Води немає. Канали стоять порожні. Про зрошення колись родючих полів давно забули. Водогін не працює через брак електрики. Свердловини виснажують останнє джерело вологи – грунтові води.
Окупований Південь потерпає від гуманітарної кризи безводдя. Росія фізично не спроможна забезпечити водою населення і сільське господарство окупованих нею територій.
Куди поділася вода з окупованої Херсонщини і Запоріжчини, та як справи з водопостачанням у Криму?
Як це було
Для початку нагадаємо хронологію цього триваючого воєнного злочину Росії та її політичного і військового керівництва.
Росіяни окупували лівобережжя Херсонської області і південну частину Запорізької в лютому-березні 2022 року.
26 лютого 2022 року військові інженери і сапери Чорноморського флоту під камери пропагандистів підірвали тимчасову дамбу з мішків з глиною і піском, збудовану на Північно-Кримському каналі херсонськими фермерами ще в 2014 році. Слідом підірвали перемичку на капітальній дамбі неподалік адміністративної межі з Кримом. А вже наступного дня, 27 лютого, окупанти підірвали затвори головної споруди Північно-Кримського каналу в Таврійську, хоча їх можна було просто відкрити.
В листопаді 2022-го року на фоні успішного українського контрнаступу на правобережжі Херсонщини росіяни знищили насосну станцію Каховського магістрального каналу, який забезпечував питною та зрошувальною водою майже весь окупований південь Херсонської та Запорізької областей.
Пошкодження на ГНС УГКМК від обстрілів 18.11.2022. Джерело – окупаційні медіа
У червні 2023 року російські військові здійснили новий воєнний злочин – підірвали греблю Каховської ГЕС. Велика вода підтопила населені пункти по обидва береги Дніпра. Загинули десятки людей, а тисячі втратили домівки і справу всього життя.
Відтоді відновлення водопостачання обома каналами технічно неможливе, а території вздовж колишнього узбережжя Каховського водосховища потерпають від зневоднення.
Стаття 55 четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни зобов’язує окупантів забезпечувати населення окупованої території, зокрема питною водою. Де взяти воду? Це проблема окупанта.
Стаття 54 першого додаткового протоколу прямо забороняє атакувати або виводити з ладу іригаційні споруди та системи постачання питної води. Обидві ці статті росіяни брутально порушили і продовжують порушувати.
Безводдя південного степу
На п’ятий рік окупації проблеми водопостачання на Херсонщині лише поглиблюються. Зникають ґрунтові води в Любимівці, де розташована головна насосна станція Каховського магістрального каналу. Рівень ґрунтових вод впав на 20 м. Єдина свердловина не може покрити всі потреби громади, а окупанти не забезпечують ремонт та підтримку її роботи.
Любимівка. Водонапірні вежі. Джерело – YouTube @МояЛюбимівка
У Нижньосірогозькій громаді Генічівського району воду слабким напором подають раз на три-чотири дні, коли окупанти привозять генератори. Весь інший час селяни змушені набирати воду з водонапірних веж або збирати дощову. Однак це не заважає окупаційній адміністрації на пару з гауляйтером області Володимиром Сальдо на камеру імітувати турботу про забезпечення громади водою.
Іванівська громада залишилася без води, адже повністю залежала від Каховського магістрального каналу. Тепер там масово бурять свердловини, і рівень ґрунтових вод неуклінно падає.
Потерпає окупована Запоріжчина. Без питної води залишається Бердянськ. Його потреби раніше задовольняв Каховський магістральний канал. Окупанти влаштовують піар на людській біді, залучаючи юнаків з окупаційної організації «ЮнАрмія» до зйомок сюжету про роздачу пластикових пляшок з водою маломобільним мешканцям міста.
Молодь – учасників «Юнармії» використовують для піару під час водяної кризи у Бердянську. Фото: окупаційні медіа
В Токмаку мешканці багатоповерхівок ходять по воду до приватного сектору. Зі свердловин ще можна її набрати, якщо є генератор.
В Мелітополі вода подається за графіком, який не збігається з графіком подачі електрики, тому ефективно скористатися навіть поданою водою містяни не можуть. Туди, де води не вистачає, підвозять водовозами. Мелітопольці стоять у чергах з «баклажками», чи то позують для пропагандистського сюжету окупаційного медіа, розповідаючи, як вдало вони адаптуються до життя без води.
По селах також відбувається масове буріння свердловин. І в найближчій перспективі це спричинить падіння рівня ґрунтових вод та засолення родючих земель окупованого Півдня. Люди тікають з цих місць через окупацію та її економічні, соціальні та інфраструктурні наслідки. А якщо ці землі зазнають екологічної катастрофи через зневоднення, то людям не буде куди і повертатися.
Херсонщина, 2016 рік. Фото: Google Earth
Впізнавані зелені кола і прямокутники меліорованих полів півдня Херсонщини і Запоріжчини було добре видно на численних супутникових знімках. Але тепер сільське господарство на цих землях є справою все більш ризикованою. І чим довше тут панує Росія, тим менше шансів на відновлення.
Вододефіцитний півострів
Невеселою є і ситуація в окупованому Криму. Тут після остаточного руйнування Північно-Кримського каналу теж перейшли на буріння свердловин. Однак підземні води не можуть покрити всіх потреб сільського господарства півострова, яке традиційно залежить від дніпровської води. Практично весь північний Крим залишився без меліорації, а тому спроба відновити вирощування рису після захоплення головної споруди Північно-Кримського каналу у 2022 році «накрилася» вже на наступний рік після підриву дамби Каховської ГЕС. Тепер вже остаточно. Підземними водами поливаються овочеві поля центрального Криму, а також сади і виноградники у передгір’ях.
Сухі відвідні труби рисового каналу в районі села Ішунь, окупований Крим. Фото: Anatoliy Krymskiy (RFE/RL)
Але якщо за часів України було меліоровано понад 120 000 га, то тепер лише трохи більше 20 000. Це близько 15-17% від доокупаційного обсягу.
Окупований Севастополь споживає воду Чорноріченського водосховища, а постачає ту воду містянам государственное унитарное предприятие «Севастопольводоканал». Окупаційна адміністрація Севастополя ще у березні 2022 року повідомила, що п’ята частина водопровідних мереж міста перебуває в аварійному чи зношеному стані. Щодня стається по кілька аварій, через які воду перекривають цілим мікрорайонам. За чотири роки ситуація не покращилася. В системі водоканалу Севастополя 1231 км водопровідних мереж. Отже, понад 200 км потребують ремонту чи замін. Але ресурсів вистачає лише на латання дірок. Тому цього року труби міняють на трьох локаціях загальною довжиною лише 2 км.
Ремонт водоводу в окупованому Севастополі. Джерело – YouTube @stv92ru
Останні українські атаки на енергетичну інфраструктуру півострова призвели до серйозного дефіциту електроенергії. І коли в частині Севастополя відсутнє світло, а таке стається регулярно, то помітно зменшується або припиняється подача води. Вочевидь, якби не споживання води російськими окупантами, то Чорноріченської води цілком вистачило б для потреб населення Севастополя. А якби гроші, які витрачаються на війну, пішли б на ремонт аварійних водогонів, то і аварії по місту було б значно менше.
Але поки Севастополь, Крим, Херсонщина і Запоріжчина під владою окупантів, на покращення ситуації сподіватися марно…
