План заходів МінТОТ по Криму: тактика без стратегії

Основна тема випуску  програми «Питання національної безпеки» –  важливий урядовий проект, який має назву  «План заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованих територій Автономної Республіки Крим та міста Севастополь». Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО закликало представників громадянського суспільства взяти участь у обговоренні Плану заходів, щоб цей документ максимально відповідав  інтересам громадян і держави в цілому. За інформацією МінТОТ, на 9 березня свої пропозиції надали вісім громадських організацій. 

Гості студії -  Валентина ПОТАПОВА, заступник голови ГО «Центр громадянської освіти «Альменда» та  Андрій ІВАНЕЦЬ, координатор ГО «Таврійська гуманітарна платформа» та член правління «Союзу вимушених переселенців». 

Валентина Самар: Колеги, перш ніж перейти до обговорення Плану заходів, зупинимось на надзвичайній події - затриманні співробітниками ФСБ на пункті пропуску «Каланчак» правозахисників – Ольги Скрипник та  Володимира Чикрігіна з Кримської правозахисної групи та Карена Хатаряна, представника офісу омбудсмена, які проводили моніторинг. Ольга Скрипник зараз у дорозі до Києва і є з нами на телефонному зв’язку.

Олю, ми раді чути вас на свободі. Всіх хвилює, як могло так статися, що правозахисників затримали в так званій буферній зоні, яка на цьому пункті пропуску дуже невеличка. Отже, розкажіть хронологію подій і дайте ваші юридичну оцінку того, що було. По суті, вас учора викрали?

Ольга Скрипник: Я не знаю, наскільки зараз це можна точно кваліфікувати, ми ще будемо розбиратися в деталях, адже є моменти, які треба ще встановити. Перш за все, я хочу подякувати всім, хто вчора нас  підтримував. Багато дій було зроблено дуже оперативно, я думаю, що саме це дало нам шанс все ж таки вийти, тому що ситуація постійно змінювалася, постійно приймалися різні рішення – то відпустити, то забрати, то викликати офіцерів ФСБ.

Що стосується хронології, то вона дивна з одного боку, а з іншого – проста.  Взагалі ми були на українському КПВВ і проводили моніторинг і для того Плану заходів, про який, я так зрозуміла, буде у вас мова. Це вже четвертий моніторинговий візит Кримської правозахисної групи на українські КПВВ. В цей раз ми планували дізнатися, які є організаційні можливості для того, щоб покращити ці українські КПВВ. Це був спільний візит КПГ та представників офісу омбудсмена, і ми їхали на територію лише українського контрольно-пропускного пункту. Ми повинні були його пройти і поспілкуватися з прикордонниками на виході з українського КПВВ.

Фото: Центр журналистских расследований

Ми проїхали машиною, нам треба було розвернутися, але це помилкова думка про те, що там є буферна зона. Її не існує, оскільки за метр від українських військових стоять, як виявилось, вже російські військові. Щоб об’їхати бетонні блоки, ми зупинилися і розвернули машину. На цій території не було жодних ознак Росії, тому що був один єдиний український прапор, і люди стояли в камуфляжній формі біля українського прапору. Тому в нас навіть не було думки, що там може бути територія, яку контролює Росія, оскільки думали, що там або українці, або буферна зона. Її не існує, там одразу за метр стоять росіяни.

Коли ми намагалися виїхати, вони перегородили дорогу і заборонили мені проїжджати. В машині був і Володимир, і представник Офісу омбудсмена. З цього все і почалося, вони сказали, що ми порушили. Спочатку не могли сказати, що саме ми порушили, далі почали з кимось зв’язувати. Я намагалась проїхати, машину перекрили, наставили автомати. Зрозуміло, що ризикувати своїм життям та життям колег вже просто не було сенсу.

Все це відбувалося просто в двох-трьох метрах  від української зони, яка контрольована українськими військовими. Але, я так розумію, вони нічого зробити вже не могли.

Нас затримали, ми відмовлялись йти на російське КПВВ, тому що розуміли, що це небезпечно, там неконтрольована територія. Нас все ж таки змусили туди йти, але я не дозволила загнати автівку на їх КПВВ, вона так і залишилась у цій зоні, яка по факту контролюється російськими військовими.

Дуже важливий момент, який є дивним, і це підтвердили і українські, і російські прикордонники, що там є російський прапор, але саме за годину до нашого приїзду вони його зняли. Вони сказали, що його потріпав вітер, і тому він був знятий.

