Елена Никулина: ЧЕСНО обнаружил, что количество нарушений в финотчетах кандидатов в президенты не пропорциональна количеству наказанных

Общественное движение ЧЕСНО проанализировало финансирование кандидатов в президенты Украины, проверяя их избирательные фонды и финансовые отчеты.

Какие наиболее распространенные схемы теневого финансирования по всей цепочке поступления средств к кандидатам, избирательные фонды которых варьировались от нескольких миллионов до сотен миллионов гривен? Какое наказание предусмотрено украинским законодательством за нарушение использования денег не из избирательного фонда и без финансовой отчетности и есть ли уже наказанные за эти нарушения?

Вместе с Еленой НИКУЛИНОЙ, аналитиком Движения ЧЕСНО в программе «Вопрос национальной безопасности» (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская) посчитаем чужие и наши, прозрачные и теневые деньги избирательных фондов кандидатов в президенты и партийных тумбочек, из которых будут финансироваться будущие парламентские выборы.

Елена Никулина, аналитик не Движения ЧЕСНО Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Громадський рух ЧЕСНО вже порахував та промоніторив фінансові звіти кандидатів у президенти. Чи можете ви вже сказати про якісь висновки Наскільки ці вибори, з вашої точки зору, були дійсно прозорими щодо фінансування? 

Олена Нікуліна: Дійсно, рух ЧЕСНО проаналізував звіти всіх кандидатів в президенти, принаймні тих, у кого звіти були не нульовими, тобто коли кандидати витрачали ще щось, окрім застави в 2,5 мільйони, яку вони мали внести, щоб зареєструватися для участі у виборах. Проаналізувавши звіти кандидатів, ми побачили, що є декілька слабких місць у виборчому законодавстві і в роботі спеціалізованих органів, які ми маємо, як експертне середовище, запропонувати для вирішення, щоб наступного разу цього не повторилося.

Ми побачили декілька шляхів, якими кандидати могли заводити гроші в тіньовий спосіб або в тіньовий спосіб їх витрачати. Якщо ми говоримо про внески кандидатів, то ми можемо виокремити десь три моделі того, як кандидати наповнювали свої бюджети. Вони або вносили свої особисті кошти, або брали кошти в партії, або отримували внески фізичних та юридичних осіб. Схеми з отриманням грошей з власних надходжень і партійних найменш прозорі, тому що гроші кандидатів ніяк не регламентуються і не обмежуються. Наприклад, Петро Порошенко зміг наповнити свій виборчий фонд на суму 585 мільйонів. Ми розуміємо, що Петро Порошенко – не найбідніша людина, але разом з тими сумами, які були витрачені ним на підготовку до виборчої кампанії ще в 2018-му році, це дуже великі суми.

Валентина Самар: А якщо ми ще порахуємо, скільки грошей з державного бюджету пішло на всілякі конференції по всій країні, томос-тури, перельоти і так далі, то побачимо порушення принципу рівності можливостей, оскільки був задіяний адміністративний ресурс, і найбільше він був задіяний в грошовому вимірі. Адже ці всі субвенції, доплати, матеріальна допомога, яка пішла по всій країні, це суми, які виборчі кампанії ще не бачили. Принаймні, так стверджує координаторка ОПОРИ Ольга Айвазовська. Отже, чи бачите ви, що тут був задіяний якийсь адміністративний ресурс, крім тих схем, про які ви говорили?

