В четверг, 14 января, появилась долгожданная новость: Европейский суд по правам человека признал приемлемой для рассмотрения жалобу Украины о нарушении прав человека в оккупированном Россией Крыму за малым исключением. Этим промежуточным, но первым победным для Украины решением суд переходит к рассмотрению межгосударственной жалобы Украины против России по существу.
После публикации промежуточного решения появились и первые реакции официальных госорганов России, и сообщения пропагандистских СМИ. Конечно же, полных манипуляций и искажений.
Адвокат, правозащитник, основатель проекта JustCraft Сергей ЗАЕЦ в интервью Центру журналистских расследований рассказал, в чем суть жалобы Украины в ЕСПЧ по Крыму, чего ожидать от рассмотрения далее, а также развенчал основные фейки российской пропаганды.
Маніпуляція перша — Мін’юст Росії замовчує те, що Європейським судом була визначена дата початку ефективного контролю Росії над Кримом від 27 лютого 2014 року, як це і вказувала у своїй скарзі Україна. У повідомленні немає жодного слова про це. Чому визначення цієї дати є важливим?
Насправді, визначення дати початку ефективного контролю в даному випадку є найбільшою поразкою Російської Федерації — як юридичною, так і пропагандистською. Фактично, російська пропаганда понад 6 років намагалася переконати світ, що спочатку відбувся «референдум», «вільне волевиявлення кримчан» щодо так званого «приєднання» Криму до РФ. Навіть коли відбувалися усні слухання справи в Європейському суді з прав людини 11 вересня 2019 року, представник РФ викладав це саме таким чином. Що нібито Росія не могла не відреагувати на дії «фашистського уряду України», але до «референдуму» вона не причетна.
ЄСПЛ встановив, що Росія здійснює ефективний контроль з 27 лютого 2014 року. Це означає, що рішення про проведення «референдуму», а також він сам відбувався під контролем РФ. Під дулами російських автоматів. І це означає, що так званий «референдум» не може сприйматися.
По-перше, Росія визнавала ефективний контроль над Кримом, але вони посилалися на 21 березня 2014 року. Це дата підписання відповідного закону РФ про «приєднання Криму». В релізі ЄСПЛ ця дата була посунута — йшлося про 18 березня.
По-друге, ЄСПЛ зараз задав стандарт посилання на «референдум». І кожного разу, коли Суд його згадує в контексті рішення, коли йдеться про подію, «референдум» завжди йде в лапках. Відповідно, це показує, що відбулася якась імітація. І не розглядається як власне волевиявлення народу.
Таким чином, визначення дати початку ефективного контролю з боку РФ над територією Криму — це те, про що Суд висловився однозначно, і що далі буде використовуватися як встановлений Судом факт. І це, у свою чергу, означає, що Росія може відповідати за все, що відбувалося після цієї дати. І РФ відповідає за призначення і проведення «референдуму» на цій території.
Тут можна навіть сказати, що Росія могла і запобігти проведенню «референдуму», якби вона не була в ньому зацікавлена. Але ефективний контроль означає, що РФ була не лише спостерігачем, а була зацікавленою стороною.
Європейський суд з прав людини Фото: Facebook Sergiy Zayets
Маніпуляція друга — Росія акцентує увагу на нечисленних пунктах, які Суд визнав неприйнятними для розгляду, а не на більшості пунктів скарги України, які були визначені як прийнятні. Чому ЄСПЛ відкинув окремі кейси?
Пунктів, за якими Суд буде розглядати справу, не 11, як порахувала Росія, а 12. Останньою є справа, щодо якої судді не ухвалили рішення про прийнятність, але будуть розглядати по суті. Це питання про переміщення ув’язнених з території Криму та територію РФ. Це окреме порушення, окрема ситуація. І Суд зазначив, що визначиться з питанням прийнятності вже під час розгляду цієї проблеми по суті.
Пунктів, за якими Європейський суд визнав неприйнятність, лише три з п’ятнадцяти. Арифметика більшості-меншості кількості прийнятних пунктів є невірною, оскільки вона будується на тому, що нібито всі порушення, заявлені в скарзі України, мають однакову вагу. Насправді це не так.
Порушення заявлені в контексті окремих стандартів, статей Європейської Конвенції. Деякі скарги містять в собі перелік порушень, вони є комплексними. Наприклад, пункт, що стосується порушення свободи віросповідання, статті 9 Конвенції. Йдеться про утиски щодо релігійних громад, які не належать до «російського православ’я». Тобто будь-яких громад, що не належать до Московського патріархату. Тут є окремі порушення, що стосуються і УПЦ, і ісламської громади, і греко-католицької, і Свідків Єгови… Це порушення, які між собою майже не перетинаються за фактичними обставинами. І тому ці пункти, які визнані прийнятними, не можна вважати за один пункт. Це комплекс порушень.
Дерев’яний храм ПЦУ «Неопалима купина» в Євпаторії, який «суди» Криму вимагають знести Фото: RFE/RL
Водночас, пункти, які визнані неприйнятними — частина певних порушень. Коли ми говоримо про ситуацію, що стосується затримання іноземних журналістів, то це одне з порушень за статтею 10 Конвенції. Коли ми говоримо про зникнення людей і нерозслідування таких випадків, це порушення за статтею 2 Конвенції. Коли ми говоримо про майно військовослужбовців, то це окремий підпункт, що стосується порушення права власності.
Тобто ми бачимо, що лише підпункти визнані неприйнятними, і вага в них різна. Не можна вважати за одиницю кожен з них.
Якщо ми подивимося на суть рішення, то побачимо, що воно має формальний характер. Суд не сказав, що немає порушень, або РФ за них не відповідає. Він сказав, що це не може бути предметом розгляду за міждержавною скаргою. Це має бути системне порушення, велике, які можуть підніматися на такому рівні. Держава не може звертатися до ЄСПЛ за захистом прав кожного громадянина. Держава може звинувачувати іншу державу, якщо йдеться про системні порушення.
Коли йшлося, наприклад, про затримання іноземних журналістів, то це взагалі три випадки. Це були короткочасні затримання. І з них вдалося встановити лише ім’я одного журналіста. Його швидко звільнили і, нібито, навіть повернули вилучене обладнання. Там немає системності.
Приблизно те саме ЄСПЛ сказав щодо ситуації вбивств та зникнень людей на першому етапі. Випадків було сім, якщо я правильно порахував, і всі вони були дуже різні. Двоє українських військовослужбовців, з яких один загинув на заході Криму (у Саках — ред.), другий — у Сімферополі. І стосовно загибелі останнього, то в України, оскільки розслідування не проводилося, немає доказів, що загибель сталася від російської кулі.
Також двоє людей, які за версією російського уряду, загинули, бо випадково впали в річку. Ще справа Решата Аметова. Серйозна ситуація. Але коли ми збираємо їх разом, то бачимо, що вони не свідчать про політику з боку російського уряду. І ми бачимо, що в індивідуальних випадках проблема існує, і за них може відповідати Росія.
Решат Аметов, кримський татарин, який був викрадений та вбитий 3 березня 2014 року в Криму Фото: ctrcenter.org
І нарешті, коли йдеться про українських військовослужбовців та про їхнє майно, то ЄСПЛ зазначив, що не було надано достатніх доказів порушення права власності в період, який розглядається. Хочу звернути увагу саме на цей момент. Суд чітко визначив, що він розглядає скарги порушень прав людини, які відбулися від 27 лютого 2014 до серпня 2015 року.
Наскільки мені відомо про проблеми із захопленням квартир українських військовослужбовців, то в цей період такі події, на щастя, не відбувалися. Це означає, що у скарзі, в якій піднімалися ці проблеми, питання не в тому, що не було доказів, а що у цей період радше існувала загроза порушень. Були висловлені погрози з боку російських військових. Але основна маса порушень відбулася значно пізніше. І тому ЄСПЛ сказав, що в даних часових межах вони не будуть розглядатися. І це не виключає можливості подання індивідуальних скарг. Мені відомо, що їх велика кількість вже була подана. І також є можливість подання нової міждержавної скарги, якщо вона стосуватиметься іншого періоду часу.
Таким чином, якщо ми подивимося на міф російського уряду, з одного боку, він порівнює величини, які мають різну вагу. Але навіть таке порівняння не дає РФ прийнятної картинки. Тому Росія додає до неї вигадані скарги, які не розглядалися Судом, щодо яких не ухвалювалися рішення. І це можна бачити з тексту рішення Суду.
Маніпуляція третя: Європейський суд з прав людини «відмовився розглядати питання про анексію Криму». На сайтах пропагандистських ЗМІ вийшли новини із заголовками про те, що ЄСПЛ не буде розглядати питання законності окупації Криму.
Європейський суд розглядає лише питання порушень прав людини, передбачених Європейською Конвенцією. Коли країни підписували Конвенцію, то вони не зазначали, що зобов’язуються не здійснювати окупацію чи анексію, ніяким чином не порушувати державні кордони, не здійснювати агресію, тощо.
Таким чином, маніпулювати можна дуже багато. Можна придумати велику купу питань, які не передбачені Європейською Конвенцією і так само стверджувати, що ЄСПЛ їх не розглядав.
Єдине, що Суд, щоб продемонструвати власну незалежність, підкреслив, що він не робить ніякої оцінки. І не каже законно чи незаконно Росія контролює Крим. ЄСПЛ сказав, що йому достатньо того, що з 27 лютого 2014 року РФ здійснює контроль над цією територією. ЄСПЛ навіть не використовував термін «окупація», хоча він широко вже вживається у політичних документах. Бо «окупація» — це зі сфери міжнародного гуманітарного права, що так само не охоплюється Конвенцією та компетенцією ЄСПЛ.
