«Дело Ахтема Чийгоза»: уроки и выводы

11 сентября так называемый «Верховный суд» Крыма произнес резолютивную часть «приговора», по которому заместитель председателя Меджлиса крымскотатарского народа Ахтему Чийгоз, обвиненный в организации массовых беспорядков 26 февраля 2014, осужден к 8 годам колонии общего режима. "Дело Ахтема Чийгоза" - беспрецедентный по своему цинизму и набором нарушений прав человека процесс на оккупированной Россией территории Крыма. Какие выводы и уроки мы - Украина, мир и ответственные граждане - должны вынести из очередной расправы над гражданином Украины в оккупированном Крыму? Участники разговора в программе «Вопрос национальной безопасности» (телепроект Центра журналистских расследований):

Роман МАРТЫНОВСКИЙ, адвокат Регионального центра по правам человека и председатель правления Украинского фонда правовой помощи, Арсен ЖУМАДИЛОВ, советник председателя Меджлиса крымскотатарского народа, Ильми УМЕРОВ, заместитель председателя Меджлиса (по телефону из Бахчисарая).

Валентина Самар: Панове, цілий рік ми спостерігали за цим процесом, правову оцінку якому постійно надавали і адвокати Ахтема Чийгоза, і правозахисні організації. Прямий ефір, звісно, не те місце, де можна детально аналізувати і давати фахову правову оцінку "вироку", тим більше, що виголошена лише резолютивна частина. Поза тим, які ваші думки з приводу чергової розправи у Криму?

Роман Мартиновський: Коли я даю оцінку цій справі, я звертаюсь до фактів  і до правових підстав, згідно яких було прийнято рішення про порушення цієї справи та притягнення до правової відповідальності. Перший розгляд справи тривав кілька місяців з грудня 2015-го року. Потім її було повернуто на додаткове розслідування, після цього знову повернуто до «Верховного суду РК». Тобто, загалом процес тривав більше року.

В 2015-му році декількома організаціями, зокрема, з Молдови, Польщі, України було прийнято рішення про створення спеціальної Міжнародної експертної моніторингової групи, яка б займалася вивченням цієї ситуації. І в ході цієї роботи в січні 2017-го нами була презентована  перша частина нашої доповіді, яка називається «Справа 26 лютого». Реконструкція та правовий аналіз подій 26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради АРК в м. Сімферополь»

У цій доповіді ми зазначили, що, на нашу думку, переслідування Ахтема Чийгоза та інших учасників цих подій, яких було притягнуто до кримінальної відповідальності, було політично мотивованим. Хочу нагадати, що є експертна оцінка російської організації «Меморіал», яка визнала Ахтема Чийгоза політичним в’язнем.

Валентина Самар: Які висновки зробила моніторингова група?

Роман Мартиновський: Висновки моніторингової групи стосувалися декількох аспектів. Перш за все, наша задача полягала у тому, якою все ж таки була роль Ахтема Чийгоза під час подій 26 лютого. Внаслідок того, що нами було відпрацьована величезна кількість матеріалів (більше тисячі фотографій і більше 14 годин відео), ми похвилинно зробили реконструкцію цих подій. Так ось, в результаті цієї реконструкції ми дійшли висновку, що не можна говорити, що Ахтем Чийгоз був надзвичайно активним учасником цих подій. Він на цих 14 годинах відеозапису з’являється лише декілька разів, і, як правило, його дії пов’язані з тим, що він заспокоює людей та закликає як учасників проросійського мітингу, так і учасників проукраїнського до того, щоб вони погасили свої емоції. Тому ми не можемо говорити про те, що його роль була надзвичайно активною чи його можна назвати організатором цього мітингу. Також відомо, що заявку на проведення цього мітингу подавали інші люди, не Ахтем Чийгоз.

Валентина Самар: У день "вироку" ми почули шквал заяв з вимогами звільнити Ахтема Чийгоза. З одного боку, це тішить, що і президент, і прем"єр України висловили протест, і європейські структури. Але шкода, що більше року таких заяв не було. Поза тим, чи вплине цй парад заяв  якось на розвиток подій?

