Хибний Клірі-аналіз, або Як допомогти Кремлю з-за океану

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар

Колишній американський дипломат і експерт енергетичної сфери Колін Клірі пише у своїй статті на Atlantic Council, переклад якої подає НВ, що «узгоджені зусилля США і ЄС могли б сприяти виведенню російських військ з Донбасу та готовності Кремля відмовитися від окупації цієї території на умовах України — якщо на кону для Москви стоятиме працездатність Північного потоку-2».

Наведений у статті аналіз містить низку хиб, які роблять його сумнівним в плані практичного застосування або ж спроба його втілення призведе до наслідків, протилежних очікуваним. Пройдусь тезово по цьому Клірі-аналізу і Клірі-компромісу.

  1. Перший наслідок такого «компромісу» - Кримський півострів, як окупована Росією територія, лишається за дужками. Як і захоплені Росією газовидобувні активи «Нафтогазу України» на мілководному шельфі Чорного моря між Кримом та узбережжям Одещини. Росія це використає як де-факто визнання російського статусу Криму. Тим більше, що кримський санкційний пакет не такий вже й чутливий для РФ. Отже, «компроміс» від Клірі – це механізм легалізації де-факто російської окупації Криму
  2. Інший наслідок – розорену Росією частину Донбасу Кремль повертає Україні без жодних репарацій та компенсацій, про які автор навіть не згадує. А мав би згадати як дипломат та експерт з 34-річним різногалузевим досвідом, який спеціалізувався не тільки і не стільки на дипломатичних та енергетичних питаннях, працюючи в Києві, Москві, Варшаві, Бухаресті…

Зруйновані і розграбовані ОРДЛО – додатковий тягар для України, яка до того ж буде позбавлена – і це ще один наслідок – доходів від надання послуги за транзит сибірського газу до Європи, бо Росія не приховує своїх намірів припинити транзит через Україну після введення в експлуатацію ПП2 та «Турецького потоку».

  1. Слід зауважити, що про «Турецький потік» компромісотворець навіть не згадує. Це означає, що його аналіз має ще одну хибу – вибірковий підхід, тут бачу, тут не бачу.
  2. Ось і наступна хиба: «…Кремль може вирішити, що в його інтересах буде відмовитися від контролю над Донбасом в обмін на угоду, яка б забезпечила роботу ПП-2. Зараз Північний потік-2 отруює відносини Росії з Німеччиною, і в Кремлі може бути бажання змінити цю ситуацію».

ПП2 не отруює відносини Росії з Німеччиною. Якраз навпаки, РФ та ФРН солідаризувались у намаганні будь-що добудувати ПП2. Проект отруює відносини США та ЄС, і передусім, США та Німеччини, і це те, чого прагне Кремль – тримати якомога довше трансатлантичний розкол між двома найбільшими потугами НАТО по обидва боки Атлантики. В Кремлі може бути бажання змінити цю ситуацію хіба що в бік ще більшого конфлікту між США та Європою, а в Європі зміцнити вісь Москва – Берлін, яка має замінити стратегічний альянс Вашингтон – Берлін.

  1. Ще один «перл»: «Самі по собі санкції не змусять Росію піти зі східної України. Але послаблення санкцій щодо Північного потоку-2 та Донбасу — як частина ширшого пакета, що веде до нормалізації економічних відносин із Заходом — може відповідати цілям Москви».

Про який «ширший пакет» йдеться автор не уточнює (якщо б він мав на увазі деокупацію чи хоча б демілітаризацію Криму, то сказав би про це на самому початку), але послаблення санкцій, звісно, відповідатиме цілям Москви, оскільки питання Криму лишається за дужками, а санкції Росія навчилась обходити. Турбіни німецького «Siemens» в Криму, газотурбінні установки останнього покоління американської компанії «Solar Turbines» на деяких газокомпресорних станціях болгарського відтинку «Турецького потоку» - тому приклади.

  1. Далі є тези в статті, де Клірі-аналіз не хибує:

«COVID-19 і падіння цін на енергоносії лягли на Росію серйозним фінансовим тягарем. Кремль може бути зацікавлений в тому, щоб скинути вартість окупації Донбасу — через сім років після її початку. А з огляду на те, яким розореним є Донбас сьогодні, Кремль може вбачати перевагу в тому, щоб повернути його під контроль Києва — ще одну проблему для України, яка вимагає рішення».

