Контрнаступ у системно-рефлексивній війні

Думки
Дмитро Золотухін, медіаексперт, виконавчий директор громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства». Фото: facebook.com/dzolotukhin

Отримав неочікувано величезний відгук на попередній пост про формування окремих механізмів рефлексивного управління, яке використовується ворогом проти нас та наших “союзників” у цій війні.

Звісно, отримав багато нарікань щодо відсутності пропозицій, що з цим усім робити. “Іх єсть у меня…” Але, вони навряд чи вам сподобаються. Крім того, більшу частину з них не є доцільним оприлюднювати, оскільки їх публічне обговорення не дозволить їх використовувати як засоби рефлексивного управління проти ворога.

Однак, якщо вже людям це виявилося настільки цікавим, то поділюся частиною пропозицій тут, пише у Facebook Дмитро Золотухін, медіаексперт, виконавчий директор громадської організації «Інститут постінформаційного суспільства».

Як я пояснив у пості “ЧОМУ ПУТІН ПЕРЕМАГАЄ”, на мою думку, основною особливістю рефлексивного управління щодо нас є те, що ми перебуваємо у суб’єктно-об’єктних зв’язках з цілим рядом глобальних гравців. При чому – точно не з суб’єктної сторони.

У зв’язку з цим, нам потрібно вийти з цієї схеми відносин.

Для набуття суб’єктності потрібні значні ресурси (матеріальні, інтелектуальні, духовно-ідеологічні, організаційно-управлінські), які у нас в значному дефіциті з різних причин. Тому, я скептично ставлюся до заламування рук з приводу того, що “нам потрібно суб’єктивізуватися”.

Це було б можливо якби ми не були так критично залежні від грошей США та ЄС, політичної інтеграції до НАТО та Євросоюзу, поставок агрокультур морем і сушою і т.д.

Таким чином, нам світить не більше ніж стати умовним засобом для тих суб’єктів, яких ми оберемо самі. При чому – таким засобом (знаряддям), без якого не можливо вирішити амбітні задачі, які ставить перед собою цивілізація.

Іншими словами, в ідеалі, ми є пером і чорнилом, без яких всесвітня історія просто не пишеться, а приречена повертатися на попередні сторінки.

Що треба зробити для досягнення цієї глобальної мети?

ПЕРШЕ

Відмовитися від наративу про “перемогу через повернення територій”.

1. Контроль над кордонами 1991 року не може бути і не буде закінченням війни.

2. Цей наратив закриває нас у фізично-географічному просторі, який слабко конвертується у мисле-діяльнісну площину мотивацій та call to action.

3. Територіальна цілісність – це тільки українське бажання і бенефіт, який не створює для партнерів якісь очікування про їх бенефіти від цього факту.

4. Ми не можемо це зробити без зовнішнього ресурсу та технологічного стрибку, який, очевидно, хтось має зробити замість нас і подарувати нам його результати.

Повторювати те, що нам потрібні усі ресурси цивілізованого світу, щоб отримати назад свої території – не конструктивно.

Якщо ж мова, навіть, торкнеться питання повернення людей, які живуть на окупованих територіях ЛДНР, Криму та інших – у нас немає плану того, як когнітивно повернути цих людей до того цивілізаційного вибору, який вигідний нам.

ДРУГЕ

Відмовитися від наративу про “розвал Росії”.

Причини такої відмови багато в чому схожі на попередній пункт. Немає своїх ресурсів. Немає в кого їх взяти. Немає зацікавлених в цьому глобальних гравців. Немає внутрішніх спроможностей переконати їх у зворотньому. Немає привабливої картини майбутнього без існування РФ, яка буде “збуджувати” тих осіб, які можуть приймати для нас глобальні геополітичні рішення.

ТРЕТЄ

Піднятися вище на кілька рівнів у піраміді СЕМИ РІВНІВ ВІЙНИ (посилання на текст пояснення буде в коментарях) та почати говорити про війну “Добра” зі “злом”, а також про протистояння США та Китаю, оскільки рано чи пізно ми все одно впирємося в проблематику цього рівня, оскільки, за великим рахунком світу пофіг і на проблеми України, і на проблеми Росії. Зокрема, Індія чудово заробляє бенефіти на цій війні.

В цьому контексті слід також розгорнути більш масштабну дискусію про протистояння авторитарній вісі зла, до якої входять Північна Корея – Іран – Росія – Венесуела – Куба. Так чи інакше, усі ці країни повністю, або частково є сателітами Китаю. Окремо ще є країни Африки та Близького Сходу, однак, доведеться йти по порядку.

Підняття рівня війни з Україна-Росія до “Світ свободи” проти “Світу диктатури” (не називаючи Китай публічно) може змінити парадигму процесу прийняття рішень. В цю парадигму можна втягнути й інші глобальні проблеми, наприклад – “кліматичні зміни”. Тобто, декларація про те, що саме “вісь зла” є джерелом масштабних проблем з кліматом, а не європейські фермери, яких нагнули купувати дорогезні біодобавки – може стати цікавим інструментом у руках борців з авторитаризмом.

Наприклад, недодослідженим і недокомунікованим є питання впливу видобутку вуглеводнів в північній частині РФ на озонову діру в атмосфері над Арктикою.

ЧЕТВЕРТЕ

Слід прийняти те, що Російська Федерація нікуди не зникне з карти світу, як і Іран, Венесуела чи Північна Корея. Вони усі будуть продовжувати бути там, де вони є. Але, вони мають існувати у тій формі, яка несе у світ Добро, а не зло.

Це означає, що нам потрібне не зникнення Російської Федерації разом з усіма її громадянами, а змінення парадигми цих людей, і як наслідок – зміна цих глобальних суб’єктів.

Мені часто закидають, що СРСР розпався, і це є доказом того, що Російська Федерація також розпадеться.
Однак, з таким же успіхом я можу навести інший приклад, про те, що в США всього лише 200 років тому рабовласництво було нормою життя. А, лише трохи більше 10 років тому чорношкіра людина була обрана президентом країни.

Якщо ви вірите у розпад РФ без зміни поведінки людей в цій країні, то чому ви не вірите у зміну парадигми існування людей в РФ без розпаду?

П’ЯТЕ

Слід прийняти той факт, що серед громадян країн “вісі зла”, або серед біженців з цих країн, можуть існувати наші союзники.

Щоб прийняти цей факт, нам потрібно не шукати чи слухати їх, а самим створити критерії того, за яких умов ми б могли прийняти їх як союзників у досягненні наших цілей.

Як перший крок я б запропонував придумати для них певний термін чи назву. Наприклад, випадковий термін “хорошиє русскіє” є вкрай невдалим з дуже багатьох причин.

По-перше, так і не сформовано критеріїв того, що відрізняє “хорошего” від “нехорошего” (окрім, традиційно – мертвого стану). Не сформульовано умови, за яких індивідум зі стану “нехорошого” може перейти у “хорошого” (знову ж таки, окрім, смерті).

По-друге, цей термін обмежує “хороших” тільки приналежністю до однієї етнічно-національної групи. Чому тоді немає “хороших калмиків”, чи “хороших дагестанців”, чи “хороших якутян”?

Моя пропозиція (як відкриття дискусії про це) – формулювання і наповнення терміну ФЕДЕРАТИ (або ФЕДЕРАЛІСТИ). Під цим словом розумітимуться люди, які протистоять імперській сутності Російської Федерації та мають будь-яку ідентичнісну, етнічну чи національну приналежність. При цьому, вони можуть підтримувати деколонізацію РФ без проголошення суверенітетів окремих суб’єктів. Або, ж – навпаки – бажають виходу федеральних суб’єктів зі складу РФ у якості незалежних держав. Оскільки, згідно з першими базовими нормами конституції РФ – право на вихід з федерації мають саме суб’єкти федерації.

Отже, ФЕДЕРАТИ можуть прислужитися Україні, або ліквідацією залежності від кремля, або – виходом зі складу РФ.

Росіяни – наші вороги.

“Хороших руських” – не існує.

ФЕДЕРАТИ – наші союзники.

Кожен, хто може ідентифікувати себе як ФЕДЕРАТ та практикувати цей статус конкретними діями чи заявами – може розраховувати на моральну підтримку України, не залежно від своєї етнічної приналежності, навіть приналежності до русської національності.

ШОСТЕ

Перенесення війни не тільки на територію РФ, але й на територію НАТО.

По суті, це вже давно сталося.

Вбивство Хангошвілі в Берліні.

Замах на Скрипалів у Солсбері.

Диверсії на заводах у Чехії.

Вбивство (не доведене) російського пілота гелікоптера в Аліканте…

Підрив “Північних потоків” скоєний російськими спецназівцями.

Війна на території НАТО давно йде.

Однак, суспільство країн-членів НАТО цього не відчуває.

Це означає, що нам потрібно вдатися до рефлексивного управління, яке має на меті позбавити західні суспільства ілюзії безпеки.

Якщо вони бояться ядерних ударів і “тремтять, падлюкі, від пророчеств страшних” Дмітрія Алкогольєвіча Мєдвєдєва – то треба їм пояснити, що вони правильно роблять, але бояться недостатньо, бо ракети на їх міста вже майже вилетіли.

А, Дональд “дак” вже пообіцяв, що буде тримати Дімона за руку, коли той натискатиме червону кнопку… Світовий гегемон їх не врятує. А, п’ятою статтею вони зможуть підтертися так само, як Україна “Будапештським меморандумом”.

СЬОМЕ

Україна – це не місце відновлення територіальної цілісності і не символ розпаду страшної імперії.

Україна – це батьківщина замріяних янголів, які відволіклися від своїх райдужних прекрасних мрій і споглядання вічності, щоб узятися за мечі і сокири для боротьби зі злом, доки боженька відійшов, щоб когось там “grab by the p(_)ssy”.

І, доки ви не приєдналися до бою з демонами, дементорами та кровососами – ми будемо вважати, що ви є частиною зла. Не залежно від того, скількох “хароших рускіх” ви нагородили оскарами.

Я так можу довго продовжувати, але сім – красиве число, тому зупинюся поки що на ньому.

“Формулу миру” потрібно змінити на “Формулу Добра, яке долає зло”.