Три года назад Вооруженные Силы Украины освободили от российских захватчиков села Новоалександровской сельской громады Бериславского района на правобережной части Херсонщины. С тех пор она очутилась на передовой. Оккупанты с левого берега начали методично, шаг за шагом, дом за домом уничтожать сначала прибрежные села, а впоследствии все больше стали обстреливать и степные населенные пункты.
Летом 2025 года россияне уничтожили здание сельского совета, поэтому его аппарат и руководство сельской военной администрации (далее – СВА) вынужденно переехали в другое село.
Центр журналистских расследований уже рассказывал историю оккупации громады и похищения ее председателя Александра Левечко. С октябре 2022 года он возглавляет Новоалександровскую СВА и продолжает постоянно находиться на территории своей громады.
Как живут и выживают Новоалександровка и окрестные села сейчас? Почему здесь вынуждены были поставить на паузу все планы восстановления? На что тратят средства громады, находящейся под постоянными ударами врага? Об этом ЦЖР спросил Александра Левечко.
Днями в селі Петропавлівка відкрили Алею Слави. Фото: Бериславська районна військова адміністрація
ЦЖР: Новини з вашої громади, на жаль, невтішні. Про Новоолександрівку та інші ваші села переважають новини про руйнування, обстріли, потерпілих, загиблих. Ситуація залишається такою ж важкою?
Олександр Левечко: Вона ще й з кожним днем погіршується. Бо орки активізували удари — особливо FPV-дронами — по житлових будинках і обʼєктах інфраструктури. Якщо взяти наші берегові села, то там знищені або дуже сильно пошкоджені всі обʼєкти критичної інфраструктури.
Недавно нам спалили єдиний генератор, який подавав воду до одного з тамтешніх сіл. Підприємство, на території якого він стояв, уже саме по собі знищене. Цей генератор ми поставили ще три роки тому після звільнення села і відтоді подавали за його допомогою воду людям. Це підприємство знаходиться на самому березі Каховського водосховища, в прямій видимості у орків: вони все бачать. Тож замінити генератор, завезти новий туди немає можливості. Хоча в цьому селі залишились дві свердловини. Староста і директор комунального підприємства залишаються там і, наскільки можуть, допомагають людям, зробили розводку шлангами, щоб місцеві могли набрати собі води.
Зруйнована росіянами школа в Новоолександрівці, 2023 рік. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Замінити генератор у цьому селі ми зможемо тільки після завершення бойових дій. Бо як тільки ми його туди повеземо, росіяни знищать і його, і людей, які це робитимуть. Хоча сам генератор у нас у запасі є. Насосами і паливом ми також забезпечені — дякую за це благодійним організаціям. Ми також купляємо це й за свої кошти та передаємо комунгоспам. Проте безпекова ситуація не дозволяє зробити все і одразу.
Ми привозимо в ці села раз на тиждень хліб. Крім Гаврилівки і Михайлівки, куди ми вже фізично через небезпеку не можемо завезти.
ЦЖР: Чи вірно я розумію, що у цих двох селах вашої громади зараз найбільш небезпечна ситуація?
Олександр Левечко: Дуже. Михайлівка практично на 100% знищена і випалена. Більше 50% будинків там повністю знищені, решта — усі пошкоджені. Можливо, одиниці будинків там ще вціліли.
Орки ж випалювали все влітку, коли людей немає в селі, бурʼянів багато, все позаростало. Росіяни підпалюють якусь стерню, все горить, розноситься вітром і за день два-три-чотири будинки згорає. Багато мешканців цього села у нас отримують сертифікати.
Знищений FPV-дронами житловий будинок у Новоолександрівці, жовтень 2025 року. Фото: Херсонська обласна військова адміністрація
В Новоолександрівці лише за ці вихідні у нас спалили чотири будинки, а буквально сьогодні ще пʼятий. Вони згоріли повністю і не підлягають ремонту. Проте не завжди люди і ми як представники влади, можемо зафіксувати пошкодження. Бо постійно є дронова небезпека або небезпека обстрілів з артилерії — летить щось завжди. Буває, дрони йдуть роєм по 15-30 штук одночасно. І це тільки те, що ми знаємо й можемо якось по звуку визначити.