Ну звісно, для Кремля ОРДЛО – валіза без ручки, він із задоволенням її скине та ще й увіпхне в Україну, як це він і хотів від самого початку. В Кремлі аплодують такому підходу. А от рішення «ще однієї проблеми для України» Клірі-аналіз не пропонує. Очевидно, що таким рішенням могли би бути репарації та компенсації з Росії за окупацію Донбасу. Але про це ні слова! До речі, тема репарацій повертається в порядок денний суспільної та експертної уваги.

(Володимир Лановий та Тантелі Ратувухері аналізує її у своїх публікаціях, що доступні тут: https://geostrategy.org.ua/krymska-platforma  ) 

  1. «Кремль може розглядати як важливий плюс для себе включення декількох мільйонів виборців, що живуть на окупованій території Донбасу, в українську політичну систему. Від них очікують більшого пієтету до інтересів Росії, аніж від решти українців».

Саме цього й домагається Москва! Щоб токсичний електоральний актив увійшов в державний організм слабкої української демократії і, зрештою, сприяв ретрансформації України та її переорієнтації в бік Росії. По суті це знову ж таки те, чого Кремль хотів досягти, відправляючи диверсійно-терористичну групу Гіркіна на Донбас 7 років тому.

Ось один з уривків телефонного інструктажу Гіркіна своїй агентурі на Донбасі 7 квітня 2014 року:

Гиркин ... Срочно формируйте, нужно сейчас, не откладывая, сформировать комитет обороны Донбасса и прямо сейчас провозглашать Донецкую республику, суверенную в составе Украины ....

Вопрос от собеседника в Донецке: Возможно автономную в составе Украины?

Гиркин: Суверенную в составе Украины. Именно суверенную. Почему? Потому что сейчас неподчинение киевской власти, провозгласить ее суверенитет и объявить, что Донецк не собирается выходить из состава Украины, но в связи с тем, что киевская власть нелегитимна, временно объявляет свой суверенитет и формирует силы самообороны ... и заявляет о том, что до провозглашения законной власти ... осуществляет суверенитет на всей территории «Донецкой республики». Общая программа - федерализация, будущее Донбасса в составе новой федеральной Украины.

Гиркин: Мною поставлена задача объединяться всем ... создать комитет обороны Донецка. ... Занять местное телевидение, «отрубить» украинские каналы, и по всем местным сделать заявление о том, что комитет обороны Донецка принимает на себя всю полноту власти до проведения референдума о будущем Донецка. При этом подчеркнуть, что Донецк остается в составе Украины, но провозглашает о своем суверенитете до установлению законной власти в Киеве.

Коментарі тут, здається, зайві.

  1. «Щоб хоч якийсь компроміс став можливим, Кремлю доведеться визнати достатньою ту децентралізацію, яка зараз втілюється в усіх регіонах України. Це було б вагомою поступкою. Перспектив її узгодження Кремлем зараз немає - тільки якщо не буде запропоновано щось більше, наприклад, зелене світло для Північного потоку-2 і поліпшення торгово-економічних можливостей для Росії».

Кремль може погодитися, але де-факто продовжувати гнути свою лінію. Нескладно перейменувати федералізацію в децентралізацію з одночасною вимогою гарантій для «децентралізованих ОРДЛО» з тим же самим перепакованим набором умов для Києва, зокрема, щодо зв’язків з Росією, російської мови тощо. Та й проштовхнутий п’ятою колоною Росії закон про референдум в Україні сприятиме тому, щоб забаганки, які Москва продукуватиме через децентралізовані ОРДЛО ставали місцевими законами через механізм «народного волевиявлення».

  1. «Ядром ідеї ПП-2 завжди було перенаправлення газових потоків з України та зміцнення російсько-німецьких енергетичних і економічних зв’язків, а не нові великі поставки російського газу до Європи».

Ось це одна з небагатьох слушних тез. Це правда. Але не уся правда. Клірі приділяв багато уваги у своїх дипломатичних місіях питанням корупції. Наприклад, у своїй статті 2015 року, присвяченій Україні, він писав: «Російські лідери вже давно вміли корумпувати надто охочу до корупції еліту України». Але як експерт та дипломат він має пам’ятати, перш ніж російські лідери стали корумпувати українських, вони це успішно практикували в Європі. З часів СРСР і холодної війни. Клірі чомусь замовчує цей важливий аспект. Адже ядром ідеї усіх путінських потоків напряму з Росії до Європи було і лишається створення легальних корупцієгенних каналів за допомогою яких можна культивувати подальшу шредеризацію не тільки німецького, але й усього європейського політикуму задля розвалу Європейського Союзу та руйнації трансатлантичних зв’язків. І путніські газові потоки – ідеальні для цього!