Потім нам вже українські прикордонники розповіли, що після того, як нас забрали, десь за годину росіяни привезли новий прапор і поставили його над своєю палаткою. Тоді вже можна було побачити, що ось український прапор, а ось - російський. Але коли їхали ми, був лише український прапор.

Глава Крымской правозащитной группы Ольга Скрипник

Що, власне кажучи, і ввело вас в оману?

Ольга Скрипник: Так, зрозуміло, що свідомо ми б не поїхали на такі ризики. Однак ми розуміли, що це моніторинг, і це завжди є ризик небезпеки, тому в нас із собою не було жодної техніки, жодних комп’ютерів чи телефонів, до яких можна отримати доступ, тому доступу до якоїсь інформації ФСБ не мало.

Мене допитували тричі. Перший допит - по факту подій, які відбулися, а вже інші допити були зовсім на іншу тему: хто я, чим займаюсь, на кого працюю, чи закликаю я до порушення територіальної цілісності РФ, чи пишу я погані статті про правоохоронні органи, чи допомагаю я щось збирати в Криму. На ці питання я відмовилася відповідати, і сказала, що буду відповідати лише по факту цих подій, які відбулися сьогодні. На все інше, я сказала, що маю право не відповідати, я не надавала техніки в руки, в мене із собою був лише звичайний телефон, який я теж не надавала. Він постійно був у мене, і навіть, коли вони казали показати дзвінки, я лише показувала телефон з власних рук, не даючи їх до рук ФСБ.

Допити проходили з порушеннями, хоча в цілому до нас ставилися нормально, тобто не було якихось жорстких мір. Але за сім годин нам один раз дозволили сходити до туалету в супроводі охорони.

Самі допити проводила, як вони сказали, оперативна група ФСБ. Це люди в цивільному та камуфляжній формі. Вони постійно відмовлялися представлятись і говорили, що в них такі посади, які не дозволяють їм представлятися, але я постійно вимагала, щоб вони це робили. Лише один з них представився як «Антон», інші – відмовлялися. Оскільки вони відмовлялися представлятися, я відмовлялася з ними говорити. Так тривало декілька годин.

Що стало причиною того, що вас відпустили? Вони зрозуміли, що піднявся резонанс чи в них не було навіть формальних підстав для того, щоб вас затримати?

Ольга Скрипник:Якщо чесно, зараз важко сказати, оскільки це все одно буде припущення. Я не знаю всієї картини, в мене не було зв’язку, я лише знаю, що багато людей намагалася зв’язатися. Потім я вже дізналась про ті дії, які робили і українські органи влади, і міжнародні організації, і журналісти. Я думаю, що це дійсно один з головних аргументів, який вплинув. Це відчувалося, що вони постійно з кимось спілкувалися, координували свої дії. Кожного разу вони виходили і дивилися, що там пишуть в Інтернеті, навіть інколи нам розповідали. Це було якесь політичне рішення.

З правової точки зору тут нічого немає, оскільки ми не визнаємо тих документів, які вони винесли, але зрозуміло, що рішення було за межами адміністративної справи. Через сім годин нам сказали, що складуть протокол, потім винесуть постанову і нас відпустять. Але поки ми не опинилися на своїй стороні з нашими прикордонниками, ми не відчували себе в безпеці, і лише коли добралися до контрольованої території, відчули, що далі все буде добре.

Дякую дуже, Олю. Я сподіваюсь, що найближчим часом, і Ольга Скрипник, і інші правозахисники сформулюють,і яким чином слід реагувати Україні на такі події, і яким чином переобладнати пункти пропуску та буферні зони. Колеги, які ваші думки з цього приводу?

Андрій Іванець: Безумовно, дуже важливо облаштовувати пункти пропуску, в тому числі, і з точки зору безпеки, хоча тут ми бачимо із слів пані Ольги, що спостерігається елемент провокації. Якщо якась сторона прибирає свій прапор, то проста людина може не зорієнтуватися, де б не закінчувалася та буферна зона, – чи поруч з українським  КПВВ чи вона буде на відстані, люди можуть просто не зрозуміти, що ця територія вже є зоною ризику.

Це фантастична історія за фіналом, тому що не всім так пощастило. Ми дуже раді, що спрацювали і міжнародне співтовариство, і українські органи влади, і можливо, якісь були дії української громадськості, тому правозахисники сьогодні на свободі. Адже ми знаємо багато прикладів, коли не так все добре закінчується.

Валентина Потапова: Я абсолютно согласна с Андреем. Действительно, пункты пропуска должны стать боле-менее цивилизованными и безопасными. На сегодняшний день этого нет. Ни на одном из трех пунктов с украинской стороны нет нормального оборудования пунктов пропуска. Это все продолжается три года и выглядит как хатынка в деревне.

