Росія не розпочинала активних бойових дій в Азово-Чорноморському басейні, але війну там вона вже веде. Це торгова війна, яка ведеться із застосуванням військової сили – для обмеження доступу до українських морських портів використовуються сили чотирьох військово-морських флотів РФ.
Російська Федерація звела в Чорному морі чи не найбільше військово-морське угруповання за всю історію. Як підрахував Андрій Клименко, головний редактор порталу BlackSeaNews, до Чорного моря увійшли три великі десантні кораблі Північного флоту Росії і ще три – Балтійського флоту. Разом із чотирма ВДК Чорноморського флоту ця десантна флотилія здатна висадити на українському узбережжі до двох бригад морської піхоти разом із бронетехнікою. Їм допомагатимуть два ракетні фрегати і два ракетоносні підводні човни. І це все – на додачу до Чорноморського флоту, який перебуває у Чорному морі постійно. А тим часом у Середземному морі три російські ракетні крейсери – з Чорноморського, Північного і Тихоокеанського флотів – стримуватимуть авіаносні групи НАТО.
Для чого все це? Росіяни стверджують, що для військових навчань. Задля цих навчань вони перекрили ділянки Чорного й Азовського морів на період з 13 по 19 лютого.
Блокада: Азовське море
В Азовському морі за попередніми заявками РФ було перекрито геть усе від Арабатської стрілки аж до російського Єйська, тобто від суходолу до суходолу. Українські морські порти Бердянськ і Маріуполь росіяни заблокували наглухо – бичок азовський не проскоче, не те що сухогруз. Щоправда, вже надвечір 10 лютого Росія надіслала повідомлення про скасування глухої блокади Азовського моря. Тепер там є проходи, але натомість було додано великі заблоковані ділянки на підході до Керченської протоки у Чорному морі.
Фото: blackseanews.net
Експерт Андрій Клименко припускає, що відмова від глухої блокади сталася через безпрецедентний тиск, який усі зацікавлені сторони – і українське керівництво і дипломатичний корпус, і наші західні союзники, і журналісти, і громадянське суспільство – чинили на РФ.
Можливо, спрацювало й те, що росіянам нагадали про резолюцію Генасамблеї ООН 1974 року номер 3314, яка дає визначення агресії. Згідно цієї резолюції, блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави кваліфікується як акт агресії, яка «породжує міжнародну відповідальність».
А відповідальністю Росії за акт агресії, нагадаю, має бути комплексне застосування всіх пакетів санкцій, які підготували Сполучені Штати, Євросоюз і Велика Британія.
Надзвичайно болючих санкцій, отримати які Росія дуже не хоче, бо зовсім не впевнена у тривалій стійкості тих галузей економіки, які від цих санкцій найбільше постраждають.
Блокада: Чорне море
В Чорному морі перекрита Росією ділянка простягається від узбережжя кримського Тарханкуту – аж до українських територіальних вод навпроти Одеси та острова Зміїний.
Фото: blackseanews.net
Тобто, РФ перекрила окуповані територіальні води України біля берегів Криму, а також міжнародні води. Для судоходства залишився лише вузький коридор вздовж узбережжя Одеської області. І ці обмеження ніхто не скасовував.
Формально це не є повною блокадою, але на практиці судновласники десять разів подумають, перш ніж відправляти судна у цей прохід, по один бік якого гасають і стріляють російські військові кораблі, а по другий – узбережжя України, яку російський флот може будь-якої миті атакувати і яка поза сумнівом буде відбиватися. До того ж, глибини у цьому проході підійдуть не для кожного судна.
Загрози
Майже половина експорту України відбувається саме через порти Чорного і Азовського морів. Левову частку експорту, що йде через українські порти, становлять зернові, залізна руда і чорні метали.
Херсонський морський порт Скріншот: RE:THINK
В Азовському морі проблеми в суден, що йдуть до українських портів чи з них, тривають вже не перший рік – Росія незаконно затримує судна біля Керченської протоки. Власники вантажів та суден несуть збитки, держава втрачає доходи, а порти Маріуполь і Бердянськ набувають репутації небезпечного напрямку.
І це при тому, що на порти Азовського моря припадає лише 10% товарообігу. Нові російські обмеження у Чорному морі зазіхають на інші 90%, що припадають на Одесу, Миколаїв, Південний, Чорноморськ і Херсон. У портовій галузі зайнято понад 50 тисяч робітників, і загалом від роботи портів певною мірою залежать портові міста. Всі вони під ударом вже зараз – хоча нападу Росії з моря ще не сталося.
Отже, війни на морі ще начебто немає – але вона вже йде. Торгова війна, яка ведеться проти України силами військово-морських флотів Росії.
Контрзаходи
Експерт з морського права, директор «Українського інституту морського права та безпеки» Богдан Устименко вважає, що доречним було б скликання Радбезу ООН:
«Треба сконцентрувати увагу саме на скликанні засідання Ради Безпеки ООН і обговорення такої безвідповідальної поведінки РФ, злочинної поведінки. Оскільки ця поведінка прямо порушує норми міжнародного морського права і статуту ООН. Тому що РФ прямо влізла в територіальне море України і оголосила, що буде проводити навчання не тільки у виключній морській економічній зоні України, а й в територіальному морі, що прямо порушує український державний суверенітет», – каже Устименко.
Богдан Устименко, експерт з міжнародного морського права Фото: investigator.org.ua
На його думку, Україні варто ініціювати створення своєрідної спеціальної морської місії ООН у Чорному морі. Статут ООН це дозволяє, зазначає експерт. Цей допоміжний орган Радбезу ООН має отримати спеціальні повноваження в акваторії Азовського та Чорного морів з моніторингу ситуації та вжиття відповідних заходів реагування.
Запізніла стратегія
11 лютого, на фоні чергових повідомлень про готовність Путіна до нападу на Україну, в Харкові пройшло засідання Ради національної безпеки і оборони України. На ньому була затверджена Стратегія морської безпеки України – документ, який має визначити засоби запобігання та протидії загрозам у Чорному та Азовському морях. Богдан Устименко є членом міжвідомчої робочої групи, створеної на підставі розпорядження секретаря РНБО для розробки Стратегії. За його словами, цей документ поряд з класичними загрозами, які існують для будь-якої прибережної держави, визначає специфічні загрози морській безпеці України. По-перше, це агресія РФ на морі. Друга загроза – це занепад морської індустрії та внутрішнього водного транспорту. І третя – це недостатня ефективність суб’єктів морської безпеки України.
Генічеський портопункт Фото: investigator.org.ua
Але Стратегія морської безпеки не лише систематизує загрози, які ми бачимо на власні очі. Вона вказує напрямок, у якому треба рухатися, аби ці загрози усунути.
«В стратегії встановлено конкретний перелік завдань: що потрібно робити для покращення ситуації з нашою морською безпекою та перетворення України в активного морського гравця на міжнародній арені. Вона містить параметри та характеристики оцінки діяльності суб’єктів забезпечення морської безпеки України. Особлива увага звернута на питання внутрішньодержавної координації цивільних, правоохоронних, військових органів і формувань, діяльність яких пов’язана із забезпеченням морської безпеки України.
Богдан Устименко високо оцінює прийнятий документ, але зазначає, що Стратегію морської безпеки треба ще імплементувати, тобто розробити механізм, який дозволить втілити її положення на практиці.
На жаль, така необхідна стратегія морської безпеки була розроблена і затверджена лише на восьмому році війни. Втрачено дорогоцінний час – роки, за які можна було переглянути морські кордони в Азовському морі та статус самого моря, що розв’язало б руки Україні у захисті своїх інтересів. Час, за який можна було наростити військово-морську присутність України в обох морях. Українські експерти з морської безпеки неодноразово казали, але держава зволікала. Тепер залишається діяти у ситуації цейтноту, вибудовуючи морську безпеку в умовах війни – хай поки що й лише торгової.
Відеоверсію матеріалу дивться тут:
