Катерина Гольцберг: Про синдром відкладеного життя, як етап цієї війни

Катерина Гольцберг, психолог-консультант

Хочу про це поговорили з вами, щоб хоч трохи позбавити вас ілюзій, пише у Facebook психолог-консультант Катерина Гольцберг.

На всіх своїх останніх виступах неодноразово наголошувала на тому, що варто встановити нові дедлайни і нарешті зрозуміти, що ми вже певний час беремо участь в марафоні, але досі намагаємося думати, що це спринтерська дистанція. І, на мій погляд, це не тільки погіршує якість нашого теперішнього життя, а і не дає можливості будувати майбутнє. Спринт потребує ривку, точкової напруги, а марафон - це вміння зберігати і розподіляти енергію і ресурси на довгий час.

Наші ресурси не безкінечні.

Що ми маємо за ресурс?

1. Фізичне здоров'я
2. Психічне здоров'я
3. Гроші
4. Час

Якщо ці ресурси вичерпані, нам стає страшно і ми намагаємося зробити все, щоб їх зберегти. Але якщо ми думаємо, що все це швидко закінчиться, ми не зберігаємо ресурси, не плануємо майбутнє і, що найголовніше, не намагаємося відновити ресурси. Завмираємо і чекаємо. І що тоді? Ресурси закінчаться, а сил, наприклад, працювати не буде. Тому вважаю за потрібне починати щось робити для майбутнього.

Вже зрозуміло, що війна - марафон, то виходить, що треба продовжувати жити, а не чекати. Чекати - це втрачати такий важливий ресурс, як час. Нам його ніхто не подарує, як джавеліни. Так, можливо дуже не вистачає саме психологічних ресурсів, але якщо бачити ціль - вони з'являються. Ціль - наш добробут, наші діти. Ми завжди намагаємося створити своє власне українське хюґе навколо себе. Так, власне для себе, для своєї родини, для колективу, для дітей.

Тому де б ви не були - за кордоном чи в Україні - починайте будувати. Будуйте те, що зробить ваше життя комфортним. Не чекайте! Не відкладайте життя!

Беріть приклад з природи. До речі, ця весна також дуже довго розхитувалася і ніяк не могла «наступити». Чекала... Але вона прийшла. І нам треба жити!

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine