Андрій Яницький: ПриватБанк – дійна корова, що доїть всіх нас

ПриватБанк довгий час був найпрогресивнішим, найбільшим і найпопулярнішим банком в Україні. Однак роки успіху і визнання закінчилися - спочатку сталася втрата депозитів кримських вкладників, потім - викриття багатомільярдних тіньових схем і, нарешті, націоналізація банку. За гріхи Привату розплачуватися доводиться всім.

Про те, як народився ПриватБанк, куди поділися вклади кримчан і чому Ігор Коломойський не вберіг своє дітище від націоналізації, розповів в ефірі програми «Питання національної безпеки» Андрій ЯНИЦЬКИЙ, редактор відділу економіки видання LB.UA, співавтор книги «ПРИВАТна історія». (Телепроект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська від 29 травня 2018 року).

Андрій Яницький, редактор відділу економіки видання LB.ua Фото investigator.org.ua

Валентина Самар:  Доброго дня, Андрію! За кілька днів ви разом зі співавтором Грехемом Стеком будете на «Книжковому арсеналі» презентувати свою книжку, до якої є надзвичайно велика цікавість і в журналістів, і в кримчан, і в усіх, хто цікавиться фінансовою та банківською тематикою, всім, хто цікавиться розслідуваннями на цю тематику…

Андрій Яницький: Не варто очікувати, що ця вся книга – розслідування. Це, скоріше, цікава історія для широкого кола людей, в тому числі і для простих клієнтів ПриватБанку, а не тільки для тих, хто любить копирсатися в циферках. Ми з Грехемом вважаємо, що ПриватБанк – це історія про «велику корову, яка потрібна самому», як в мультфільмі. Є, до речі, різні зауваження з приводу корови, в одному інтерв’ю нашому сайту Коломойський сказав, що ПриватБанк – це священна корова, а його бізнес-партнер в судовому позові описав ПриватБанк як дійну корову.

Валентина Самар: А ви з Грехемом Стеком що мали на увазі? Представте, до речі, співавтора.

Андрій Яницький: Грехем Стек – це британський журналіст-розслідувач, який пише для OCCRP – це організація, яка бореться з організованою міждержавною злочинністю і корупцією. Також Грехем зараз вчитися в одному з англійських університетів, досліджує різні тіньові схеми, схеми виведення грошей і таке інше. Загалом, це фахівець своєї справи, і він написав найскладніші статті, присвячені виведенню грошей з банку за межі України.

Але таких глав лише декілька, в цілому книга присвячена історії банку з 1992-го по 2016-й рік, коли його націоналізували. І в цій книзі є кілька кримських моментів. Один з моментів – це 2014-й рік, який пам’ятають багато кримчан.

Валентина Самар: Банк нам до сих пір винен гроши.

Андрій Яницький: Є там і кримські нотки 90-х років, коли стали з’являтися філії банків, зокрема, як з’являлася кримська філія. Це дуже цікава історія, вона пов’язана з організованими злочинними групами, зі спілкуванням менеджерів банку з якимись дуже авторитетними людьми, які й зараз, при російській владі залишаються дуже авторитетними людьми в Криму.  

Валентина Самар: Ви маєте на увазі Сергія Михайловича Воронкова?

Андрій Яницький: Я можу кивнути, але давайте не розкривати всю інтригу.

Валентина Самар: Тому що деякі авторитетні люди і колишні депутати знаходяться в місцях позбавлення волі, деяких і в живих немає. Але вистачає й живих, які продовжують зберігати і капітали, і вплив на політичні події навіть вже в анексованому Криму.

Андрій Яницький: Наприклад, голова федерації боксу. Його представляють як людину, що допомагає кримському боксу з 1993-го року.

Валентина Самар: Яка його роль в становленні ПриватБанку в Криму?

Андрій Яницький: Він постачав певні послуги для розвитку банку. Скажімо так, фізично зареєструвати банк в Криму можна було де завгодно, більш того, ПриватБанк починав працювати тоді в Севастополі і переводив гроші російським військовим, які платила Росія своєму флоту. ПриватБанк був тією структурою, яка виплачувала ці гроші в гривні, і росіяни дуже скаржилися, що це робилося не по правильному курсу.

Що стосується решти території Криму, у Привата були великі проблеми. Тому що фізично і юридично банк був зареєстрований, але не розвивався бізнес, не йшов клієнт, і треба було домовлятися.

Валентина Самар: Це ще коли банк належав Тігіпко?

Андрій Яницький: Банк завжди належав Ігорю Валерійовичу Коломойському, але Тігіпко був головою правління банку, Тігіпко був ідеологом, який створив цей банк – він його вигадав. Він знайшов гроші, знайшов і Коломойського, і Боголюбова, інших акціонерів для того, щоб вони вклалися, стали спонсорами його ідеї. І через якийсь час він отримав там частку, але коли звільнявся, він цю частку з собою забрав. Це його стартовий капітал в житті, і якщо багато хто не може сказати, звідки в них перший мільйон, то звідки взяв свій перший мільйон Тігіпко, відомо – все народилося в Приваті.

Валентина Самар: 2014-й рік. Ви знаєте, куди поділися гроші з кримського банку?

Андрій Яницький: Офіційна версія офісу банку, яку він озвучує всюди, але чомусь в судах юристи її не озвучують – що гроші були виведені на окрему юридичну структуру – як зобов’язання банку, так і його активи. Хоча юридично це неправильно. Звичайно, банк може передати комусь свій кредитний портфель, щоб з його боржників збивали борги інші люди, інші компанії, але свої депозити передати іншій особі банк не може.

Валентина Самар: «Фінілону» в даному випадку?

Андрій Яницький: Так, він цього зробити не може за законом.

Валентина Самар: Тобто це неправда або малоймовірно?

Андрій Яницький: Я вважаю, що це якесь виправдання, що цього насправді не було. Коли ви приносите гроші в своє відділення банку десь на Троєщині, вони не залишаються на Троєщині, вони враховуються в загальному капіталі банку, правильно? І якщо раптом Троєщинське відділення захопили бандити і анексували його, то банк не може сказати: вибачте, грошенята залишилися в троєщинському відділенні.

Валентина Самар: Тоді про які втрати говорив ПриватБанк, щоб в тому ж 2014-му році отримати дуже жирний рефінанс і вивести потім ці гроші?

Андрій Яницький: На мій погляд, вже в 2014-му році всім вкладникам ПриватБанку потрібно було задуматися про те, що відбувається з банком, оскільки він перестав виконувати зобов’язання перед своїми клієнтами. А в нього було 800 тисяч клієнтів в Криму з двох мільйонів населення. А банк оголосив дефолт за своїми зобов’язаннями перед кримськими вкладниками, і це був дзвіночок, що в банку не все в порядку. Найзагадковіше в цій історії – це поведінка Національного Банку України, який повинен був теж відреагувати на це. Але НБУ в даному випадку став на сторону банкірів, а не на бік простих громадян. І до сих пір багато кримських вкладників домагаються повернення своїх коштів через суд. Але не вийде просто так прийти в банк і сказати: я не отримував ніяких грошей з російського фонду гарантування, я давно переїхав на материк або навіть перепрописався – поверніть мені мої гроші. Приват, на жаль, гроші не повертає. Спочатку в 2014-му році були випадки повернення коштів, але вони проводилися в ручному режимі. Як говорив керівник громадської організації «Кримська діаспора» Анатолій Засоба, який себе на 5 годин приковував до дверей Національного Банку України в тому числі через ПриватБанк, були виплати, але кожну виплату керівник Привату Олександр Дубілет погоджував особисто.

Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Ви говорите, що важкого фінансового контенту в цій книжці немає. Тоді в чому був інтерес, якщо це було не розслідування фінансових махінацій, які привели до таких плачевних наслідків?

Андрій Яницький: Нам хотілося описати сам феномен цього банку. Він як монета з двома сторонами – в нього є і хороші риси, і погані. Є герої та антигерої. Швидше, в кожного героя цієї історії є і світла сторона, і темна. З одного боку, це величезний банк, до 2016-го року в нього були відмінні показники, найкращі відділення, співробітники зустрічали людей з планшетами, там була найзручніша онлайн-система – тобто, це був найпрогресивніший банк. І багато в чому він і залишається таким, навіть будучи державнимим. Але були в нього і підводні камені, про які прості люди не здогадувалися, я думаю, що і прості співробітники про них не знали.

Валентина Самар: У вас в цій книзі є інтерв’ю з Коломойським?

Андрій Яницький: Є багато розмов, які залишилися поза книгою. Ми вели переговори і з Коломойським, і з Боголюбовим про те, щоб взяти інтерв’ю, але, на жаль, Ігор Валерійович говорив, що віддалено по всіляких мессенджерах він спілкуватися не хоче (це ж не короткий коментар, потрібно сісти і нормально поговорити), а так, щоб зустрітися і поговорити серйозно, довго і докладно, він жодного разу не назвав конкретної дати та часу зустрічі. Одного разу ми так обпеклися. Він сказав, мовляв, прилітайте, поговоримо – ми витратилися, взяли за власні кошти квитки, полетіли, але в цей день у нього чомусь не знайшлося часу зустрітися. Він запропонував нам залишитися ще на один день, але ми зрозуміли, що це може тривати нескінченно, а залишатися жити довічно в Женеві ми не хотіли, тому довелося повернутися. Але в нас є позиція Ігоря Валерійовича, яку ми отримали від наших колег з англомовної преси. Ця позиція була написана по слідах публікацій про ПриватБанк, і там в повній мірі відображено його точку зору.

Валентина Самар: А які питання для вас були б найголовнішими в інтерв’ю з Коломойським? На які питання ви не знайшли відповіді?

Андрій Яницький: Там з самого початку створення банку була дуже велика інтрига, звідки взялися гроші на цей банк. Є сумніви, що люди вкладали власні кошти, є підозра, що це могли бути якісь позикові кошти, хоча це протизаконно. Але навряд чи вони б сказали, як було насправді.

Мене більше цікавили якісь життєві питання, тому що я не вірю, що Ігор Валерійович та інші акціонери банку вирішили, що в 2014-2015 році потрібно обрушити банк. Мені здається, він би хотів користуватися цим своїм фінансовим інструментом і бізнесом ще довгі і довгі роки.

Валентина Самар: Чи не хотів Коломойський «задоїти» корову, щоб вона перестала доїтися? Чи він не лиходій?

Андрій Яницький: Ну як, лиходій – не лиходій… Він про себе сказав: «Я не добрий олігарх, але позитивний».

Він, безумовно, привабливий, харизматичний чоловік, у нього буває різний настрій – позитивний, негативний, іноді буває неприємно спілкуватися з ним, буває – приємно. Але мені не здається, що це така хитромудра схема зі створення банку, який проіснував 25 років, а потім по його зхлопування. Я думаю, що не змогла домовитися діюча на той момент фінансова влада, навіть Петро Олексійович Порошенко – оскільки ми знаємо, він в цьому процесі брав участь, і напередодні націоналізації проходили зустрічі на Банковій. Мені здається, вони не змогли домовитися один з одним про якийсь компромісний варіант виходу з цієї складної ситуації. Банк об’єктивно був у важкій ситуації – Крим, Донбас, схеми, які, як стверджує Національний банк, мали місце – банк в банку, циклічне перекредитування, коли пов’язаним компаніям давалися кредити, потім вони поверталися і тут же знову давалися, наче це були нові гроші, а фактично ці гроші ніколи в банку не з’являлися і весь час були в справі.

Мені здається, що Ігор Валерійович хотів би зберегти цю систему роботи. І коли йому сказали, що правила змінюються, що МВФ хоче очистити банківський ринок, зробити його прозорим, з більш суворими правилами – можливо, він не повірив, що правила змінюються для всіх. Можливо, він подумав, що це політичний тиск. Мені було б цікаво з ним поговорити, як він оцінював цю ситуацію сам, чи хотів він сам зберегти банк, наскільки він був емоційно прив’язаний до цього банку.

Валентина Самар: Ваш прогноз щодо кримінальних проваджень щодо колишніх власників Приватбанку, і взагалі всіх справ, пов’язаних з цим банком?

Андрій Яницький: Питання це здебільшого політичне, тому що переслідування колишніх акціонерів ПриватБанку пов’язано з тим, хто керує країною. Наскільки ми розуміємо логіку Ігоря Валерійовича, який хоче дочекатися зміни влади в країні ….

Валентина Самар: Він буде сприяти цьому?

Андрій Яницький: Він буде сприяти цьому, він не хоче, щоб зберігався Порошенко, а вже з новим президентом, з новим Кабінетом Міністрів, з новими депутатами можна буде цю справу злити. Як я бачу, це його стратегія.

Мені здається, що оптимальним варіантом було б вийти на якусь компромісну домовленість. Знаємо, що вже було кілька спроб, залучали Ротшильдів до цього, але ні про що не домовилися, на жаль. Шансів повернути всі гроші, які витратила держава, я вважаю, абсолютно немає.

Валентина Самар: Нагадайте суму?

Андрій Яницький: Зараз, вона, здається, досягла вже 7 мільярдів, але треба перерахувати. Це не тільки те, що стосується «поганих» кредитів, а й те, що стосується подальшої докапіталізації Привату. Але це не менше 5 мільярдів доларів. Позови виставлені в одній зі справ – 2 мільярди доларів, в іншій – три, треба б перевірити ще раз. Але питання в тому, що повернути ці кошти в повному обсязі, мені здається, буде неможливо.

Валентина Самар: Коротше, тепер ця корова доїть нас?

Андрій Яницький: Ця корова тепер доїть нас, і не тільки ця. Я вам скажу, що й інші банки ми докапіталізуємо, і все банки, які збанкрутували, і всі вкладники, яким виплачувалися кошти через фонд гарантованих вкладів, – теж такі маленькі корівки. Так що це питання не тільки Привату, а питання системи в цілому.

Інформаційна агенція “Центр журналістських розслідувань”
Kyiv Kyiv Ukraine