Як ви вважаєте, чи в повній мірі це враховує План заходів?  Не тільки з точки зору безпеки на КПВВ, а й з точки зору цивілізованих санітарних норм. 

Андрій Іванець:Важко сказати, все чи не все, але там дійсно є ціла низка заходів, які дозволять в разі реалізації цих планів зробити більш цивілізованими пункти в’їзду-виїзду з адміністративної межі Криму і Херсонської області. Там передбачені, зокрема, і санітарно-гігієнічні заходи. Йдеться про те, щоб ствворити Центр надання адміністративних послуг поруч з переходами, який дозволить кримчанам, які поки що перебувають на тимчасово окупованій території, не їздити далеко, а вирішувати свої питання, отримувати адміністративні та соціальні послуги максимально комфортно для них, не витрачаючи часу та грошей на відстань.

Чи стосувалися ваші поради заходів безпеки на так званому «кордоні»?

Андрій Іванець:Наші пропозиції саме цього аспекту не стосувалися. Декілька організацій, які входять в координаційну раду, громадські організації переселенців з Криму та декілька експертів розглянули проект плану заходів, який був запропонований Міністерством з питань тимчасово окупованої території. До багатьох пунктів зроблені пропозиції, але вони, перш за все стосуються задоволення освітніх потреб, задоволення інформаційних потреб, а саме пунктів пропуску ми не торкалися.

Валентина Потапова: И как раз таки этого должна была касаться Ольга Скрипник и представители УГСПЛ, они сделали достаточно много предложений именно по этим пунктам, и наверное, в связи с этим Ольга и мониторила пункты пропуска для того, чтобы на месте посмотреть, где физически можно поставить здание, где могли бы оказываться административные услуги, где люди, которое выезжают могли бы пережидать переход, особенно в зимний период, а иногда переход бывает очень длительным. Ведь мы не знаем, какие факторы влияют на то, что человек может проходить две границы в течении 40 минут, и какие на то, что он проходит его за 4 часа. На перешейке зимой бывает и -18, ветер, и человек, который вышел из транспорта элементарно должен где-то обогреться, выпить горячего чая.

 Особливо, якщо там діти.

Валентина Потапова: Да, особенно, если люди идут с маленькими детьми, а маленького ребенка, например, нужно переодеть или еще что-то. То есть эти пункты – это не только административные услуги, мы должны понимать, что это ворота страны, куда люди, находящиеся в Крыму, попадают, это должна быть визитная карточка. То, что сегодня они представляют собой, – это жалкое зрелище.

Я понимаю, мы все не хотим принимать то, что произошло, мы все не хотим строить какие-то капитальные здания, но давайте себе представим, что мы все-таки их построим, и эти капитальные здания когда-то будут воротами Крыма, когда туристы будут приезжать, и мы найдем им применение в мирное время.

КПВВ «Чонгар» Фото: УНН

На обладнання пунктів пропуску гроші вже урядом виділені - більше 200 мільйонів гривень, і до кінця цього місяця має вже бути план облаштування всіх трьох КПВВ. Також нам обіцяють, що там будуть будуватися ЦНАПи. І  громадськість повинна контролювати процес, аби кошти були витрачені за призначенням. 

Тепер перейдемо до вашої громадянської спеціалізації. Що радили ви МінТОТу щодо Плану заходів?

Валентина Потапова: Мы занимались темой образования, которая очень важна. На календаре уже середина марта, а вступительная кампания обычно стартует в феврале. И на сегодняшний момент, несмотря на то, что мы много говорили с Министерством образования, было много рабочих встреч в декабре, было разработано два чудесных документа, все происходит медленно. Один из них находится в Минюсте, а второй (положение об экстернате, где мы пытаемся урегулировать ситуацию со свидетельствами за девятый класс) только вышел из Министерства образования, ему еще нужно пройти Минфин, Минсоц и Минюст. А мы с вами прекрасно понимаем, что даже в мае мы не увидим согласованного документа. Потому что нельзя двигать такие вещи силами одного только Министерства образования и общественности.

Поэтому наши предложения Кабинету Министров, потому что этот план будет рассматриваться как предложение Министерства по вопросам оккупированных территорий, касаются вопросов, которые требуют срочного урегулирования. Иначе мы теряем вступительную кампанию 2017-го года. Реально теряем. Иногда у меня опускаются руки, потому что я не знаю, что отвечать на письма, которые мне приходят. Вроде мы пообещали в декабре, что мы решим вопрос со свидетельствами за 9 класс, но мы его не решили, и, наверное, не решим в этом году. Мы год за годом теряем динамику, теряем все, что нарабатываем, ибо эта бюрократическая проволочка заканчивается тем, что в результате маємо те, що маємо. Мы устали.

Причина – чиста бюрократія?

Валентина Потапова: Это регламент: там 10 дней, там от 10-ти и до месяца, там от 30-ти дней до 60-ти дней. Министерства, где должно пройти согласования, берут все время крайний срок – если дано 30 дней, то почему я должен делать за 10 дней?

Положение об экстернате, которое было разработано в декабре, только Министерством образования было вывешено на общественное обсуждение в начале марта. А там оно должно висеть две недели, ведь так говорит регламент. Вот две недели оно повисело, теперь оно ушло в Минсоц и Минфин.

Какие у вас есть предложения, чтобы этому документу придать ускоренное движение?

Валентина Потапова: Когда нас пригласил Юсуф Куркчи к участию в разработке этого Плана, мы встретились с достаточно серьезной группой крымчан, пусть и не таких популярных, как я и организация, которую я представляю, - это Маргарита Араджиони, Олег Смирнов, и они включились в это работу.

Наше предложение заключается в том, что мы больше не хотим вносить изменения в какие-то положения. Это неправильно, потому что изменения требуют длительного согласования. Есть необходимость принять положение, которое будет касаться четко этой целевой группы. Это может быть тимчасове положення про дистанційну екстернатну освіту для детей из Крыма. Как только закончится оккупация, это временное положение перестанет работать. Все очень просто.  У нас есть закон, который говорит, что это временное явление. Поэтому очень много предложений, которые касаются того, что нужно разрабатывать принципиально новые документы.

Также мы понимаем прекрасно, что с этими образовательными документами то один образовательный уровень провисает, то второй, дальше начнут подтягиваться дети, которые закончили четвертый класс, а их мы снова будем сажать в первый класс. В конце концов государство должно понять, что мы должны создать единую дистанционную школу, где будет сочетание онлайн образования и оффлайн образования. 

Есть люди, которые могут организовать такую школу?

Валентина Потапова: Была бы политическая воля...

Давайте попробуем зайти с другого конца - есть ли у нас крымские люди, которые способны такую школу организовать? Кто-то может сделать проект и положить на стол перед министром, а мы все вместе придем и скажем: «Рассмотрите срочно, пожалуйста».

Валентина Потапова: Да, у нас есть такие люди. Мы работали с профессиональной командой над этими предложениями, мы продумывали абсолютно все. Мы прекрасно понимаем, что этот план - это скорее декларация о намерениях, потому что каждый пункт требует детализации, как это будет выглядеть реально. Такие люди есть.

Более того, нам не нужно искать какие-то дополнительные деньги. На сайте Министерства образования в разделе для жителей Крыма и Донбасса висит информация о 32-х школах, которые оказывают дистанционное образование. И по идее, эти школы финансируются. Но это все размазано по всей территории Украины. Почему нельзя собрать все эти деньги для одной школы? Неужели в Киеве мы не сможем найти помещение, где будет максимум 10 комнат, которые будут представлять собой что-то вроде call-центра, где педагоги будут общаться по тем или иным предметам?
Можно это сделать на базе Таврического Национального Университета. И Владимир Павлович Казарин не очень возражает против того, чтобы это могло оказаться на базе ТНУ.

Вообще, мы должны понимать, что ТНУ на сегодняшний день - это наш ресурс: интеллектуальный, научный, передано много недвижимости этому университету. Было бы желание пригласить нас участвовать в этом. Мы с Андреем видели, какое количество людей, которые работают в Министерстве оккупированных территорий, – по-моему, шесть.

Учебный корпус ТНУ в Киеве

Андрій Іванець:У нас принято среди общественности ругать Министерство по вопросам временно оккупированной территории. Но здесь еще надо видеть и обратную сторону медали, потому что проблема в том, что создаются такие властные институты, которые имеют статус, но не имеют ресурса для того, чтобы реализовывать те задачи, которые стоят перед такого рода структурами. То есть если это была государственная служба по вопросам Крыма и города Севастополя и сегодня Министерство по вопросам оккупированных территорий, то они должны иметь и определенные ресурсы. А если мы откроем государственный бюджет на 2017-ый год, то окажется, что у Министерства по вопросам оккупированных территорий есть 25 миллионов, а из них 20 миллионов идут на коммунальные услуги и на заработную плату. Но есть и на восток, и на Крым остается 5 миллионов, чтобы осуществлять деятельность.

