Не треба боятися правди – з нею ми сильніші

Валентина Самар, Центр журналістських розслідувань

Авгієві конюшні українського законодавства, що стосується російської збройної агресії, треба терміново очищати - одночасно гармонізуючи його з нормами міжнародного гуманітарного права. Безвідносно до того, визнає Україна наявність неміжнародного збройного конфлікту на Донбасі, чи ні. Давайте вже розгрібати ці завали - дискусії тут можливі лише фахові. Без політичної істерії, якої вже всім досить.

Фото: presalibera.net

Після виходу першої частини інтерв’ю Ігоря Коломойського BIHUS.Info було очевидно, що найбільший хайп у медіа і мережах буде не про те, куди ділись мільярди «Приватбанку», а про «громадянський конфлікт». І що я вам скажу: я цьому рада. Бо дуже сподіваюсь, що хвилі скандалів від «повстанців» Зеленського-2019 і Порошенка-2015 та «громадянської війни» Коломойського стимулюють нас зробити те, що давно було на часі, але на що у чинної влади не вистачило політичної волі (і, можливо, фаховості).

А саме: відмовитися від псевдоюридичних викрутасів, нав’язаних «Мінськом» та іншими «договірняками», і привести законодавство, що стосується російської збройної агресії і збройних конфліктів у Криму і на сході України, у відповідність до положень міжнародного гуманітарного права (МГП).

Тоді не треба буде видумувати, хто є хто у цих збройних конфліктах, як кого називати і якою статтею Кримінального кодексу кваліфікувати їхні незаконні діяння у Криму і на Сході.

Тоді національні і міжнародні суди будуть розслідувати однаково кваліфіковані злочини, а не так, як зараз: до Міжнародного кримінального суду (МКС) подаємо інформаційні повідомлення про воєнні злочини, а вдома судимо за участь у «терористичній організації ДНР/ЛНР», а часто – ще й поєднуючи взаємовиключне.

Тоді учасників збройного конфлікту ми будемо називати так, як це визначено міжнародним гуманітарним правом: комбатанти, некомбатанти, а решта – цивільне населення.

Тоді і тільки тоді ми зможемо позбутись політичних спекуляцій всередині країни і дати відсіч пропагандистським нападам ззовні, що однаково спрямовані на роздирання країни. (У першому випадку – для отримання чи утримання влади, а у другому – для нашого знесилення у міжусобицях і поразки).

Тепер по суті «громадянської війни». Це, звісно ж, не правовий термін: Женевська конвенція те, що ми звично називаємо громадянською війною, визначає як «збройний конфлікт, що не має міжнародного характеру». Міжнародне право «знає» лише два види збройного конфлікту – міжнародний і неміжнародний (тобто, внутрішній).

І якщо окупацію РФ Криму офіс прокурора Міжнародного кримінального суду вже три роки поспіль однозначно визначає як міжнародний збройний конфлікт, то ситуацію на Донбасі – і як міжнародний збройний конфлікт, так і як неміжнародний. Тобто, іншими і звичними словами МКС вважає, що на сьогодні на сході України відбувається як війна з Росією, так і «громадянська війна». І це каже не Коломойський і не Путін з його маріонетками з ОРДЛО.

Цитую фрагмент останнього звіту щодо попереднього розслідування у справі «Ситуація в Україні» прокурорки МКС Фату Бенсуда від 5 грудня 2018 року.

«72. У своєму Звіті про дії у попередньому розслідуванні за 2016 рік Канцелярія Прокурора відзначала, що до 30 квітня 2014 року інтенсивність бойових дій між українськими урядовими військами і антиурядовими збройними елементами на сході України досягла такого рівня, який тягне за собою можливість застосування до нього права збройних конфліктів, і що озброєні групи, що діють на сході України, включаючи ЛНР і ДНР, досить організовані, щоб розглядатися як сторони не міжнародного збройного конфлікту. Канцелярія Прокурора також прийшла до висновку, що приклади прямого військового протистояння між збройними силами Російської Федерації і України вказують на те, що принаймні з 14 липня 2014 року на сході України паралельно з неміжнародним конфліктом має місце міжнародний збройний конфлікт.

73. Канцелярія Прокурора продовжує розглядати заяви про те, що Російська Федерація здійснювала і здійснює загальний контроль над збройними групами на сході України, щоб встановити, чи можна розглядати збройний конфлікт між ЗСУ (Збройні сили України) і антиурядовими збройними групами, який в інших випадках вважався б неміжнародним, як по суті міжнародний конфлікт».

Прокурор Міжнародного кримінального суду Фату Бенсуда Фото: un.org

Отже, іще раз: МКС поки що стоїть на тому, що на сході України одночасно є і міжнародний, і неміжнародний (внутрішній) збройні конфлікти.

Чому ми так боїмося це визнати?

Адже, виносячи вироки громадянам України за участь в незаконних збройних формуваннях/терористичних організаціях «ДНР/ЛНР» ми ж визнаємо, що проти ЗСУ воюють і громадяни України? Причому – у складі організованих збройних груп, що тривалий час беруть участь у збройних зіткненнях з урядовими силами. І це  є  ознаками неміжнародного збройного конфлікту.

Так, збройні групи «ДНР/ЛНР» створені і діють під керівництвом російських командирів, так, вони стріляють у наших солдат із російської зброї російськими набоями, так – вони отримують за це зарплату із «допомоги» квазі-республікам із бюджету РФ. Але це не спростовує той факт, що вони – громадяни України, а ніякі не бойовики «російсько-терористичних військ». А тим більше – не російські найманці, якщо брати до уваги, що Росія і Україна – сторони конфлікту.

Але! Якщо Україна наполягає на тому, що на сході є лише міжнародний конфлікт, то, відповідно до норм МГП, доведеться українців, які брали участь у бойових діях проти ЗСУ, вважати комбатантами (тобто, законними учасниками збройного конфлікту) і, відтак, у разі їх затримання – військовополоненими. А це – неможливо!

То хто ж вони такі – українські громадяни, які воюють проти урядових військ, з точки зору міжнародного гуманітарного права? Як їх називати і як кваліфікувати їхні діяння?

Ось думка визнаного фахівця із МГП – Антона Кориневича, доцента Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка. (повний текст інтерв’ю Центру журналістських розслідувань).

«Мені здається, що та дихотомія, в якій знаходиться зараз Міжнародний кримінальний суд, який говорить про міжнародний і неміжнародний збройні конфлікти на Донбасі, вона для держави Україна є не найгіршим варіантом. Тому що в ситуації неміжнародного збройного конфлікту у нас є більший люфт притягнення до відповідальності таких осіб (громадян України, які воюють проти ЗСУ – ред.). Насправді, якби хотіли, могли б притягати за воєнні злочини (стаття 438 ККУ), тому що в неміжнародному збройному конфлікті це можливо. За організацію незаконних збройних угруповань за статтею 260 ККУ могли б притягати, за статтею 111 ККУ – державна зрада, якщо там є такі факти, могли б притягати.

Тобто оцей неміжнародний конфлікт (хоча те, що він внутрішній, можливо, з політичної точки зору не всіх влаштовує) для правоохоронної системи дає більше люфту. Тому, я думаю, тут не тільки питання, як їх називати, – про це треба говорити за участі всіх, тому що питання постане, адже прокурори будуть писати обвинувальні акти, а судді муситимуть вирішувати ці справи рано чи пізно. Отже, було б добре провести якусь таку дискусію із залученням всіх стейкхолдерів. Але не тільки щодо статусу, а щодо можливого каталогу злочинів, щодо яких цих осіб варто притягати до відповідальності.

Адже з того, що я бачу наразі, коли я спілкуюся з обвинуваченням, з адвокатами, з суддями, навіть з суддями Верховного Суду, – то це необхідність сісти і прийняти якісь рішення. Я не хочу пустих балачок, але це потрібно для того, щоб хоча б з’ясувати, по яких статтях Кримінального кодексу рухаємося далі.

Ми однозначно повинні прийняти зміни до Кримінального кодексу України – законопроект №9438 про належну криміналізацію міжнародних злочинів. Саме воєнних злочинів – нормально їх розписати, і нарешті криміналізувати злочини проти людяності. Тому що допоки Україна цього не зробила, всі наші розмови – це пусті балачки. Адже ми європейська цивілізована держава, а злочинів проти людяності не знаємо».

Антон Кориневич, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка Фото: investigator.org.ua

Згаданий Антоном Кориневичем законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права» лежить без руху у комітетах Верховної Ради з грудня минулого року. Відтак в арсеналі правоохоронців для притягнення до відповідальності за скоєння злочинів у процесі збройного конфлікту є лише дві статті Кримінального кодексу – стаття 437 «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни» та стаття 438 «Порушення законів та звичаїв війни». За 5 років війни за ст. 438 маємо лише один обвинувальний вирок!

При цьому маємо зовсім іншу ситуацію щодо Криму, де є чітка визначеність і в України, і в МКС і міжнародної спільноти в цілому щодо виду збройного конфлікту – міжнародний, Росія здійснює агресію проти України. Така ж однозначна позиція і щодо статусу території АР Крим і Севастополя – це окупована РФ територія. А відтак, до неї застосовуються норми міжнародного гуманітарного права. Упродовж останнього року прокуратура АРК та слідчі органи провели повне «перезавантаження», тобто перекваліфікацію «кримських справ», застосувавши ст.438 ККУ, і розслідують їх саме як воєнні злочини. Тож маємо надію, що з часом буде напрацьована і добра судова практика, хоча розуміємо, що заочне розслідування – справа не швидка.

Тепер згадаємо, що у нас відбувалось зі статусом «непідконтрольних уряду України» територій Донбасу. Чому вони законодавчо були визнані окупованими РФ лише рік тому?

Мабуть, з тієї ж причини, з якої у нас не було війни, а була АТО (тому учасників збройного конфлікту притягують до відповідальності не за вчинення воєнних злочинів, а за терористичну діяльність (ст. 258 – 258-5 ККУ).

З тієї ж причини, з якої у 2015 році законом були визначені «особливі райони» Донеччини і Луганщини – ОРДЛО (особливості їх «самоврядування» продовжено до 31 грудня 2019). У визнанні окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями ВРУ спромоглася тоді лише на Постанову. І тільки у лютому 2018 року набув чинності закон, що визначив: «Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль».

При цій законодавчій мішанині, яку залишає країні у спадок чинна влада, особливо цинічно і лицемірно виглядає «праведний гнів» політиків щодо оприлюднення очевидних речей – крім російської армії проти української воюють і українські громадяни. Поза тим, авгієві конюшні українського законодавства, що стосується російської збройної агресії, треба терміново очищати – одночасно гармонізуючи його з нормами міжнародного гуманітарного права. Безвідносно до того, визнає Україна наявність неміжнародного збройного конфлікту на Донбасі, чи ні. Давайте вже розгрібати ці завали – дискусії тут можливі лише фахові.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine
Перейти до панелі інструментів