Пристріл

Валентина Самар

21 загиблий і понад 50 поранених — така ще не остаточна статистика цієї трагедії. Але тих, хто зазнав психологічної травми, напевно, не помилюся, — мільйони. Тому що це перший «шкільний розстріл» в Україні — на її тимчасово окупованій Росією території Криму.

Сталося те, чого кожний з нас від початку війни з Росією боїться найбільше: терактів у школах, лікарнях або житлових будинках. Словом, усього того, що для путінської Росії вже пройдений етап, який закріпив уседозволеність дій спецслужб і досвід подолання болю населення. А для нас — уперше, причому десь далеко, «під Росією», але загинули громадяни України. На жаль, політичне керівництво країни не до кінця це усвідомило й обмежилося виявленням співчуття рідним і близьким загиблих громадян України, але національну жалобу, попри логіку, співчуття та публічні заклики громадських діячів, оголошувати не стало. 

«Якби Росія не прийшла, у Криму було б як на Донбасі», — кажуть росіяни. Забуваючи сказати, що без їх «приходу» посланців Кремля та війни не було б. Тепер у Криму буде — як усюди в Росії — небезпечно. Набагато небезпечніше, ніж в Україні, яка воює і яка, за їхніми словами, нібито failed state. Переконатися в засиллі насильства в «сильній» Росії можна дуже просто: подивіться стрічки новин їхніх інформагентств, зокрема регіональних, — вони шокують кількістю насильницьких злочинів із застосуванням зброї всіх видів.

© Анатолій Крымський / Крим.Реалії

У країні, де на рівні державної політики створено культ сили; де сама держава є злочинцем щодо своїх громадян, права та свободи яких вона обмежує й системно порушує; у країні, де ведеться неприкрита пропаганда вояччини та виправдання агресивної війни, напевно, інакше й бути не може. 

Окупований Крим за чотири роки анексії хлебнув цієї отрути сповна. Його головна вражаюча складова — ненависть. Починаючи з 2013 року, доморослі технологи режиму Януковича та додані їм із Росії сили кували з патріота-українця образ ворога — бандерівця/фашиста/карателя. Їм на зміну прийшли росЗМІ: відразу після захоплення ВР та уряду АР Крим терористами-спецназівцями були заблоковані РТПЦ і передавачі українських телерадіокомпаній, на частотах яких відразу стали виходити російські канали з програмами, створеними за класичними лекалами інформаційних спецоперацій, тобто — військових. Героями були оголошені люди, які скоїли тяжкі злочини, — державну зраду, порушення територіальної цілісності та сприяння військовій агресії. На «уроки мужності» у школи пішли «самооборонці» Криму, багато з яких ще вчора були відомі як ледарі та дрібні шахраї, на лікування потяглися поранені «ополченці» Донбасу, щедро ділячись «бойовими подвигами» з місцевими ЗМІ. 

Пішла настанова — відкривати в загальноосвітніх школах «кадетські класи». Тобто цілком воєнізовані класи, зі стройовою, командирами та присягою. У нашій рідній украденій Українській гімназії (тепер це академічна гімназія) залишилося всього три українських класи. І створено три — кадетських, прикріплених до МНС. І до всіх політичних подій. 

«18 березня. У житті Криму особлива дата. Четверта річниця «Кримської весни» у кадетів 5 класу пройшла під гаслом: «Росія обирає майбутнє». У день виборів президента Російської федерації кадети 5 і 6 класів взяли участь у флеш-мобі для виборців», — читаємо на сайті знищеної Української гімназії.

У Севастополі є кадетські класи... Слідчого комітету РФ. Там же, невдовзі після анексії, з'явилося й перше кадетське училище — військова школа для підлітків. Її відкриття буквально форсували, — Міністерство оборони спорудило будівлю цього навчального закладу всього за п'ять (!) місяців.

А ще ж є й «кримські козаки», як же без них: «героям» окупації дозволили відкрити дитячий Козачий корпус (зауважу, що він існував і в період до анексії Криму — списати на недоліки демократії не виходить). 

З літа 2017 року «дитяча» програма Слідкому працює і в період канікул, — в «Артеці» з'явилася спеціалізована зміна «Юний слідчий». Утім, вогнева підготовка в колись міжнародному дитячому центрі — тепер не тільки в юних слідкомівців, як можна судити за фотографіями, які викликали обурення в соцмережах. Дітей «попростіше» у дитячому оздоровчому літньому таборі «Лісний» під Судаком навчали військової справи — стрільби з різних видів озброєння й тактики ведення бою. 

