До российской оккупации украинцы обсуждали разные модели экономического развития Крыма. Продолжались дискуссии между сторонниками военно-промышленной и курортно-сервисной концепций. Но в обоих случаях речь шла о большей экономической самозарядности автономии. Российская оккупация разрушила эти планы. Захватчики увеличили зависимость полуострова от денег из федерального бюджета и превратили его в плацдарм для дальнейшей агрессии, пишет журналист, медиаменеджер, председатель правления ОО «ПроМедиа» Андрей Яницкий для Центра журналистских расследований.
В серии материалов «Экономика несвободы» мы расскажем, кто из крымчан проиграл, а кто выиграл в материальном плане от российской оккупации.
28 лютого 2014 року одіозний російський політик Владімір Жиріновскій стояв на сходах вже захопленої окупантами міської адміністрації Севастополя та розмахував пачкою купюр.
“Даю 30 тисяч гривень на квіти [жінкам]. Роздай старим дівам, вагітним, розлученим, заміжнім та багатодітним! Щоб вони всі знали, що Росія — багата країна. Ми всім все дамо!” — епатував політик.
Замість жінок гроші він передав своєму політичному однодумцю у Севастополі Івану Комєлову. Той відповів, що “гроші будуть оприбутковані” та передані в офіс російському гауляйтеру міста Алєксєю Чалому.
Жиріновскій роздає гроші в Севастополі у березні 2014 року. Скріншот з відео сайту ForPost (якість фото покращена).
У цій трагікомічній мізансцені — короткий зміст усієї економічної політики росіян у Криму. Після короткого періоду політичного підкупу гроші опинилися у руках самих окупантів. Але про все по черзі.
Рік великих обіцянок
У квітні 2014 року кримські пенсіонери отримали від окупантів на чверть більше грошей, ніж місяцем раніше. У травні доплата зросла до 50%, у червні — до 75%, а з липня становила вже 100% від пенсії, раніше призначеної за українськими законами. Таким чином лише за чотири місяці пенсійні виплати для кримчан фактично подвоїлися. Жодної процедури не було — доплату нараховували автоматично. (Вже у 2015 році окупований півострів перевели на російські правила нарахування пенсій, і в окремих категоріях пенсіонерів виплати скоротилися).
Паралельно окупаційна влада підвищувала зарплати бюджетникам. Не вдвічі, але для багатьох людей зміна була відчутною. Півострів буквально заливали грошима.
Агітаційні листівки на паркані у Сімферополі з порівнянням цін і зарплат в Росії , АР Крим і Севастополі напередодні незаконного “референдуму” у березні 2014 року, фото Ірини Гаріної / “Новая Газета Европа”
Масштаби були величезними. На початку окупації в Криму (без урахування Севастополя, але там ситуація подібна) було 524 тисячі пенсіонерів, а в бюджетних установах працювали ще 140 тисяч людей. Разом це майже 34% населення автономії. А якщо рахувати з родинами, то можна припустити, що матеріальне заохочення від окупантів у перший рік вторгнення отримала більшість населення півострова.
У травні 2014 року окупаційна влада передбачила майже 45 млрд рублів (близько 950 млн євро за курсом на той час) додаткових видатків на підвищення пенсій і зарплат на півострові.
Така політика нагадувала масштабний політичний підкуп. Росія намагалася обміняти лояльність кримчан на гроші, а за незгодними приходила “самооборона”.
Зростання доплат не було результатом зростання економіки. Заводи не стали раптом виробляти вдвічі більше товарів, потік туристів не зріс удвічі. Гроші в кишені кримчан качала Москва з цілком визначеною метою.
Гривня ще певний час залишалася в обігу, але російська влада поступово заміщала її рублями. При цьому для перерахунку зарплат застосовували підвищений коефіцієнт 3,8 рубля за гривню. А для зміни цін і тарифів — 3,1 рубля за гривню. На короткий час мешканцям півострова здалося, що зарплати зросли, а ціни не змінилися — але економіку не обдуриш: ціни також з часом зросли (про це детально — в окремому матеріалі).
Зміна валют була частиною більшої трансформації. Компанії переходили на російське законодавство, змінювали документи на російські — за спрощеними процедурами. Для окремих компаній це відкривало нові можливості, нові ринки збуту. Для інших, навпаки, це була втрата партнерів та ринків.
