Как киевская власть в феврале 2014 проспала Севастополь? Почему вместо крайне необходимых решительных действий по прекращению сепаратистского мятежа в Крыму Киев вел себя крайне вяло? Кто из чиновников и зачем в те бурные дни ездил в Крым? Об этом говорим с лидером движения «Сила права» Андреем СЕНЧЕНКО в программе «Вопрос национальной безопасности» (проект Центра журналистских расследований, эфир ТРК Черноморская).
Валентина Самар: Пане Андрію, 26 лютого 2014-го року ви, народний депутат України та виконуючий обов’язки заступника голови Адміністрації президента України, посланець нової київської влади, прибули до Сімферополя. Питання в мене досить жорстке – як ви могли проспати Севастополь?
Андрій Сенченко: Ні, ну по-перше, я розумію, що час багато чого змішує, але я на 26 лютого був просто народним депутатом України, а заступником голови Адміністрації президента я став тільки 11 березня, коли мене запросив Турчинов і поставив завдання зі звільнення заручників з Криму. Це вже було після всіх цих подій.
Валентина Самар: Але мандат від Турчинова у вас був 26 лютого.
Андрій Сенченко: Ні, я поїхав туди за власною ініціативою, але перед тим все ж таки поспілкувався з Турчиновим. Не те, щоб він не міг мені поставити якісь завдання, але я казав, що їду до Криму, я збираюся спілкуватися з тими, з тими, з тими. Він каже: «З’ясуй, що там відбувається, може, щось ми зможемо». Я кажу, що ми 100% можемо, ми ще могли змінити цивільну владу в Криму, але це практично був останній день. Тому що в нас було таке вікно можливостей 23, 24 та 25 лютого, коли ми могли змінити уряд Криму і керівництво Верховної Ради Криму. І в нас вже, коли я летів до Криму зранку 26-го, було приблизно 70 голосів у кримському парламенті для того, щоб змінити уряд і керівництво Верховної Ради. Тому що вся ця так звана кримська еліта була ламана-переламана, в них були такі дрібні умови. Коли я повертався ввечері 26-го з Криму, то в кожному кафе на шляху від Верховної Ради до аеропорту сиділа група за певними інтересами з депутатів – 5-7 людей, разом їх було 76. А цих груп вісім чи дев’ять. І кожна запитувала, а чи не привезуть нам якогось прем’єра з західної України, а чи не привезуть нам повний комплект уряду. В інших були пропозиції — а чи можливо нам зберегти свого заступника міністрів ЖКХ.
Валентина Самар: Тобто звичайні «тьорки» для Криму.
Андрій Сенченко: Так, звичайні «тьорки». Все змінилося, коли зайшов російський спецназ.
Валентина Самар: Це було 26-го лютого. А 23-го лютого в Севастополі була повалена законна влада. Пан Яцуба ставав на коліна і віддав владу в руки громадянину Російської Федерації Олексію Чалому. Там існував штаб і вони співпрацювали із спецслужбами Росії, про це його брат Михайло прямим текстом розповідає у своїх інтерв’ю. Як ви проспали Севастополь?
Андрій Сенченко: Ми – це хто?
Валентина Самар: 23 числа до Севастополя приїздили Аваков і Наливайченко, які вже були призначені виконувачами обов’язків силових органів.
Андрій Сенченко: Це питання до Авакова і Наливайченка, тому що я був один з 450-ти депутатів українського парламенту. Я тиснув тоді, і можу казати, що я це питання піднімав ще на фракціях ВО «Батьківщина» і «Народного фронту». Я казав Яценюку, що ми втрачаємо Крим і зараз в нас буде вибух на Донбасі. Він казав: «Ну в Криму можуть бути якісь проблеми, про Донбас зовсім дурниці, там нічого не буде». Це була його відповідь. Коли я казав, що нам 23-го треба було формувати штаб з рятування Криму, мене ніхто не зрозумів. А про те, що поїхали Аваков з Наливайченком, я вже дізнався потім, тому що вони не вважали, що потрібно до цього долучати кримчан. Вони поїхали на якусь зовсім незрозумілу для мене місію.
Валентина Самар: Прибічники й агітатори за Петра Порошенка зараз часто згадують про те, що він мало не єдиний із народних депутатів, хто приїжджав до Криму після того, як Верховна Рада була захоплена.
Андрій Сенченко: Ну це смішно було. Його цей вояж вже мав, наскільки я розумію, рекламний характер. 28-го він поїхав, а я нагадаю, 27-го лютого спецназом вже були захоплені будівлі, і він вже нікуди не потрапив. З ким він збирався спілкуватися – зі спецназом російським? Навіть 26-го лютого, коли я спілкувався з Константиновим – спікером ще української Верховної Ради Криму, він вже був під повним контролем російських спецслужб. Тобто в нього в приймальні було десь 7-8 людей не кримських і такої специфічної зовнішності. А в холі біля його приймальні таких людей було десь 30. Тобто його повністю контролювали, і він був вже в такому непритомному стані.