Перелічувати ще можна довго, на жаль. Важливо розуміти: коли ми кажемо про мілітаризацію Криму, йдеться не тільки про перекидання нових військових кораблів і С-300 на півострів, про збільшення особового складу та розчинення в місцевому населенні членів сімей окупантів і «колонізаторів». Мілітаризація Криму — це серйозний комплекс заходів із впливу на суспільну свідомість людей, підтримка стану небезпеки (страху) і готовності «стати на захист» — за командою, зрозуміло. Туди ж — впровадження давно забутих радянських традицій і рефлексій, відзначання всіх радянських свят із їх атрибутами (офіційними та «народними»), що часом доходить до повного абсурду, Наприклад, широко представлено в торговельній мережі (зокрема в інтернет-магазинах) військову форму часів Другої світової для дітей — від немовлят до старшокласників для свят на честь 9 Травня. 

Теракти в Росії — незалежно від того, ким проведені та інспіровані, — дають змогу спецслужбам РФ і режиму, для якого вони є опорою, вирішувати серйозний перелік завдань: від утримання населення в тонусі та страху — до закручування гайок прав і свобод у зв'язку з загрозою. Але це ніяк не захищає простих громадян у разі реальної небезпеки. 

Крим сьогодні буквально заґратований — усі автостанції в ґратах та з проходом через «рамку», усі навчальні заклади — у парканах й огорожах. Високих. Щоб утекти від «стрільця», перестрибнувши ґрати, студенти керченського коледжу підсаджували одне одного, — дівчата сходили по спинах хлопців. Тобто всі ці «заходи безпеки» — насправді або фікція, яка створює видимість без можливості для порятунку, або просто корм, який шпурляють у пащу багатомільйонних держзакупівель, на яких гріють руки замовники; або пастка — адже вирватися за огорожу досить проблематично. 

Та ось що робиться в росіян продумано й від душі, то це боротьба з інакодумцями або потенційно неблагонадійними. За роки анексії за ґратами через обвинувачення в екстремістській або терористичній діяльності опинилася майже сотня людей. Більшість — кримських татар, мусульмани. Проведено тисячі спецоперацій з блокуванням населених пунктів і доріг на час обшуків та облав, Центр «Е» (з боротьби з екстремізмом) зібрав, напевно, найбагатшу колекцію відбитків пальців кримчан. Правомірність такої дії на півострові — за замовчуванням.

При цьому купити вогнепальну зброю в Росії можна з 18 років. Довідки-дозволи, з урахуванням корупції в органах, що їх видають, — залежить від наявності необхідної суми, а не від відповідності нормам/аналізам. Тому не дивно, що можливий «керченський стрілець» Владислав Росляков зміг придбати знаряддя злочину цілком легально.

Відтворити картину трагедії повністю ні в журналістів, ні в слідчих органів України, що відкрили кримінальне провадження за статтею про тероризм, зі зрозумілих причин нема змоги. Зробити це, опираючись на повідомлення російських органів, ЗМІ та відеозаписів свідчень жертв й очевидців розстрілу, поки що неможливо навіть для побудови точної хронології події. Скільки було вибухів закладених вибухових пристроїв, скільки було «стрільців», хто вони — питання відкриті.

На інформаційній поверхні та в офіційній версії російських органів таке: 18-річний студент Владислав Росляков, прийшовши до коледжу, підірвав кілька бомб і розстріляв студентів і викладачів з мисливської помпової рушниці, а потім піднявся в бібліотеку та застрелився. У результаті загинула 21 людина, з яких — п'ятеро викладачів і шестеро — неповнолітніх. Постраждали ще близько 50 осіб.

За всіма формальними ознаками, Росляков повторив сценарій, скопіював бойню в американській школі «Колумбайн» у штаті Колорадо 1999 року. Тоді учні Ерік Харріс і Ділан Кліболд застрелили 13 і поранили 23 школярів. 

Слідчий комітет РФ спочатку порушив кримінальну справу за статтею про теракт (ст. 205 КК РФ), однак наступного дня справу було перекваліфіковано на статтю ст.105 КК РФ — «Убивство двох і більше осіб загальнонебезпечним способом».

У Мережі є чимало відео, записаних студентами, але найбільш інформативні викладені на каналі Breaking Mash (проект прокремлівського телеканалу Life). На них — зйомки веб-камер коледжу, які зафіксували, як Владислав Росляков заходить у корпус або магазин, де він купує патрони. 

