Російські прапори, закріплені на бетонних блоках, їжаки і шиповані стрічки на дорозі, мішки з піском і шини, гасла на кшталт “Бандерлоги не пройдут”. Так виглядали блокпости довкола Севастополя у кінці лютого – на початку березня 2014 року. Озброєні люди, які несли на них чергування, масово порушували права людини – самоправно обмежували у пересуванні і затримували громадян, зупиняли і обшукували автівки й автобуси, вилучали власність. Серед “самооборонівців” були колишні військові Чорноморського флоту РФ і українського МВС, ветерани чеченських війн і відверті кримінальники-спортсмени, байкери російського клубу “Нічні вовки” та сербські четники. Водночас вони служили і “живим щитом” для російських військових, що стояли неподалік. Назвемо імена тих, хто керував підрозділами допоміжної “цивільної” армії Путіна.
“Колиска” окупації Криму
23 лютого у Севастополі на площі Нахімова проходить багатотисячний мітинг з проросійськими гаслами. Він переростає у захоплення влади у місті під виглядом “обрання народного мера” Олексія Чалого – громадянина РФ, власника групи компаній “Тавріда електрик”, завод якої є і в Севастополі, та телекомпанії НТС.
Формально він очолює непередбачений законодавством України орган з назвою “Координаційна рада з організації Севастопольського міського управління із забезпечення життєдіяльності”. Вона приймає рішення встановити блокпости на під’їздах до Севастополя, нібито для недопущення потрапляння до міста збройних екстремістів, якими вважають активістів Майдану та українських патріотичних організацій.
У той же день неподалік ресторану «Шайба» біля повороту на Балаклаву автотраси Севастополь-Ялта встановили протитанкові їжаки, на дорогу поклали мішки з піском, розбили намет. Межі міста почали спільно контролювати незаконні озброєні громадські формування, наряди міліції і ДАІ.
Упродовж 23-25 лютого були споруджені блокпости й у районі селищ Верхньосадове, Гончарне, Тернівка і на Орловському мосту.
У ніч на 28 лютого військові УРАЛи з так званими “вежливыми людьми” – озброєними російськими військовими без опізнавальних знаків – заблокували аеродром «Бельбек». На передньому краї севастопольці розгорнули вже шостий за рахунком блокпост. Виглядав він декоративно, бо за ним добре проглядався блокпост реальний – з російською військовою технікою та солдатами.
Блокпост біля аеродрому «Бельбек» Фото blokpostsevastopol.ru
Останній блокпост на підступах до Севастополя розгорнули 28 лютого. Наметове містечко з польовою кухнею і російськими прапорами встановили в районі Фронтового – села в Нахімовському районі Севастополя.
Встановленням бетонних блоків на усіх блокпостах займалися члени російського мотоклубу «Нічні вовки” із Севастополя. Їхній президент – Дмитро Сінічкін у численних інтерв’ю стверджував, що бетонні блоки збирали на покинутих будівельних майданчиках.
Василь Квишко, заступник командира блокпосту «Верхньосадове» Фото blokpostsevastopol.ru
Василь Квишко, заступник командира блокпосту «Верхньосадове», згадує:
«Буквально за добу-дві ми разом з «Нічними вовками» організували блокпост у селі Верхньосадове, розставили бетонні загородження, розподілили обов’язки і відразу ж заступили на бойову вахту».
Командир блокпосту «Тернівка» Юрій Вдовенко розповідає, що “Нічні вовки” зробили основну роботу: “Треба їм віддати належне. Молодці хлопці: поставили блоки, пригнали туди кунг. Наше завдання було тільки зібрати особовий склад. Вони привезли щити металеві, вони проводили із хлопцями заняття – як стояти стіною, як тримати оборону. Поставили металеві бочки, грілись біля них”.
Командири і бійці блокпостів
«Верхньосадове». Найбільший блокпост Севастополя. З 23 лютого під командуванням його командира Олега Голованя трафік автомобілів, автобусів та людей на ньому контролювали більше 100 людей. Серед них на зміни заступали як місцеві жителі, так й приїжджі російські козаки та навіть сербські четники.
Блокпост «Верхньосадове», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
На відео – відомий сербський бойовик, лідер організації «Четницький рух» Братислав Живкович. На блокпості “Верхньосадове” разом з іншими учасниками блокпосту оглядає машини, перевіряє документи. Мовляв, так він “морально підтримує росіян”.
Живковича нагородили медаллю міністерства оборони Російської Федерації «За повернення Криму». Він також воював на Донбасі, а в серпні 2018 року в рідній Сербії його заарештували за найманство, участь у війні у чужій країні та вербування бойовиків.
«Шайба». Перший блокпост, який “самооборонівці” розгорнули на в’їзді в Севастополь, був спільним із постом ДАІ.
Блокпост «Шайба», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
Командиром блокпосту став Віталій Гладищук. Підрозділ самооборонівців, які несли чергування на цьому блокпосту, був неоднорідним і непостійним. Деякий час тут також стояли сербські четники та кубанські казаки.
«Гончарне». Блокпост встановили 23 лютого 2014 року “Нічні вовки”.
Блокпост «Гончарне», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
24 лютого на визначились командири БП “Гончарне” – Дмитро Жиляков, Олексій Федорін та їхній заступник Павло Самосудов. Вахту несли разом з російськими козаками та сербами.
На блокпост привезли щити – такі ж, які використовував “Беркут” на Майдані. Збудували дерев’яні огорожі та укриття з мішків з піском. Зброю, яку вилучали колаборанти у проїжджаючих авто, залишали на блокпосту.
«Тернівка». Ввечері 25 лютого сюди привезли будівельну техніку, бетонні блоки та розгорнули блокпост. У минулому офіцер української міліції Юрій Вдовенко взяв на себе командування постом.
Блокпост «Тернівка», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
Разом з двома своїми синами Дмитром та Євгеном Вдовенками та “Нічними вовками” обмежував вільне пересування громадян.
«Орловський міст». Цей блокпост також розгорнув Дмитро Сінічкин – президент севастопольського відділення клубу «Нічні вовки». Командиром став його однокласник – капітан третього рангу запасу Богдан Григоренко. В ефірі севастопольської радіостанції “Вести FM” Григоренко розповідає, що він та інші бійці були озброєні мисливськими рушницями:
«У мене був «гладкоствол» мій – зареєстрований, офіційний. У тих людей, які приїжджали, мисливці, теж були гладкоствольні стволи. І коктейлі Молотова, які ми наробили. У мене на блокпосту їх було щось близько 150 штук. У перший день ми наробили. Нам показала хунта, чим можна відбиватися”.
На фотографіях, опублікованих на сайті «Блокпост Севастополь», зафіксовано, що на “Орловському мосту” був встановлений автоматизований зенітний ракетний комплекс «Оса» Чорноморського флоту РФ.
Блокпост “Орловський міст. Зенітний ракетний комплекс «Оса». Фото blokpostsevastopol.ru
«Бельбек». Після того, як “зелені чоловічки” заблокували аеродром і військову частину, перед ними був встановлений блокпост “Самооборони Севастополя” під керівництвом Юрія Кокіна.
Блокпост «Бельбек», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
На зйомках та фото добре видно озброєних військових та російські військові УРАЛи, що перекривають проїзд до аеродрому. А перед ними, на блокпосту – мішки з піском, автомобіль міліції, саморобні дорожні огорожі та “живий щит” із бійців самооборони.
“Фронтове”. Останній блокпост на в`їзді до Севастополя з`явився 28 лютого. Командир – Андрій Сітніков. До встановлення блокпосту, з 24 лютого, перевірку автомобілів у Бельбекській долині здійснювала мобільна група «Місто Севастополь» під командуванням Сергія Осипенка.
Блокпост «Фронтове», м. Севастополь Фото blokpostsevastopol.ru
Встановлювати блокпост допомагали “Нічні вовки” під керівництвом Дмитра Сінічкіна та спецпідрозділ самооборони «Рубіж», яким керували Володимир Мельник та Ігор Петров. До складу блокпосту входили колишні військові ЧФ, козаки Чорноморської козачої сотні Анатолія Марети та сотні “Соболь” Віталія Храмова.
