Відеоблог Валентини Самар про колишню кримську державну дачу №1 «Гліцинія» та злу пам’ять Путіна – людини з імперськими замашками, жадібної до царських розкошів і просто схибленої на секретності.
12 листопада 2004 року, між 1-м та 2-м турами президентських виборів, де конкурували Віктор Янукович та Віктор Ющенко, Володимир Путін прибув до України. І хоча очевидним було, що цей візит не що інше як демонстрація підтримки Януковича, формально зустріч присвятили відновленню поромного сполучення між Керчю і Таманню.
У 2014-му ця подія також відгукнеться: російські пороми компанії Олександра Анненкова, які забезпечували відкриту 10 років тому переправу, перевозили у Крим козачків, військвих та техніку окупантів.
Після Керчі Леонід Кучма та Володимир Путін відправились в Артек , де тоді відпочивали діти із Беслана. А потім відвідували Нижню Ореанду і пансіонат «Гліцинія», відомий як державна дача №1. Там відпочивали генсеки Хрущов, Брежнєв, та колишні начальники Володимира Путіна в КДБ – Андропов і Горбачов.
Глави президентських адміністрацій – Віктор Медведчук та Дмитро Медведєв займались пошуком кримської резиденції для Путіна ще з весни 2004 року, а оглядини Гліцинії вже ознаменували досягнену угоду. Договір купівлі Гліцинії датований 12 листопада – днем візиту Путіна до Криму.
Формально покупцем «Гліцинії» виступив російський державний «Внешторгбанк» – ВТБ. Ціна у 77 мільйонів гривень (на ту пору близько 14,5 млн доларів) виглядала символічною.
Продати «Гліцинію» іноземній державі під резиденцію її президенту за законом було можливо. Але для цього треба було б підписати міжурядову угоду, прийняти відповідні рішення Кабміну і Верховної Ради України. А це вже була б засвітка оборудки і її смішної ціни, тож пацани пішли тіньовим шляхом, передавши «Гліцинію» МДЦ «Артек».
Після Помаранчевої революції, коли половину грошей ВТБ уже сплатив «Артеку», а «Гліцинію» заселели росіяни, прокурор Криму Віктор Шемчук оскаржив у суді договір купівлі-продажу як незаконний.
І от тепер спостерігаємо рімейк спроби заволодіти «дачею Брежнєва» і парком, закладеним в імператорському помісті у середині ХІХ століття. Після розслідування видання «Проект» стало відомо, що компанія-покупець – «Ореанда-12» , зареєстрована на підставну особу – тренера в’єтнамської боротьби Яніса Ерманіса, мешканця депресивного району Москви, пов’язана із банком «Россия».
Але цієї схеми засекречування реальних власників компаній, які загрібають собі у власність вкрадені українські активи, путінським баригам стало замало. Тому у планах створення «особливих районів» у Криму для крупних інвесторів, яким буде дозволено приховувати свої дані у державних реєстрах. Таким чином, як думають у Путіна, їм вдасться сховатись від «кримських санкцій» ЄС і США і кримінального переслідування як в українських, так і міжнародних судах.