Олена Нікуліна: Важко сказати про те, які з цих дій є прямою агітацією за кандидата. Ми знаємо, що агітацією є все, що переконує виборців проголосувати за того чи іншого кандидата, проте складно знайти ту межу, яка виокремлює, наприклад, повноваження президента и повноваження прем’єр-міністра, а ми бачили з вами буквально місяць тому багато реклами уряду Володимира Гройсмана одразу після того, як пан Гройсман розпочав політичну кампанію при підготовці до парламентських виборів і почав піарити власну силу. Тому важко провести цю межу. Але ми бачимо, що суми витрачаються дуже великі, подекуди витрачаються суми на рекламу тих чи інших осіб, які є державними посадовцями чи політиками, з бюджетних коштів. Наприклад, ще в серпні 2018-го року від Петра Порошенка була масована рекламна кампанія на підтримку томос-туру з гаслами, які потім використовувалися ним у виборчій кампанії – «Армія. Мова. Віра». І частину з цих ресурсів ми не знаємо, хто оплатив. Рух ЧЕСНО звертався до Адміністрації президента, де нам відповіли, що вони також не знають, хто оплачує борди на підтримку тоді чинного президента, що дивно.

Валентина Самар: Отже, якщо ми говоримо про порушення, то чи багато є покараних за ці порушення? І наскільки сильна ця позиція у законодавстві?

Олена Нікуліна: Рух ЧЕСНО, давно відстежуючи і звіти кандидатів, і фінансову звітність політичних партій, помітив, що кількість порушень в звітах не пропорційна кількості тих людей, які отримують покарання. За результатами виборів, які вже пройшли, ми не побачили жодних повідомлень про справді доведені до кінця справи щодо порушень, щодо розпорядників фондів. А ви знаєте, що у кожного фонду, який відкриває кандидат, є розпорядник. І цей розпорядник відповідальний за внесення недостовірної інформації та за приховування витрат. Так от жоден розпорядник фонду не постраждав. Ми бачимо це в котрий рік.

Нещодавно політичні партії оприлюднювали свої звіти за перший квартал 2019-го року, і ми бачимо ті ж самі порушення, які зустрічалися раніше. Наприклад, більшість партій дуже полюбляють цифру 149 тисяч, тому що 150 тисяч – це та сума, яка піддається банківській перевірці. Тому більшість щедрих внескодавців партій, особливо партія «Батьківщина» любить цю цифру, роблять саме такі внески. І ми дуже часто бачили ту саму цифру в звітах кандидатів в президенти. Також часто зустрічаються ті цифри, які є близькими до порогових сум.

Валентина Самар: Це як схема у тендерних закупівлях. Але це не є порушенням, це є такий легенький обхід закону. Чи як ви це кваліфікуєте?

Олена Нікуліна: Це не є порушення, доки спеціальний орган — Національна агенція з запобігання корупції — не скаже, що це порушення.

Валентина Самар: А скільки разів НАЗК сказала, що це порушення?

Олена Нікуліна: У нас поки що немає такої статистики, тому що звіти все ще перевіряються, це доволі тривалий процес. Але ми бачимо, що є певні ознаки, які вказують на те, що, скоріш за все, це є порушенням. Наприклад, тоді, коли кандидатів в президенти фінансували ті люди, які, очевидно, не мали таких коштів, щоб це зробити. Наприклад, якщо подивитися на списки внескодавців зі звітів кандидатів в президенти, з них є чимало осіб, які, наприклад, шукають роботу на сайті Work.ua і вказують бажаний рівень заробітної плати в сотні разів менше, ніж ті внески, які вони могли неодноразово робити під час виборчої кампанії кандидатам. Всі ці справи мають перевірятися.

Також достатньо підозрілими є географічні аномалії у фінансуванні кандидатів. Наприклад, кандидата Анатолія Гриценка на 28 мільйонів профінансували внескодавці з одного маленького містечка у Волинській області. І частина з них працюють на одному підприємстві. Ми розуміємо, що тут є ризик політичної корупції.

Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Хто із ваших фігурантів розслідувань є «чемпіоном»?

Олена Нікуліна: Складно сказати, бо багато кандидатів змогли щось та й порушити під час виборчої кампанії. Є декілька симптоматичних кейсів, наприклад, серед тих кандидатів, які знялися з виборів. Наприклад, Дмитро Добродомов ще у 2018-му році дуже активно замовляв рекламу на телебаченні. Ця реклама мала б коштувати, згідно даних моніторингу політичної реклами, близько 17 мільйонів гривень. Причому він робив це під партійним брендом, тобто за цю рекламу мала б платити партія. Але в звіті партії «Народний контроль» ми бачимо загальну цифру витрат на всю діяльність партії за рік – 50 тисяч гривень.

