Борис Петруньок

Буквально, «топити українських дітей» закликав в одному з ефірів, тепер вже колишній директор російськомовного Russia Today Антон Красовський. Така заява, виявилася картинно неприйнятною для його колег по цеху, які ще вчора ратували за знищення українських міст. Тепер же, раптом, вирішили пограти в гуманістів, демонстративно відрікаючись від Красовського. Але, справа в тому, що він не запропонував нічого принципово нового. Нічого з того, чого російські війська і окупаційні адміністрації на зайнятій території не робили б і так. Хіба, може, в не настільки буквальних і викличних формах.

Москва після захоплення чужих територій, зазвичай, одразу оголошує про їх «інтеграцію». Йдеться, передовсім, про логістику і комунікації, як у випадку з Кримом, впровадження рубля та інше. Проте, неймовірне значення також має гвалтівне конструювання соціальної реальності. Тут і зараз, із пробірки. Спочатку пропаганда створює наскрізь брехливі фантоми реальності про «народ Донбасу» чи «український нацизм». А потому російські менеджери від влади намагаються наповнити ці образи змістом, знаходячи моральних інвалідів на ролі «голів республік», «міністрів» чи «вчителів», які будуть калічити мізки наступного покоління.

Останнім часом з’являється все більше рефлексій присвячених гуманітарній складовій російської агресії. Звісно, можна говорити про кричущу невідповідність кремлівських уявлень дійсності. Пропагандистські ідеологеми про Україну запрограмували будь-які російські «публічні дебати» про перспективи війни. Російська пропаганда отруїла власних батьків. 

Те, що в росіян специфічне розуміння феномену волонтерства у гуманітарній сфері, для нас не новина. З 2014 року ми пам’ятаємо колони білих КамАЗів з триколорами, за «гуманітарними рейсами» яких дивним чином слідували загострення на лінії фронту. «Гуманітарна допомога» скривавленому Донбасу, який страждав від обстрілів фантомних нацистів, продовжувалась всі ці вісім років. У якийсь момент гуманітарка перестала цікавити підмосковного обивателя, тому в російських телевізорах про неї говорили буденно, без спасительного пафосу. Після відкритого вторгнення армії РФ в Україну у лютому 2022 року, натхненні російські «волонтери» знову почали лізти на захоплені українські території. Перерахувати всіх цих «благодійників» досить складно, однак опису типового представника виду буде достатньо для базового розуміння всього російського «волонтерства».

Російська збройна агресія проти України, починаючи з окупації Криму в 2014 році, супроводжувалась агресією гуманітарною. Слідом за армією на захоплені Росією території Криму і Донбасу приходили російське телебачення, російська церква, російські шкільні підручники і «військово-патріотичне виховання». Велика війна розпочата РФ після 24 лютого 2022 року не стала винятком.

Російську окупацію Кримського півострова, зазвичай, сприймають через призму незаконного заволодіння територією чи ресурсами, свавільного накидання місцевим громадам російської дійсності і правил життя, особливо там, де це прямо порушує вимоги міжнародного права. Але Москва – надто підступний і хитрий ворог, який, за можливості, будь-що перетворює на зброю. «Гуманітарна політика», за репресивного придушення будь-яких відмінностей в освітній, культурній чи релігійній царині, переходить свої природні межі і перетворюється на пропагандистський інструмент. Джазові фестивалі, наукові конференції, мистецькі виставки стають зрежисованими виставами, покликаними тихо формувати уявлення про «нормальність» життя в окупації, ховаючи в тінь заподіяне зло. Тим гірше, коли до подібного долучаються компанії зі світовим іменем, які підважують політику невизнання анексії Криму Росією.

Бажання російських олігархів мати в Криму виноградники і виробляти вина з власними торгівельними марками почали реалізовуватись ще до окупації Криму Росією. Першопрохідцем був власник «Лукойла» Вагіт Алекперов – пов’язані з ним українські компанії орендували землі державного підприємства «Гурзуф». Другим був Андрій Костін, глава «Внешэкономбанку», який облюбував під виноградники землі  у Бахчисарайському районі.

Після окупації Криму для російських олігархів і можновладців стала можливою і копійчана купівля аграрних земель, і експропрійованих виноградарських та виноробних господарств. Тож тепер тут мало не увесь кооператив «Озеро» найближчих друзів президента Путіна, які проковтнули і «Новий світ», і «Коктебель», і , нарешті, вкрали найціннішу перлину –  «Масандру». Однак не варто забувати і тих, хто під шумок окупації відкусив від «Масандри» перші шматки особливо цінних земель. Примітно, що облаштовувати їхні  винарні допомагають громадяни країн Європейського Союзу, чим порушують західні санкції та законодавство України. Тож називаємо і їхні імена. 

Окупаційна адміністрація Російської Федерації в Криму зараз має дати відповідь на кризову ситуацію, аналогів якій з 2014 року на півострові просто не було. Нездатність окупаційної влади вирішити проблему з дефіцитом  водних ресурсів загрожує півострову катастрофою. Водночас вже очевидними є пріоритети у їх використанні: в той час,  коли одні райони Криму роками потерпали від неякісної води, інші споживали й отримували її більше й більше. Військові, будівництво інфраструктурних об’єктів подвійного призначення, промисловість не мали проблем із водопостачанням. Тепер гарних рішень не залишилось. Місцеві «менеджери» разом зі своїми федеральними кураторами просто не справляються. Все йде до того, що після звільнення півострова від окупантів Україна буде відновлювати Крим,  як вже робила це після закінчення Другої світової війни, варварської депортації корінного народу і фактичного знищення місцевої системи господарювання.

Імітуючи визнання російського Криму Заходом, російські спецурядовці організовують на півострові усілякі проекти зі статусом міжнародних і не шкодують на них коштів. Для затягування іноземних політиків та бізнесменів у підсанкційний Крим створена «Асоціація Друзів Криму», проводиться «Ялтинський міжнародний економічний форум» (ЯМЕФ), заходи яких проходять у найкрутішому SPA готелі Mriya Resort (теж потрапив під санкції США) і широко висвітлюються у пропагандистських ЗМІ. Є й кілька спроб організації наукових міжнародних форумів (наприклад, Харакський форум), а також партнерських наукових проектів за участі російських та іноземних вчених із задіянням Криму і Севастополя. Серед них – і «археологічні» експедиції.

Україна цього року застосувала санкції щодо музейних і наукових установ РФ, фонди яких поповнюються незаконно добутими і переміщеними із Криму артефактами. Але є всі підстави, аби поповнити переліки РНБО і європейськими діячами та їх спільними з росіянами організаціями, які порушують «кримські санкції» ЄС, та звернутись до урядів цих країн із проханням про притягнення їх до відповідальності згідно з їхнім законодавством.