Обстрелы, холод и надежда: жизнь на херсонском Острове

Юг
Жительницы херсонского «Острова» Татьяна и Нина общаются во дворе своего дома во время российских обстрелов, февраль 2024 г. Фото: investigator.org.ua

За 15 месяцев с момента освобождения Херсона жизнь под постоянными обстрелами для населения микрорайона Корабел или по-народному «Остров» стала нормой. Люди здесь просыпаются под звуки российской канонады, слушают свист мин над головой, идя в магазины или занимаясь домашними делами, и впоследствии засыпают под аккомпанемент «Градов» и отвратительное дребезжание «Шахедов».

Мікрорайон Корабел почав розбудовуватись у 70-х роках минулого століття навколо великих суднобудівних підприємств. Одне з них — завод «Паллада», входить до Концерну «Укроборонпром». До початку повномасштабного вторгнення тут виготовляли плавучі причали, доки і понтони для Збройних Сил України. Це робить підприємство, як і весь мікрорайон, пріоритетною ціллю для російської артилерії. До того ж «Острів» і справді знаходиться на острові, що має назву «Карантинний». Він є південно-західною околицею Херсона. Відповідно, Корабел — найбільш наближений до окупованого росіянами лівого берега мікрорайон міста. Це робить його фактично лінією фронту.

Будинки на «Острові» після російських обстрілів, лютий 2024 р. Фото: investigator.org.ua

Населення на Острові залишилось менше третини від довоєнної кількості. Мало хто сюди повертається, мало хто, повернувшись, витримує хоча б кілька днів. Район чи не найближче знаходиться до Дніпра, тож із вікон верхніх поверхів можна спробувати розгледіти російські позиції. Вже другий рік «острівські» змушені зимувати без опалення, адже теплотраси вщент побиті уламками ворожих снарядів. Та є й ті, хто стоїчно переносить холоди, виробивши свої лайфхаки, як зігрітися.

«Грілися хто чим міг. Газом, обігрівачами, вночі з пляшками гарячими спимо. Нічого — вижили. Це вже друга зима у нас така. Вже якось трошки втягнулися», — розповідає Людмила Михайлівна, жителька мікрорайону Корабел.

Людмила Михайлівна, жителька мікрорайону Корабел. Фото: investigator.org.ua

Проблеми з електрикою також виникають постійно. Часом її немає тижнями, часом місяцями. Причина аналогічна — росіяни гатять по об’єктах критичної інфраструктури, а коли комунальники намагаються їх відремонтувати, — обстрілюють і самих комунальників. Найбільших проблем Острів зазнав і після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. Наслідки затоплення цього району українська влада намагається ліквідувати й досі.

«Як стаються прильоти — так виключають електрику. 29 грудня, як був прильот — так вимкнули світло, і аж 17 січня включили», — сказала Людмила Михайлівна.

Херсонські енергетики ремонтують лінії електропередач. Фото: investigator.org.ua

Звичайно, такий рівень «комфорту» витримують далеко не всі. Більшість жителів цих будинків виїхали за межі Херсонщини або ж до районів міста, де є опалення і куди долітає менше російських снарядів. Ті ж, з ким нам вдалось поспілкуватись, відчувають себе безпечно лише вдома. Корабел та інші частини Херсона сполучає великий міст. Його місцеві перетинають дуже рідко.

«Ми рідко коли виїжджаємо до міста. Ми боїмося туди їхати і взагалі, коли заїдеш, — думаєш, як би сюди швидше дістатись», — говорить пані Тетяна, жителька мікрорайону Корабел.

Дехто з острівських так призвичаївся до постійної канонади, що виходить на вулицю поспілкуватись із сусідами, незважаючи на щільні «прильоти» від росіян. Ось і пані Тетяна навіть не поворухнулась, коли черговий снаряд розірвався у кількох сотнях метрів.

«Ну якщо ми тут залишились, нам же треба якось виживати! За продуктами треба піти, чи в супермаркет, чи на базар. Водички треба принести питної. Тому так якось. Йдемо якось через двори, попід будинками», — розповідає про свої будні пані Галина, жителька мікрорайону Корабел.

Будинки на «Острові» після російських обстрілів, лютий 2024 р. Фото: investigator.org.ua

Поки ми розмовляли, обстріл посилився так, що його не витримують вже навіть місцеві. Це значить, що на сьогодні їхнє спілкування завершено. Наші спікерки розходяться по своїх холодних квартирах, щоб завтра вранці знову вийти на вулицю у своїх справах, сподіваючись на вдачу та Божу милість.

Та найголовніше — херсонці не втрачають оптимізму. Вони вірять, що росіяни рано чи пізно змушені будуть залишити свої позиції на лівобережжі, і тоді на Острів знову, замість вибухів та свисту мін, повернуться звуки нормального, мирного життя.