Валентина Самар: Так, ми бачили його неадекватність вже під час прес-конференції, звичайно, він просто не міг відповідати на запитання. До речі, стосовно неадекватності українських політиків. Ми всі пам’ятаємо цю скандальну стенограму засідання Ради національної безпеки і оборони України, де ми читали…
Андрій Сенченко: Не було такого засідання Ради національної безпеки і оборони. Я все ж таки як людина, яка має певний досвід державної служби, можу стверджувати, що, по-перше, склад РНБО визначається президентом. Є стандартний склад, і він може поширюватися президентом, але указом. Ніяк інакше, і все це врегульовано, тому що це конституційний орган. Те, про що кажуть, коли маніпулюють цими подіями, це була нарада, в якій брали участь практично кожен депутат, який мав бажання. Я на той час був пересічним депутатом Верховної Ради України, і я прийшов і сів. Там було приблизно сто людей і був базар. Чому? Тому що коли відбувається Рада нацбезпеки, то кожен офіційний член Ради має таку папочку, де є все: розвіддані, довідки прикордонної служби, служби зовнішньої розвідки, військової розвідки, Генерального штабу. Нічого цього не було. Тобто люди прийшли і обговорювали хто що чув: комусь рідні зателефонували з Криму, хтось іще щось. Тобто не було достатньо інформації для узгодження якихось рішень. Там були, в тому числі, члени Ради національної безпеки і оборони, але вони теж брали участь у вільному режимі. Це вже потім все це оформили протоколом РНБО, що не є законною дією.
Фото investigator.org.ua
Валентина Самар: Насправді, таких засідань було два: на одному з них не було Замани, на другому Замана був, і як раз його виступу не було у цьому протоколі, де голосувалось, насправді. Замана, як ми пам’ятаємо, тоді їздив до Криму, він докладав на цьому засіданні і виступав за те, що треба оборонятися. А сьогодні його подають як зрадника.
Андрій Сенченко: Ні, не так. По-перше, мені невідомо, що Замана їздив до Криму.
Валентина Самар: Мені відомо.
Андрій Сенченко: Ну гаразд, вам відомо, це гарно. Але я бачив Заману на декількох нарадах, і нічого такого, про що зараз каже Замана – про його пропозиції, як ми будемо захищати Крим… та ні, Замана там сидів, як зайчик.
Пройшло три роки після окупації і з’явилося дуже багато героїв, які казали, що в нас там не було наказу, ще чогось не було. Але я нагадаю. Коли я виступав в минулому році на процесі по справі Януковича, я чотири години і 15 хвилин давав покази, і всі матеріали, які в мене були, я приніс і долучив їх до цієї кримінальної справи. В тому числі долучена до цієї кримінальної справи така велика мапа, яку я тоді отримав з Генерального штабу, але вона не має грифу секретності. І там була дислокація всіх сил і засобів, які були з боку окупантів, в Криму в районі Чонгара, тобто в районі перешийку, і наші сили і засоби — всі, які змогла тоді держава висунути. Так я можу сказати, що співвідношення було приблизно 1:10 на користь окупантів. Це все, що змогла українська армія туди висунути.
Я не берусь звинувачувати Заману, в мене для цього немає достатньої інформації, нехай з цим розбирається слідство, але я не виступаю його адвокатом, тому що він два роки був керівником Генерального штабу за часів Януковича, за часів, коли Лебедєв був міністром, і якщо він був незгодний з тим, що робив з українською армією або верховний головнокомандувач Янукович, або по суті російський міністр оборони Лебедєв, то він міг гучно подати рапорт про відставку. Він нічого цього не робив. Тобто він до 19 лютого 2014-го року виконував обов’язки за своїм призначенням.
Валентина Самар: Ми не можемо не сказати про те резонансне розслідування програми «Наші гроші» з Денисом Бігусом, яке стосується «Укроборонпрому» та родини пана Гладковського, в недалекому минулому найближчого бізнес-партнера президента України. Я знаю, що цей сектор для вас завжди був знайомий. Ваші думки з цього приводу, і як, на ваш погляд, будуть розгортатися далі події?
Андрій Сенченко: Це залежить від нас, громадян, але, на мій погляд, вся ця банда врешті решт повинна потрапити на лави підсудних. Я маю на увазі не тільки Гладковського і компанію, але, на жаль, і чинного президента України Петра Порошенка. Тому що вони, по-перше, залишилися партнерами, по-друге, для тих брудних оборудок використовувалося підприємство Петра Порошенка «Кузня на Рибальському». Проте я можу казати, що це дрібниці, важливі, але дрібниці. Чому? Я наведу такий приклад. В держоборонзамовленні на цей рік є замовлення на пересувні пральні та лазні на базі КРАЗу. Це такий КУНГ, в якому є чотири душові кабінки і дві пральні машинки. Дев’ять мільйонів гривень за одиницю. Якщо окремо купити шасі КРАЗа, дві ці пральні машинки і чотири душові кабінки, це буде в чотири рази дешевше. Дев’ять мільйонів за одиницю!
Інший приклад, ну це зовсім мега оборудка: двічі намагалися (ми двічі зривали, тому що ми оприлюднювали цю інформацію) протиснути в держоборонзамовлення на цей рік замовлення на десять ракетних катерів «Лань», ціна за одиницю — 3 мільярди 800 мільйонів гривень. Тобто це 140 мільйонів доларів. Для того, щоб зрозуміти, шведський катер, приблизно таких характеристик шведської якості «Scat» коштує 20 мільйонів доларів, за наш – 140. В сім разів більше.
Валентина Самар: Я думаю, цей список може бути довшим, але, на жаль, він засекречений, останні два роки державні оборонні замовлення засекречені, ми там бачимо тільки вироби, а що саме продається і за яку ціну, ми не бачимо.
Андрій Сенченко: Тобто відрізана можливість громадянського контролю.