Колаборанти перевіряли авто, контролювали підходи до газопроводу та залізничного мосту.
Озброєння та забезпечення
«Коктейлі Молотова» і держаки лопат. Про таку зброю, що використовували на блокпостах, розповідали командири і бійці “самооборони” в інтерв’ю журналістам. Але відомо, що бійці були озброєні мисливськими рушницями, а згодом з озброєнням комбатантам підсобив Ігор Гіркін (Стрєлков).
Про це розповів Олег Головань, командир блокпосту “Верхньосадове”:
«У нас спочатку не було ніякого озброєння, окрім пляшок з «коктейлями Молотова» і держаків до лопат. А потім, за допомогою Стрєлкова Ігоря Івановича, всім відомого, ми отримали зброю. І після цього стало набагато простіше нам займатися своїми обов’язками».
В ефірі телеканалу ІКС-ТВ Олег Головань також уточнив, що його блокпосту надали 10 автоматів і на ньому з’явилися снайпери. Він називає три джерела надання “гуманітарної допомоги”: штаб “Самооборони Севастополя”, адміністрація та координаційна рада міста, звідки на блокпости відправляли бронежилети, обмундирування, щити та пально-мастильні матеріали, та Чорноморський флот РФ.
«Один з небагатьох постів, який був обладнаний радіостанцією. У нас був прямий канал зв’язку зі штабом Чорноморського флоту, зараз вже можна про це говорити. Тому ми перебували в більш вигідному становищі. І коли утворився штаб наш координаційний, потім наш самооборони, ми отримували чіткі вказівки, з’явилося нове керівництво”.
Довкола теми отримання гуманітарної допомоги з часом почались скандали. Відомо, що з перших годин “руської весни” були заявлені номери рахунків для допомоги “захисникам міста російської слави” – це були благодійні рахунки фонду “35 батареї” братів Чалих. Кошти перераховували як мешканці Севастополя, так і росіяни. На що пішли зібрані на них у перші ж дні 5 мільйонів гривень – невідомо.
Віктор Литвинов був фактично заступником Олексія Чалого – нарівні з його братом Михайлом Чалим, який очолював силове крило Координаційної ради. Він, за його ж словами, відповідав за координацію дій підрозділів самооборони та забезпечення їх найнеобхіднішим. В інтерв’ю виданню Новости Севастополя він так описує дії із забезпечення самооборонівців Севастополя:
“Коли мені принесли заявки на обмундирування, харчування та ПММ, то після підрахунків з’ясувалося, що потрібна дуже пристойна сума – близько 0,5 млн гривень. Чалий платити за це відмовився.
Тоді ми звернулися до військових, і вони заявку задовольнили в повному обсязі. Мені подзвонили начальники продслужби, речової служби і ПММ ЧФ і повідомили, що вони готові видати все, що ми просимо.
– Хто отримував і як оприбутковується це майно і паливо?
– Займатися цим було доручено Олегу Рослякову. Його люди отримували, звозили все в приміщення колишнього військкомату і видавали. До речі, сухпайки, про які так багато потім говорили, були поставлені не з гуманітарною допомогою, а отримані від військових. Це було те, що залишилося від сочинської Олімпіади. В них знаходилися продукти, приготовлені за найсучаснішою технологією, повноцінний сніданок, обід і вечеря».
Про те, що основне матеріальне забезпечення блокпостів та «Самооборони Севастополя» надавав Чорноморський флот, під час “русской весни” не говорили зі зрозумілих причин. Натомість російські телеканали розповідали зворушливі історії про бабусь, які приносили на блокпости останні крупи. Без сумніву, такі випадки були – підтримка севастопольців була очевидною. Але основне забезпечення надавалось із військових складів, про що ветерани “весни”, пересварившись, уже розповідають самі.
Після “референдуму”
16 березня 2014 року в Криму та Севастополі пройшов так званий “референдум» про приєднання до Росії, а 18 березня у Москві підписано “угоду” про їх “принятие” до РФ.
Але блокпости не прибрали, аж поки не були захоплені Штаб ВМС України та військові кораблі, що базувались у бухтах Севастополя.