  1. А ось тут у Клірі просто дезінформаційна теза: «…німецька дипломатія зіграла конструктивну роль наприкінці 2019 року і допомогла Україні отримати гарантовані обсяги транзиту російського газу на п’ять років».

Німецька дипломатія намагалась ошукати і українців, і американців.  Німецька сторона у грудні 2019-го, коли йшли тристоронні газові консультації за посередництва Єврокомісії, дипломатичними каналами повідомляла США, що санкції проти «Північного потоку-2» створюють перешкоди на шляху до підписання транзитної угоди, коли Україна та Росія як ніколи близькі до цього. Ще до підписання Мінського протоколу, де були прописані основні параметри нової транзитної угоди між Газпромом та Нафтогазом, з МЗС ФРН до Вашингтона був надісланий лист про те, що сторони домовилися по транзиту – і тому санкції проти «Північного потоку-2» втрачають сенс. Насправді ж, все було навпаки – без санкцій Росія ніколи б не погодилася ні на виплату 2,9 млрд дол. США Нафтогазу, ні на нові транзитні домовленості. Тому, насправді, конструктивну роль зіграла американська дипломатія та американський Конгрес.

Схоже, колишній дипломат вже не оцінює високо роль своєї країни у цій історії

  1. З  наступною тезою взагалі нісенітниця: «Німеччина має підтвердити свою прихильність гарантіям того, щоб значні обсяги газу продовжували транспортуватися через Україну і після того, як ПП-2 буде в строю».

Значні обсяги – це скільки? Не Німеччина продає свій газ, а Росія. І Москва, а не Берлін буде визначати яким маршрутом газ подавати. Підтвердити прихильність можна, це просто слова, навіть якщо написані на папері. Але де самі гарантії? Може Берлін буде щорічно протягом 50 років (проектний термін експлуатації ПП2) сплачувати до Києва ~$1,4 млрд. в якості компенсації за транспортні послуги, що їх втрачає Україна? Навряд чи Берлін на це погодиться. Як і на те, щоб поставити аналогічну вимогу до Росії. Бо якраз у Москві та Берліні різнокаліберні міллери, шредери та варніги хочуть ці самі ~$1,4 млрд. ділити між собою у тихому швейцарському кантоні Цуг, в офісі компанії-оператора ПП2. Це вже має місце з існуючим «Північним потоком». Хіба досвідчений дипломат і експерт не знає про це???

  1. «Нафтогаз постраждає через падіння доходів від транзиту газу, коли ПП-2 запустять, але він вже пристосовується до цього».

Тут знову в Москві аплодують, адже все що послаблює одну з провідних бюджетоутворюючих енергетичних компаній України, те працює на мінімізацію ціни агресії Росії та ослаблення опірності України у цілому.

  1. «…газові відносини з Росією були таким джерелом корупції в Україні з моменту здобуття нею незалежності, що ослабити ці зв’язки геть не таке вже й погано». Здається, що дипломат не знає, а експерт забув, що вже 6-й рік як Україна не імпортує газ з Росії, що здійснено анбандлінг «Нафтогазу», що газотранспортна система України очищена від схематозу типу «Росукренерго» після Революції гідності і «еміграції» Фірташа до Відня, звідки він вже 8-й рік не може потрапити до американської юстиції. І не потрапить. Бо Кремль, за вказівкою якого за Фірташа була внесена застава в 125 млн. євро, включить його звільнення від переслідування в США ось в той «широкий пакет» так званого компромісу. Адже, хто сказав, що Кремль буде строго слідувати по «дорожній мапі» від Клірі?   
  2. «Німеччина і ЄС також мають пообіцяти вивчити можливості української ГТС як можливого енергопроводу для газоподібного водню — з розвитком цього джерела енергії. Це пом’якшило б фінансовий удар ».

Пообіцять то вони пообіцяють, але на цьому усе й може завершитись. Тому це такі «солодощі», які колишній дипломат додає в рецепт «компромісу», щоб нейтралізувати гіркоту втрати транзитних надходжень українській владі та «Нафтогазу».