Коли можна очікувати рішення по суті справи?
Що стосується терміну розгляду цієї справи, то його вкрай складно прогнозувати. За тиждень від рішення по Україні ЄСПЛ оголосить рішення в міждержавній скарзі Грузія проти РФ, яка стосується подій 2008 року. Тобто ми бачимо, що на вирішення того спору Суду знадобилося 12 років, якщо виходити від дати подій.
Я можу сказати, що навряд чи ми отримаємо рішення за два роки, радше три-чотири, або навіть більше — враховуючи складність, велику кількість суддів, можливість затягування розгляду з боку Росії. Навіть це рішення, яке ми зараз маємо, було ухвалено дещо пізніше, ніж воно очікувалося.
Які наслідки матиме рішення ЄСПЛ?
Що стосується наслідків рішення, то вони можуть бути дуже різними. Зазвичай, перше, про що згадують — грошова компенсація. Але вона не є найважливішим наслідком розгляду справи. Коли йдеться про міждержавну скаргу, то компенсація йде не до бюджету, а вона має бути розподілена урядом між конкретними жертвами конкретних порушень. І тут імена таких жертв є важливими. Але, наскільки я розумію, вони не є принциповими. Достатньо продемонструвати саме наявність порушень. І якусь кількість жертв. Побачимо як це буде відбуватися.
Іншим наслідком є зобов’язання держави відновити первісне становище. Переглянути судові рішення або вжити інших заходів, які відновлять становище, яке було до порушень. Якщо це можливо.
Сергій Заєць, адвокат, засновник проєкту JustCraft Фото: investigator.org.ua
Найважливішим елементом є саме заходи системного характеру, коли країна зобов’язана змінити практику, законодавство таким чином, щоб не допустити відповідних порушень у майбутньому. Фактично, це буде тиснути на РФ. Від цих проблем не можна відкупитися. В контексті Криму це перетворить утримання півострова на серйозний тягар для Росії.
Якщо говорити про свободу слова, то в Криму має бути дозволено мовлення, а відповідні ефірні частоти мають бути повернені українським телерадіокомпаніям. Якщо про майно — воно має повернутися українським власникам, і його більше не мають вилучати в подібних випадках. Якщо про свободу віросповідання — мають бути створені такі умови, щоб вільно змогли працювати інші релігійні громади, а не тільки Російська православна церква. Так само про нав’язане громадянство — мають бути створені умови, за яких можна, не маючи російського громадянства, вільно проживати на території Криму. Тобто будь-хто може вільно приїхати до Криму і жити так, як в іншій частині України. Коли йдеться про мирні зібрання — мають бути усунені перешкоди для їх проведення. А це призведе до мітингів людей, які незадоволені російською політикою.
«Російська Федерація може не виконувати рішення лише у випадку повної самоізоляції»
Наслідки не дадуть прямої деокупації Криму і повернення його під контроль України, але вони перетворять Крим в серйозний тягар для Росії.
І в цьому контексті, як правило, дуже часто звучить думка, що Росія не буде виконувати рішення ЄСПЛ. Російська Федерація може не виконувати рішення лише у випадку повної самоізоляції. Коли ми говоримо про сучасний світ, то ізолюватися вкрай складно без серйозних втрат. Світ настільки глобалізований, що РФ не зможе існувати ізольовано, бо їй потрібно продавати нафту та газ. По суті, ці порушення — це порушення зобов’язань за міжнародним договором, за Європейською Конвенцією про захист прав людини, яку РФ підписала. І це означає, що Росія може відмовитися від будь-якого договору, який вона підпише. Таке право існує, але тоді слову та підпису РФ під іншими договорами не можна довіряти. Ця справа буде свідчити про дійсний стан речей на окупованій території, про системні порушення, які там вчиняються.
І останній приклад, який я хотів би навести, це приклад нацистської Німеччини. Якщо ми глянемо на неї навіть у 1943 році, то ніхто не міг передбачити, що за два роки країна перетвориться на руїну і дуже довго буде відновлюватися після поразки. А за декілька десятків років Німеччина навіть буде сплачувати компенсацію нашим громадянам, яких забрали на примусові роботи. Зараз час пришвидшився. В даному випадку війна триває — в тому числі, юридична. І тут не можна ні в якому разі казати про остаточну перемогу. І так само не можна зважати лише на поточну ситуацію в РФ, яка з 2014 року дуже помітно погіршилася. Треба думати трішечки наперед. В ситуації, коли Росія змушена взаємодіяти з іншим світом, вона буде виконувати ці рішення. І це буде вагомим елементом, який, на мою думку, може вплинути на те, що РФ навіть добровільно може відмовитися від Криму і повернути його під контроль України.