У їх захопленні брали участь і бійці формувань із севастопольських блокпостів. Андрій Сітніков, командир блокпосту “Фронтове” згадував: “Блокпости загартовували людей, які на них знаходились. У подальшому більшість із них пішли звільняти військові частини, заходили на кораблі, у штаб ВМС України. Коли ми йшли на абордаж “Хмельницького” (корвет ВМСУ – ред.) разом з “Рубежом”, тоді було не по собі”.
З початком збройного вторгнення Росії на Донбасі деякі з “самооборонівців”, що стояли на блокпостах, поїхали воювати в ОРДЛО. І віддавати за чергову російську авантюру своє життя. На сайті “Блокпост Севастополя” є розділ “Вічна пам’ять героям”. У ньому – перелік севастопольців, які загинули на Донбасі і, ймовірно, у Сирії, де Росія також використовувала кримських комбатантів-“ихтамнетов”. Ось цей перелік (усі фото – blokpostsevastopol.ru):
1. Дмитро Данилов. Ніс чергування на БП “Шайба”. Після референдуму воював на території “Новоросії” у складі зенітного розрахунку. Повідомляють, що загинув, рятуючи пораненого товариша. Похований 11 листопада 2014 року. Лишився син Ростислав.
2. Олексій Буцький. Чергував на БП “Орловський міст”. На Донбасі мав позивний «Тавр», воював у складі батальйону «Степ» . 15 серпня 2014 року, як повідомляється на сайті організації, Олексій прикривав відхід двох батальйонів у складі трьох танків Т-64. Його танк підпалили, навідник та механік загинули на місці. Командир загинув дорогою в госпіталь. Похований Олексій Буцький в с.Червона зоря Донецької області близько кілометра від КПП Маринівка Куйбишеве.
3. Олександр Савченко. Ніс чергування на БП “Шайба”. Водій-механік БРДМ (Бойова розвідувально-дозорна машина). Загинув у липні 2014р. Залишилася дружина і дочка Софія.
4. Олексій Івахненко . Чергував на БП “Шайба” та “Верхньосадове”. Колишній мічман ЧФ РФ. 05 червня 2014 року відправився на Донбас у складі батальйону «Степ», позивний «Мічман». Був командиром танка Т-64. на сайті зазначено, що він підбив 4 танки, гранатометну точку, БТР ЗС України. 22 червня брав участь в бою в районі селища Кожевіно, Донецької області. Помер від поранення 27 липня 2014 року в Донецькому опіковому центрі. Посмертно нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Залишилася донька.
5. Дмитро Завгородній. Народився в Краматорську, працював будівельником в Москві. У 2014 повернувся і вступив до армії “ДНР”. Воював на посаді стрільця. Загинув в бою під містом Вуглегірськ 1 лютого 2015. Похований в Севастополі. Про те, як він причетний до окупації Криму, інформація відсутня.
6. Едуард Грядов. Осавул 4-го дивізійного батальйону 1 козачого Терського офіцерського полку ім.Бакланова. Позивний «Шаман». В жовтні 2014 року став співробітником “Управління спеціальних операцій Генпрокуратури ДНР”. Влітку 2015 – отаман козацького загону під Луганськом. Загинув в бою біля селища Сокільники у серпні 2015 року. Похований 29 січня 2015 в Севастополі.
Як бачимо, кілька колишніх севастопольських «блокпостівців» воювали на Донбасі у батальйоні «Степ». За даними ресурсу «Донбас – Україна, до складу цього козачого НЗФ входили групи бійців із Криму і Владивостоку. «Кримских взагалі об’єктивно не влаштовував розклад сил в батальйоні, яким командував якийсь козачок Самурай (зараз ця людина зводитися в ранг героя, мабуть за те, що під Кожевіно поклав 50 своїх солдатів в тупому і бездарному бою, про що можна поцікавитися у відкритих мережах)», – пише автор статті.
Своє існування блокпости на в’їзді у Севастополь припинили 22 березня 2014 року. Олексій Чалий підписав відповідне розпорядження № 30 «Про ліквідацію блокпостів на в’їздах в місто Севастополь». Члени незаконних збройних формувань, що несли чергування на блокпостах, 8 серпня 2014 року створили громадську організацію «Блокпост Севастополя».