Так, це треба міняти, адже в нинішньому стані ні організаційна структура і ресурси, які є у органів виконавчої влади, ні нормативні документи не відповідають всьому переліку, що закладений у план заходів та йому подібних документах. Пане Андрію, які рекомендації подали МінТОТ ваші організації?

Андрій Іванець: Мы обобщили все предложения, которые были сделаны общественными организациями и независимыми экспертами, которые работали на волонтерской основе, в этом была наша основная роль.

У нас есть еще предложения, над которыми мы работаем. То, что мы предложили сегодня, это первый шаг. На следующем этапе будет обсуждение всех предложений, которые поступили от разных общественных организаций и экспертов, и мы будем над ними работать.

В частности, есть важное положение, которое касается пресловутого закона о свободной экономической зоне «Крым», об особенностях экономической деятельности на временно оккупированной территории. В плане мероприятий, которые предлагает министерство, говорится о том, что необходимо внести изменения в закон. И здесь надо определиться - может стоит вернуться к формуле, которая была заложена в рекомендациях парламентских слушаний прошлого года? Напомню, что в прошлом году состоялись парламентские слушания по стратегии реинтеграции Крыма, и там рекомендуется полностью отменить этот закон и принять совершенно новый закон об особенностях экономической деятельности на временно оккупированных территориях Кріма. Этот аспект надо отработать, посмотреть, что более полезно в этой ситуации.

Конечно, большинство общественных организаций склоняются к тому, что нам необходимо идти путем, который был предложен на парламентских слушаниях.

План мероприятий – это по сути очень важные, но тактические шаги: как обустроить переходы, как облегчить проезд, как сделать максимально удобной для людей, которые находятся на временно оккупированной территории, учебу в Украине. И на эти все мероприятия нужны финансы и ресурсы.

Говорячи про тактичні речі, ви маєте на увазі, що треба все одно писати стратегію?

Андрій Іванець:Я думаю, что необхідно прийняти документ, хай не рівня стратегії, а хоча б про  основні напрямки державної политики щодо Криму, а тепер вже - щодо всіх тимчасово окупованих територій, над якими працювали і органи влади, і експерти від громадянського суспільства, були враховані.

Тобто, я бачу це як такий собі коридор, з якого чиновникам вже виходити не можна. 

Валентина Потапова: Я абсолютно с вами согласна, тем более, что буквально позавчера я видела документ «Стратегия развития Республики Крым на 2017-2030 годы». Он есть в интернете, это российский документ по Крыму. Посмотрите на него. Документ очень хорошо написан, мне было грустно его читать. Он написан очень понятно, это такое руководство к действию. Спустя три года мы не имеем такого документа в Украине. То есть они все время идут на опережение. Они показывают нам, куда они тянут нашу землю. Но мы должны очень четко заявить нашим людям там, что мы для них предлагаем. Люди умеют пользоваться интернетом.

Так, але в нас вистачає і інформаційних пробілів. Інколи навіть про те, що є, люди не знають.Навіть про те, що є добре. Наскільки, на ваш погляд, в цьому  Плані заходів, присутня інформаційна політика? Не тільки те, чим мало би займатися Міністерство з питань інформації, а й комунікація та інформування про такі важливі речі, які стосуються освіти, безпекових питань і таке інше.

Андрій Іванець:В этом документе, предложенном Министерством по вопросам временно оккупированных территорий, эти темы затрагиваются. И каналы доставки телевизионного сигнала, и распространения печатных материалов. Есть предложение от общественных организаций, которые могут эту ситуацию улучшить. Безусловно, в условиях гибридной войны, информационная война – важнейшая составляющая. Спасибо вам, что вы говорите о крымском сопротивлении, потому что есть и «ватные» и «вышиватные» мифы.

И украинским населением часто не критично воспринимается российская пропаганда – эти все россказни, что пришло на «референдум» чуть ли не все население крымчан. Хотя Мустафа Джемилев, ссылаясь на полученные документы ФСБ, сообщал, что на «референдум» пришли 34,2% крымчан, и еще неизвестно, кто из них как проголосовал. Причем эта же информация была подтверждена советом по правам человека при президенте РФ весной 2014-го года. Они включили приблизительно такую же цифру о реальном количестве участвующих крымчан в этом «референдуме». Иногда люди далекие и близко к сердцу принимают ту картинку, которую им предлагает российское телевидение.

Валентина Потапова:Вы правильно отметили, что проблема двухсторонняя. Есть проблема освещения информации, которая происходила в 2014-м году и есть проблема того, что там воспринимают, остаются или не остаются крымчане частью Украины….

Добавить комментарий