На жаль, за цей період у нас ще одне село додалось до зони активних бойових дій — Українка. Туди дістає вже і артилерія, і дрони. Там є пошкодження та руйнації будинків.
ЦЖР: Чи думають люди про виїзд з цього села?
Олександр Левечко: Коли село ще не було в зоні активних бойових дій, то місцеві люди запитували, чому воно досі не в ній. Вони думали, що це якось змінить і їх статус. Проте тепер там має бути обовʼязковою евакуація родин із дітьми. А люди не хочуть залишати свої домівки. Поки у нас питання, на щастя, таким чином ще не стояло, ситуація там умовно більш-менш нормальна. Порівняно з прибережними селами там менше обстрілів, але ситуація дуже серйозна.
В зоні можливих бойових дій у нас залишились три села нашої громади. Називати їх я не хотів би. Тим паче, що орки й до них намагаються діставати і заходять далі й далі в степову зону, яку ми раніше вважали дійсно безпечною.
Дитсадок у Новоолександрівці, 2023 рік. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Що тішить — частина нашої громади забезпечена електроенергією. Окупанти вже не раз намагалися її вибити. Нам до цього треба бути готовими. Ми повністю забезпечені генераторами для подачі води на випадок ймовірних блекаутів. Генераторами забезпечені всі наші комунальні підприємства і забезпечені паливом. Думаю, ми протримаємося. Тим більше, нам до цього не звикати: ми маємо села, які ще з 2022 року, з моменту деокупації живуть на генераторах і без світла.
ЦЖР: Попри це, у таких селах досі залишаються люди?
Олександр Левечко: Так. Найменше їх у Михайлівці — вісім чоловік. В інших берегових селах — значно більше. Я просив би не вказувати їхні назви, бо ситуація там дуже тяжка. Ми б хотіли, щоб їх не добивали, хоча росіяни й так це роблять. Для орків ми всі вороги, навіть бабуся, яка насипає зерно своїй домашній птиці: російські виродки запросто можуть по ній зробити скид з вибухівкою.
Село Петропавлівка, жовтень 2025 року. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Ми постійно розповідаємо людям, щоб вони за можливістю десь поїхали до своїх рідних або близьких, закликаємо евакуюватися. Вони часто на це кажуть: «Ви ж не можете забезпечити нас таким житлом, як би ми хотіли. Навіщо нам своє житло кидати, якщо не відомо, де ви нас там поселите?» Це загальна проблема. Але життя — найдорожча цінність. Та й зберегти собою будинок або інше майно від ворожого FPV-дрона людина не зможе.
Нам допомагають благодійні організації. Проте є організації, які не працюють у зоні активних бойових дій. Буває, що ми ведемо перемовини, а потім дивимося разом по карті і вони кажуть: «Ні, ми не будемо там працювати, краще будемо вкладати кошти в більш безпечні громади». Так виникають ситуації, коли благодійники заходять у нас у більш безпечне село, а інше, яке розташоване тут же поруч — ні. Й пояснюють, що внутрішня служба безпеки організації заборонила їм працювати з іншими селами. Це викликає в середині громаді непорозуміння: чому в одному селі дають якусь допомогу, а в іншому — ні? «Чим ми гірші?». Доводиться людям пояснювати, що є речі, не залежні від нас. Хоча коли ми спілкуємося з благодійниками, то говоримо, щоб вони заходили до всієї громади. Втім, вони мають власні правила.
Попри все, ми вдячні всім, хто заходить у наші села, бо люди потребують допомоги. Приміром, у наших степових селах в осінньо-зимовий період 100% потреб закриваються благодійною організацією «Міжнародна солідарність». Минулого року вони «закривали» паливом усю нашу громаду. Тоді ще була можливість привезти його тим, хто його потребував. Тепер вони зробили варіант на вибір — або 3,4 тонни брикетів на одне домоволодіння, або 19,4 тисячі гривень компенсації на придбання палива. Більшість наших людей обрали паливні брикети, бо їхня вартість виходить набагато дорожче за ті 3,4 тонни, які вони надають.
Відкриття Алеї Слави в Петропавлівці, листопад 2025 року. Фото: Бериславська районна військова адміністрація
ЦЖР: Чи можна говорити про рівень втрат і матеріальних збитків у вашій громаді через російську агресію, враховуючи, що ворожі обстріли і руйнування у вас, на жаль, ще тривають?
Олександр Левечко: Про це можна буде говорити лише тоді, коли ситуація стане більш безпечною і можна буде все перевірити комісією. Зараз з цим дуже складно. Ми мали склад у Новоолександрівці, де зберігали будматеріали та інші необхідні речі. Ми встигли багато туди завезти, але все це орки спалили пару місяців тому. Лише частину з того ми встигли везти. Росіяни палять усе.
Ми залишались у сільській раді в Новоолександрівці до кінця червня — початку липня 2025 року, допоки росіяни за один-два дні не знищили FPV-дронами наш пункт незламності і сільраду. Спочатку КАБ прилетів поруч, а потім вони все добили дронами. У будівлі сільради відтоді ані дверей, ані вікон, ані даху. Ми евакуювали архіви, оргтехніку — вивозили все ночами. Зараз у цьому селі залишаються працівники комунального підприємства для підтримки елементарної життєдіяльності. Але приміщень, де можна виконувати якусь роботу там уже фізично просто немає.
ЦЖР: У вашій громаді почали будувати місцеву автоматизовану систему централізованого оповіщення. Коли такі ж роботи почали в сусідній з вами Нововоронцовській селищній громаді про це писали викривальні пости в місцевих пабліках, у соцмережах люди теж писали, що це нібито не на часі. До вас подібних питань не було?
Олександр Левечко: У нас — ні. До того ж, це державна політика, вимога і необхідність. Бо не завжди в селах є мобільний звʼязок, а ворожі ракети, FPV-дрони, КАБи летять і взагалі на це не зважають. Тому ми зробили власну систему оповіщення. На жаль, ми не можемо запровадити її по всій нашій громаді, не всюди ми можемо її облаштувати через небезпеку. Але чотири села таку систему централізованого оповіщення у нас уже мають. Сьогодні, коли ми з вами розмовляємо, якраз перший день, коли її підключили.
Частину коштів на її фінансування взяла на себе Любимівська селищна громада Каховського району — близько 700 тисяч гривень. Сама наша громада не потягнула б це повністю фінансово, бо на встановлення системи витрачено близько 2,2 мільйони гривень — дещо менше, ніж планувалося.
Наголошу ще раз — встановлення таких систем є вимогою для всіх громад. На жаль, у нас до великої війни не було нормальних укриттів. Ті, що ми мали — були в прибережних селах, і зараз знищені або зруйновані. Хоча й вони не були передбачені для авіабомб чи ракет. А в степових селах таких укриттів взагалі не було ніяких. В них ми вже встановили чотири мобільні укриття. Від чогось серйозного вони, звісно, не врятують, але від осколків цілком можуть допомогти врятувати чиєсь життя. Кошти на облаштування укриттів ми отримали за рахунок державної субвенції.
Зруйнований освітній заклад у Новоолександрівці, 2023 рік. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
ЦЖР: Чи достатньо цих мобільних споруд для вашої громади?
Олександр Левечко: Захисних споруд багато не буває. Наші села розтягнуті, мають чималу територію, хоча в степах вони й не такі чисельні, як прибережні. Ми встановили укриття в місцях потенційного скупчення людей. Приміром, в одному з сіл встановили його поруч із місцем, де плануємо відкрити клас безпеки для дітей. В іншому селі встановили мобільне укриття біля будинку культури, де теж вихователі займаються з дітьми. В третьому селі так само.
Погано, що ми не маємо підземних укриттів, це було б значно краще. Але маємо хоча б це.
ЦЖР: Коли безпекова ситуація у вашій громаді була краще, ви планували відновити роботу навчального закладу. Зараз ці плани, як я розумію, теж на паузі?
Олександр Левечко: Так. Ми дійсно намагалися поновити роботу ліцею, який найкраще зберігся внаслідок бойових дій з-поміж інших освітніх закладів громади. Ми маємо вчителів, які б могли там працювати, але власними силами відновлення цього обʼєкту громада не потягне. Тим більше, що там немає взагалі ніякого укриття. Та й враховуючи просування зони активних бойових дій у степову зону, навряд чи це є доцільним зараз.
Школу в Біляївці російські окупанти перетворили на катівню, 2023 рік. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
ЦЖР: Сусідні з вами громади — Високопільська, Великоолександрівська — через значно кращу безпекову ситуацію можуть собі дозволити виділяти кошти на відновлення обʼєктів інфраструктури, на свій розвиток. Ви ж говорите, що через постійні обстріли ви не можете навіть планувати подібні речі. На що ж тоді уходять кошти вашої громади?
Олександр Левечко: Наша принципова позиція — мінімізувати витрати бюджетних коштів. Адже наша громада перебуває в зоні активних бойових дій і вкладатися в проєкти з будівництва і відновлення ми, дійсно, зараз не можемо.
Водночас у нас діє багато різних програм. Ми надаємо фінансову допомогу нашим мобілізованим військовослужбовцям. Кожен із них отримує від громади 10 тисяч гривень щороку. Плюс ми надаємо матеріальну допомогу всім нашим онкохворим людям, навіть якщо вони десь проживають як ВПО — головне, щоб вони були з нашої громади. Допомагаємо безвісти зниклим військовим, рідним тих, хто в полоні — теж по 10 тисяч гривень.
Ми намагаємось надавати підтримку нашим мешканцям і тим, хто захищає нашу державу. До Дня захисника і захисниць України кожному з них окремо виділили по 2 тисячі гривень. Це невелика сума. Насправді ми набагато більше винні нашим Збройним Силам і тим, хто захищає нас від ворога. Тож ми обовʼязково підтримуватимемо їх і надалі.
Зруйнований освітній заклад у Новоолександрівці, 2023 рік. Фото: Олег Батурін/ЦЖР
Якщо ж говорити про плани, то ми хочемо забезпечити наші артезіанські свердловини сонячними панелями і відповідним обладнанням. Враховуючи як сьогодні орки вибивають енергетику, потрібно бути більш енергозахищеними. Хочеться, аби наші люди були з водою. Якщо без світла якось привчились жити, то без води буде важко.
ЦЖР: Яким коштом ви плануєте це зробити?
Олександр Левечко: Я говорю передусім за кошти благодійних організацій. «Людина в біді» одну таку установку нам надає, ми її облаштовуємо. Там залишилась лише формальна технічна робота. Але загалом на пʼять артсвердловин нам потрібно пʼять таких сонячних устаткувань. Це б допомогло вирішити багато питань щодо водопостачання і високої вартості електроенергії. Тим більше, що тариф на водопостачання ми принципово не переглядали з 2021 року, він у нас на рівні 25 гривень за кубометр води. Знаю, що в інших громадах ситуація інша і тарифи вищі. Ми ж фінансуємо комунальникам їхню недостачу. На це йдуть чималі кошти, а вони, в свою чергу йдуть на дизпаливо, на генератори.
Та попри все, наше головне сподівання на те, що неодмінно з нашою перемогою настане мир і що ті люди, які вимушено виїхали, будуть повертатися до громади. Бо роботи попереду дуже багато. Хотілося б, щоб ми робили її всі разом.
Публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.
