​Київ, економіка і російська окупація

Олександр Янковський

У жовтні 1917 року Україна у спадок від Російської імперії отримала можливо одну з найбільших армій у світі. Понад 3 мільйони солдат і офіцерів. Як же так сталося, що лише за три місяці Київ захопить червоне військо Муравйова з 7 тисячами вояків? Про це на блог-платформі site.ua пише Олександр Янковський. 

Дії керівництва УНР у цей період виглядають дивними. Якщо не сказати більшого.

22 січня 2018 року Центральна Рада Четвертим Універсалом проголошує незалежність.

А перед тим - 16 січня - ухвалюється закон про формування армії на добровольчих засадах. Вояки старої - спочатку царської, а згодом - російської армії - демобілізуються.

Поміж них, до речі, було 1 мільйон 200 тисяч українців.

Це виглядає божевіллям. Червона армія на чолі з Муравйовим за кілька днів буде вбивати українських хлопців під Крутами, а на початку лютого захопить Київ.

Невже керівництво Центральною Радою було настільки недолугим, що розпустило мільйонну армію, що могла б захистити не тільки Київ, але й всю Україну?

Так. По всій Україні ще було багато людей у військовій формі і шинелях. Вони жили в казармах. В них навіть була зброя. Але армії вже не було. Війна тривала вже 3 роки і ані солдати, ані офіцери не дуже поривалися у бій. Володимир Винниченко, що у січні 1918 року був фактичним головою українського уряду, згодом напише, що “Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас”.

Отже, вибір у Центральної Ради був невеликим. Точніше його взагалі не було. Всіх військових колишньої російської армії треба було терміново позбавити зброї і відправити додому. Хоча б для того, щоб ці солдати не повернули свою зброю проти України.

Тому під Крутами Україну захищало 400 героїв. Хоча в Україні військових було понад мільйон. Тому 5 лютого Київ боронило 1700 добровольців. Хоча армія ще кілька днів тому формально налічувала понад мільйон солдатів.

У 1991 році історія могла б повторитися. Ви напевно чули багато заяв про те, що Україна у 1991 році мала “четверту за потужністю армію у світі, але “ці керманичи все профукали”. Так, число в 700 тисяч військових, 8700 танків, 11 БМП і БТР, 18 тисяч гармат, 2800 літаків і гелікоптерів - все це звучить дуже переконливо.

Так, керівники незалежної України і наприкінці ХХ століття не дуже опікувалися розвитком збройних сил. Але спробуйте відповісти на просте запитання - якби Росія у 1991-92 роках напала б знову на Україну - чи багато б військових з тих 700 тисяч воювали б тоді за нову, незалежну Україну?

Запитання, що могло постати у 1991 році, отримало відтерміновану відповідь у лютому-березні 2014 року в Криму, коли Росія знову напала на Україну.

А перші постріли у бік російських загарбників пролунали лише у квітні того ж року. І вже не в Криму.

Тож, коли вам будуть розповідати про те, що Україна у 1991 році була найбагатшою країною Європи - варто просто згадати, що промисловість, що випускала сотні танків щороку і тисячі набоїв до них - просто не могла випускати що-небудь інше. І була такою самою “мільйонною армією”, яку у 1917 році отримала у спадок УНР. Недієздатною, і більше того - готовою у будь-який момент обернути зброю проти незалежної України. Так само і з економікою радянської України - чиї директора, а часто-густо і робітники - були готові проголосувати за будь-кого, аби не за незалежність. Тому визначати кращу економіку, порівнюючи кількість італійського взуття з кількістю радянського чавуна - річ абсолютна безглузда. І безсенсовна. Хоча це тема вже для іншої розмови.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine