У Сімферопольскому слідчому ізоляторі в окупованому Криму утримуються українці, яких ФСБ звинувачує в «міжнародному тероризмі». Центр журналістських розслідувань починає цикл публікацій про тих, кого російські спецслужби викрали, під тортурами вибивали зізнання і звинуватили у «міжнародному тероризмі», а тепер збираються судити за законами терористичної держави. Перша розповідь – про мелітопольця Ярослава Жука.
Мелітополь російські окупаційні війська зайняли в перші дні повномасштабної агресії. Упродовж усього березня мешканці міста виходили на протести під синьо-жовтими прапорами, показуючи загарбникам, що їм тут не раді, а Мелітополь – це Україна. Відкритий терор рашистів по відношенню до цивільного населення розпочався у другій декаді березня, одним із його проявів стало викрадення людей.
«На підвал» забирали спочатку активістів протестного руху, чиновників, потім взялися до поліцейських і журналістів. А вже потім стали хапати і звичайних мелітопольців – за участь в антитерористичній операції, за підозрою в співпраці з рухом опору, за проукраїнську позицію, чи навіть без очевидних причин.
Саме так, за словами рідних, відбулося з 32-річним Ярославом Павловичем Жуком, якого викрали 17 червня.
Розповідають, що Ярік зовсім не був публічною особою, цурався політики, не брав участі в мітингах і акціях. Але ніколи не відмовляв в допомозі стареньким сусідам, лагодив господарчий дріб’язок, підвозив до магазину, розвозив на старенькій «копійці» продукти на прохання гуманітарного штабу, не вважаючи себе при цьому волонтером.
З дружиною Ярослава Мариною ми спілкувались телефоном. Вона виїхала з окупованої території разом з дев’ятирічним сином, коли зрозуміла, що не може звідти допомогти звільненню чоловіка.
Жінка намагається говорити спокійною, не втримується тільки один раз, коли я питаю, чим саме Ярослав підкорив її серце. Крізь сльози розказує, що познайомились в дуже важкий для неї час, і Ярослав просто взяв усі її проблеми на свої плечі.
Ярослав и Марина Жуки. Фото з сімейного архіву
«Оце бачите, чого я не погодилася на відеоінтерв’ю, бо були б самі сльози на екрані», – зізнається Марина.
Про затримання Ярослава Марина дізналася від російських військових, які увалились у їхній будинок увечері того дня. Чоловіка в цей час вдома не було – якраз поїхав за сигаретами.
«Повертаю голову – в коридорі стоять троє військових з автоматами. Мене наче окропом обдало», – згадує Марина той страшний день. Пояснює, що в приватному секторі, де живе їхня родина, замикати двері не прийнято – бо ж всі свої. А оскільки чоловік поїхав за цигарками, то ворота взагалі стояли розкритими.
Військові почали питати, де Ярослав, а за кілька хвилин «пояснили»: «он сделал кое-что очень плохое». Окупанти провели видимість обшуку – заглянули в господарчі приміщення, витрусили сміттєвий бак, із собою забрали ноутбук і телефон Ярослава.
При цьому на питання Марини не відповідали. Один з військових був ніби приязнішим, повторював, що «ваш муж сделал очень страшное дело». А от інший явно був у ролі «злого поліцейського».
«Відповідав дуже грубо. А ще, коли ми були у майстерні, я повернулася до нього спиною, а він вистрілив! Уявляєте! Я стою, дитина недалеко, а він стріляє! Тут же, правда, зробив вигляд, що це випадковість»,- згадує Марина.
Окупанти пішли, так і не сказавши жінці, де шукати чоловіка. Тому наступного дня родина розпочала обхід всіх «органів влади» Мелітополя. Марина розповідає, що обійшли так звані «військову комендатуру», «народну міліцію», військово-цивільну адміністрацію, в усіх тих «установах» чула: «ніякої інформації не маємо» і рекомендацію йти до інших силовиків.
«Коли вчергове це почула, то не втрималася, закричала: та я вже побувала там!
Тоді мені сказали, ну добре, напишіть заяву нам, що пропала людина», – каже жінка.
Марина не може згадати зараз, яка саме це була «організація». Пам’ятає лише, що писала заяву «в нікуди» – тобто ні посади, ні імені отримувача веліли не вказувати.
Але все було марно. Ніякої відповіді жінка не дочекалася.
На початку липня в будинок Жуків російські військові прийшли ще раз, нібито з обшуком. Таким же поверхневим як і минулого разу, хіба що додатково заглянули в телефон Марини. При цьому сказали, що Ярославу можна передати одяг.
Як виявилось, це і було головною метою візитерів. Бо 12 липня пропагандистські пабліки поширили відео на якому Ярослав був саме в тому одязі, що передала Марина. На відео Ярослав «зізнається», що готував замах на колаборантку Олену Шапурову, яка зараз очолює окупаційне «міністерство освіти» у Запорізькій області. Змучений чоловік монотонним голосом розповідає, як нібито викинув вибуховий пристрій з вікна машини, а також зізнається в тому, що був членом руху опору.
«Я перебуваю у партизанському русі, який контролює СБУ. Наша мета була ліквідувати членів військово-цивільної адміністрації Мелітополя. Мав стежити за начальником комунального підприємства Мелітополя та вбити його ножем. Також було завдання ліквідувати Олену Шапурову, потрібно було встановити вибуховий пристрій, а за три метри покласти пульт… Розраховували, що випадковий перехожий натисне на кнопку і станеться вибух», – каже Ярослав Жук.
Він називає також два прізвища: Євгена Астахова, який нібито безпосередньо керував операцією, та Івана Федорова, міського голову Мелітополя, який нібито контролює рух опору в регіоні, а в машинах з продуктами передає вибухівку для терактів…
«Коли те відео побачила, Яріка навіть не впізнала, – каже Марина. – Він ніколи в житті не говорив таким монотонним голосом і так не будував фрази».
Під час другого свого «візиту» окупанти спитали в жінки, що вона планує робити далі. Вона відповіла, що чекатиме звільнення чоловіка. «Ну тоді починайте шукати роботу, бо це надовго», – сказали їй на це загарбники.
Зрозумівши, що допомогти чоловікові з окупованого Мелітополя, з постійними перебоями зв’язку і інтернету, неможливо, Марина вирішила виїхати і вивезти дитину.
Марина і Ярослав Жуки з сином. Фото з сімейного архіву
На початку серпня батькам Ярослава повідомили, що його везтимуть у Сімферополь. Після 10 серпня з ними на зв’язок вийшов призначений РФ адвокат, який навіть організував зустріч ув’язненого з батьками.
З того часу про те, що з Ярославом відбувається, не було відомо нікому з родини. Але Жуки не здавалися, шукали найменшу можливість допомогти Ярославу. Таким чином вийшли на російського адвоката Олексія Ладіна, який за угодою представляє захист їхнього сина і чоловіка.
У листопаді Кримська правозахисна група оприлюднила текст заяви Ярослава Жука до Слідчого комітету РФ, у якій він розповів про страшні тортури, якими з нього вибивали зізнання, на підставі якого й була фальсифікована ФСБ справа про «терористичну діяльність».
«17 червня 2022 року, я Жук Ярослав Павлович пересувався у Мелітополі на своєму автомобілі ВАЗ 2101 по проспекту 50 років Перемоги. На перехресті поблизу магазина АТБ мені перекрив рух автомобіль БМВ. З нього вийшов озброєний чоловік в цивільному одязі і, погрожуючи пістолетом, витяг мене з авта, побив, застібнув наручники і натягнув на голову мішок.
Після цього він і ще якісь невідомі мені люди привезли мене до якогось підвального приміщення, ймовірно, в Мелітополі. У цьому приміщенні мене тримали близько тижня. Точно сказати не можу, бо від катувань непритомнів. Весь цей тиждень я перебував із мішком на голові, перемотаним скотчем. Майже кожні півгодини приходили невідомі мені люди і катували мене. Били струмом, прикладали дроти до ніг, рук, геніталій, мочок вух та сосків.
Били тупим предметом по всьому тілу, підпалювали газовим пальником ступні ніг, при цьому морально знущалися з мене. Перші три дні я просидів у наручниках за спиною. За три дні наручники зрізали болгаркою, пояснивши, що втратили ключі. Після цього у мене не відновлювалась чутливість пальців обох рук. Також мене регулярно били по голові, після чого я частково втратив слух. Під тортурами мене змушували обмовити себе. Коли я погодився, не витримавши знущань, мене із зав’язаними очима перевезли в інше приміщення без світла та води, де дали підписати надруковане зізнання у сфабрикованій справі».
На підпис Ярославу приносили три варіанти «зізнання», які він підписав. Коли видимі побої зійшли, то чоловіка примусили вивчити текст «зізнання» і записали на камеру.
Викраденого російськими росгвардійцями Ярослава Жука катували «на підвалі» у Мелітополі з 17 червня до 8 серпня, після чого перевезли до управління ФСБ у Криму. Його утримують у спецблоці СІЗО Сімферополя, де знаходяться політичні бранці. Ярослав Жук заявляє, що його змушували залишати відбитки пальців на різних предметах і речовинах. На одному із документів, які його змусили підписати, він бачив звання та прізвище — капітан ФСБ Іпатьєв.
Як повідомляє Кримська правозахисна група, ФСБ обвинувачує Ярослава Жука у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 361 Кримінального кодексу РФ (акт міжнародного тероризму). Санкція статті – від десяти до двадцяти років або довічне позбавлення волі.
11 серпня 2022 року «Київський райсуд» Сімферополя обрав Жуку запобіжний захід у формі тримання під вартою. 26 серпня «Верховний суд» Криму розглядав апеляційну скаргу захисту на це рішення і залишив запобіжний захід без змін.
Свій 32 день народження Ярослав Жук зустрів в слідчому ізоляторі. Але рідні продовжують боротися за його звільнення і вірять,що Ярослав повернеться додому – у вільний український Мелітополь.
Допомогти родині політичного бранця Ярослава Жука зібрати кошти на оплату послуг адвоката можна донатом на карту: 4149499808065427 Марина Жук
Матеріал створений за підтримки Ради Європи. Погляди, викладені в ньому, є відповідальністю його авторів і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.