Арсен Жумаділов: Вирок Ахтему Чийгозу – це свідчення того, що Російська Федерації намагається придушити опір на півострові. В першу чергу жертвою став Меджліс кримськотатарського народу як той орган, який колективно представляє цей корінний народ Криму, адже він не став на бік окупантів. Всі лідери кримськотатарського народу зараз перебувають в стані переслідування з боку РФ: Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову заборонений в’їзд до Криму, Ахтем Чийгоз отримав вирок і реальний термін ув’язнення, на Ільмі Умерова відкрите кримінальне провадження, а Меджліс в цілому заборонений як орган. Це чіткі і абсолютно ясні свідчення того, що Російська Федерація дискримінує за національною ознакою через те, що кримські татари не є її союзниками в тій авантюрі захоплення Криму.

Однозначно, це стане дуже серйозним аргументом в Міжнародному суді ООН, і вже готується повна аргументація української держави у позові проти Російської Федерації щодо невиконання Конвенції щодо ліквідації всіх форм расової дискримінації. Ми пам’ятаємо, що попереднє рішення суду ООН для України було позитивним, суді зважили, що є дійсно дискримінація. І я думаю, що цей вирок стане останнім цвяхом у труну російської демократії.

Валентина Самар: Поза тим Росія ніяк не реагує на рішення міжнародних судових органів - насьогодні проігнорована вимога про відновлення діяльності Меджлісу кримськотатарського народу.
Арсен Жумаділов: Так, вони ігнорують, але ми не маємо ставати заручниками того смислового поля, який формує для нас Російська Федерація. Ми сьогодні не маємо надто аналізувати, хто саме був на тому мітингу, хто – не був. Бо, насправді, мітинг 26 лютого проводився в Україні, навіть за законами Російської Федерації. І якщо там і були якісь правопорушення, то це мало б стати предметом слідства в українській державі, а не в РФ.

Російська Федерація лише робить вигляд, що вона є правовою державою, вона лише робить вигляд, що намагається дотриматися міжнародних прав і правил. Насправді, вона розуміє лише силу, і ми маємо розуміти, що повинні стати достатньо сильними в економічному, військовому сенсі для того, щоб повернути Крим. Це буде і юридичним шляхом, але не тільки.

Валентина Самар: Романе, ви погоджуєтесь з думкою, що не потрібно досліджувати те, в чому визнає «суд» винним Ахтема Чийгоза? І взагалі, чи був суд?

Роман Мартиновський: Незалежно від того, яким чином веде себе РФ – ігнорує вона чи виконує рішення міжнародних судових органів, ми, юристи, маємо виходити з того, що повинні вичерпувати всі наявні засоби захисту. Захист Ахтема Чийгоза буде звертатися до міжнародних судових органів, зокрема до Європейського суду з прав людини. І готуватися до цього потрібно, не можна опускати руки. Тому що так чи інакше, на сьогоднішн є правова позиція, що потрібно вичерпувати всі наявні засоби правового захисту у національних інституціях. Хотіли б ми того чи ні, але це доведеться робити в Російській Федерації. Закінчиться цей період вичерпання саме рішенням апеляційного суду.
Тому завдання політиків – давати політичні оцінки, а завдання юристів – юридична оцінка того, що відбувається.

Валентина Самар: І саме тому захисники наполягали на детальному розгляді усіх без винятку доказів, свідчень, тим самим свідомо йдучи на подовження розгляду справи. Про деякі аспекти, які вирізняють "справу Чийгоза" з ряду інших політичних процесів у російських судах щодо "масових заворушень", - у нашому сюжеті.

Валентина Самар: Які ще є важливі деталі цієї справи, які повинно знати суспільство?

Роман Мартиновський: Перш за все, ми в своєму докладі проаналізували, що ж є об’єктом злочину. І об’єктом злочину є громадський порядок, тобто людина чи організація посягає на громадський порядок. Тепер запитання: на громадський порядок якої держави посягали громадяни, які організувати мітинг 26 лютого 2014-го року? Якщо це українська територія, то відповідно, вони посягали на громадський порядок України. Чи може Російська Федерація притягувати до кримінальної відповідальності осіб, які посягали на громадський порядок України? Звичайно, ні. Тому що, якщо говорити про можливість застосування російської юрисдикції за межами РФ, то мова може йти лише про ті ситуації, коли об’єктом посягання були інтереси РФ. Тобто виходить, що РФ визнає свій інтерес в тому, щоб не порушувався громадський порядок України.

Друге зауваження стосується масових заворушень. Ми проаналізували весь період часу, починаючи з 9:00 ранку 26 лютого, і до 16:00, після того, як учасники, зокрема, проукраїнського мітингу розійшлися. Аналіз дозволив нам зробити висновок про те, що ті події, які відбулися між 15:00 і 16:00 не досягли рівня масових заворушень. Це перше. А друге: щоб особу можна було визнати в організації масових заворушень, потрібно, що вона була саме організатором, тобто виконувала певні дії, які були спрямовані на те, щоб мали місце масові заворушення.

Ще раз кажу: за 14 годин тих відеозаписів, які були нами переглянуті, Ахтем Чийгоз лише кілька разів з’являється як особа, яка активно веде себе на цьому мітингу, і як правило, його дії були пов’язані з тим, що він заспокоював учасників мітингів як проукраїнського, так і проросійського.

Валентина Самар: В Україні також розслідуєтеся «справа 26 лютого». Зараз воно дуже активізувалося, і, серед іншого, цьому сприяла й та реконструкція, яку Міжнародна експертна група зробила за подіями 26 лютого. Буквально напередодні оголошення псевдовироку Ахтему Чийгозу прокуратура АРК оголосила про перших підозрюваних у цьому провадженні. Якщо говорити, що були масові заворушення і був порушений громадський порядок, то були люди, які повинні були слідкувати за цим порядком, і мали б забезпечувати безпеку людей. 

Прокуратура повідомила про перших трьох підозрюваних, не називаючи їхні прізвища, але Центр журналістських розслідувань їх відкриває. Це  Ігор Моматенко і Дмитро Коржов, які були заступниками начальника міліції міста Сімферополь, і полковник Валерій Грицай, який на момент анексії був начальником управління Главку МВС в АРК.  

На ваш погляд, чи достатньо Україна робить для розслідування злочинів, які мали місце 26 лютого 2014-го року? Тим більше, що під час суду над Ахтемом Чийгозом з’ясувалося, що в мітингу з боку "Русского единства" брали участь приватні військові кампанії.

Арсен Жумаділов: Звичайно, ні, робиться не все, але добре, що робиться хоч щось. Цікаво, що підозри були оголошені не найвищому рівню керівників, тому, який ніс відповідальність за ситуацію в Криму на той момент. Давайте не забувати, що на той момент в Криму був прем’єр-міністр АРК Анатолій Могильов.

Валентина Самар: Він не відповідав за громадську безпеку...

Арсен Жумаділов: Він не відповідає напряму, але збереження порядку та безпеки в цілому на півострові є його безпосередньою відповідальністю. І ми маємо дати оцінку: чи він зробив все належне, чи він запровадив необхідні заходи в той момент, щоб не сталося того, що сталося. Я не знаю, хто ці люди (підозрювані – ред.), я так розумію, що вони всі лишилися в Криму і прекрасно колаборують із місцевою владою.

Валентина Самар: Так, вони займають керівні посади.

Арсен Жумаділов: Це є не така вже і складана задача – виносити підозри тим, які ніколи не виїдуть на територію вільної України. А от оголосити підозри тим, хто знаходиться на материку, як то Анатолій Могильов, наприклад, і з ним працювати на предмет того, чи він зробив все, залежне від нього, було б цікавіше, на мій погляд. Я знаю позицію правоохоронних органів, вони казали, що він не ніс безпосередньої відповідальністі, але ще раз скажу: він був прем’єр-міністром Криму, він мав відповідальність за збереження законності і порядку, і всі територіальні органи виконавчої влади, в тому числі міліція, були перед ним відповідальні.

Роман Мартиновський: Я хочу нагадати, що за фактом загибелі двох людей і за фактом перешкоджання проведенню мирного зібрання у Криму були порушені кримінальні справи фактично одразу після того, як відбулися події 26 лютого. Порушені вони посадовими особами України, і ці рішення були відповідним чином зафіксовані у Єдиному реєстрі досудових розслідувань. А через кілька днів після анексії ці кримінальні справи були закриті. Той факт, що матеріали кримінальних справ залишилися на території Криму і що провадження були припинені, мабуть, трошки розхолодило наші органи і фактично до січня-лютого 2015-го року наші правоохоронні органи, наскільки мені відомо, нічого не робили. Аж до того моменту, поки не було затримано Ахтема Чийгоза та інших учасників цих подій. Лише після цього знову активізувалися дії наших правоохоронних органів.

