Уже более ста дней президент Украины Владимир Зеленский вопреки Конституции и не подписывает и не ветирует так называемый «закон о военных преступниках», принятый Верховной Радой еще 20 мая 2021 года закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно имплементации норм международного уголовного и гуманитарного права» (проект 2689). Он вводит ответственность за военные преступления и преступления против человечности, к которым не применяется давность. Чтобы тех, кто пытал, убивал, незаконно лишал свободы мирных жителей, захватывал их имущество и заставлял служить в оккупационной армии, можно было наказать и через 10, и через 20 лет. Почему президент не выполняет свой конституционный долг и почему Украине так нужны изменения в законодательство о военных преступлениях, рассказывает Александра Матвийчук, председатель правления ОО «Центр гражданских свобод», в программе «Вопрос национальной безопасности» с Валентиной Самар (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).
Валентина Самар: Олександро, проєкт «закону про воєнних злочинців» спільно готували правозахисники, народні депутати, урядовці, він пройшов експертизу міжнародних організацій. Тобто, питань до його якості бути не може. Яка ваша версія, чому президент Зеленський пішов на таке порушення Конституції: вже три місяці і не ветує, і не підписує та не оприлюднює закон про воєнних злочинців?
Олександра Матвійчук: Моя гіпотеза в тому, що насправді всі ці дуже правильні гасла і декларації, що Крим — Україна, Донбас — Україна, лишаються гаслами і деклараціями. Вони не знаходять належної підтримки на рівні реальних дій. Бо жодних об’єктивних чинників, чому треба було б затягувати з підписанням цього проєкту, немає. Більше того, президент України і на відкритті Кримської платформи, і під час нещодавнього візиту до США говорив, що Україна продовжуватиме переслідувати Російську Федерацію за ті порушення, які вчиняються на окупованих територіях. І це сумна констатація реальних пріоритетів, які відрізняються від задекларованих.
Валентина Самар: Тобто, ваша версія полягає в тому, що у влади немає політичної волі на підписання цього закону і на притягнення до відповідальності людей, які підозрюються і обвинувачуються у воєнних злочинах, вірно?
Олександра Матвійчук: Я б сказала так: не лежить це питання в пріоритетах української влади, хоча мало б. І я буду дуже рада помилитися.
Валентина Самар: Олександро, а чи відбувається якась комунікація у вас та інших правозахисників з Офісом президента? І чи є сподівання на мирне вирішення проблеми із «законом про воєнних злочинців»? Я маю на увазі мирне вирішення — без паління шин і акцій на вулиці Банковій.
Олександра Матвійчук: Насправді, ми проводили в серпні акцію. Але вона була абсолютно мирна, як і всі акції, що проводять правозахисні організації. Ми відправляли офіційне звернення, але на нього досі немає офіційної відповіді. І жодної публічної комунікації з цього питання Офіс президента не веде.
Валентина Самар: Питання до вас як до фахового юриста. Що відбувається на практиці через зволікання із підписанням закону 2689? Справи будуть розслідуватися за старими редакціями статей ККУ, за ними будуть виноситися вироки, які потім будуть оскаржені в Європейському суді з прав людини. А в майбутньому, справи, які зараз відкриваються, будуть перекваліфіковуватися, тож знову буде гальмуватися їхнє розслідування?
Олександра Матвійчук: Основний недолік і основна загроза такого зволікання в тому, що справи неправильно відкриті, не за тими статтями, тому що в Кримінальному кодексі України немає відповідальності за злочини проти людяності, неналежним чином виписані воєнні злочини. Тому правоохоронні органи, органи слідства відкривають кримінальні справи за абсолютно іншими статтями ККУ. Усі ці інші статті мають терміни давності. І тому справа може просто ніколи не дійти до суду. Тому що коли ми говоримо про окуповані території, ми говоримо про ситуацію, у якій об’єктивно дуже важко збирати докази, вести слідство, опитувати свідків і проводити необхідні слідчі дії. Тож може статися так, що коли ці дедлайни спливуть, не буде зібрано належні докази, і справу доведеться просто закрити.
Чому важливо кваліфікувати ці злочини як міжнародні, як злочини проти людяності, як воєнні злочини? Бо там таких дедлайнів немає. Це розраховано на ситуації збройних конфліктів, на окуповані території, в яких авторитарні режими злочинців не видають й не співпрацюють. Тому не мають міжнародні злочини терміну давності. Історія свідчить: проходить десять, двадцять, тридцять років, авторитарні режими падають, і воєнні злочинці постають перед судом. Це можливо за умови, якщо всі ці справи, які зараз відкриті, Україна належним чином кваліфікує. І наш «закон про воєнних злочинців» №2689 дає таку можливість.
Валентина Самар: «У довгу шухляду» в Офісі президента сховано не тільки «закон про воєнних злочинців», а й проєкт Закону про статус і допомогу політичним бранцям, який також розроблявся спільно урядовцями і правозахисниками. Чи відомо, в чому причина зволікання внесення його до Верховної Ради?
Олександра Матвійчук: Я думаю, це також питання реальних пріоритетів Офісу президента. І я ще раз наголошую: вони відрізняються від задекларованих. Тому я сподіваюся, що ще не пізно змінити цю ситуацію, виконати Конституцію, підписати законопроєкт №2689 і у співпраці з правозахисниками надати належний правовий, соціальний та інший захист рідним політичних в’язнів і полонених, а також самим людям, які перебувають у незаконному ув’язненні.
Валентина Самар: Ви спілкуєтеся з іноземними колегами і представниками громадянського суспільства і урядових структур. Наскільки ця бездіяльність щодо згаданих законопроєктів підриває значимість Кримської платформи? Наскільки вона глушить той досить сильний сигнал про серйозність своїх намірів щодо деокупації Криму, який Україна подала під час Саміту Кримської платформи?
Олександра Матвійчук: Це очевидний дисонанс. Дивіться, як це виглядає зі сторони: президент країни відкриває Кримську платформу, звертається до міжнародних партнерів, щоб координувати дії з протидії російській агресії. А сама Україна не виконала «домашнього завдання» і не спромоглася за сім років навіть Кримінальний Кодекс змінити, щоб встановити відповідальність за воєнні злочини. Це явно несерйозна і дуже дивна ситуація.
Правозахисні організації днями підписали чергове звернення до президента Володимира Зеленського і до голови Верховної Ради Дмитра Разумкова. Тому що є стаття 94 Конституції України (а Конституція — це норми прямої дії, які потребують виконання навіть без локалізації в законах), яка говорить, що якщо президент протягом 15 днів не заветував цей закон, то він вважається таким, який схвалений і має бути негайно підписаний і оприлюднений. От ми звернулися до президента про те, що він порушує конституційний обов’язок, звернули увагу спікера парламенту — він теж може в цю ситуацію втрутитись. А далі ми будемо вдаватися до інших правових і міжнародно-дипломатичних дій, щоб цю ситуацію змінити. В даному випадку ми — союзники публічних намірів президента притягнути Російську Федерацію до відповідальності. Хоче він чи не хоче, але ми будемо йому в цьому допомагати.