Або, наприклад, кандидатка Юлія Литвиненко замовляла рекламу вже у 2019-му році під час старту кампанії, проте лише до 7 лютого — 7 лютого вона зареєструвалася як кандидатка в ЦВК. За цей період до 7 лютого вона мала витратити понад 2 мільйони на телерекламу, в той час як обсяг її офіційного фонду всього 200 тисяч, що в 10 разів менше.

Тобто, ми бачимо, що такі порушення можуть спостерігатися не лише в кандидатів з великими виборчими фондами, які перевищують 100 мільйонів, але й в кандидатів з малими фондами.

Валентина Самар: Редактор Центру журналістських розслідувань Євген Лєшан провів розслідування щодо виборчого фонду кандидата у президенти Ігоря Смешка. Він викликає багато цікавості у журналістів та виборців, тому що стартував він практично з нуля — 0,08 %  набрала його партія «Сила і честь» на парламентських виборах у 2014-му році, і тут раптом — 6%, тобто він обійшов і Олега Ляшка, і Олександра Вілкула. Ми пішли за грошима — і знову несподіванка: маленький виборчий фонд (у порівнянні з іншими) — всього близько 2,5 мільйонів, поза тим він був досить активно присутній у пресі. І якби він платив за всі телеефіри, то цей фонд мав би бути на порядки. більшим. Як виявилося, ефіри на національних каналах були не оплачені, тільки на регіональних. Ігор Смешко, на жаль, відмовився від інтерв’ю і ми не змогли в нього запитати, як же так вийшло. Поза тим є цікава інформація від НАЗК, яка,  виявила  що один мільйон дві тисячі шістсот гривень були внесені до виборчого фонду особами, які не мали на це права, бо у них є податкові борги. І ці гроші розпорядник фонду Ігоря Смешка мав перерахувати до державного бюджету, правильно? Але вони цього не зробили, вони ці гроші витратили на виборчу кампанію. НАЗК звернулася до Національної поліції, оскільки там є ознаки кримінального правопорушення. Національна поліція поки що мовчить, немає цієї інформації публічної, немає відповіді на наш інформаційний запит взагалі. Як би ви прокоментували цю історію з Ігорем Смешком, наскільки вона розповсюджена, і що ви тут бачите?

Олена Нікуліна: Насправді, ситуації, коли кандидати повертають частину коштів зі своїх фондів в державний бюджет або своїм внескодавцям, це взагалі це не рідкість. Однією з причин для цього є те, що сама процедура внесення коштів на рахунок кандидата від фізичних осіб або від юридичних осіб доволі містка. Наприклад, якщо якийсь виборець хоче підтримати кандидата, якому довіряє, це доволі складна процедура — не можна просто зайти онлайн в якусь платіжну систему в перерахувати 100 чи 200 гривень. Навіть для маленьких сум потрібно піти в банк, вказати свої дані, вказати реквізити, причому жодного разу не помилившись. Буває, виникають помилки, і кандидати повертають кошти. Наприклад, Анатолій Гриценко повернув, здається, 14% свого фонду, Володимир Зеленський повернув близько 8 мільйонів гривень з фонду назад внескодавцям або в державний бюджет.

Проблема податкових боргів ще особлива тим, що часто люди, які роблять внески, навіть ті люди, які роблять їх справді щиро, які не є підставними донорами, які, здавалося б, нічого не порушують, просто не знають про те, що в них податковий борг, або цей податковий борг є дуже маленьким. Звісно, у випадку з Ігорем Смешком це екстремальна ситуація, тому що це половина його фонду. Це точно не більше, ніж у інших кандидатів, але це співрозмірно з половиною його фонду, і це дуже багато, тому до цього є запитання.

Проте ця історія ставить перед нами іще одне запитання: чи справді закон підтримує таку форму демократичних виборів і залучення для громадян як можливість для громадян профінансувати свого кандидата? Тому що все ж таки процедура є дуже складною, є багато бюрократичних моментів, які неможливо обійти, в той час, як ті кандидати, які самі фінансують кампанію або які отримують кошти від партій, не мають таких складнощів. Хоча до прозорості такої процедури також є питання. Наприклад, якщо кандидата чи кандидатку фінансує партія, то ми дізнаємося про походження цих коштів, лише коли партія подасть свій фінансовий звіт, а це буде лише після виборів. Тобто виборці не зможуть ознайомитися з джерелами фінансування кандидата перед тим, як підуть на дільниці і зроблять свій вибір.

Валентина Самар: Ще одне складне питання, в якому ми без експертів та без юристів не можемо розібратися, бо воно не унормоване чітко законодавством. Ви кажете, що агітацією може бути будь-що, що може спонукати виборця зробити свій вибір. Дуже широке визначення. Але дивіться яка цікава штука: я не бачила, щоб хтось декларував у фінансових звітах витрати на агітаційну кампанію в соцмережах, в YouTube чи в якихось месенджерах. А витрачаються великі гроші, і виконавець чи ідеолог цієї роботи, наприклад, в компанії Володимира Зеленського навіть називав суми, в які йому обійшлася реклама у Facebook. Що про це каже Рух ЧЕСНО? Наскільки на сьогодні це актуальна проблема?

Олена Нікуліна: Це, мабуть, найцікавіший висновок цієї кампанії. Всі ми багато чули, наскільки новою була кампанія 2019-го року, проте, подивившись лише на фінансові звіти кандидатів, про це дуже важко здогадатися. Структура витрат кандидатів в президенти у 2019-му році, за великим рахунком, не особливо відрізняється від виборів 2014-го року. Більшість коштів пішла на рекламу на телебаченні і ще частина — на зовнішню рекламу, на друк агітаційних матеріалів. В той час, як витрати на рекламу у Facebook, в YouTube чи інших соціальних мережах, на рекламу в пошуковику Google просто не вказувалися. Наприклад, керівник digital-команди Зеленського в інтерв’ю виданню «Ліга. Бізнес» говорив, що реклама Зеленського в інтернеті коштувала близько 200-250 тисяч доларів. А ми не бачимо цієї суми в звіті кандидата.

Якщо ми подивимося на звіт кандидата Порошенка, який теж активно замовляв рекламу в інтернеті, ми побачимо витрати, які можуть нам вказувати на рекламу в соцмережах, але це також невеликі суми — понад 4 мільйони, що не співрозмірно зі стомільйонними витратами на телерекламу.

Ми бачимо в цьому проблему, і Громадський рух ЧЕСНО почав відстежувати політичну рекламу у Facebook. Завдяки Facebook ми побачили бібліотеку політичної реклами в цьому році, яка постійно зростає. На жаль, Facebook не показує деталізовані дані про рекламу, дуже часто він показує те, що реклама коштувала в проміжку від 10 до 50 тисяч доларів, або показує точну цифру, проте не вказує, за який це період. Але ми все одно можемо уявити порядок сум, витрачених кандидатами.

Наприклад, кандидат Олександр Шевченко поставив на рекламу пост у Facebook, яким вітав жінок з 8 березня. І цей пост коштував йому від 10 до 50 тисяч доларів.

Ми бачили багато реклами з Facebook-сторінок на підтримку Зеленського, які замовляла громадська організація «команда Зеленського». Ми бачили багато витрат на рекламу сторінок, які поширюють «чорний піар» проти інших політиків або з фанатських сторінок політиків. Ці сторінки важко пов’язати напряму з кандидатом, проте ми бачимо, що вони витрачають гроші.

Валентина Самар: Але ведеться агітація «за» або «проти», і це також треба враховувати. Так що з цим зробити — ваші пропозиції?

Фото: investigator.org.ua

Олена Нікуліна: Ми починаємо відстежувати політичну рекламу у Facebook, і експертній спільноті та громадськості потрібно уважніше стежити за витратами і в соціальних мережах, і в YouTube. Але все це не може йти без того, щоб не регулювати це законодавчо, щоб це перевіряли профільні органи.

Валентина Самар: Мають бути якісь червоні лінії, які не можна переходити, тому що ми знаємо, наскільки більш емоційно люди і поводять себе, і формулюють свої думки в соціальних мережах у порівнянні з традиційними ЗМІ. Це дуже впливає на людей: це здіймає хвилі ненависті, хвилі страху, неконтрольованого хаосу, і якимось чином потрібно це унормовувати.

Інша проблема в тому, що до останнього недооцінені були можливості по охопленню аудиторії такими непрофесійними та аматорськими каналами, які на сьогодні збирають мільйони переглядів, і їхня капіталізація – це також дуже цікава тема. Чи немає в експертному середовищі якогось майданчику, який вже обговорює, що з усім цим робити?

Олена Нікуліна: Я думаю, що більшість організацій, які стежать за виборами, хочуть порахувати витрати на YouTube та на Facebook, це дуже цікава інформація.

Валентина Самар: Приклад: Дмитро Гордон на своєму YouTube-каналі розміщує відео, де він сидить з  папірцями, на яких є прізвища всіх кандидатів у президенти, розказує, кого він і чому викреслює, і чому треба голосувати за того ж Смешка — це агітація одночасно і за, і проти, і це відео має 1,8 мільйона переглядів.

Олена Нікуліна: Так, але ми не можемо довести, що це відбулося, наприклад, на замовлення тих чи інших кандидатів. Це цілком може бути особистою позицією чи журналістською пана Гордона.

Валентина Самар: Але якщо на вулиці буде стояти білборд, і на ньому буде реклама за або проти, особливо таким чином, то, мабуть, на неї зреагують, так?

Олена Нікуліна: Особливо, якщо цей білборд буде без вихідних даних.

Валентина Самар: А тут мільйон вісімсот тисяч «білбордів» одночасно бачать, і на них поки що не звертають уваги.

Олена Нікуліна: Мені здається, тут ще дуже важливе питання полягає в тому, що, навіть порахувавши всі витрати політиків, відрегулювавши все це за допомогою законодавчих ініціатив, це все одно не вирішить проблему повністю. Це, скоріше, питання громадянської, інформаційної, політичної культури, яку потрібно розвивати. На щастя, в Україні є про це багато ініціатив, і громадських, і фактчекерських. Адже, насправді, сприймання інформації з інтернету – це велика відповідальність виборців для того, щоб вирішувати, що з цього важливо, що – ні.

Валентина Самар: Але окрім емоцій і всіх важливих речей, про які ви говорите, ще є тіньові гроші, які задіяні в політичних кампаніях, і їх держава, яка має гарантувати чесні і прозорі вибори, має враховувати і відпрацювати якісь інструменти для того, щоб контролювати їх.

На останок — які перспективи прийняття Виборчого кодексу? Центр UA та Рух ЧЕСНО звернулися із заявою стосовно невідкладного розгляду проекту Виборчого кодексу.

Олена Нікуліна: Рух ЧЕСНО закликає політиків прийняти новий виборчий кодекс, згідно з яким парламентські вибори зможуть відбутися за системою з відкритими списками. Система з відкритими списками, по-перше, сприятиме прозорості виборчого процесу, по-друге, сприятиме активнішому залученню громадян до цього процесу, в якому громадяни зможуть самі обирати, яких осіб вони хочуть бачити в списках партій, а не обиратимуть кота в мішку у партійному списку. Перспективність прийняття кодексу — це питання до народних депутатів. Минулого разу, коли депутати  голосували за Виборчий кодекс, вони показали, що політики не готові на цей крок. Проте ми дуже сподіваємося на те, що політична воля таки з’явиться і кодекс буде прийнято.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine
Перейти к верхней панели