У п'ятницю тут-таки раптом з'явилися свідчення студента Дені, який вижив. Він розповідає, що після вибуху його викинуло у вікно вибуховою хвилею. Але потім він чув, що стрільців було чи то два, чи то три: «Один відкривав вогонь по студентах, а другий, було чути, заходив у всі кабінети, де перебували заступник директора та інші, і відкривав безладну стрілянину». Він же чув постріли ввечері — у майстернях і на 4-му поверсі, де «тримали заручників». 

Ці дані — прямо неймовірні. Або решта свідків та потерпілі були такою мірою шоковані, що не помітили ще двох нападників, або ми маємо справу з якимось вкиданням. 

У ще одному «зливному бачку» — «Московском комсомольце» — з'явилося інтерв'ю з неназваним партнером Владислава Рослякова по комп'ютерних іграх — на 20 років старшим за нього, учасником чеченської кампанії. Він стверджує, що Владислав цікавився зброєю, розпитував, де її можна купити, як застосовувати. Причому з 2012 року, тобто з 12-річного віку. Переконливо. 

У п'ятницю ж у російських ЗМІ злили інформацію про те, що «слідчі почали перевірку поїздок Владислава Рослякова в Україну». Як повідомило «Известиям» близьке до слідства джерело, за останній рік «Росляков, що напав 
17 жовтня на Керченський політехнічний коледж, двічі їздив на вихідні до Харкова. При цьому близьких родичів у нього там немає».

Як вдалося з'ясувати ZN.UA, громадянин з ПІБ Росляков Владислав Ігорович дійсно в 2015 році перетинав кордон між РФ і Україною в Харківській області. Однак, рік народження цього Рослякова — 1996-й, а не 2000-й, як у так званого «керченського стрілка». До того ж, як стверджують джерела в правоохоронних органах, було це раз, а не двічі, як стверджують джерела російські.

Те, що «компетентні органи» РФ у паніці змінюють версію за версією, особливого подиву не викликає. Їм зараз за будь-яку ціну треба намалювати «український слід». І тут причин кілька. По-перше, необхідно підтримувати версію, що тільки з України кримчанам загрожує небезпека, а Росія — гарант їхньої безпеки. 

По-друге, треба прикрити зади генералів, які проморгали (якщо все-таки проморгали) «стрілка» Рослякова. Тут не завадить згадати, що буквально напередодні трагедії у ЗМІ злили інформацію про зміну начальника ФСБ у Криму. 

По-третє, треба прикрити зади всієї спецслужби, якщо йдеться про ексцес виконавця, — у тому разі, якщо з Росляковим, хлопцем із незаможної сім'ї, котрий мав конфлікти в колективі й цікавився зброєю та саморобними вибуховими пристроями, спецслужби попрацювали. Є підстави й для такої версії. 

По-четверте, шарахання можуть лягати в установку блокування інформації про такі трагедії. Нагадаю, що на початку року в Росії сталися дві криваві «шкільні атаки». 

15 січня в Пермі двоє підлітків поранили ножем 15 осіб у школі №127. 19 січня в один із класів школи №5 у військовому містечку Сосновий Бор в Улан-Уде ввірвався 9-класник із сокирою та «коктейлем Молотова». Він напав на учнів і вчительку, а потім підпалив клас. Федеральні російські канали фактично проігнорували ці події. І річ не тільки в тому, що Путін того дня в ополонку пірнав, а й у тому, що такі «атаки на школи» — це, з погляду росдержпропаганди, не російська, а американська історія. Тому після Улан-Уде Пєсков у трагедії звинувачував Інтернет, а після Керчі Путін лаяв глобалізацію. 

Однак є питання, на які немає відповідей ні у Трампа, ні в Пентагона, ні в корпорацій: звідки в студента — сина розлученої санітарки — гроші на купівлю помпової рушниці, отримання дозволу, купівлю патронів, компонентів вибухівки (нібито еквівалент 300 г)? Коли й де він набув навичок поводження з ними? Були чи ні в нього спільники? І, нарешті, яким був мотив? Просте наслідування «Колумбайна»? Помста за погане ставлення в коледжі? 

Проте шукати відповіді у зв'язку з цією трагедією з ознаками спецоперації треба не тільки на ці запитання. У неокупованій частині України формуються й нагромаджуються інші провокуючі виклики. Черговий може бути пов'язаний із нововідкритими обставинами, які розкрили всю «силу й потугу» наших спецслужб у світлі справ генерала Семочка. Відсутність адекватної реакції президента на виявлення потенційної діри в броні безпеки впевненості в завтрашньому дні не додає. Багато радять у таких випадках зберігати спокій і чистити кулемет. У кого він є, певна річ.

Джерело: DT.UA

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine