Аналітик Олексій Копитько пояснює, за яких умов РФ може розпочати масштабне вторгнення до України, і що робити, аби цього не сталося.
Ранок почався з прочитання чергової жахливої статті у WashPost про 175 тис. російських солдатів, які не дадуть нам спокійно доїсти олів’є. Потім додав барв Bild. Оскільки лавина повідомлень наростає, треба вбити кілька рятувальних гвоздиків, щоб остаточно не знесло.
Для початку треба прийняти кілька фактів як даність.
- Росія вже напала вісім років тому. І якщо виникне ситуація, коли можливі бонуси від ескалації значно переважать можливі негативні наслідки, Росія може піти на ескалацію.
- Але якщо баланс буде зовсім не на користь, і ризики для Москви зашкалюватимуть, то ескалації не буде. Звідси простий як двері висновок: треба формувати правильний баланс. ЯК МІНІМУМ робити все, що залежить від нас. І не погіршувати ситуацію для України.
- Немає нічого такого, що знає WashPost, але не знала б українська влада. Як мінімум тому, що наші розвідки та американські перебувають у найтіснішому контакті. Ось просто прийміть це. Міркування на тему, що через WashPost Білий дім/Пентагон/масони/проукраїнські рептилоїди тощо. «надсилають сигнал Києву», бо нібито не мають інших каналів – це марення божевільного.
- WashPost/Politico/CNN та ін. роблять свою роботу. І не зобов’язані дбати про інтереси України. Якщо раптом хтось захоче пограти в рефлексивне управління та подати їм матеріал так, щоб він штовхав Україну у певний бік, вони не думатимуть про те, як це позначиться на долі нашої країни.
А тепер просто запишемо у стовпчик загальновідомі факти, які лежать на поверхні.
- Риторика значної частини західної публіки, особливо європейської, зводиться до дуже простої тези: «Люба Україно. Ти симпатична нам, але не подобаєшся Путіну. Дратуєш його. А у нас із ним справи. І він вміє переконувати. Чи не могла б ти вчинити самогубство? Тільки акуратно, щоб не заляпати своєю кров’ю та мозками наші милі різдвяні інсталяції? Це нам дуже допомогло б».
- Вчора на сайті Atlantic Council була опублікована стаття міністра оборони Олексія Резнікова. В якій Резніков ввічливо звертається до європейської аудиторії (всі, хто треба, прочитають). Якщо спрощувати, то такий посил. «Дорогі товариші європейці. Вибачте, але ми не будемо чинити самогубство. Товариш Путін заперечує наше право на існування. Тож у нас немає особливого вибору. Якщо він до нас полізе, ми підпалюватимемо під ним землю. Ми чогось навчилися за 8 років. І битимемося. Це логічно. Бо у самогубця шансів немає. А так є. Ми розуміємо, що сили нерівні. І прогноз для нас несприятливий. Але оцініть наслідки для себе. Навіть якщо ми впадемо, ми встигнемо завдати такої шкоди, що вся ця халабуда звалиться вам на голову. 3-5 мільйонів біженців з України – це буде різдвяний хоровод порівняно з усім іншим. Чекайте на ялинку, варіть якомога більше глінтвейну. Усім чмоки».
- Сформовано дуже чітке посилання – не треба вмовляти нас здатися, це не допоможе. Перетворюватися на одне велике ОРДЛО ми не збираємося (Рєзніков учора ще раз наголосив на цьому у виступі з трибуни Ради, який наші депутати благополучно прогуляли). Ви – слабка ланка. Хочете попередити – зробіть так, щоб через вашу невиразність не виникала спокуса випробувати нас на міцність. І вам потім не довелося розгрібати наслідків. Які можуть здивувати всіх. Наприклад, «Блумберг» розпускає чутки, що у нас більше байракторів, ніж здається. Наклепи такі. А раптом ви ще чогось не знаєте?
- За 30 днів на посаді (сьогодні рівно місяць після призначення) Резніков ОСОБИСТО поспілкувався з міністрами оборони США, Британії та Ізраїлю, а також з начальником Генштабу Канади у присутності (відеозв’язку) міністра оборони Канади. Атлантичні країни мають не тільки політико-дипломатичні інструменти та вміння висловлювати занепокоєння. Але й здатні надати прикладну допомогу. Ізраїль взагалі нічого не висловлює, а одразу робить. Маючи при цьому напрацьований контакт із Москвою. З обов’язкової програми залишилися лише особисті зустрічі з турками («квадрига» скоро буде).
- Найбільш адекватні європейські країни, наприклад – Швеція, вже публічно сигналізують іншим: «Е, альо, настав час щось вирішувати». Вже на 31 млн. євро допомоги НА ОБОРОНУ розчохлився ЄС (і це дуже важливо як сигнал!). Поляки й литовці вже не добирають слів. Отримати кордон з одним великим ОРДЛО «від Сяну до Дону» – дуже сумнівне задоволення. Якщо Київ почне виконувати те, що нині виконує Мінськ, буде запізно. А Росія саме цього й прагне.
- Зрештою, з нашого боку все гранично відверто: не треба нас залякувати, засовувати нам ОРДЛО і штовхати під Росію. Жоден Президент України не піде на це. А якщо тут посадять російського губернатора – це не зніме проблему, а помножить ваші ризики на порядок. Путіну триста років не потрібен цей Донбас та Крим. Він хоче по черзі плюнути вам на голову з Ейфелевої вежі, Рейхстагу та інших визначних пам’яток. А потім прилаштуватися поряд із відомим хлопчиком у Брюсселі. Бо думає, що може. Хочете спокійно співати колядки – зміцнюйте нас, підвищуйте ціну можливої ескалації всіма способами. І тоді ви не отримаєте під боком чергову Білорусь. Тільки набагато страшнішу…
А тепер просто налаштуйте в голові фільтри на сортування сигналів.
Спокій та готовність України – це саме той критичний фактор, який допомагає нашим союзникам за кордоном долати спротив фанатів Путіна.
І який стимулює тверезомислячих ворогів стримати запал. У Москві має бути чітке розуміння, що слід тримати під рукою табакерку на випадок, якщо блеф окремих девіантів зайде надто далеко.
Заяви Лаврова про те, що потрібні нові гарантії безпеки, це показник, що Кремль не горить бажанням самовбитися об нас і готовий торгуватися.
Так і живемо.
Джерело – facebook.com/aleksey.kopytko