Валентина Самар: І «справа 26 лютого» була відновлена?

Роман Мартиновський: Так. Більш того, було порушено ще ряд кримінальних справ. Добре, що на сьогоднішній день прокуратура звернула увагу на роль працівників міліції, зокрема керівників кримської міліції. Тому що ця активна фаза протистояння між 15:00 та 16:00 годинами, коли, ймовірніше, загинули дві особи, сталася після того, як міліція покинула своє розташування між двома мітингами.
А працівники міліції не можуть просто так покинути свої місця, вочевидь, що була команда, і, очевидно, вона була від тих, хто цю команду давати був уповноважений, оскільки вона була виконана. І ті люди, які дали таку команду, мають відповідати за своє рішення.

Валентина Самар: Чому так важливо розбирати по кісточкам цю справу – на черзі, на жаль, ще не одна. В Криму не один  дисидент – є Ільмі Умеров, Микола Семена, які переслідуються за т. з. «кримською статтею» 280.1 - публічні заклики про порушення територіальної цілісності РФ. А по середам відбуваються «умеровські дні», коли у "суді" розглядається справа Ільмі Умерова. Він з нами зараз на телефонному зв’язку із Бахчисараю. Доброго вечора, Ільмі-бей. Завтра відбудеться ваш допит у суді?

Ільмі Умеров: Мое уголовное дело тоже приближается к концу, видимо. Сейчас идет стадия предъявления доказательств стороной защиты. Кроме того, мы попробуем приобщить к делу ряд ходатайств, на очередном судебном заседании (сегодня – ред.) будет, скорее всего, допрос обвиняемого, то есть меня.

Валентина Самар: Які ваші передчуття, наскільки судді налаштовані на об’єктивний розгляд справи?

Ільмі Умеров: Ощущения от того, как проходит расследование моего уголовного дела, очень двоякие. С одной стороны, вроде бы приобщают к материалам дела почти все, что мы предлагаем. С другой стороны, все, что подготовило обвинение на следствии и по ходу судебного рассмотрения, абсолютно развалилось. То, что дело сфабриковано и сфальсифицировано, можно говорить однозначно.

Дело в том, что я не отказываюсь от своих убеждений. Я не признаю «референдум», который был проведен в Крыму, я не признаю юрисдикции РФ в Крыму. Но что касается этого уголовного дела, то оно сфабриковано: в конкретном данном интервью публичных призывов к нарушению территориальной целостности Российской Федерации, что они мне шьют, на самом деле не было. Они сфабриковали дело, добавив в мое высказывание одно слово «надо», и получился якобы призыв. По ходу рассмотрения переводчик признал, что и в одном месте слова «надо» не было, и в другом. Эксперт Иванова, сотрудник ФСБ сама добавила одно слово, таким образом сфабриковав обвинение, которое может реально привести к тюремному сроку.

Валентина Самар: Ви були вчора присутні під час оголошення «вироку» Ахтему Чийгозу під стінами «Верховного суду РК». На вашу думку, які висновки ми маємо зробити з процесу Ахтема Чийгоза?

Ільмі Умеров: Этим приговором они продолжили акцию по запугиванию крымскотатарского народа. Всех нелояльных Российская Федерация или оккупационная «власть» Крыма старается держать в страхе и в оцепенении. Это дело не является исключением – максимально жесткий приговор оглашен. Конечно, будут апелляции, международные суды, но главное, чтобы у Ахтема хватило выдержки, силы воли выдержать все это. Он прекрасно выступил на последнем слове, он поистине стал национальным героем. И у «власти» не получается держать народ в состоянии страха. Не будет Ахтема, будет Ильми, не будет Ильми, будет третий и четвертый.

Валентина Самар: Дякую за вашу мужність. Ви є там, а значить там є Україна. Романе, які уроки можна винести із справи Ахтема Чийгоза? Які ви можете дати поради для людей в Криму?

Роман Мартиновський: Мені як юристу важко радити в цій ситуації, тому що я розумію, в яких умовах перебувають ці люди. Говорити про те, що варто захищати свої права і потрібно не боятися, не може бути розцінене як порада.

Я можу сказати одне: люди, в яких виникають питання з «правоохоронними органами» в Криму, повинні мати юридичну підтримку. Тому нашій державі потрібно більше робити в цьому плані. І на справи Ахтема Чийгоза та інших фігурантів цієї справи Україна мала б звернути більше уваги. В тому числі вирішити питання щодо укладення відповідних контрактів з адвокатами, які б належним чином захищали права цих людей. Це було б добре сприйняте і тими людьми, що залишилися в Криму, і тими, хто перебуває тут. На жаль, ці люди були поставлені в умови, що вони повинні були або самі шукати собі адвокатів, або сподіватися на те, що їм в цьому допоможуть громадські організації.

Валентина Самар: Яким чином реорганізувати цю роботу?

Роман Мартиновський: Тут потрібно говорити не лише про якісь юридичні механізми, тут потрібно задіяти і політичні механізми, які є в розпорядженні влади. Якщо розцінювати справу Чийгоза з цієї точки зору, то, якщо я не помиляюсь, якихось серйозних політичних заяв від МЗС України або від влади України я за ці два роки так і не почув. За ці два роки жодна посадова особа не потрапила ані на судове засідання, ані на побачення з Ахтемом Чийгозом, окрім пані Лутковської (уповноважена ВР України з прав людини - ред.) Але один візит за два роки – це дуже мало.

Валентина Самар: Чому українські адвокати не беруть участі у цих процесах? Українські правозахисники не їздять на суди? Чи не здається вам, що це трохи ненормальна ситуація?

Арсен Жумаділов: Що стосується підтримки адвокатів, то є відповідний механізм у МЗС. Єдине, що вони можуть застосовувати цей механізм по відношенню до тих адвокатів, які працюють в Російській Федерації. Крим – не є Російська Федерація. Мабуть, на часі зміни до законодавства, щоб в МЗС могли підтримувати тих адвокатів, які працюють в Криму.

Сказати, що держава нічого не робить, теж не можна. Є законопроект того ж Міністерства з питань тимчасово окупованих територій щодо підтримки родин політв’язнів (законопроект 6700, поданий народним депутатом України Мустафою Джемілєвим - ред.).

Валентина Самар: Але він вже два місяці лежить у ВР без руху, навіть висновку головного експертного управління немає...

Арсен Жумаділов: Було літо,  зробимо поблажку на те, що це був мертвий політичний сезон. Є надія, що цей законопроект буде ухвалений.

Що стосується нашої громадськості, яка не потрапляє на територію Криму, то це пов’язано і з тим, що в Криму ті адвокаті, які працюють – і Курбедінов, і Семедляєв, і Полозов, і Фейгін  - роблять зі свого боку чудову роботу. Те, що вони роблять самовіддано, те, що вони не бояться про це говорити і виїжджати на материкову частину України, дає достатньо матеріалу, щоб із цим вже працювати далі на рівні і міжнародних судових інстанцій, і на політичному рівні.

Роман Мартиновський: Для того, щоб там могли працювати українські адвокати, потрібно пройти відповідну процедуру і потрапити в реєстр адвокатів РФ. Так просто приїхати і захищати особу практично неможливо. І я хочу сказати, що ми, напевно, не знайдемо таку кількість адвокатів, які б захотіли пройти таку процедуру і потрапити до реєстру російських адвокатів.

Що стосується тих адвокатів, які зараз перебувають у Криму, то я розумію цих людей, які змушені підставляти себе щоденно під удар, під погляд телекамер. Вони перебувають у стані постійного стресу. Мабуть, є дуже мало людей, які готові на це піти. Причина в тому, що громадянського суспільства в Криму як такого вже не залишилося, а якщо немає громадянського суспільства, якщо немає проактивних людей, то звідки візьмуться проактивні адвокати? Тому ми говоримо про те, що залишилися якісь острівки громадської активності, і ті адвокати, яких ви назвали, є представниками цих острівків.

Валентина Самар: Можливо, потрібно створити якісь державні фонди допомоги тим, хто потрапив в жорнова цієї машини, і хто бореться, їх родинам?

Роман Мартиновський: Так, звичайно. Я вважаю, що це цілком розумна річ. Давайте згадаємо, скільки людей вже було засуджено, яких ми вважаємо політичними в’язнями, і яким ми вже не можемо нічим допомогти на етапі судового розгляду.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine