії наглядової ради. І тому піднімаю це питання.
Дякую за увагу до цього посту.