Для окупованих територій діяла спеціальна податкова політика. Із січня 2015 року Росія запровадила на півострові режим вільної економічної зони. Для її учасників передбачалися пільги з податку на прибуток, майно, землю та страхових внесків.
Це була відповідь на міжнародні санкції, щоб заохотити компанії вкладатися в окупований Крим. Водночас такі компанії мали б визнати російський статус півострова та легітимізувати окупацію.
Росія також почала вливати мільярди в перебудову інфраструктури півострова, щоб інтегрувати його в свою економіку. Велика частина цих витрат мала замінити зв’язки (транспортні, енергетичні) з материковою Україною. У серпні 2014 року російський уряд затвердив федеральну цільову програму соціально-економічного розвитку Криму й Севастополя.
На відміну від разового підкупу населення, інвестиції в інфраструктуру мали довгострокові економічні наслідки. Вони мали б створювати попит на будівельні роботи, матеріали і транспорт в Криму, тобто мали б підтримати економіку півострова. У реальності гроші з федерального бюджету часто йшли в кишені російських підрядників, тобто вигоди отримували наближені до розподілу грошей компанії самих окупантів.
Отже, на початку окупації Росія використовувала три економічні інструменти для підкупу місцевого населення:
- швидкі гроші на пенсії та зарплати бюджетників,
- податкові пільги для бізнесу,
- інвестиції в інфраструктуру.
Але був ще один важливий наслідок такої політики. Економіка Криму ставала все більш залежною від фінансових вливань з окупаційного центру.
Як влада України сприяла загарбникам
Росія захопила Крим силою, але не могла одразу забезпечити його всім необхідним. Півострів залишався залежним від материкової України: електроенергія, вода, продукти харчування перший час після окупації залишалися українські. Така залежність півострова потенційно давала Києву економічні важелі впливу на окупантів, але він не поспішав ними користуватися.
На момент окупації Крим приблизно на 84% залежав від постачання з української енергосистеми. Попри це, українська влада не припинила постачання, а наприкінці 2014 року уряд Арсенія Яценюка погодив (!) нові енергетичні контракти з Росією. Контракт передбачав 100% забезпечення окупованого Криму українською електроенергією, що було умовою поставок російської електроенергії до України, писав ЦЖР.
Генерація та електропостачання в Криму до та після окупації
Ситуація змінилася лише в листопаді 2015 року, коли активісти товарної блокади Криму (а не український уряд) пошкодили електроопори у Херсонській області. Тобто Росія отримала майже два роки для того, щоб підготувати альтернативний канал поставки енергії.
Українська торгівля в Криму також не одразу припинилася. У серпні 2014 року Верховна Рада України ухвалила закон про вільну економічну зону “Крим”. Як писав ЦЖР, лише за перший рік дії цього закону на окупований півострів офіційно (!) завезли українських товарів приблизно на 1 мільярд доларів. Український бізнес продовжував заробляти на окупації — і все цілком офіційно. Лише у вересні 2015 року знов-таки активісти (а не український уряд) організували товарну блокаду Криму. Офіційно заборонили постачати більшість українських товарів на півострів лише з січня 2016 року, а сам закон про вільну економічну зону діяв аж до 2021 року.
На відміну від блокади постачання електрики та товарів, постачання води Північнокримським каналом було припинене вже навесні 2014 року. Це вдарило по зрошуваному сільському господарству, яке залежало від каналу. Хоча деякі українські політики намагалися пролобіювати відновлення постачання води на півострів вже під час окупації.
Трофейна економіка: одним гроші роздавали, інших — грабували
Поки одним кримчанам Росія підвищувала пенсії та зарплати, в інших забирала підприємства, землю та нерухомість. Щедрість окупантів мала й зворотний бік.
Вже у березні 2014 року Москва “націоналізувала”, а по суті вкрала 131 українське держпідприємство у Криму, зокрема всі порти, залізницю, санаторії та державні дачі, всесвітньо відомі винарні — Завод шампанських вин “Новий світ”, НПАО “Масандра”, в струкутурі якого більше 10 заводів і тисячі шектарів виноградників, Інститут виноградарства і вина “Магарач” та інші. Експропрійовані
Окупанти називали це націоналізацією, хоча юридично Україна не відмовлялася від права власності. Росія не мала жодних законних підстав розпоряджатися цим майном. Частину захоплених підприємств окупанти згодом передавали приватним власникам, наближеним до Кремля.
Серед основних вигодонабувачів захоплених українських активів опинилися структури людей з найближчого оточення Путіна — Юрія Ковальчука та Аркадія Ротенберга. Перший отримав виноробні “Масандру” та “Новий Світ”. Другий — санаторії “Дюльбер”, “Мисхор” та “Ай-Петрі”.
З часом апетити загарбників розігралися. У 2022-2023 році окупаційною владою були “націоналізовані” ще 700 об’єктів нерухомості “іноземних громадян” (читай — українців). Зокрема, власність найбільших українських бізнесменів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Костянтина Жеваго, Олега Бахматюка та інших.
Центр журналістських розслідувань має цілий розділ про “націоналізацію по-кримськи”, де можна побачити, що чим більше часу проходило з моменту окупації, тим нахабнішими були росіяни.
Власники крупних кримських активів роками судяться з Росією в міжнародних арбітражах, але це того варте, як свідчить успішний досвід “Ощадбанку” та “Нафтогазу України”, на користь яких винесені рішення про стягнення з РФ , відповідно, 1,5 млрд та 5 млрд доларів компенсації збитків за екпропрійовані РФ активи в Криму.
Ігор Коломойський має отримати від росіян 11,5 млн доларів за вкрадений аеропорт “Бельбек” під Севастополем. Приватбанк — 327 млн доларів за втрачені кримські активи. А Європейський суд з прав людини визнав системну експропріацію власності росіянами в Криму незаконною.
Гроші Москви як наркотик
Торік, у 2025-му, Крим отримав із російського бюджету понад 140 млрд рублів (близько 1,5 млрд євро) безповоротної фінансової допомоги (за російською термінологією “безоплатні надходження”). Це більше, ніж півострів заробив сам, а якщо бути точним — 53% всіх доходів бюджету республіки. У 2024 році вона була ще більшою — близько 63%. Показник за 2023 рік потребує додаткової звірки структури надходжень.
Розрахунки на базі законів та офіційних повідомлень окупаційної адміністрації Росії та окупованого Криму про виконання бюджетів, безоплатні надходження розраховано як різницю між загальними та власними доходами за допомогою хмарного ШІ-агента OpenAI Codex на базі GPT-5, результати перевірені за допомогою ШІ-агента Claude Cowork.
В реальності грошей на утримання півострова пішло ще більше, бо у Діаграмі №1 вказані дані без витрат на Севастополь, який має окремий статус, а також без урахування витрат на інфраструктуру, окупаційну армію та пенсії — їх платять напряму з Пенсійного фонду в обхід бюджету Криму.
Але навіть попри це для роздутого від нафтодоларів російського бюджету такі витрати не були захмарними. Приміром, у 2025 році міжбюджетні трансферти окупованому Криму становили еквівалент 0,32% усіх видатків федерального бюджету Росії (якщо рахувати і Севастополь, то 0,41%).
Скептик може сказати, що за української влади Крим також отримував перекази з центрального бюджету, тож нічого не змінилося? Змінилося і багато. Хоча Росія та Україна мають різні правила міжбюджетних розрахунків, їх можна порівняти.
Організація “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень” ще у 2019 році запропонувала порівнювати зібрані на півострові у місцеву казну гроші із бюджетними витратами.
Дослідники назвали цей показник коефіцієнтом фінансової незалежності територій. Ми провели додаткові розрахунки на базі запропонованої Інститутом методики. За нашою оцінкою, перед окупацією податкове покриття бюджетних видатків Криму було помітно вищим, ніж у роки російської окупації.
Якщо казати простіше: Крим залежить від грошей з Москви значно більше, ніж колись залежив від грошей з Києва. Так партнер-аб’юзер забороняє своїй партнерці працювати, щоб вона не могла нікуди від нього піти, прив’язана до його банківської картки.
Співвідношення суми надходжень від податкової та митниці та витрат кримського бюджету. Розраховано на базі даних українського Міністерства доходів, з офіційних та неофіційних джерел окупаційної влади, податкової та митної звітності, даних Кримстату. Частково російські дані розрахункові через непрозорість та уривчастість російських звітів. Дані за 2014 рік оціночні. Розрахунки зроблені за допомогою хмарного ШІ-агента OpenAI Codex на базі GPT-5, результати перевірені за допомогою ШІ-агента Claude Cowork.
***
У наступній статті Андрія Яніцького з серії “Економіка несвободи” читайте про те, чи рівномірно розподілені російські гроші серед мешканців Криму.