  1. Але не тільки по Україні б’є «компроміс» Клірі. По Польщі, яку він в позитивному контексті згадує в статті, це також завдасть удару. Москва хоче зруйнувати плани Варшави щодо відмови від імпорту російського газу, починаючи з 2022 року. Також стурбованість в Москві викликає намір уряду РП змінити статус польської ділянки газопроводу Ямал – Європа. Основою для переривання відносин з «Газпромом» та перегляду статусу ямальського газопроводу є успішне завершення будівництва Baltic Pipe. Але якщо Росії вдасться добудувати ПП2, то вона зробить все, щоб перешкодити завершенню польського газопроводу. І такі можливості вона має, причому, вони виглядають цілком легальними. Росія успішно користується ними в Чорному морі. Мається на увазі практика створення зон обмеженого доступу для проведення тих чи інших військових заходів – A2/AD.

Як відомо, коридор Baltic Pipe перетинає трасу обох російських газових потоків у виключній морській економічній зоні Данії. Виконання робіт з фізичного перетину підводних магістралей потребує певних технічних погоджень між операторами. За таких обставин, Росія може оголосити A2/AD зону навколо точки перетину газопроводів для військових навчань на певний період. Звісно, це може бути зроблено лише тимчасово, однак, Росія може висунути фальшиву версію про загрозу з боку третіх сторін для стратегічно важливих для Росії, Німеччини та цілого ЄС 4 ниток газопроводів, а тому вона бере їх під охорону у цій критичній точці. Тим більше, що прецедент небезпечних дій третьої сторони проти «Північного потоку-2» вже, мовляв, мав місце – таран польським риболовецьким траулером SWI-106 російського судна технічного флоту у березні 2021 року, поява непізнаного підводного човна, бойового корабля поблизу зони прокладення трубопроводу. Міжнародне морське право дає можливість це їй робити, оскільки UNCLOS не містить жодних обмежень для військово-морської діяльності поза межами територіального моря.

У такий спосіб може бути створено важіль тиску на Варшаву з тим, щоб примусити переглянути її енергетичну політику щодо Росії. Зокрема, Москва може наполягати на пролонгації контрактних відносин з «Газпромом» (зберегти, бодай, 50% закупівель газу з РФ) та не чіпати газопровід Ямал – Європа, припинити спроби Польщі через інституції ЄС обмежити 100-відсоткове використання існуючої системи «Північний потік» - OPAL. Польща буде змушена піти на поступки. Ну а Росія подасть це усе як перемогу над норовливими поляками та американцями, що стоять за нею.

  1. Коли Росія санкціонувала вторгнення групи Гіркіна на український Донбас у квітні 2014 року, то вона і ставила однією з стратегічних цілей проштовхнути нові путінські потоки – «Південний потік» на Чорному морі (згодом трансформувався в «Турецький потік») та розширити «Північний потік» на Балтиці (згодом став називатися «Північний потік-2»). Обгрунтування – «риски для транзита российского газа через Украину», «на Украине гражданская война» і т.п. Детально усе це описано мною у статті «ПУТІНСЬКІ ПОТОКИ: «ПЕРПЕТУУМ МОБІЛЕ» ДЕРЖАВНОГО ТЕРОРИЗМУ. ЯК ГІРКІН ТА МАЛОФЄЄВ СПРИЯЛИ «ПІВНІЧНОМУ ПОТОКУ-2»: https://geostrategy.org.ua/.../putinski-potoky-perpetuum...

Так що подібний «компроміс» від Клірі тільки посприяє Кремлю у досягненні обох цілей – і ПП2 завершити, і ОРДЛО увіпхнути назад в Україну як і передбачалось 7 років тому. А отже, можна йти далі – пропонувати «Північний потік-3», рукотворно руками чергового Гіркіна створивши «гражданскую войну» на Харківщині чи Херсонщині і далі по новому колу.

  1. Насамкінець теза Клірі з якою складно не погодитись: «Якби усіма країнами керували ангели, у дипломатії не було б потреби». Можу лише продовжити, що Клірі-дипломатія це не шлях до ангелів, а до нового кола пекла війни. Бо компроміс за рахунок України, Польщі, інших європейських країн, що протистоять путінізації Єропи, тільки заохочує агресора до війни. Благими намірами вимощується дорога до пекла.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine